Постанова

від 24.04.2008 по справі 6-26/394-06-8421

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

6-26/394-06-8421

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 24 квітня 2008 р.                                                                                    № 6-26/394-06-8421  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Данилової Т.Б.,

Муравйова О.В.,

розглянула

касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровський фонд розвитку зовнішньоекономічної діяльності" (далі Товариство)

на постановуОдеського апеляційного господарського суду

від22.01.08

у справі№ 6-26/394-06-8421

господарського судуОдеської області

за позовомТовариства

додержавного підприємства "Одеська залізниця"

(далі Залізниця),

третя особа:Херсонський технологічний центр по обробленню провізних документів інформаційно-статистичного центру Одеської залізниці (далі Центр),

простягнення 6 543,16 грн.

В судових засіданнях взяли участь представники

- позивача: не з'явились;

- відповідача:Шинкаренко Ю.В. (за дов. № 356 від 20.02.08);

- третьої особи:не з'явились.

Ухвалою від 31.03.08 Вищого господарського суду України касаційна скарга Товариства № 14-ю від 20.02.08 була прийнята до провадження, розгляд справи у судовому засіданні призначено на 24.04.08.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про її неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На день розгляду справи у судовому засіданні 24.04.08 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У судове засідання 24.04.08 представники Товариства та Центру не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а від Товариства та Центру повідомлень щодо неможливості участі у судовому засіданні 24.04.08 до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи за участі представника Залізниці.

Про вказані обставини представника Залізниці повідомлено на початку судового засідання 24.04.08. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представника Залізниці, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 24.04.08 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 22.11.06 господарського суду Одеської області (суддя Никифорчук М.І.) у задоволенні позовних вимог Товариству відмовлено.

Постановою від 06.02.07 Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Журавльова О.О., суддів –Тофана В.В., Михайлова М.В.) рішення від 22.11.06 господарського суду Одеської області залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства –без задоволення.

Постановою від 09.08.07 Вищого господарського суду України касаційну скаргу Товариства задоволено частково.

Рішення від 22.11.06 господарського суду Одеської області та постанову від 06.02.07 Одеського апеляційного господарського суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи рішенням від 21.11.07 господарського суду Одеської області (суддя Демешин О.А.) позовні вимоги Товариства задоволено частково.

З Залізниці на користь Товариства стягнуто 4 857,53 грн. боргу,

1 179,84 грн. інфляційних, 300,24 грн. – 3% річних, 98,84 грн. державного мита та 114,34 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вказане рішення місцевого суду, винесене під час нового розгляду справи, мотивовано положеннями гл. 83 Цивільного кодексу України та тим, що після закінчення строку дії договору, субрахунок ТехПД № 413853 не був закритий, а правовідносини між сторонами стосовно здійснення розрахунків за надані Залізницею послуги продовжували існувати до жовтня 2002 року.

Постановою від 22.01.08 Одеського апеляційного господарського суду (коелігя суддів у складі: головуючого –Ліпчанської Н.В., суддів –Андрєєвої Е.І., Мацюри П.Ф.) апеляційну скаргу Залізниці задоволено.

Рішення від 21.11.07 господарського суду Одеської області скасовано.

В задоволенні позовних вимог Товариству відмовлено.

При винесенні вказаної постанови апеляційний суд прийшов до висновку про те, що в даних правовідносинах слід застосувати положення ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України щодо спливу строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 22.01.08 Одеського апеляційного господарського суду скасувати, а рішення від 21.11.07 господарського суду Одеської області у даній справі залишити в силі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 261, 530, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, ст.ст. 130, 134, 136 Статуту залізниць України.

На день розгляду справи у судовому засіданні 24.04.08 письмові відзиви на касаційну скаргу від Залізниці та Центру не надійшли, разом з тим згідно

ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на касаційну скаргу (подання) не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника Залізниці, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 28.08.00 між Товариством та Залізницею було укладено договір про розрахунки за надані послуги по перевезенню вантажів (далі Договір), предметом якого визначено взаємовідносини сторін по розрахунках на умовах попередньої оплати за перевезення вантажів, подавання та прибирання вагонів, виконані додаткові роботи та надані послуги, в тому числі за вільними тарифами, користування вагонами, промивання вагонів, штрафи за порушення Статуту залізниць України та Правил перевезення вантажів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до умов вказаного Договору Залізниця зобов'язалась здійснювати своєчасне подавання вагонів, якісне перевезення вантажів та їх зберігання згідно ст. 22 Закону України "Про залізничний транспорт" та надавати Товариству додаткові послуги за умови попередньої оплати ним тарифу, зборів, позапланових перевезень та послуг. При цьому судовими інстанціями встановлено, що сторони домовились про те, що попередня оплата Товариством наданих Залізницею послуг з перевезення вантажів здійснюється через Центр, в якому Товариству відкривається спеціальний особовий рахунок № 413853.

Також, місцевим та апеляційним судами встановлено, що п. 3.6 Договору сторони погодили, що Товариство зобов'язано не рідше 1-го разу на місяць направляти уповноваженого представника до Підприємства для проведення звірки розрахунків і складання акту взаємозвірки з підписанням обох сторін, а у

п. 3.8 Договору передбачили, що у разі невикористання Товариством особового рахунку у Центрі понад 6 (шість) місяців, Залізниця має право закрити цей рахунок, а залишки коштів перевести на спеціальний рахунок до подальшого їх зберігання. При цьому встановлено, що відповідно до п. 7.1 Договору строк його дії сторонами визначено до 31.12.00.

При вирішенні спору по суті попередніми судовими інстанціями встановлено, що 03.10.02 Товариство одержало від Центру довідку про наявність на його особовому рахунку 4 857,53 грн., у зв'язку з чим Товариство звернулось до Центру з листом № 29 від 23.01.04, в якому заявило вимогу про анулювання і закриття особового рахунку на підставі того, що воно не має намірів здійснювати перевезення по ст.Херсон, а також вимогу про повернення залишку коштів в сумі 4 857,53 грн., які знаходяться на вказаному особовому рахунку.

На підставі матеріалів справи судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що листом від 20.04.04 № 13 Центр повідомив Товариство про те, що з вимогою про повернення коштів необхідно звертатись до Залізниці, у зв'язку з чим 07.07.04 Товариство направило до Залізниці листа за № 249 від 01.07.04 з вимогою повернення грошових коштів з посиланням на ті обставини, що з 2002 року воно послугами Підприємства не користується і користування такими послугами не передбачається.

Також встановлено, що 18.08.04 Товариство направило до Залізниці претензію № 277 від 16.08.04 з вимогою повернення залишку коштів, що знаходяться на особовому рахунку № 413853. При цьому, попередніми судовими інстанціями встановлено, що згідно повідомлення про вручення поштового відправлення вказана претензія була одержана Залізницею 21.08.04.

Вирішуючи спір, місцевий та апеляційний суд встановили, що позов про стягнення з Залізниці 6 543,16 грн. (з яких 4 857,53 грн. –залишок коштів, що знаходяться на особовому рахунку Товариства, 373,63 грн. –3% річних, а

1 312 грн. –збитки від інфляції) було подано Товариством до суду лише 17.08.06.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що основним актом цивільного законодавства, який регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, є Цивільний кодекс України. Положення вказаного Кодексу поширюються також на господарські відносини, що мають зазначені ознаки.

Положенням ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України. Це стосується і положень про позовну давність.

Так, ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Згідно з ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Такої ж тривалості установлено строк для подання позовів залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають з Статуту залізниць України.

Відповідно до ст. 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту залізниць України, зокрема, з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив строку позовної давності є са мостійною підставою для відмови в позові незалежно від того, чи дійсно пра ва позивача порушені. Оскільки цивільно-правовий інститут позовної дав ності належить до інститутів матеріального права, суд, встановивши, що строк давності пропущено і підстав для його продовження немає, може відмовити в задоволенні позову.

Проте, відмова у задоволенні позовних вимог можлива лише за наявності двох умов. По-перше, про застосування позовної давності одна із сторін у справі повинна зробити відповідну заяву, по-друге, причини такого пропуску повинні бути визнані судом неповажними. У противному випадку порушене право підлягає захисту. Зокрема, право потерпілого суб'єкта цивільних правовідносин отримати захист в разі поважності причин пропущення строку позовної давності прямо передбачене ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові, якщо відсутні правові підстави для поновлення строку позовної давності.

Отже, регламентовано, що лише у разі, якщо суд визнає причини пропуску позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту. При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що таких обставин попередніми судовими інстанціями у спірних правовідносинах встановлено не було.

З урахуванням наведеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Товариством в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, в силу ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровський фонд розвитку зовнішньоекономічної діяльності" № 14-ю від 20.02.08 залишити без задоволення.

Постанову від 22.01.08 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 6-26/394-06-8421 господарського суду Одеської області залишити без змін.

Головуючий Є.Першиков

судді:Т.Данилова

О.Муравйов