Постанова

від 19.05.2008 по справі 2-25/3705-2007

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2-25/3705-2007

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

15 травня 2008 року   Справа № 2-25/3705-2007

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Гоголя Ю.М.,

суддів                                                                      Борисової Ю.В.,

                                                                                          Волкова К.В.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився, Сільськогосподарський виробничий кооператив "Єдність";

відповідача: не з'явився, Желябовська сільська Рада;

розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Єдність" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя  Копилова О.Ю.) від 28.02.2008 у справі №2-25/3705-2007

за позовом           Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Єдність" (вул. Придорожна, 4,Желябовка, Нижньогірський р-н,97140)

до           Желябовської сільської Ради (вул. Центральна, 78,Желябовка, Нижньогірський р-н,97140)

про стягнення 62390,41 грн.

                                                            ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.02.2008 у справі № 2-25/3705-2007 відмовлено у позові сільськогосподарського виробничого кооперативу "Єдність" до Желябовської сільської Ради про стягнення 62390,41 грн.

Відмовляючи у позові, суд виходив з того, що позивачем не було доведено обґрунтованості заявленої суми до стягнення, та обумовленості заборгованості договірними відносинами.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати, позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права (розділ ІV гл. 16, розділ V Книги 1, розділ 18-19, п. 2 ст. 530, ч. 2 п. 3 ст. 261, ст.ст. 526, 527, 530, п. 4 ст. 611,ст.ст. 612, 614, 623-629, 631, 632 Цивільного кодексу України) та процесуального права (ст.ст. 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України).

Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.05.2008 суддю Горошко Н.П. замінено на суддю Волкова К.В.

У судове засідання, яке відбулося 15.05.2008, після перерви, яка оголошена 14.05.2008, представники сторін не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Судова колегія вважає матеріали справи достатніми та знаходить можливим розглянути справу за відсутності представників сторін.

Розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 2001 по 31.12.2006 між сторонами –Сільськогосподарським виробничим  кооперативом "Єдність" (далі –СВК "Єдність") та Желябовською сільською Радою, існували договірні відносини, за якими позивач надавав відповідачу послуги з перевезення учнів Желябовської загальноосвітньої школи із села Ломоносівка до села Желябовка і назад. Загальна вартість вказаних послуг за весь час існування договірних відносин склала 140637,41 грн., але відповідачем з цієї суми було сплачено лише 86529,00 грн. Відмова останнього сплатити решту суми –62390,41 грн., слугувало підставою для звернення СВК "Єдність" до господарського суду з вимогою про її стягнення.

Як вбачається з матеріалів справи,  письмова угода у період з 2001 по 2003 роки між сторонами не укладалася. Послуги перевезення учнів надавалися на підставі замовлень та узгодження між Желябовським сільським головою, директором школи та головою кооперативу (що не заперечується відповідачем по суті). У 2004 -2006 роках вказані послуги з перевезення учнів позивач здійснював на підставі письмових угод, але оригіналів, або належним чином засвідчених копій цих договорів представниками СВК "Єдність" до суду надано не було, що слугувало підставою для відмови у позові.

Однак, згідно до ст. 42 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (діяв на час виникнення договірних відносин між сторонами), угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 вказаного Кодексу, у випадках, коли угоди між організаціями або між організацією і громадянином укладаються в усній формі, організація, яка оплатила товари або послуги, повинна одержати від другої сторони письмовий документ, що стверджує одержання грошей і підстави їх одержання.

Згідно ст. 205 Цивільного кодексу України (стосовно договорів, укладених між сторонами після 01.01.2004) правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 206 Цивільного кодексу України, юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем, впродовж існування договірних відносин, виставлялися рахунки на оплату послуг по перевезенню учнів, які частково оплачувалися відповідачем. Про це свідчать акти звірки взаємних розрахунків (а.с. 16-21) та відомості про проведення розрахунків (а.с. 100-104). Сума, яка залишається несплаченою Желябовською сільською Радою за вказаними договорами становить 62390,41 грн., що не заперечується відповідачем.

Твердження відповідача про сплив позовної давності та прийняття у цьому зв'язку ним рішень про списання боргу у сумі 26550,56 грн. (з них 18397,74 грн. за період –з 01.10.2001 по 12.12.2002, 8152,82 грн. –з 01.12.2002 по 30.04.2003) на підставі Порядку списання кредиторської заборгованості бюджетних установ, строк позовної давності якої минув, що затверджений Наказом Державного казначейства України від 08 травня 2001 року № 73, зареєстрованим у Мінюсті України 29 травня 2001 року за № 458/5649 з наступними змінами (далі –Порядок № 73), судова колегія не бере до уваги з огляду на наступне.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 вказаного кодексу, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 1 та 3 ст. 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Оскільки п. 6 Перехідних положень Цивільного кодексу України, встановлено, що правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, судова колегія застосовує до правовідносин сторін саме ці правила про позовну давність.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, на протязі існування договірних відносин з СВК "Єдність", частково сплачував позивачу вартість послуг з перевезення учнів, що розцінюється судовою колегією як дії, які свідчить про визнання відповідачем свого боргу. Останнє є підставою для переривання  строку позовної давності на підставі ст. 264 ЦК України.

Крім того, судова колегія вважає неправомірним посилання відповідача на Порядок № 73 при прийнятті зазначених рішень про списання боргу, оскільки його застосування суперечить ст. 267 ЦК України, з якої вбачається що право на вирішення питання про застосування позовної давності  належить лише суду.

Згідно ст.ст. 526, 525 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні правила містять ст.ст. 161-162 Цивільного кодексу УРСР 1963 року.

Прийняття відповідачем вказаних рішень про списання боргу фактично свідчить про відмову відповідача від зобов'язання в односторонньому порядку, що відповідно до наведених норм є неприпустимим.

Доводи відповідача про невиконання своїх обов'язків за договором з підстав несплати позивачем податків в місцевий бюджет та виявлення надмірного списання Желябовською сільською радою пально-мастильних матеріалів, судова колегія не бере до уваги, оскільки вони не відносяться до предмету позову.  

Твердження відповідача про те, що рішення сесії Желябовської сільської ради не визнані недійсними та не скасовані у встановленому законом порядку, тому повинні застосовуватися –також є помилковими, оскільки суд в мотивувальній частині свого рішення може дати оцінку правомірності актів органу місцевого самоврядування, якщо їх прийняття сприяло порушенню цивільних прав позивача.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, в результаті чого прийняв помилкове рішення, яке підлягає скасуванню.

 Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, суд покладає держмито на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При задоволенні позову, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача;.

Керуючись статтями 49, 101, 103 (пункт 2), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Єдність" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.02.2008 у справі № 2-25/3705-2007 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Позов задовольнити.

5. Стягнути з Желябовської сільської Ради (98140, Нижньогірський район, с. Желябова АР Крим, вул. Центральна, 88, р/р № 35113005001251, МФО 824026, ОКПО 04369185) заборгованість в розмірі 62390,41грн., на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Єдність" (97140, Нижньогірський район, с. Желябова АР Крим, вул.. Придорожня, 4, п/р 260053980 в КРД АППБ "Аваль", м. Сімферополь, МФО 324021, ОКПО 30923552, ІПН 309235501205).

6. Стягнути з Желябовської сільської Ради на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Єдність" державне мито у сумі 935,85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн.

7. Зобов'язати суд першої інстанції видати виконавчі документи.

Головуючий суддя                                                  Ю.М. Гоголь

Судді                                                                                Ю.В. Борисова

                                                                                К.В. Волков