Постанова

від 01.07.2011 по справі 5002-19/1327-2011

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5002-19/1327-2011

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

 23 червня 2011 року   Справа № 5002-19/1327-2011

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Латиніна О.А.,

суддів                                                                      Волкова К.В.,

                                                                                          Балюкової К.Г.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Мокрушин В.І. ) від 28 квітня 2011 року у справі № 5002-19/1327-2011

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-проект"

про стягнення 303566,18 грн.

                                                            ВСТАНОВИВ:

                    Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-проект" заборгованості за виконані та прийняті підрядні роботи за вересень 2008 року з урахуванням індексу інфляції за період прострочення в сумі 122712,12 грн., 3% річних від суми заборгованості в розмірі 5756,63 грн. та неустойку за прострочення платежу за один рік в сумі 175097,43 грн.

                    Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Мокрушин В.І.) від 28 квітня 2011 року у справі № 5002-19/1327-2011 у задоволенні позову відмовлено.

                    Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що виникнення у відповідача обов'язку сплатити вартість виконаних робіт пов'язане з введенням в експлуатацію об'єкту, що був предметом договору підряду №18/2008 від 03.07.2008.

                    Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

                    Апеляційна скарга в частині вимог про стягнення заборгованості за договором підряду №18/2008 від 03.07.2008 мотивована тим, що обов'язок сплатити вартість виконаних будівельних робіт виник внаслідок прийняття замовником таких робіт, яке підтверджується відповідним актом. В обґрунтування вимог про стягнення неустойки в розмірі 0,5% від вартості несплаченої суми за кожний календарний день прострочення, передбаченої пунктом 13.3 договору підряду №18/2008 від 03.07.2008, позивач мотивує свої доводи посиланням на постанову Верховного суду України від 22.11.2010 у справі №14/80-09-2056.

У судове засідання, призначене на 23.06.2011, представники сторін не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України –це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, колегія вважає за можливе переглянути  рішення суду першої інстанції за відсутності представників сторін.

                    Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

                    Як вбачається з матеріалів справи, 03.07.2008 між товариством з обмеженою відповідальністю "Моноліт-проект" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс" (генпідрядник) укладено договір підряду №18/2008, за умовами пункту 1.1 якого замовник доручає, а генпідрядник приймає на себе зобов'язання по виконанню наступних робіт: ремонті роботи офісу (Об'єкт) та виконати інші роботи, невід'ємно пов'язані з таким будівництвом та місцезнаходженням Об'єкта (далі –Будівельні роботи) за адресою: м. Сімферополь, вул. Б. Куна 3-а, відповідно до проектно-кошторисної документації (аркуші справи 15-24).

                    Згідно пункту 2.2.2 договору генпідрядник зобов'язується, зокрема якісно з дотриманням строків, діючих норм та правил, проектно - кошторисної документації, виконати будівельні роботи в строки, передбачені календарним графіком; забезпечити дотримання договірного строку виконання будівельних робіт та їх здачі; організовує підключення до мереж водопостачання, каналізації, газопостачання, телефонного зв'язку. Вказаним пунктом договору передбачено, що сторони мають інші права та обов'язки, які передбачені договором та діючим законодавством.

                    Сторонами погоджено, що календарний графік має орієнтовні строки початку кожного етапу та строки закінчення виконаних робіт. Після передачі замовником генпідряднику фронту робіт (будівельних площадок) сторони підписують додаткову угоду до договору, якою затверджують строки початку та закінчення виконаних робіт. Цей порядок не застосовується, та строки вважаються затвердженими в календарному графіку, підписаному сторонами на початку, якщо настання усіх вказаних обставин відбудеться раніше (15 та більше днів) настання строків за Календарним графіком (пункту 3.2 договору).

                    Пунктом 4.1 Договору передбачено, що договірна вартість будівельних робіт визначається на підставі кошторису, який є невід'ємною частиною договору і складає 95943,60 грн., у тому числі ПДВ 20% -15990,60 грн.

                    Оплата будівельних робіт проводиться поетапно у строки, зазначені в графіку фінансування. Кінцевий розрахунок за кожний закінчений будівництвом об'єкт проводиться у строк, зазначений в графіку фінансування, але не раніше прийняття такого Об'єкту до експлуатації та не пізніше 5 банківських днів з дати затвердження відповідного акту про прийняття в експлуатацію об'єкту. Для мети кінцевого розрахунку сторони застосовують дані попереднього узгодження ними Виконавчого (зведеного) кошторису витрат на Об'єкт, в якому визначається кінцева вартість будівельних робіт по Об'єкту та кінцева вартість, яка підлягає оплаті з урахуванням раніше сплачених етапів будівельних робіт по Об'єкту (пункт 4.2.5 договору).

                    Відповідно до пункту 11.3 договору після отримання повідомлення генпідрядника про готовність до передачі закінчених будівельних робіт (Об'єкта будівництва) або їх етапу замовник зобов'язаний негайно почати їх прийняття.

                    Матеріалами справи також підтверджено, що 09.09.2008 між сторонами у справі був підписаний акт прийому виконаних робіт за вересень 2009 року (типова форма КБ-2в), відповідно до якого вартість виконаних позивачем будівельних робіт складає 95943,60 грн.

                    Проте, замовник заборгованість перед позивачем за виконані будівельні роботи за умовами договору підряду №18/2008 від 03.07.2008 не сплатив, що стало підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс" до місцевого господарського суду з відповідними позовними вимогами.

                    Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс" такою, що підлягає частковому задоволенню, у зв'язку з наступним.

                    Враховуючи те, що між сторонами у справі виникли правовідносини щодо виконання договору підряду, тому колегія вважає за можливе застосувати до таких відносин норми глави 61 Цивільного кодексу України.

                    За приписами частин 1 та 2 статті 875 Цивільного кодексу України За договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

                    Оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

                    Таким чином, за приписами цивільного законодавства обов'язок сплатити вартість виконаних робіт виникає з моменту прийняття замовником таких робіт.

                    При цьому судова колегія не вбачає підстав для застосування положень пункту 4.2.5 договору підряду №18/2008 від 03.07.2008 в частині визначення моменту оплати –введення об'єкта в експлуатацію, оскільки за умовами зазначеного договору генпідрядником виконувались поточні ремонтні роботи, а за приписами норм Закону України "Про планування і забудову територій" (на момент передачі виконаних робіт за актом від 09.09.2008) та Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єкті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року N1243, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі - закінчені будівництвом об'єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

                    Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

                    Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та положень статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

                    Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

                    Матеріалами справи належним чином підтверджено, що позивачем були виконані ремонтні роботи за договором підряду №18/2008 від 03.07.2008, які в подальшому були прийняті відповідачем за актом приймання виконаних робіт від 09.09.2008, а також відповідачем була підтверджена заборгованість перед позивачем актом звірення взаємних розрахунків (аркуш справи 29). При цьому належних доказів сплати вартості таких робіт товариством з обмеженою відповідальністю "Моноліт-проект" всупереч вимогам статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України надано не було.

                    З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що заборгованість товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-проект" за виконані будівельні роботи за договором підряду №18/2008 від 03.07.2008 підлягає стягненню.

                    Крім того в сил вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України  боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

                    Отже, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс" в частині стягнення з відповідача заборгованості з урахуванням індексу інфляції в сумі 122712,12 грн. та 3% річних за весь період прострочення в розмірі 5756,63 грн. підлягають задоволенню.

                    Позивачем також було заявлено вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-проект" суми неустойки за прострочення платежу за один рік в сумі 175097,43 грн.

                    Судом апеляційної інстанції встановлено, що в разі несвоєчасної оплати замовником виконаних робіт замовник сплачує генпідряднику неустойку в розмірі 0,5% від вартості несплаченої суми за кожен календарний день прострочки (пункт 13.3 договору підряду №18/2008 від 03.07.2008).

                    Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

                    До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

                    Відповідно до п. 48 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" від 07.04.08 №01-8/211 штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

                    Оскільки Господарський кодекс України не містить визначень неустойки, штрафу та пені, які сплачуються у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, слід виходити із визначень, наведених у Цивільному кодексі України.

                    Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

                    Таким чином, умови укладеного між сторонами договору передбачають цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення його умов у вигляді сплати неустойки у формі пені.

                    Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивачем нараховано відповідачу до сплати неустойку у розмірі 175097,43 грн. грн.

                    Згідно приписам пункту 18 листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" від 11.04.2005 року №01-8/344 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове –зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

                    Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в тому числі неустойкою.

                    Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

                    Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

                    Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

                    Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

                    Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з пунктами 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторони, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

                    Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).

                    З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума неустойки, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

                    При цьому зазначена правова позиція була підтримана практикою Вищого господарського суду України, зокрема у постановах від 13.05.2008 у справі N37/371, від 20.03.2007 у справі N55/414-06, від 14.02.2008 у справі N5/2164, від 23.09.2008 у справі N 47/350, від 01.02.2007 у справі №20-5/287.

                    Більш того в силу вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

                    Отже, враховуючи те, що сторонами у договорі не було визначено, з якого моменту та по який час має здійснюватись нарахування штрафних санкцій (неустойки), тому судова колегія вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин норму частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

                    Аналогічної практики застосування вказаної норми притримується Вищий господарський суд України у постановах від 29 жовтня 2009 року у справі №5020-9/298, від 29 жовтня 2009 року у справі №5020-9/297, від 29 жовтня 2009року у справі №5020-5/213.

                    Щодо застосування до спірних правовідносин норм статті 551 Цивільного кодексу України судова колегія зазначає наступне.

                    Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (стаття 551 Цивільного кодексу України ).

                    Виходячи із змісту частини 2 зазначеної статті, тільки договірна неустойка може визначатися як у вигляді грошової суми, так і у виді іншої майнової цінності. Законна неустойка може бути встановлена виключно в грошовій формі.

                    Відповідно до норм статті, законна неустойка може бути встановлена не тільки законом, як відповідним нормативно-правовим актом, що приймається Верховною радою України, але і іншими актами цивільного законодавства. Таке положення ЦК відповідає ситуації, що склалася на сьогодні в українському законодавстві, коли законні неустойки визначаються не тільки законами України, але і нормативними актами, які не мають статусу закону.

                    Для того, щоб неустойка вважалася законною та застосовувалася незалежно від домовленості про неї сторін договору, необхідно, щоб законом або іншим актом цивільного законодавства було визначено її конкретний розмір, а також підстави стягнення (вид порушення, за яке неустойка встановлюється). Тому не можна вважати визначенням законної неустойки положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким визначено граничний розмір саме договірної неустойки.

                    Ряд законних неустойок встановлено Господарським кодексом України, зокрема, у частині 2 та частині 6 статті 231 Цивільного кодексу України дозволяє сторонам договірних відносин змінювати розмір законної неустойки.

                    З огляду на викладене, колегія суддів вважає неможливим збільшення у договорі граничного розміру неустойки, встановленого Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", на підставі частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України.

                    Щодо посилання заявника апеляційної скарги на постанову Верховного суду України від 22.11.2010 у справі №14/80-09-2056 суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити про наступне.

                    В силу вимог частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

                    Проте, як вбачається з постанови Верховного суду України, суд дійшов висновку, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. При цьому предметом спору було неналежне виконання обов'язків з боку підрядника, внаслідок мало місце негрошове зобов'язання. Одночасно судова колегія звертає увагу на те, що предметом даного спору є саме грошове зобов'язання відповідача, а значить висновки Верховного суду України у рамках справи, що розглядається, до уваги сприйматись не можуть.

                    З урахуванням викладеного, судовою колегією було проведено перерахунок суми неустойки з урахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини 6 статті 232 Господарського кодексу України за період з 09.09.2008 по 09.03.2009 у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується неустойка. Сума неустойки склала 11399,13 грн., яка і підлягає стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-проект".

                    Враховуючи все вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення господарського суду Автономної Республіки Крим, оскільки останнє було прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права, яке відбулось внаслідок неповного розгляду всіх обставин справи.

                    Згідно пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений, зокрема, новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

                    Відповідно до абзацу 2 частини 1 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

                    Отже, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції було частково задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс", тому всі понесені позивачем видатки пропорційно задоволеним вимогам відшкодовуються йому за рахунок відповідача, в тому числі витрати по сплаті державного мита під час звернення з позовом та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

                    Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, статтями 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:

                    1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс" задовольнити частково.

                    2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 квітня 2011 року у справі № 5002-19/1327-2011 скасувати.

                    3. Прийняти нове рішення.

                    Позов задовольнити частково.

                    Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-проект" (вул. Казанська, 30, кв. 9,Сімферополь,95000, ЗКПО 34212028, р/р 26004022939 в КФ АБ "Експрес Банк" МФО 384674) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс" (95011,м.Сімферополь, Центральний район, вул. Севастопольська, буд. 12, ЗКПО 33267280, р/р 26001301035401 в ФАБ "Південний" м. Сімферополь МФО 384652) заборгованість за виконані та прийняті роботи за вересень 2008 року з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за весь період прострочення в сумі 128468,75 грн., з якої 95943,80 грн. - сума основного боргу, 26768,32 грн. - інфляційне збільшення суми боргу за період прострочення, 5756,63 грн. - 3% річних, неустойку за прострочення платежу в сумі 11399,13 грн., а всього 139867,88 грн., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 1398,68 грн. та витрати по сплаті на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 108,74 грн.

                    В іншій частині в позові відмовити.

                    4. Доручити господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.

Головуючий суддя                                                            О.А.Латинін

Судді                                                                                          К.В. Волков

                                                                                          К.Г. Балюкова

Розсилка:

1.товариство з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс" (вул. Ракетна, 26,Сімферополь,95011);

2.товариство з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс (вул. Рождественська,19, м. Сімферополь,95022);

3.товариство з обмеженою відповідальністю "ЮгінвестСтройСервіс (95011,м.Сімферополь, Центральний район, вул. Севастопольська, буд. 12)

4.товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт-проект" (вул. Казанська, 30, кв. 9,Сімферополь,95000)