Постанова

від 28.05.2008 по справі 1/76-48

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

1/76-48

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 28 травня 2008 р.                                                                                    № 1/76-48  

Вищий  господарський  суд  України  в  складі  колегії  суддів:

Бернацької Ж.О. –головуючої (доповідач),

Барицької Т.Л.,

Воліка І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного професійно-технічного навчального закладу "Луцьке вище професійне училище № 9" на рішення господарського суду Волинської області від 21.06.2007 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2008 р. в справі № 1/76-48 господарського суду Волинської області за позовом приватного підприємства "Укрбудсервіс" до Державного професійно-технічного навчального закладу "Луцьке вище професійне училище № 9"  про стягнення 145140,6  грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Головенка І.С.,

від відповідача: Шемета І.К., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 21.06.2007 р. ( суддя Гончар М.М.) позов задоволено; стягнуто з Вищого професійного училища № 9 на користь приватного підприємства "Укрбудсервіс" 145140, 60 грн. заборгованості за виконані роботи з підстав правомірності та обґрунтованості позовних вимог, 1451, 40 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2008 р. (судді: Г. Гнатюк –головуючий, Н. Кравчук, О. Мирутенко) рішення господарського суду Волинської області  від 21.06.2007 р.  залишено без змін.

Не погоджуючись з винесеними рішенням та постановою, відповідач - Державний професійно-технічний навчальний заклад "Луцьке вище професійне училище № 9" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 21.06.2007 р. та постанову Львівського апеляційного суду від 15.01.2008 р., а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Касаційна скарга обґрунтована порушенням і неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України “Про судове рішення” від 29.12.1976 р. № 11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.1981 р. № 4, від 25.12.1992 р. № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад  змісту законодавства  України.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визначається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин  і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані  судові акти вказаним вимогам не відповідають, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.03.2004 р. між позивачем і відповідачем укладено договір № 8-004 на реконструкцію частини гуртожитку під житлові квартири по вул. Бенделіані, 3 в м. Луцьку.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що вартість робіт по вказаному договору становить 200000 грн.

Крім  того, 15.09.2004 р. між позивачем і відповідачем укладено договір № 21-004 на реконструкцію частини гуртожитку під житлові квартири по вул. Бенделіані, 3 в м. Луцьку (влаштування балконів). Вартість робіт за вказаним договором становить 153742 грн.

Відповідно до умов вказаних договорів, відповідач надає позивачу необхідну проектну документацію: креслення, дозволи, а також інші необхідні документи для виконання робіт.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що роботи виконуються із матеріалів позивача за винятком тих матеріалів, які за умов договору надав відповідач.

Порядок і строки проведення розрахунків сторонами погоджено у договорі.

Відповідач зобов'язується сплатити позивачу за договором № 8-004 від 05.03.2004 р. аванс для придбання матеріалів та обладнання в розмірі 30 % вартості робіт за угодою  № 21-004 від 15.09.2004 р. –40000 грн., в тому числі 666, 67 грн. ПДВ.

Обсяги виконаних робіт оформляються актами прийому-передачі виконаних робіт і відповідно по яких здійснюються  розрахунки.

           Договором визначено, що розрахунок за виконані роботи відповідач здійснює не пізніше, як через 5 днів після підписання сторонами акту прийомки-передачі виконаних робіт.

Між позивачем та відповідачем складено акт звірки взаєморозрахунків на 01.06.2007 р.,  підписаний та скріплений печатками.

01.06.2007 р. складено акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 145140, 60 грн.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.   

Відповідно до статті 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, що не передбачені законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України, статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, інших правових актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в порушення вищезазначених правових норм, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо здійснення оплати за виконані роботи  не виконав.

Замовник не підписав акти виконаних робіт. При цьому, він не заперечував вартість виконаних робіт.

              Судами обох інстанцій  встановлено, що позивач здійснив реконструкцію частини гуртожитку під житлові квартири, що свідчить про належне виконання останнім своїх зобов'язань та підтверджується довідками виконаних робіт за грудень 2004 року, березень 2005 року, актами приймання робіт за грудень 2004 року, березень 2005 року, актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.06.2007 р. Відповідачем, взяті на себе зобов'язання не виконані, оплата виконаних позивачем робіт не здійснена, що відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Таким чином, висновки судів про обґрунтованість заявлених позовних вимог, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає передчасними.

Суди на виконання приписів статті 38 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду справи не витребували та не дослідили будь - яких документів і доказів, з яких можна було б встановити дійсні правовідносини сторін за справою, підстави і предмет позову, а також  підстави не підписання відповідачем актів виконаних робіт.

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували, який обсяг робіт фактично виконав позивач на виконання зобов'язання, із зазначенням документів, які б підтвердили виконання робіт, і чи погодився з вказаним обсягом виконаних робіт відповідач. З цією метою названі судові інстанції мали належними засобами доказування перевірити зазначені обставини та витребувати у сторін первинні бухгалтерські документи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в обґрунтування заявлених вимог позивачем надано довідку про вартість виконаних підрядних робіт, акт приймання виконаних підрядних робіт та довідка про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2004 року, акт приймання виконаних підрядних робіт, довідку про вартість виконаних підрядних робіт за березень 2005 року, які підписані лише позивачем. При цьому, суди дійшли висновку, що належним доказом підтвердження виконання робіт є вказані документи. Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів та вважає їх передчасними, оскільки судами не витребувані  у позивача інші первинні документи, які б свідчили про фактично виконані будівельно-ремонтні роботи позивача на об'єкті відповідача.

Крім того, у разі неможливості визначення обсягу фактично виконаних робіт позивачем, суд не позбавлений права призначити будівельно-технічну експертизу для об'єктивного вирішення справи.

Наведене свідчить про порушення судами принципів, закріплених в статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо повноти всебічності та об'єктивності судового розгляду.

Неповне встановлення судами обставин, що мають значення для справи є порушенням вимог статті 47 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення всіх обставин справи; статті 38 Господарського процесуального кодексу України, яка зобов'язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі в справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення та постанову, надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, не застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права, у зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 1117 Господарського процесуального кодексу України), оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню, а дана справа передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді, суду необхідно з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Господарському суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для  даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного професійно-технічного навчального закладу "Луцьке вище професійне училище № 9" задовольнити.

Скасувати рішення господарського суду Волинської області від 21.06.2007 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2008 р. в справі № 1/76-48 господарського суду Волинської області.

Справу передати на новий розгляд в іншому складі суду до господарського суду Волинського області.

Головуючий, суддя:                                                                      Ж. Бернацька

Судді:                                                                                          Т. Барицька

                                                                                                    І. Волік