Постанова

від 04.07.2011 по справі 2а/0570/9181/2011

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



Україна  

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 04 липня 2011 р.                                                             справа № 2а/0570/9181/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:  13-25

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді  Смагар С.В.

при секретарі          Закутько О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу   

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантида Ентерпрайз»,                  м. Донецьк

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

про скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників:

від позивача:           ОСОБА_1           - за дов. від 20.06.2011р.

від відповідача: ОСОБА_2 – за дов. від 21.06.2011р.

ВСТАНОВИВ:    

      Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлантида Ентерпрайз» заявлено позов до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 6 жовтня 2010 року № 0003912340/0 та від 17 грудня 2010 року № 0003912340/1.        

     Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями, та посилається на неправомірність висновків відповідача щодо нікчемності правочину з Товариством з обмеженою відповідальністю «Айдиас».

     Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог діючого законодавства, посилаючись на нікчемність правочину, вчиненого між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Айдиас», ґрунтуючи свої висновки на висновках Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька, викладених в акті від 29 червня 2010 року, про неможливість перевірки ТОВ «Айдиас» з питань підтвердження отриманих відомостей від ТОВ «Атлантида Ентерпрайз» (позивача).             

     Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.  

    Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантида Ентерпрайз» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 13506132, знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 7221317.     

     З 15 по 21 вересня 2010 року відповідачем була здійснена невиїзна документальна перевірка позивача з питань визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Айдиас» за жовтень 2009 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 23 вересня 2010 року № 1608/23-3/13506132 (надалі - акт перевірки).      

     За висновками вищенаведеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (надалі - Закон          № 2181), чинного на час виникнення спірних правовідносин від 6 жовтня 2010 року                          № 0003912340/0 та від 17 грудня 2010 року № 0003912340/1, якими визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 345831 грн., у тому числі за основним платежем 230554 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями           115277 грн.

    Правовою підставою визначення податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями наведені норми підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі – Закон № 168), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин.   

    Як вбачається з висновків акту перевірки, позивачем завищений податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 230554 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість у жовтні 2009 року на суму 230554 грн. В акті перевірки відповідач зазначає, що правочин між позивачем та ТОВ «Айдиас» не спричинили реального настання правових наслідків, виходячи із відсутності договору між підприємствами, відсутності товарно-транспортних накладних, вексельна форма розрахунків з ТОВ «Айдиас» (емітент – позивач у справі), враховуючи, що ТОВ «Айдиас» визнано банкрутом, а векселі на момент перевірки не пред’явлені до сплати.     

      Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року                      № 996-ХІV (надалі – Закон № 996).

     Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

    Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.      

     Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

     Як встановлено судом, позивачем як покупцем був придбаний у Товариства з обмеженою відповідальністю «Айдиас» як постачальника товар, про що укладений договір від 21 вересня 2009 року № 2109/09, відповідно до пункту 2 якого асортимент, кількість та ціна товару визначаються сторонами у рахунках-фактурах постачальника та накладних, які прирівнюються до специфікацій, що є невід'ємною частиною договору. Судом також встановлено, що даний договір не надавався податкового органу разом з іншими документами для документальної невиїзної перевірки на запит відповідача. Одночасно суд зазначає, що відсутність договору під час перевірки у відповідача не свідчить автоматично про його відсутність взагалі, а також про наявність ознак нікчемності правочину. В межах даної справи суд перевіряє висновки податкового органу про нікчемність правочину за сукупністю ознак та доказів, зазначених відповідачем.  

     Судом встановлено, що між відповідачами підписана специфікація від 21 вересня 2010 року на загальну суму товару 1383324 грн., в тому числі податок на додану вартість у розмірі 230554 грн., видаткова накладна від 1 жовтня 2009 року № 0110.4 на загальну суму товару 1383324 грн., в тому числі податок на додану вартість у розмірі 230554 грн., ТОВ «Айдиас» видана позивачу податкова накладна від 1 жовтня 2009 року № 0110.4 на загальну суму товару 1383324 грн., в тому числі податок на додану вартість у розмірі 230554 грн. Згідно з актом приймання-передачі векселів від 29 грудня 2009 року позивачем були передані ТОВ «Айдиас» десять простих векселів в рахунок погашення заборгованості за договором на загальну суму 1383324 грн.    

    Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

     Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за  податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

     Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

      Судом встановлено, що позивачем за податковою накладною від 1 жовтня 2009 року до складу податкового кредиту жовтня 2009 року була включена сума податку на додану вартість у розмірі 230554 грн. відповідно до вищенаведених норм Закону               № 168. Суд зазначає, що норми Закону № 168 не передбачають такої підстави для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту як висновок податкового органу про нікчемність правочину.  

     З акту перевірки та з пояснень представника відповідача під час судового розгляду справи судом встановлено, що підставою для здійснення податковим органом висновку про нікчемність вчиненого між позивачем та його контрагентом правочину були висновки Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька, викладені в акті від 29 червня 2010 року № 662/23-2 «Про неможливість перевірки ТОВ «Айдиас» з питань підтвердження отриманих від платника податків ТОВ «Атлантида Ентерпрайз» відомостей».

     Як вбачається з даного акту, неможливість проведення перевірки пов’язана із тим, що рішенням господарського суду Донецької області від 4 березня 2010 року у справі № 45/44Б Товариство з обмеженою відповідальністю «Айдиас» визнано банкрутом. Актом від 29 червня 2010 року також визначено, що ТОВ «Айдиас» був взятий на податковий облік 31 жовтня 2008 року, мав свідоцтво платника податку на додану вартість № 100150998, знятий з обліку 4 березня 2010 року та анульоване свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість після визнання підприємства банкрутом. Основними видами діяльності ТОВ «Айдиас» є оптова торгівля та надання інших комерційних послуг. За період з січня 2009 року по січень 2010 року ТОВ «Айдиас» надавав до податкового органу податкові декларації з податку на додану вартість; згідно бази даних податкового органу підприємство не мало власних та орендованих торгівельних, складських приміщень та виробничих потужностей; загальна чисельність працюючих – одна особа; відсутні необоротні активи. У висновках акту перевірки від 29 червня 2010 року податковий орган на підставі перевірки податкової звітності та реєстраційних документів ТОВ «Айдиас» зазначає, що в ході перевірки з’ясовано, що операції з придбання та реалізації мали нереальний товарний характер, товар не перевозився та не зберігався, не встановлено наявність розумних економічних та інших причин придбання та продажу товару, діяльність підприємства не є господарською, внаслідок чого угода має ознаки нікчемності.         

      Суд не приймає посилання відповідача як на доказ вчинення нікчемного правочину між позивачем та ТОВ «Айдиас» на акт Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька від 29 червня 2010 року з огляду на те, що даний акт фактично не є перевіркою господарської діяльності ТОВ «Айдиас» по взаємовідносинам з позивачем; та складений на підставі даних, які містяться в інформаційних базах податкової інспекції, документи господарської діяльності даного підприємства по взаємовідносинам з позивачем податковим органом не досліджувались. Висновок про наявні ознаки нікчемності угоди зроблений на підставі  того, що підприємство неможливо перевірити у зв'язку із визнанням його банкрутом. Суд зазначає, що на момент вчинення правочину ТОВ «Айдиас» був включений до ЄДРПОУ, перебував на податковому обліку, надавав податкову звітність до податкового органу, був зареєстрований платником податку на додану вартість та не був визнаний банкрутом.   

     Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність – будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

     Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.  Доказів чи доводів того, що позивачем укладена угода, яка суперечать діючому законодавству, відповідачем не наведено; здійснена спірна господарська операція відповідає основним видам діяльності позивача та його контрагента відповідно до ЄДРПОУ.      

     Суд також зазначає, що позивачем надані суду докази, які підтверджують використання придбаного від ТОВ «Айдиас» товару у господарській діяльності позивачем, а саме для виготовлення спеціальних оперативно-піротехнічних машин, які в наступному реалізовані Міністерству України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту від наслідків Чорнобильської катастрофи (договори, специфікації, видаткові, податкові накладні, рахунки-фактури, які також надавалися податковому органу для перевірки). Позивачу органом сертифікації 9 липня 2009 року видано свідоцтво про присвоєння Міжнародного ідентифікаційного коду виробника дорожніх транспортних засобів та символів ідентифікаційного номера ДТЗ. Вищевказані документи спростовують висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірній господарській операції при придбанні товару позивачем у його контрагента ТОВ «Айдиас».

     Стосовно посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, судом прийняті до уваги надані позивачем договір позички транспортного засобу, наказ підприємства від 7 листопада 2006 року № 16, відповідно до якого підприємство використовує транспортний засіб, що належить директору підприємства, для перевезення товару, а також факт малогабаритності товару, придбаного позивачем у ТОВ «Айдиас» та можливість його перевезення легковим автомобілем.

    Суд також не приймає посилання відповідача на те, що ознакою нікчемності правочину є вексельна форма розрахунків між сторонами договору, з огляду на те, що простий вексель є одним з видів платежу відповідно до Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, вексельна форма розрахунків не суперечить вимогам діючого законодавства та не може свідчити про наявність ознак нікчемності правочину, в том числі і у зв'язку із непред’явленням його до сплати.                

     Судом досліджений витяг із Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, наданий відповідачем, та встановлена відсутність розбіжностей між податковим кредитом, сформованим позивачем, та податковим зобов’язанням контрагента позивача за спірний період – жовтень 2009 року. Суд також зазначає, що Закон № 168 не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини самі по собі не призводять до нікчемності всіх правочинів та не позбавляють правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні; сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, що має місце у спірних правовідносинах і не спростовано відповідачем, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.        

     Суд також зазначає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

    Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України. Оскільки за нормами діючого законодавства з оподаткування рішення податкового органу визнаються недійсними, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом визнання спірних податкових повідомлень-рішень недійсними з урахуванням частини 2 статті 11 КАС України.

    Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

        Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантида Ентерпрайз» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 6 жовтня 2010 року № 0003912340/0 та від                      17 грудня 2010 року № 0003912340/1 задовольнити повністю.  

     Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька від 6 жовтня 2010 року                          № 0003912340/0 та від 17 грудня 2010 року № 0003912340/1, якими визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 345831 грн., у тому числі за основним платежем 230554 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями           115277 грн.

     Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантида Ентерпрайз» витрати по сплаті судового збору у розмірі  3 грн. 40 коп.     

     Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 4 липня 2011 року. Постанова у повному обсязі  складена 8 липня 2011 року.

     У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

     Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.       

Суддя                                                                                      Смагар С.В.