Постанова

від 20.05.2008 по справі 8/219/07-нр

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

8/219/07-НР

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"20" травня 2008 р. Справа № 8/219/07-НР

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.   

при секретарі судового засідання  Бритавській Ю.С.  

за участю представників сторін:

від прокуратури: Безкровний А.І. за дорученням від 07.05.2008р. №1098

від позивача (Міністерства оборони України): не з'явився

від позивача (Військової частини А 1890): не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства „Кіт”  

на рішення господарського суду Миколаївської області від 04 березня 2008 року   

у справі №8/219/07-НР

за позовом Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Військової частини А 1890

до відповідача Фермерського господарства „Кіт”    

про стягнення 27378,57 грн., -   

В С Т А Н О В И В:

          Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Військової частини А 1890 звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Фермерського господарства „Кіт” 27378,57 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок несплати отриманої сільськогосподарської продукції.

          Рішенням господарського суду Миколаївської області від 04 березня 2008 року у справі №8/219/07-НР (суддя Фролов В.Д.) позов заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Військової частини А 1890 задоволено.

З Фермерського господарства „Кіт” стягнуто: 27378,57 грн. заборгованості на користь Військової частини А 1890, 273,78 грн. держмита на користь Державного бюджету України та 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу на користь Державного бюджету Центрального району м. Миколаєва.

          Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Військової частини А 1890 є обґрунтованими і підтвердженими належними доказами та наявними матеріалами справи. Такого висновку суд першої інстанції дійшов з огляду на підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків від 15.04.2007р., яким відповідач визнав заборгованість перед позивачем у розмірі 27378,57 грн.

Відповідач із рішенням суду першої інстанції не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити заступнику військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Військової частини А 1890 у задоволенні позову, з посиланням при цьому на те, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та висновки, викладені у судовому рішенні не відповідають обставинам справи.

За доводами скаржника судом першої інстанції при розгляді справи не встановлено, чи являється Міністерство оборони України стороною у спірних правовідносинах, а також суд не прийняв до уваги, що військова частина у спірних правовідносинах є суб'єктом господарювання та її інтереси є відмінними від інтересів держави. На думку скаржника акт взаємозвірки розрахунків від 15.04.2007р. №1 не є належним доказом визнання відповідачем суми боргу. До того ж судом першої інстанції порушено вимоги ст.539 ЦК України, оскільки виконання альтернативного зобов'язання згідно з приписам зазначеної статі здійснюється за вибором боржника.

Представник прокуратури з апеляційною скаргою відповідача не згодний і у судовому засіданні просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін. За доводами представника прокуратури відповідач повністю визнав заборгованість перед позивачем у розмірі 27378,57 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 15.04.2007р., тому позовні вимоги є законними та обґрунтованими. Окрім того, посилання скаржника на те, що Міністерство оборони України не є стороною у спірних правовідносинах, а інтереси військової частини у спірних правовідносинах є відмінними від інтересів держави, слід вважати неправомірними.

Позивач-1 (Міністерство оборони України), позивач-2 (Військова частина А 1890) та відповідач (Фермерське господарство „Кіт”) про час і місце судових засідань повідомлені господарським судом апеляційної інстанції належним чином, про що свідчать відповідні повідомлення про вручення поштового відправлення від 24.04.2008р., а тому апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу Фермерського господарства „Кіт” за відсутністю представників позивачів та відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до ст.85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представника прокуратури, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, 05.07.2004р. між Військовою частиною А1890 (військова частина, позивач) та Фермерським господарством „Кіт” (підприємство, відповідач) укладений договір №2 про спільну діяльність, згідно з предметом якого з метою сприяння один одному у вирішенні статутних завдань сторони договору домовились про співробітництво і спільну діяльність без утворення юридичної особи в області ведення та розвитку підсобного господарства військової частини з використанням земель військової частини і можливостей підприємства по виконанню повного комплексу сільськогосподарських заходів (робіт) по виробництву товарної продукції для отримання додаткових джерел продовольчого забезпечення особового складу військової частини, а також розвитку підприємством самостійного виробництва та реалізації продукції на підставі особистих планів (п.1.1 договору).

За умовами договору, з метою реалізації домовленостей, вказаних в п.1.1 договору військова частина виділяє зазначені в масштабній схемі-викопіровці, яка додається до договору і є його невід'ємною частиною, земельну(ні) ділянку(ки), які є землями підсобного господарства військової частини площею 1300 га (п. 2.2 договору). Підприємство зобов'язано проводити обробку земель, здійснення посівів та збору врожаю на землях військової частини згідно до плану проведення сільськогосподарських робіт та здійснювати загальне керівництво їх проведенням силами і засобами сторін договору (п.2.2 та п/п 3.1.1 п. 3.1 договору).

Для виконання умов договору по закінченню сільськогосподарського року сторони підводять підсумки спільної діяльності (визначають розмір валового збору врожаю) зі складанням відповідного акту. Після визначення розміру валового збору врожаю сторони проводять розрахунок частки кожної із сторін, при цьому розмір частки підприємства в загальній кількості валового збору врожаю складає 85%, а військової частини –15% (п.п. 7.1, 7.2 договору).

Відповідно до п.п.7.3-7.4 договору передача частки військової частини, зазначеної в п.7.2 договору, за згодою сторін повинна бути проведена в натуральній формі шляхом відвантаження сільськогосподарської продукції представнику військової частини або у грошовому еквіваленті по ціні реалізації продукції, яка складає на час передачі в області і підтверджена відповідним документом (довідка тощо). Сторони прийшли до згоди, що щорічний розподіл результатів спільної діяльності здійснюється в період з 1 по 31 жовтня, а останнім днем проведення щорічних кінцевих розрахунків є 30 листопада поточного року.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов укладеного між сторонами договору від 05.07.2004р. №2 відповідач повинен був в термін до 30 листопада 2006р. поставити позивачу 15% від загальної вартості зібраного врожаю або перерахувати грошові кошти у встановленому договором розмірі.

Відповідач своїх зобов'язань за договором від 05.07.2004р. №2 належним чином не виконав, оскільки в порушення вимог п.п. 7.3, 7.4 договору не передав військовій частині її частку врожаю ані в натуральній формі шляхом відвантаження сільськогосподарської продукції представнику військової частини, ані у грошовому еквіваленті по ціні реалізації продукції.

На підставі актів врожаю від 21.07.2006р. №23, від 20.10.2006 р. №16, від 07.11.2006р. №17 та від 07.11.2006р. №25 (а.с. 9-12) позивачем був зроблений розрахунок заборгованості ФГ „Кіт” перед військовою частиною А1890, згідно з яким загальна сума заборгованості склала 27378,57 грн. (а.с. 13).

01.03.2007р. відповідачу був направлений лист від №203 з проханням терміново здійснити розрахунки по договору співпраці між сторонами шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок військової частини (а.с. 15).

10.04.2007р. листом №312 позивач повторно просив відповідача терміново в строк до 16.04.2007р. здійснити розрахунки по договору про спільну діяльність від 05.07.2004р. №2, шляхом перерахування коштів на загальну суму 27378,57 грн. на розрахунковий рахунок військової частини або надання продукції на загальну суму боргу.

За результатами розгляду зазначених листів 15.04.2007р. був складений акт №1 звірки взаєморозрахунків між військовою частиною А1890 (позивачем-2) та ФГ „Кіт” (відповідачем), підписаний представниками обох сторін, підписи яких завірені печатками позивача та відповідача (а.с. 14). Зазначеним актом відповідач визнав заборгованість перед позивачем за договором від 05.07.2004р. №2 у розмірі 27378,57 грн., про що свідчить підпис його представника, який завірений печаткою відповідача.

Згідно з п.6.1 договору між сторонами від 05.07.2004р. №2 відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору регулюється чинним законодавством.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.  

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу вимог ч.2 ст. 218 ГК України, учасник господарських  відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість та правомірність позовних вимог заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Військової частини А 1890.

Доводи скаржника стосовно того, що судом першої інстанції при розгляді справи не встановлено, чи являється Міністерство оборони України стороною у спірних правовідносинах, а також суд не прийняв до уваги, що військова частина у спірних правовідносинах є суб'єктом господарювання та її інтереси є відмінними від інтересів держави, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Апеляційний господарський суд вважає, що під час розгляду справи №8/219/07 зазначене питання вже було вирішено Вищим господарським судом України у своїй постанові від 07.11.2007р.

Так, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.08.2007р. по справі №8/219/07 було скасовано рішення господарського суду Миколаївської області від 31.05.2007р., а позовні вимоги заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Військової частини А 1890 залишено без розгляду з мотивів того, що заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону пред'явив позов не в інтересах держави, а в інтересах самостійної юридичної особи –учасника відносин у сфері господарювання, що суперечить нормам ГПК України.

В результаті перегляду зазначеної постанови Вищим господарським судом України, вказана постанова була скасована, з зазначенням при цьому, що позовні вимоги заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Військової частини А 1890 є правомірними та такими, що заявлені на підставі вимог чинного законодавства, а саме на підставі п.2 ч.1 ст. 121 Конституції України, ч.1 ст. 3 Закону України „Про Збройні сили України”, ч.ч.1-2 ст. 5 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних силах України”.

Окрім того, апеляційний господарський суд не приймає до уваги доводи скаржника про те, що судом першої інстанції порушено вимоги ст.539 ЦК України,  з огляду на наступне.

Так, статтею 539 ЦК України встановлено, що альтернативним є    зобов'язання, в якому боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій.  Боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства,  не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Водночас матеріали справи свідчать про те, що позивачем-2 (військовою частиною А1890) на виконання ст. 539 ЦК України було запропоновано відповідачу обрати предмет зобов'язання, чого останнім зроблено не було, оскільки матеріали справи свідчать про те, що відповідач у встановлений договором строк (до 30.11.2006р.) не поставив продукцію отриману за договором, чим порушив умови договору та ст. 539 ЦК України.

Саме через те, що відповідачем свої зобов'язання за договором від 05.07.2004р. №2 належним чином виконані не були, заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Військової частини А 1890 був змушений звернутись до місцевого господарського суду з позовом про стягнення з відповідача виниклої за зазначеним договором заборгованості у вигляді грошової суми.

Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Фермерського господарства „Кіт”, а отже оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 04 березня 2008 року у справі №8/219/07-НР залишити без змін, а апеляційну скаргу Фермерського господарства „Кіт”  –без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя

Судді

О.О. Журавльов

В.М. Тофан

М.В. Михайлов