Рішення

від 04.09.2006 по справі 392/7-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

392/7-06

     ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                     тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"04" вересня 2006 р.                                                                              Справа № 392/7-06

Господарський суд Київської області  у складі  головуючого судді  Бабенка К.А.  розглянув матеріали справи

за позовом                      відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” в особі Центру електрозв'язку №3 Київської обласної філії ВАТ „Укртелеком”, м. Київ

до                    товариства з обмеженою відповідальністю „Даугава”, м. Переяслав-Хмельницький

про                       стягнення заборгованості

за участю представників сторін:

від позивача: Динник О.В. (дов. №71 від 03.01.2006р.);

від відповідача: не з'явився.

Суть спору:

до господарського суду Київської області звернулось відкрите акціонерне товариство „Укртелеком” в особі Центру електрозв'язку №3 Київської обласної філії ВАТ „Укртелеком”, м. Київ з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Даугава”, м. Переяслав-Хмельницький про стягнення заборгованості.            

Ухвалою про порушення провадження у справі від 28.08.2006р. її розгляд призначено на 13.09.2006р. (а.с. 1).

В судове засідання, яке відбулось, 13.09.2006р. сторони своїх представників не направили, хоча про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, витребувані судом документи не подали, про причини неявки суд не повідомили, в зв'язку з чим, господарський суд відкладав розгляд справи до 04.10.2006р.

В судове засідання, яке відбулось 04.10.2006р. відповідач свого представника не направив, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, витребувані судом документи не подав, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, проте, необхідних документів наявних в матеріалах справи достатньо для розгляду господарського спору по суті.

Згідно з ст. 75 ГПК України в разі якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору документів наявних в матеріалах справи достатньо, господарський суд двічі повідомляв відповідача про розгляд справи належним чином відповідно до п. 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. за №75, і це підтверджується журналом вихідної кореспонденції канцелярії господарського суду Київської області та відповідною відміткою на першому примірнику ухвали про порушення провадження у справі та ухвали господарського суду Київської області від 13.09.2006р., наявних в матеріалах справи, справа розглядається без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача,  господарський суд

встановив:

На підставі Закону України „Про телекомунікації” від 18.11.2003 року №1280-IV, „Правил користування міжміським та міжнародним телефонним зв'язком” (далі –Правил), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 року №639 та  договору №360 від 20.06.2002р. (далі –договір, а.с. 33-36) позивачем надано відповідачу послуги міжміського та міжнародного телефонного зв'язку.

Відповідно до п. 5 частини першої ст. 33 Закону України „Про телекомунікації” від 18.11.2003 року №1280-IV серед обов'язків споживачів телекомунікаційних послуг є виконання умов договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладання, у тому числі своєчасна їх сплата.

Частиною 1 п. 151 “Правил користування міжміським та міжнародним телефонним зв'язком” та пунктом 4.5 договору передбачено, що плата за міжміські та міжнародні телефонні розмови, надані в кредит, вноситься абонентом у десятиденний термін після одержання рахунку, але не пізніше 20 числа місяця, що настає після повного розрахункового періоду.

Згідно п. 145 зазначених вище Правил, оплату міжміських телефонних розмов з  квартирних телефонів індивідуального та колективного користування,  а також з телефонів підприємств, установ, організацій (у тому числі готелів, гуртожитків, лікувально-оздоровчих закладів) здійснюють фізичні та юридичні  особи,  з  якими  укладено договір користування місцевим телефонним зв'язком.   Зазначені особи  сплачують  усі надані послуги зв'язку.

Факт отримання відповідачем послуг міжміського та міжнародного телефонного зв'язку підтверджується рахунками за телекомунікаційні послуги (а.с. 12, 14, 17, 21, 24, 27) та роздруківками за міжміські переговори (а.с. 13, 15-16, 18-20, 22-23, 25-26, 28-29).

Як зазначає позивач, ним, за період 01.08.2005р. –01.07.2006р. відповідачу надані послуги телефонного зв'язку на загальну суму 2235 грн. Відповідач за отримані послуги з позивачем розрахувався частково, сплативши 1224,65 грн. Отже, позивач свої зобов'язання за договором виконав повністю, а сума заборгованості перед ним відповідача становить 1010,35 грн. (2235 –1224,65), що підтверджено підписаним сторонами актом звіряння розрахунків, інвентаризації заборгованості від 01.09.2006р.

Господарський суд вважає, що в даному випадку правовідносини між сторонами тривають, оскільки право позивача на отримання оплати наданих послуг порушено та існує до моменту виконання відповідачем своїх зобов'язань або до моменту відновлення його судом. Тому, на підставі частини другої пункту 4 Розділу IX „Прикінцеві положення” Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003р. (надалі ГК України) та частини другої пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV (надалі ЦК України) до них застосовуються вимоги цих Кодексів.

Згідно частини першої ст. 193 ГК України) суб'єкти господарювання та інші  учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

                  Частиною сьомою цієї статті не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

                  Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Одним із основних видів господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання. А згідно ст.174 ГК України господарські зобов'язання виникають із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

                  Статтею 175 ГК України зазначається, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГК України та інші, наділені господарською компетенцією.

                  Відповідно до частини першої ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.             

Відповідно до п.1.частини другої ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Крім того, статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана  вчинити на користь другої сторони  (кредитора)  певну  дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися  від певної дії, а кредитор має право вимагати від  боржника  виконання його обов'язку. Зобов'язання  виникають  з  підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Отже, беручи до уваги наведене, господарський суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення основного боргу повністю та стягує з відповідача на користь позивача 1010,35 грн. заборгованості за телекомунікаційні послуги.

Як зазначається в частині другої ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

                  Відповідно до частини першої ст. 221 ГК України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він не виконав дій, що випливають із змісту зобов'язання.

Крім того, згідно частини другої ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до частини першої ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 ГК України. А саме, як зазначається в ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, наділені господарською компетенцією.

Згідно до частини другої ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Відповідно до частини другої ст. 36 Закону України „Про телекомунікації” від 18.11.2003р. №1280-IV у разі затримки плати за надані оператором, провайдером телекомунікаційні послуги споживачі сплачують пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Беручи до уваги те, що позивачем суму пені нараховано помилково, а господарський суд розглядає спір в межах позовних вимог, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 4,82 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а частиною четвертою ст. 232 ГК України передбачається, що відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Беручи до уваги наведене, господарський суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача втрат від інфляції та 3% річних в сумі 42,72 грн. та 10,03 грн. відповідно.

Відповідно до частини другої ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від вирішення спору, а відповідно до частини п'ятої цієї статті витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача. Тому, суд стягує з відповідача на користь позивача державне мито у сумі 102 грн. 00 коп. та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 55, ст. ст. 173 - 175, частинами  першою, другою сьомою ст. 193, частиною другою ст. 218, частиною першою ст. 221, ст. 230, частиною четвертою ст. 232 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003р.; п. 1 частини другої ст. 11, ст. ст. 509, 525, 610, 611, частиною першою ст. 612, частиною першою ст. 614, частиною другою ст. 615, частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV; п. 5 частини першої ст. 33, частиною другою ст. 36 Закону України „Про телекомунікації” від 18.11.2003 року №1280-IV; ст. ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1.          Позов задовольнити повністю.   

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Даугава” (ЗКПО 31675098) на користь відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»в особі Центру електрозв'язку №3 Київської обласної філії ВАТ „Укртелеком” (ЗКПО 01184901) –1010 грн. 35 коп. основного боргу, 4 грн. 82 коп. пені, 42 грн. 72 коп. –втрат від інфляції, 10 грн. 03 коп. –3% річних, а також судові витрати: держмито у сумі 102 грн. 00 коп. та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

                                   Видати наказ після набрання даним рішенням законної сили.

3.          Копію даного рішення надіслати сторонам.

Суддя                                                                                Бабенко К. А.