Постанова від 09.04.2008 по справі 4/2678-16/228

4/2678-16/228

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 09 квітня 2008 р.                                                                                    № 4/2678-16/228  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:                                Кравчука Г.А.

суддів:                                Мачульського Г.М.

                               Шаргала В.І.

розглянувши у відкритомусудовому засіданні

касаційну скаргуДочірнього підприємства "Ефорт-15" Закритого акціонерного товариства "Агентство економічної безпеки "Ефорт"

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду

від05.07.2007р.

у справі №4/2678-16/228

Господарського судуЛьвівської області

за позовомДочірнього підприємства "Ефорт-15" Закритого акціонерного товариства "Агентство економічної безпеки "Ефорт"

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Галичбудмонтаж"

простягнення заборгованості та пені

за участю представників

- позивача:

не з'явився

- відповідача:

1). Микичака І.П. (довіреність №06 від 08.04.2008р.)2). Кутянського А.Г. (довіреність №05 від 08.04.2008р.), -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.03.2007р. (суддя Іванчук С.В.) вказаний позов задоволено, постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Галичбудмотаж" на користь Дочірнього підприємства "Ефорт-15" Закритого акціонерного товариства "Агентство економічної безпеки "Ефорт" 4 196, 01 грн. основного боргу, 4 787, 13 грн. пені, 140 грн. державного мита та 118 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Оскарженою постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2007р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Кравчук Н.М., суддів Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л.) зазначене рішення Господарського суду Львівської області від 13.03.2007р. скасовано, постановлено прийняти нове рішення, яким в позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати зазначену постанову суду апеляційної інстанції, а рішення Господарського суду Львівської області від 13.03.2007р. залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, а саме: ст.526, ч.2 ст.614, ст.629, ч.1 ст.906, ст.978 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, ст.9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ст.ст.33, 105 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначив, що згідно умов договору №20/15 від 05.09.2006р., укладеного між сторонами, визначено порядок приймання (здавання) об'єкта під охорону, який передбачає, що факт приймання (здавання) об'єкта під охорону  відображається в журналі приймання-здавання об'єкта шляхом оформлення відповідного акту, який підписується відповідними  представниками сторін по договору; як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, цей порядок не виконувався, оскільки скаржник здійснював охорону об'єктів методом обходу території, а не приймання під охорону кожного об'єкту окремо, як цього вимагають умови договору; позивач не заперечив і не підтвердив в судовому засіданні, що 06.09.2006р. він отримав аванс у розмірі 4 000 грн., хоча умови договору передбачають оплату за надані послуги не пізніше 25 числа поточного місяця, а відтак відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2007р. –без змін.

Позивач не використав наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевий господарський суд задовольняючи позов виходив з того, що згідно листа Сихівського РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області №16/9-1818 від 27.02.2007р. за період з 05.09.2006р. по грудень 2006р. заяв про скоєння крадіжок чи вчинення інших правопорушень на об'єктах, що перебували під охороною позивача, від відповідача не надходило; на час розгляду справи в суді відповідач оплати не провів, документально обґрунтованих заперечень щодо зазначених обставин та доказів суду не надав; зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання припиняться його виконанням, проведеним належним чином; неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема сплатити пеню, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; позивачем, з врахуванням п. 8.1 договору, правомірно нарахована пеня в розмірі 9 787, 13 грн., а відтак місцевий господарський суд, посилаючись на приписи ст.ст. 526, 549, 599 Цивільного кодексу України, ст. 193, 202 Господарського кодексу України, ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, дійшов до висновків про наявність правових підстав для задоволення позову.

Апеляційний господарський суд не погодився з висновками місцевого господарського суду, зазначивши в оскарженій постанові, що згідно умов договору приймання (здавання) об'єкту під охорону закріплюється підписами відповідальної особи "замовника" та працівника "охорони" в "Журналі приймання-здавання об'єкта"; відповідач працював методом обходу території, не приймаючи жодного з приміщень під охорону, як цього вимагають умови договору; "журнал приймання-здавання об'єкту" не заводився; акти здачі-приймання робіт за вересень та жовтень 2006р. не підписані відповідачем, хоча згідно умов договору передбачено підписання таких актів щомісяця та по закінченню терміну дії договору; посилання позивача та відповідача на переписку за фактом вживання охоронцями спиртних напоїв при виконанні службових обов'язків не є належними доказами у справі; позивач не довів належним чином та не подав суду доказів щодо виконання умов договору №20/15 від 05.09.2006р. про надання охоронних послуг, а відтак апеляційний господарський суд, посилаючись на приписи ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 33 Господарського процесуального кодексу України дійшов до висновків про наявність правових підстав для скасування рішення місцевого господарського суду та відмови в позові.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками апеляційного господарського суду виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1). Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).

Статтею 111-10 цього кодексу визначено підстави для скасування або зміни рішення або постанови. Згідно цієї норми підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції таких підстав не встановив.

Так, позивач, звернувшись до господарського суду з позовом, просив стягнути з відповідача заборгованість за договором №20/15  на охорону об'єктів та штрафні санкції, всього на загальну суму 13 983, 14 грн.

В ході судового розгляду позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої відмовився від стягнення 5 000 грн. пені, а в іншій частині підтримав свої вимоги.

Як було встановлено апеляційним господарським судом, розділом 3 договору №20/15 на охорону об'єктів, за яким позивач зобов'язувався надати відповідачеві охоронні послуги, передбачено порядок приймання (здавання) об'єкта під охорону. Так, приймання (здавання) об'єкту закріплюється підписами відповідальної особи відповідача та працівника позивача в "Журналі приймання-здавання об'єкта", натомість, як також встановив апеляційний господарський суд, позивач не приймав жодного з приміщень (будівель) під охорону, як цього вимагає розділ 3 Договору, і, відповідно, згаданий Журнал не заводився. Крім того, апеляційним господарським судом встановлено, що п.2.3 Договору передбачено підписання актів виконаних робіт щомісяця, а також по закінченню терміну дії договору, однак акти здачі-прийняття робіт за вересень та жовтень 2006р., які містяться в справі, не підписані відповідачем.

Із змісту ст.174 Господарського кодексу України вбачається, що зобов'язання можуть виникати з господарського договору.

Згідно ч.1 ст.193 цього кодексу суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З системного аналізу наведених норм права та встановлених обставин справи вбачається, що позивач не виконав умови договору, не довів належними та допустимими доказами що послуги по охороні ним надавались, а відтак у відповідача не виник обов'язок з оплати послуг, які не надавались.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції.

Апеляційний господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні відносини, а відтак постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п. 1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Ефорт-15" Закритого акціонерного товариства "Агентство економічної безпеки "Ефорт" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2007р. у справі №4/2678-16/228 Господарського суду Львівської області –без змін.

Головуючий суддя                                                                 Г.А. Кравчук

С у д д і                                                                                     Г.М. Мачульський

                                                                                                                                                                                                                                            В.І. Шаргало