Постанова

від 24.04.2008 по справі 8/261-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

8/261-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 24 квітня 2008 р.                                                                                    № 8/261-07  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого Грейц К.В.,

суддів :Бакуліної С.В., Коробенка Г.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства “Продекс”

на постановувід 11.02.2008 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі№ 8/261-07

господарського суду Дніпропетровської області

за позовомЗаступника прокурора м. Кривого Рогу в інтересах держави в особі Криворізької міської ради

доПриватного підприємства “Продекс”

простягнення 40 361,90 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача:Сеїна О.О. (довіреність №7/26-3028 від 26.12.2007 р.)

від відповідача:від прокуратури:не з'явилисьІвченко О.А. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України)

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Дубінін І.Ю.) від 29.10.2007 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Павловський П.П., судді –Чус О.В., Швець В.В.) від 11.02.2008 року, у справі № 8/261-07 позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь Криворізької міської ради 40 278,47 грн. основного боргу, 83,43 грн. пені, в доход державного бюджету в особі Управління Держказначейства у Жовтневому районі м. Дніпропетровська 403,62 грн. витрат на державне мито та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.526, 628, 629, 651, 654 ЦК України, ч.2 ст.21, ст.30 Закону України “Про оренду землі”, ч.1 ст.2, ст.19 Закону України “Про плату за землю”, ст.43 ГПК України, ст.ст.26, 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, п.8 ст.14 Закону України “Про місцеве самоврядування”.

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши заперечення на касаційну скаргу позивача та представника прокуратури, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Прокурор м. Кривого Рогу в інтересах держави в особі Криворізької міської ради звернувся до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства “Продекс” 40 361,90 грн. заборгованості по орендній платі за користування земельною ділянкою. Позов обґрунтовано тим, що відповідачем порушено договірні обов'язки щодо своєчасного та повного внесення орендної плати. Так, за період з лютого 2005 року по січень 2007 року заборгованість по орендній платі відповідача станом на 26.03.2007 року становить 40 278,47 грн. та пеня –83,43 грн. Правовим обґрунтуванням позову стало посилання на ст.206 ЗК України, ст.2 Закону України “Про плату за землю”, ст.526 ЦК України, ст.ст.193, 224 ГК України, ст.ст.24, 25 Закону України “Про оренду землі”.

Задовольняючи позов, суди виходили із доведеності і обґрунтованості позовних вимог.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.12.2004 року між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Криворізькому міському управлінні земельних ресурсів 01.02.2005 року, запис № 4014.

Згідно умовам вказаного договору, позивач, на підставі рішення Криворізької міської ради від 25.02.2004 року № 1663, надав, а відповідач прийняв у користування на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 2396 кв.м. строком на п'ять років (п.п.1.1, 2.1, 3.1 договору).

Відповідно до п.4.1 договору, за користування земельною ділянкою відповідач сплачує позивачу орендну плату на рік у розмірі 1,5% від її грошової оцінки, на підставі довідки управління земельних ресурсів, на рахунок в Держказначействі, щомісячно, протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Вірним є висновок судів, що сторони визначили розмір орендної плати за землю в залежності від грошової оцінки земельної ділянки, що орендується, за ставкою 1,5%, та не обумовили в договорі неможливості зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що орендується, зазначивши, що розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки не є сталим і змінюється у зв'язку з проведенням її щорічної індексації та на підставі інших вимог діючого законодавства (п.4.3. договору).

Посилання скаржника на невірний розрахунок нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки, на підставі якої визначається орендна плата за землю, колегія суддів не бере до уваги, оскільки правильність розрахунку, який є невід'ємною частиною договору, не є предметом доказування в даній справі.

Правильним є і те, що відповідачем неправомірно не було враховано зміни в грошовій оцінці орендованої земельної ділянки, у зв'язку з чим утворилась заборгованість по орендній платі.

Доводи касаційної скарги з посиланням на те, що враховуючи приписи ст.7 Закону України “Про плату за землю” розмір орендної плати за орендовані земельну земельну ділянку повинен був застосовуватись у розмірі 1%, колегія суддів вважає помилковими з огляду на таке.

Правові засади оренди землі визначені, зокрема, статтею 2 Закону України “Про оренду землі”. За приписами вказаної норми, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України “Про оренду землі”, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Закон України “Про плату за землю” розрізняє поняття “земельний податок” та “орендна плата”, а також чітко окреслює коло суб'єктів, які сплачують орендну плату або земельний податок (ст.ст.1, 2 Закону). Договір оренди земельної ділянки, укладений сторонами, є цивільно-правовим договором. Він укладався, хоча і із суб'єктом владних повноважень, проте на підставі вільного волевиявлення сторін. Його укладання, зміна та виконання ґрунтуються на нормах цивільного та спеціального законодавства.

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, відповідно до частини четвертої статті 21 Закону України “Про оренду землі” (в редакції на момент існування спірних правовідносин) надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України “Про плату за землю”, та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки; у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати. Розмір, форма та строки внесення орендної плати, відповідно до частини другої статті 21 Закону України “Про оренду землі”, встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, що відрізняється від земельного податку стосовно того, що розмір, порядок та умови сплати податку на землю визначається Законом України “Про плату за землю”.

Відповідно до п.35 Закону України “Про місцеве самоврядування”, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад. З огляду на положення норми Закону, колегія суддів вважає, що відповідачем в касаційній скарзі невиправдано розширено зміст наведеної норми з посиланням на те, що до повноважень Криворізької міської ради належить затвердження відповідно до закону розміру плати за землю.

Щодо внесення змін до договору сторін, то посилання в касаційній скарзі на неодноразові звернення до позивача з пропозиціями внести зміни до договору в частині розміру плати за землю колегія суддів не бере до уваги, оскільки в справі відсутні докази того, що договір в цій частині було змінено.

Проте касаційна інстанція звертає увагу на наступне.

Судами не враховано, що згідно ст.20 Закону України “Про плату за землю”, п.8 ч.1 ст.14 Закону України “Про систему оподаткування”, у випадку коли орендодавцем землі виступає відповідна місцева рада, то орендар, уклавши з нею договір на оренду землі, самостійно сплачує орендну плату за землю до місцевого бюджету.

Беззаперечним є те, що орендодавець за умовами п.8.1 договору має право вимагати своєчасного внесення орендної плати. Разом з тим, у пункті 4.1 договору сторони погодили сплату орендної плати на відповідний рахунок відділення держказначейства у м. Кривому Розі у банку УДКУ у Дніпропетровській області.

Як вбачається з позовних вимог, прокурор просить стягнути заборгованість по орендній платі не на місцевий бюджетний рахунок, тобто не до бюджету, а на користь юридичної особи –Криворізької міської ради, про що свідчить неспівпадіння номеру рахунку, зазначеному у договорі, і номеру рахунку, на який суд здійснив стягнення на користь Криворізької міської ради.

За умови наведеного, колегія суддів вважає, що судами не з'ясовано чи доведено прокурором факт порушення права позивача на отримання на користь Криворізької міської ради як юридичної особи орендних платежів, які за своєю правовою природою є платою за землю до місцевого бюджету.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.43 ГПК України та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.3 ч.1 ст.1119, ч.1 ст.11110, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства “Продекс” від 06.03.2008 року № 34 на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2008 року у справі № 8/261-07 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2008 року та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2007 року у справі № 8/261-07 –скасувати.

Справу № 8/261-07 направити до Господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд.

Головуючий-суддя                                          К.Грейц

С у д д і

С.Бакуліна

Г.Коробенко