Постанова

від 17.04.2008 по справі 3/547-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

3/547-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 17 квітня 2008 р.                                                                                    № 3/547-07  

     Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя :            Данилова Т.Б.

суддів:                                   Шаргало В.І., Мачульський Г.М.

розглянувши  матеріали касаційної скаргистатутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.01.2008р.

у справігосподарського суду№ 3/547-07  Сумської області

за позовомстатутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" в особі Сумської дистанції електропостачання Південної залізниці

дотретя особавиконавчого комітету Сумської міської радиМіністерство транспорту та зв'язку України

проза участю представників сторін                                                 позивача -                                    відповідача -третьої особи -

визнання права державної власності

Мілешкін М.М. дов. № 272 від 19.03.2008не з'явивсяМілешкін М.М. дов. № 5481/15/14-07 від 21.11.2007

       Розпорядженням № 02-12.2/130 від 16.04.2008р. у зв'язку з відрядженням судді Першикова Є.В. та зайнятістю судді Муравйова О.В. змінено склад колегії суддів у справі № 3/547-07, утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий суддя - Данилова Т.Б., судді Шаргало В.І., Мачульський Г.М.

В С Т А Н О В И В:

       У жовтні 2007 року Статутне територіально-галузеве об'єднання "Південна залізниця" в особі Сумської дистанції електропостачання звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до виконавчого комітету Сумської міської Ради, третьої особи –Міністерство транспорту та зв'язку України  про визнання права державної власності за Державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку, а саме:

         1. визнати за державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку України право  державної власності на адміністративну будівлю Сумської дистанції електропостачання  (2-й поверх за літерою по плану А), загальною площею –302,4 кв.м. , що розташована на станції Суми за адресою : м. Суми ,

вул. Привокзальна, 5а  і знаходиться в повному господарському віданні Статутного територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця»(61052, м. Харків, вул. Червоноармійська, 7 ; код 01072609) ;

         2. визнати за державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку України право державної власності на наступні об'єкти нерухомого майна , що розташовані на станції Суми за адресою : м. Суми, вул. Тополянська, 2 і знаходиться  в повному господарському віданні Статутного територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця»(61052, м. Харків, вул. Червоноармійська, 7 ; код 01072609) :

-          адміністративний корпус ( за літерою по плану А), інв. № 12340035,

рік забудови 1966, загальна площа –37,7 кв.м., адреса : м. Суми, вул. Тополянська, 2 ;

-          будівля механічної майстерні (за літерою по плану Б), інв. № 12340035, рік забудови 1966, загальна площа –25,5 кв.м., адреса : м. Суми, вул. Тополянська, 2 ;

-          будівля гаражу (за літерою по плану В), інв. № 12340035, рік забудови 1966, загальна площа –78,6 кв.м. , адреса : м. Суми, вул. Тополянська, 2 ;

-          побутово-виробнича будівля (за літерою по плану Г), інв. № 12340035, рік забудови 1966, загальна площа –50,5 кв.м., адреса : м. Суми, вул.Тополянська,2 ;

-          будівля вбиральня ( за літерою по плану Д), інв. № 12340035, рік забудови 1966,  адреса : м. Суми, вул. Тополянська, 2 ;

-          споруда огорожі (за № 1-3 по плану), інв. № 12340035, рік забудови 1966, загальна площа –167,6 метрів погонних ;

      3.  визнати за державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку України право державної власності на наступні об'єкти нерухомого майна , що розташовані за адресою : м. Суми, станція Суми  і  знаходиться  в повному господарському віданні Статутного територіально-галузевого об'єднання Південна залізниця»(61052, м. Харків, вул. Червоноармійська, 7; код 01072609) :

-          будівля трансформаторної підстанції ТП-1 ( за літерою по плану А), загальна площа –131,5 кв.м. ;

-          будівля трансформаторної підстанції ТП-2 ( за літерою по плану А), загальна площа –23,1 кв.м. ;

-          будівля трансформаторної підстанції ТП-6 ( за літерою по плану Б), загальна площа –89,0 кв.м. ;

-          будівля трансформаторної підстанції ТП-3 ( за літерою по плану А), загальна площа –65,7 кв.м. ;

-          будівля трансформаторної підстанції ТП-5 ( за літерою по плану А), загальна площа –106,2 кв.м. .

          Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що згідно архівних даних не збереглися документи про будівництво та ввід в експлуатацію цих об'єктів нерухомого майна, через що виконавчий комітет Сумської міської Ради відмовляється видавати свідоцтво про право власності Держави на майно, а Бюро технічної інвентаризації відмовляється реєструвати це державне майно за державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку України.

           У відзиві на позов виконавчий комітет Сумської міської Ради посилався на те, що майно залізничного транспорту відноситься до державної власності, а  виконком Сумської міськради управляє лише комунальним майном, до якого спірне майно не відноситься, тому вважає, що виконком є неналежним відповідачем.

         Міністерство транспорту та зв'язку України у поясненнях на позов підтримувало позовні вимоги, вважало їх цілком обґрунтованими та просило задовольнити їх в повному обсязі.

         Рішенням господарського суду Сумської області від 22.11.2007 позов задоволено в повному обсязі –визнано за Державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку України право державної власності на майно, яке знаходиться  в повному господарському віданні  Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця".

          Рішення суду першої інстанції обґрунтоване посиланням на встановлені обставини справи та ст. 392 Цивільного кодексу України, ст. 136 Господарського кодексу України, згідно з нормами яких власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, а щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

       Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.01.2008 за апеляційною скаргою  Виконавчого комітету Сумської міської Ради рішення суду першої інстанції скасоване та прийнято нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

       Постанова апеляційної інстанції обґрунтована відсутністю доказів порушення відповідачем права залізниці на господарське відання  на спірне майно, відсутністю доказів, що Міністерство транспорту та зв'язку України надало повноваження у встановленому порядку позивачу звертатись до господарського суду за захистом права власності Міністерства. Міністерство транспорту та зв'язку України як державний орган та самостійна юридична особа має право звертатись з позовами до господарського суду ( в тому числі і з позовами про визнання права державної власності).

        Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, Статутне територіальне-галузеве об'єднання  "Південна залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального права, неправильне застосування  норм ст.16 Цивільного кодексу України, ст. 20, 22,74, 75, 136  Господарського кодексу України, просить скасувати Постанову Харківського апеляційного господарського суду по справі та залишити в силі рішення Господарського суду Сумської області.

       Касаційна скарга обґрунтована неправильним визначенням судами правового статусу майна як майна, власником якого є Міністерство транспорту та зв'язку України, в той час як власником майна, закріпленого за державним комерційним підприємством –залізницею, є держава в особі   центрального органу виконавчої влади –Міністерства, до сфери управління якого відноситься  державне комерційне підприємство.

         У відзиві на касаційну скаргу виконавчий комітет Сумської міської Ради проти доводів касаційної скарги залізниці заперечує, наголошує  на тому, що спірне майно є державною власністю, а виконком управляє лише комунальною власністю, а відтак виконком є неналежним відповідачем, просить постанову апеляційної інстанції залишити в силі, а касаційну скаргу –без задоволення.

          Статутне територіально-галузеве об'єднання  "Південна залізниця" подало заперечення на відзив відповідача, в якому посилається на те, що відповідач підставно залучений до участі у справі, оскільки свідоцтво про право власності видається органами місцевого самоврядування.

          "Південна залізниця" додатково до пояснень надала копії запитів та відповідей із архівів про відсутність документів про будівництво та ввід в експлуатацію об'єктів, які знаходяться на балансі Сумської дистанції електропостачання. Ці докази колегією суддів Вищого господарського суду не розглядаються та  до уваги не приймаються, оскільки у відповідності із ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права збирати, досліджувати та оцінювати докази.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представника позивача та Міністерства транспорту та зв'язку України, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

         Як встановлено судами, і це вбачається з матеріалів справи, предметом позову є визнання права державної власності на об'єкти нерухомого майна за державою в особі органу, уповноваженого управляти майном -  Міністерства транспорту та зв'язку України і  яке знаходиться в повному господарському віданні державного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця".           

          У відповідності до ст.1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991  з наступними змінами і доповненнями встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

         Стаття 32 Закону України "Про власність", який втратив чинність з 20.06.2007, встановлювала, що суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України. Стаття 34 цього Закону до об'єктів права загальнодержавної (республіканської) власності  відносила, в тому числі, системи транспорту загального користування, зв'язку та Інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення.

          Стаття 326 Цивільного кодексу України  визначила, що у державній власності є майно, яке належить державі Україна. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може  здійснюватись іншими суб'єктами.

          Частина 3 статті 73 Господарського кодексу України визначає, що майно, яке є державною власністю, закріплене за державним підприємством на праві господарського відання чи оперативного управління.

          Декретом Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", який втратив чинність з  20.06.2007, було покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності.

           Закон України " Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 встановив, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, Міністерства та інші органи виконавчої влади (повноважені органи управління) та інші господарські структури та уповноважені особи. Цим Законом встановлено та розмежовано компетенцію Кабінету Міністрів України, Фонду державного майна України, Міністерств та інших органів виконавчої влади (повноважених органів управління) щодо управління об'єктами державної власності.

         Стаття 6 Закону України " Про управління об'єктами державної власності" до компетенції уповноважених органів управління ( міністерств)  відносить, зокрема, прийняття рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності; затвердження статутів  підприємств; здійснення контролю за ефективністю використання і збереження закріпленого за підприємствами державного майна.

         У відповідності до ст.9 Закону України "Про транспорт" від 10.11.1994 (з наступними змінами і доповненнями) транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, шляхи сполучення, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями Міністерства транспорту України, є загальнодержавною власністю і належать до єдиної транспортної системи.

         Стаття 5 Закону України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996  також встановлює, що майно, закріплене за залізницями, підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування, є загальнодержавною власністю.

         Постановою Кабінету Міністрів України" Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991 № 311 затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), та встановлено, що державне майно України, яке не  належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю. Майно залізничного транспорту, яке знаходиться у повному господарському віданні залізниць, до цього переліку не включено.

           Частина 2 ст.74 Господарського кодексу України встановила, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства.

         Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 (з наступними змінами і доповненнями), який регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості,  у статті 4  встановлює, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав.

            Державна реєстрація прав на нерухоме майно, що є у державній власності, здійснюється за заявою органу, уповноваженого в установленому порядку управляти нерухомим майном, що є у державній власності.

             Пунктом 1.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.05.2002 з наступними змінами і доповненнями (далі –Тимчасове положення) встановлено, що обов'язковій реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності на нерухоме майно держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.

Відповідно п.6 цього Тимчасового Положення оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування –фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.

Судами встановлено, що нежитлові та виробничі будівлі побудовані залізницею за власні кошти господарським способом для забезпечення утримання в технічно справному стані засобів електропостачання залізниці, з моменту побудови вони використовуються виключно залізницею для забезпечення виконання завдань залізничного транспорту.

Керуючись Тимчасовим положенням, балансоутримувач будівель Сумська дистанція енергопостачання Південної залізниці з метою оформлення правовстановлюючих  документів на зазначені будівлі зверталась 25.07.2007 з листами № 1530/2, № 1530/4 до відповідача , в яких просила видати свідоцтво про право власності на об'єкти нерухомості,  які знаходяться на балансі дистанції. Листи були направлені відповідачем на розгляд Комунальному підприємству "Сумське міське бюро технічної інвентаризації".

За дорученням відповідача листами КП "Сумське міське бюро технічної інвентаризації" від 23.08.2007 № 537 та № 538 позивачу було відмовлено в оформленні права власності та видачі свідоцтва про право власності.

Сумським міським бюро технічної інвентаризації складено Технічні паспорти на нежитлові приміщення.

Право постійного користування землею Південною залізницею оформлено Державним Актом 11-СМ № 002085, виданим згідно з рішенням ХП сесії ХХШ скликання Сумської міської Ради народних депутатів від 23.02.2000, який підтверджує, що земельні ділянки, на яких розташовані вказані будівлі, знаходяться в смузі відведення Південної залізниці.

Будівлі знаходяться на самостійному балансі структурного підрозділу Південної залізниці –Сумської  дистанції електропостачання, утримання зазначених будівель ( оплата комунальних послуг, поточний та капітальний ремонти тощо) здійснюється за рахунок власних коштів дистанції та централізованих коштів Південної залізниці.

Судом першої інстанції встановлено, що Сумська дистанція електропостачання правомірно володіє зазначеними будівлями, оскільки цей факт ніким не оспорений в суді.

             За таких обставин СТГО "Південна залізниця" використала право, надане  статтею 392 Цивільного кодексу України, згідно з якою власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

         Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 № 789 затверджене "Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України", відповідно до якого міністерство є головним (провідним) органом виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі залізничного транспорту  та здійснює державне управління в галузі транспорту. Підпунктом 29 пункту 4 зазначеного Положення встановлено, що міністерство виконує відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

"Південна залізниця" відповідно до п. 1.1 Статуту - це створене згідно з статтями 1, 4 Закону України “Про залізничний транспорт ” статутне територіально-галузеве об'єднання, засноване на державній власності і підпорядковане Державній адміністрації залізничного транспорту України, що входить до сфери управління Міністерства транспорту України .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що майно, відносно якого позивач просить визнати право власності, є державним відповідно до п.4.2 Статуту "Південної залізниці", яким передбачено, що майно залізниці є державною власністю і закріплюється за нею на праві повного господарського відання. Ст. 5 Закону України “Про залізничний транспорт ” також встановлено, що майно, закріплене за залізницями, є загальнодержавною власністю.

Таким чином, власником майна є держава Україна, а статутне територіально-галузеве об'єднання “Південна залізниця ”, і в тому числі його структурні підрозділи, є суб'єктами господарювання, яким майно належить на праві  господарського відання.

Згідно із ч.2 ст. 73 Господарського кодексу України, орган державної влади, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, є представником власника (тобто держави) і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Частиною 3 статті 136 Господарського кодексу України встановлено, що до захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 396 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. До захисту права господарського відання застосовуються положення, встановлені для захисту права власності.

          Виходячи із зазначеного, Рішенням господарського суду Сумської області від 22.11.2007 позов задоволено в повному обсязі –визнано за Державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку України право державної власності на майно, яке знаходиться  в повному господарському віданні  Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця".

       Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, Харківський апеляційний господарський суд виходив з відсутності доказів порушення відповідачем права залізниці на господарське відання  на спірне майно, відсутністю доказів, що Міністерство транспорту та зв'язку України надало повноваження в установленому порядку позивачу звертатись до господарського суду за захистом права власності Міністерства.

При цьому суд апеляційної інстанції посилався на те, що власником майна є держава в особі Міністерства транспорту та зв'язку України, а Статутне територіально-галузеве об'єднання "Південна залізниця", і в тому числі його структурні підрозділи, є суб'єктами господарювання, яким майно належить на праві господарського відання.

          Однак, постанова апеляційного суду винесена при неправильному застосуванню норм матеріального права, без врахування приписів ст. 392 та 396 Цивільного кодексу України. До того ж, апеляційний  суд невірно визначив предмет позову –залізниця просила суд визнати право державної власності за Державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку України  на нежитлові будівлі та споруди, а в постанові зазначено про захист права власності Міністерства транспорту та зв'язку України. Право власності Держави Україна та право власності Міністерства не є тотожними поняттями.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За результатами перевірки у касаційному порядку встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з'ясовані судом першої інстанції з достатньою повнотою, однак переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, апеляційною інстанцією неправильно застосовано норми матеріального права, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.01.2008р.  по справі № 3/547-07 скасувати.

Рішення господарського суду Сумської області від 22.11.2007 по справі № 3/547-07 залишити  без змін.

Головуючий                                                             Т. Данилова

Судді                                                                                  В. Шаргало

                                                                                             Г. Мачульський