Рішення

від 21.06.2011 по справі 18/120-10/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" червня 2011 р.                                                                  Справа № 18/120-10/16

   Господарський суд Київської області у складі судді Христенко О.О. розглянув

позов

Публічного акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод», м. Київ

до

Приватного малого підприємства Науково-промислова фірма «Корба», м. Буча

про

стягнення 39 606,13 грн.

за участю представників сторін:

від позивача -

ОСОБА_1, довіреність від 18.08.2010 р., представник;

від відповідача -

ОСОБА_2, довіреність від 12.04.2011 р., представник

Суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. № суду 3390 від 27.07.2010 р.) Відкритого акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод»(далі –позивач) до Приватного малого підприємства Науково-промислова фірма «Корба»(далі –відповідач) про стягнення 39 606,13 грн., з яких: 25 600,00 грн. основного боргу, 11 926,40 грн. інфляційних та 2 079,73 грн. 3% річних.

   Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення Договору відповідального зберігання № 2/2002 від 31.03.2002 р., укладеного між сторонами, не здійснив оплату за зберігання майна.

   Рішенням господарського суду Київської області від 11.11.2010 р. у справі № 18/120-10 (суддя Кошик А.Ю.) позов задоволено частково, стягнуто з Приватного малого підприємства Науково-промислова фірма «Корба» на користь ВАТ «Асфальтобетонний завод»23 200,00 грн. основного боргу, 9 670,80 грн. інфляційних, 1 710,57 грн. річних, 345,81 грн. держмита та 206,05 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

  Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2011 р. рішення господарського суду Київської області від 11.11.2010 р. у справі № 18/120-10 змінено, пункт 2 резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: стягнути з Приватного малого підприємства науково-промислова фірма «Корба»на користь ВАТ «Асфальтобетонний завод»23 600,00 грн. основного боргу, 9 556,20 грн. інфляційних, 1 769,62 грн. 3% річних, 376,26 грн. держмита та 224,20 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

   Постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2011 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2011 р. та рішення господарського суду Київської області від 11.11.2010 р. у справі № 18/120-10 скасовано, справу направленого на новий розгляд до господарського суду Київської області.

   Відповідно до протоколу розподілу справ (автоматизована система розподілу справ між суддями) від 29.04.2011 р. справу № 18/120-10 передано до розгляду судді Христенко О.О.

   Ухвалою від 29.04.2011 р. справу № 18/120-10 прийнято до свого провадження суддею Христенко О.О. та присвоєно справі № 18/120-10/16.

Ухвалою суду від 07.06.2011 р. замінено позивача –ВАТ «Асфальтобетонний завод»його правонаступником –Публічним акціонерним товариством «Асфальтобетонний завод»(відповідачем на підтвердження зазначеного надано Статут (зареєстрований 25.05.2011 р.)).  

Через канцелярію суду позивач надав клопотання від 31.05.2011 р.  (вх. № суду 7631 від 06.06.2011 р.) про збільшення позовних вимог, в якому просить стягнути заборгованість за надання послуг зберігання в сумі 29 200,00 грн. за період з березня 2005 р. по березень 2011 р., у зв‘язку із збільшенням основної суми боргу позивач також збільшує суму інфляційних та 3% річних.   

Присутній в судових засіданнях представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з підстав викладених у позові та письмових поясненнях, з врахуванням клопотання про збільшення позовних вимог від 31.05.2011 р.

Представник відповідача позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити в позові з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 18.08.2010 р. та письмових поясненнях, які зводяться до безпідставності заявлених вимог, оскільки позивач на вимоги відповідача не повернув майно зі зберігання, а тому відповідач не зобов‘язаний оплачувати період незаконного володіння позивачем майном відповідача; у зв‘язку із  невиконанням позивачем свого обов‘язку щодо повернення майна відповідач зупинив виконання свого обов‘язку щодо оплати зберігання; договором чітко не встановлений строк оплати за зберігання, тому позивач повинен був виставляти відповідачу вимоги на оплату за зберігання, чого позивачем зроблено не було; також відповідач заявляє про застосування позовної давності до стягнення оплати за зберігання за період з березня по липень 2005 р. (включно); відповідач зазначає про невірний розрахунок позивачем інфляційних та 3% річних.   

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судових засіданнях, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, господарський суд

встановив:

31.03.2002 року між Відкритим акціонерним товариством “Асфальтобетонний завод” («зберігач», надалі - позивач) та Приватним малим підприємством Науково-промислова фірма “Корба” («замовник», надалі - відповідач) було укладено Договір відповідального зберігання № 2/2002 (надалі –Договір), за яким позивач зобов’язався прийняти від відповідача і за оплату зберігати майно останнього та повернути його в обумовлений договором строк збереження (п. 1.1. Договору).

Те що Договір укладений саме 31 березня 2002 р. (а не 2003 р.) підтверджується сторонами, оглядом оригіналів примірників Договорів, які є в наявності у позивача та відповідача, а також встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 25.03.2010 р. у справі № 38/80.

Відповідно до пунктів 1.2, 3.1.1 та 3.2.1 Договору, 04.03.2003 р. відповідач передав позивачу, а позивач в свою чергу прийняв на зберігання майно, а саме: ємкості V-50 м. куб. у кількості 3 штук, обладнання резервуара  V-50 м. куб. у  кількості 3 штук, ємкості V-25 м. куб./ обичайка 66,0 і днище 68,0 у кількості 3 штук, обладнання ємності V-25 м. куб. у кількості 3 штук, резервуар РЕ 35-00.00.000 у кількості 6 штук, показник рівня поплавковий РН 50-00.00.000 у кількості 6 штук, приладдя вивантаження УВ–00.00.000 у кількості 6 штук, опори ОП-1 під резервуари РЕ 35-00.00.000 у кількості 6 штук, площадки обслуговування та  драбини до резервуарів РЕ 35-00.00.000 у кількості 1 комплект, показник рівня поплавковий у кількості 6 штук, лінійки у кількості 6 штук, комплект заготовок опори у кількості 6 штук. Дана обставина підтверджується актами № 1 та № 2 прийому передачі обладнання на відповідальне зберігання від 04.03.2003 р. згідно Договору № 2/2002 та накладними № 1ВЗ, № 2ВЗ на передачу обладнання у відповідальне зберігання від 04.03.2003 р. Факт передачі обладнання від відповідача позивачу та факт прийняття позивачем обладнання на зберігання сторонами не заперечується.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що відповідач щомісячно сплачує позивачу винагороду за зберігання майна в сумі 400,00 грн. за місяць, в тому числі ПДВ.

Відповідно до п. 4.2 Договору оплата здійснюється шляхом перерахування відповідачем коштів на розрахунковий рахунок позивача до 10 числа місяця.

Те що у п. 4.2 Договору зазначено про оплату саме до 10 числа місяця підтверджується сторонами та встановлено шляхом огляду оригіналів примірників Договорів, які є в наявності у позивача та відповідача (у примірниках Договорів позивача та відповідача у п. 4.2 від руки вписано цифру «10»). Позивач у своїх письмових поясненнях від 06.06.2011 р. зазначив, що при поданні позову надав ксерокопію Договору, на якій у п. 4.2 не було видно цифру 10, тому суди всіх інстанцій при першому розгляді справи № 18/120-10 по різному трактували строк настання обов‘язку відповідача по сплаті за зберігання і це стало підставою для направлення Вищим господарським судом України справи на новий розгляд до господарського суду Київської області.    

Оскільки п. 4.1 Договору встановлено щомісячну оплату за зберігання майна, то відповідно до п. 4.2 Договору оплата здійснюється до 10 числа місяця за який здійснюється оплата.  

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що вказаний Договір діє з моменту його підписання, тобто з 31.03.2002 р.

Позивач звертався до відповідача з листом вих. № 2/215 від 25.01.2008 р. з вимогою сплатити заборгованість за зберігання майна в сумі 9 600,00 грн. та з вимогою від 18.05.2011 р. про сплату заборгованості за Договором відповідального зберігання.

Господарським судом міста Києва розглядалась справа № 38/80 за позовом Приватного підприємства Науково-промислова фірма «Корба»до ВАТ «Асфальтобетонний завод»про витребування майна. За результатами  розгляду справи господарським судом міста Києва прийнято рішення від 25.03.2010 р., яким позов задоволено повністю, витребувано від ВАТ «Асфальтобетонний завод»на користь Приватного малого підприємства Науково-промислова фірма «Корба»майно, яке знаходилось на зберіганні у ВАТ «Асфальтобетонний завод» на підставі Договору відповідального зберігання № 2/2002 від 31.03.2002 р.   

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2010 р. у справі № 38/80, якою було залишено без змін рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2010 р. у справі № 38/80 (набрало законної сили) було встановлено преюдиційні факти про те, що строк дії Договору № 2/2002 сторонами не погоджено, враховуючи розбіжності у редакціях договору.

На виконання умов Договору № 2/2002, 29.08.2008 р. відповідачем було частково погашено заборгованість за Договором та сплачено на користь позивача винагороду за зберігання обладнання, згідно акта звіряння розрахунків від 29.12.2007 р.  у сумі 9 600,00 грн., тобто за 24 місяці, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з особового рахунку позивача за 29.08.2008 № 165. Тобто відповідач своїми діями визнає своє зобов‘язання щодо оплати за зберігання позивачем майна.

Пунктом 3.1.4 Договору встановлено, що позивач зобов’язався повернути майно, прийняте на відповідальне зберігання на першу вимогу відповідача.

11.09.2009 року відповідачем було надіслано позивачу вимогу вих. № 09/2009 від 10.09.2009 р. про повернення майна за Договором зберігання № 2/2002, в якій відповідач вимагав позивача повернути майно, що знаходиться у його відповідальному зберіганні. Дана вимога була отримана представником позивача 15.09.2009 р., що підтверджується наявними у справі копіями повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 62822 та фіскального чеку № 3385 від 11.09.2009 р.

09.12.2009 року відповідачем було надіслано позивачу повторну вимогу вих. № 17/2009 від 08.12.2009 р. про повернення майна за Договором зберігання № 2/2002, в якій відповідач вимагав позивача повернути майно, що знаходиться у його відповідальному зберіганні. Дана вимога була отримана представником позивача 18.12.2009 р., що підтверджується наявними у справі копіями повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 289, опису вкладення у цінний лист від 09.12.2009 р. та фіскального чеку № 4147 від 09.12.2009 р.

Позивач на вказані вимоги відповіді не надав, майно не повернув.

Як зазначалось раніше, відповідач для отримання майна, яке перебувало на зберіганні у позивача, звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. За вказаним позовом господарським судом міста Києва 25.03.2010 р. у справі № 38/80 було прийняте рішення про задоволення позову і витребувано від  ВАТ “Асфальтобетонний завод” майно, яке перебувало у нього на зберіганні відповідно до Договору відповідального зберігання № 2/2002 від 31.03.2002 р. Вказане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2010 р.

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частиною 2 статті 938 ЦК України визначено, що якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов’язаний зберігати річ до пред’явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Статтею 953 ЦК України встановлено, що зберігач зобов’язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.  

Як зазначалось раніше позивач проігнорував вимоги відповідача про повернення майна із зберігання, що змусило відповідача звернутися до господарського суду міста Києва за захистом своїх прав.

Позивачем не надано жодних доказів того, які саме дії вчинив позивач для повернення майна на вимогу відповідача (листи позивача до відповідача з вимогою надати відповідний пакет документів та здійснити вивезення майна власними силами, виконання позивачем передачі майна відповідачу власними силами тощо).

Відповідно до ст. 621 ЦК України, у разі невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов‘язання.

На виконання рішення (наказу) господарського суду міста Києва від 25.03.2010 р. у справі № 38/80 постановою серія ВП № 22478383 від 05.11.2010 р. було відкрито виконавче провадження про витребування обладнання від позивача на користь відповідача. Відповідач ще звертався до позивача з листом вих. № 31/2010 від 29.10.2010 р. щодо повернення майна за Договором зберігання, який був отриманий представником позивача 04.11.2010 р., що підтверджується наявними у справі копіями повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 02046728, опису вкладення у цінний лист від 01.11.2010 р. та фіскального чеку № 5614 від 01.11.2010 р. Відповідачем складений акт огляду майна, переданого на відповідальне зберігання від 30.11.2010 р. Акт складений уповноваженими особами відповідача, які знаходились на підприємстві позивача на підставі посвідчень про відрядження № 2, виданого ОСОБА_3 від 29.11.2010 р., та № 2, виданого ОСОБА_4 від 29.11.2010 р., завіреними печатками сторін.

Відповідно до актів вилучення у боржника предметів, зазначених у рішенні суду та передачі їх стягувачу від 05.04.2011 р., складених державним виконавцем ВДВС Голосіївського районного управління юстиція в м. Києві, майно, яке знаходилось у позивача на зберіганні, було повернуто відповідачу.  

Тобто, перша вимога відповідача про повернення майна із зберігання отримана позивачем 15.09.2009 р. і відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України позивач повинен був повернути майно до 22.09.2009 р., тому зберігання майна після 22.09.2009 р. здійснювалось позивачем без законних підстав, що й було встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 25.03.2010 р. у справі № 38/80, тому у задоволенні вимоги позивача про стягнення плати за зберігання майна в період з 23.09.2009 р. по березень 2011 р. (заява про збільшення позовних вимог) суд відмовляє.      

Відповідач, користуючись своїм правом, наданим ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, просить суд застосувати строк позовної давності і відмовити позивачу у стягненні основної заборгованості з урахування індексу інфляції та 3% річних у період до липня 2005 р. включно.

Згідно ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов‘язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Щодо вимоги відповідача про застосування строку позовної давності за період зберігання майна з березня 2005 року по липень 2005 року, судом встановлено, що сплата відповідачем заборгованості 29.08.2008 р. з огляду на ст. 264 ЦК України є підставою для переривання строку позовної давності до вимог, які існували під час дії відповідного строку, щодо вимог, які існували до 29.08.2005 року строк позовної давності не переривався відповідною сплатою, оскільки закінчився.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Наведена норма кореспондується з приписами ст. 526 ЦК України, якою встановлено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 946 ЦК України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Відповідно до умов Договору договір починає діяти з дати його підписання, а оплата здійснюється за кожний місяць, майно передано 04.03.2003 р. Таким чином, оплата здійснюється за зберігання майна саме з березня 2003 р. і повинна бути проведена до 10.03.2003 р., тобто прострочка по оплаті за березень 2003 року почалась з 11.03.2003 р.

Як вбачається з матеріалів справи, оскільки відповідачем 29.08.2008 р. було сплачен 9 600,00 грн., то необхідно вважати що відповідач виплатив заборгованість за 24 місяця (9600,00 грн. / 400,00 грн.), тобто за зберігання майна за Договором № 2/2002 за період з березня 2003 року по лютий 2005 року включно. При цьому, відповідно до позовних вимог (з врахуванням клопотання про збільшення позовних вимог), позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу за зберігання майна в період з березня 2005 року по березень 2011 року включно у розмірі 29 200,00 грн.

Враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, зроблену у відзиві на позовну заяву у відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України, суд застосовує позовну давність до вимог оплати за Договором.

Оскільки оплата за зберігання майна за кожний місяць повинна здійснюватись до 10 числа цього місяця та те, що оплата була здійснена по лютий 2005 року включно, то строк позовної давності щодо оплати заборгованості за зберігання майна закінчився за період з березня 2005 року по серпень 2005 року включно.

Враховуючи те, що 29.08.2008 р. була здійснена часткова сплата заборгованості, то строк позовної давності який продовжувався після вказаної дати – перервався та, згідно ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності почався заново. При цьому, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем по оплаті за зберігання майна за період з вересня 2005 року по 22 вересня 2009 року включно у сумі 19 493,33 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Посилання відповідача на те, що оскільки сторонами підписаний акт звірки станом на 29.12.2007 р. відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 9 600,00 грн., то й заборгованості у відповідача перед позивачем за період з вересня 2005 р. по грудень 2007 р. включно відсутня, судом не приймається. Акт звірки розрахунків не є первинним бухгалтерським документом, доказів сплати відповідачем не надано.  

Приписами ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом зроблено розрахунок інфляційних та 3% річних з врахуванням суми основного боргу, який підлягає стягненню, за період з 11.09.2005 р. по 31.05.2011 р. (з врахуванням клопотання позивача про збільшення позовних вимог). Стягненню підлягають інфляційні  в розмірі 10 099,72 грн. та 3% річних в розмірі 2 242,50 грн.  

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають  частковому задоволенню в сумі 19 493,33 грн. основного боргу, 10 099,72 грн. інфляційних та             2 242,50 грн. 3% річних. В решті позов задоволенню не підлягає.

Витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1.  Позовні вимоги задовольнити частково.

2.  Стягнути з Приватного малого підприємства Науково-Промислова фірма “Корба” (08293, Київська область, м. Буча, вул. Тарасівська, 32, код 13725644) на користь Публічного акціонерного товариства “Асфальтобетонний завод” (01013, м. Київ, Хутір-Острів, вул.  Камишинська, 4, код 04012425) 19 492 (дев‘ятнадцять тисяч чотириста дев‘яносто дві) грн. 33 коп. основного боргу,  10 099 (десять тисяч дев‘яносто дев‘ять) грн. 72 коп. інфляційних,  2 242 (дві тисячі двісті сорок дві) грн. 50 коп. 3% річних, а також 318 (триста вісімнадцять) грн. 36 коп. держмита та 161 (сто шістдесят одна) грн. 26 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Рішення вступає в законну силу після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

             Суддя                                                                                                  Христенко О. О.