Рішення

від 26.07.2011 по справі 57/47-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

57/47-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2011 р.                                                            Справа № 57/47-10

вх. № 1949/4-57

Суддя господарського суду Аюпова Р.М. 

при секретарі судового засідання Павленко А.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;  відповідача - не з'явився;

розглянувши справу за позовом Відкритого акціонерного товариства національної акціонерної компанії "Украгролізинг" в особі Харківської філії національної акціонерної компанії "Украгролізинг" , с. Солоніцівка  

до  Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Сад", м. Дергачі  

про стягнення 24306,53 грн.

ВСТАНОВИВ:

ВАТ НАК "Украгролізинг" в особі Харківської філії, смт. Солоницівка (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Приватного  сільськогосподарського товариства "Сад", м. Дергачі  заборгованість за договором фінансового лізингу № 20-09-105 спл/574 від 09.04.2009р. у сумі 12782,66 грн., пеню за період з 03.12.2009р. по 31.01.2010р. у сумі 545,06 грн., інфляційні у сумі 339,05 грн., 3% річних у сумі 79,76 грн., штраф за неукладення договору страхування у сумі 10560,00 грн., а також покласти на відповідача судові витрати, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по договору фінансового лізингу № 20-09-105 спл/574 від 09.04.2009р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від  16 березня  2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 06 квітня 2010 року о 10:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 квітня 2010 року відкладено розгляд справи на 20 квітня 2010 року о 12:10 год.

Ухвалою господарського суду  Харківської області від 27 квітня 2010 року провадження по справі зупинено  до розгляду господарським судом Харківської області справи № 38/113-10.

Ухвалою господарського суду  Харківської області від 18 липня 2011 року задоволено клопотання позивача про поновлення провадження у справі; поновлено провадження у справі та призначено судове засідання  на "26" липня 2011 р. об  11:40 год.

У призначене судове засідання 26 липня 2011 року представники сторін не з'явились,  витребувані судом документи не надали, про причини неявки у судове засідання суд не повідомили.

Відповідно до відмітки на наявної в матеріалах справи ухвали господарського суду Харківської області від 18 липня 2011 року, оформленої відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), копії даної ухвали надіслано сторонам 19 липня 2011року за вих. № 015068 на адресу позивача зазначену в позовній заяві та інших документах наданих до матеріалів справи та на адресу відповідача, зазначену в  Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно п.4.1.1. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №1149 від 12.12.2007р. нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) складають для місцевої - Д+2, де Д  -  день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Відповідно до п.4.2. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №1149 від 12.12.2007р. при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання  збільшуються на один день.

Зважаючи на вищевикладене та приймаючи до уваги те, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення позивача та відповідача про час та місце розгляду справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.07.2011року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені  п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами відповідно до ст.. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи,  всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

09 квітня 2009 року, між ВАТ НАК "Украгролізинг" ( далі - позивач лізингодавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Сад" (далі - відповідач лізингоодержувач) укладено договір прямого лізінгу № 20-09-105 спл/574 (далі- договів), відповідно до умов якого, позивач зобов'язався передати Лізингоодержувачу  (відповідачу) у користування на визначений Договором строк Предмет лізингу, який є власністю Лізингодавця та визначений у додатку до Договору ""Найменування, кількість, ціна і вартість Предмета лізингу", що є специфікацією Предмету лізингу, а Лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.

Свої зобов'язання за договором фінансового лізингу позивач виконав належним чином, передавши відповідачу в користування техніку - Трактори колісні загального призначення ХТЗ 17221,   заводський № 1734 та заводський № 1728, в кількості 2-ох одиниць по ціні 264000,00 грн. з урахуванням ПДВ за одиницю. Загальна вартість Предмету лізингу складає 528000,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі № 40 від 02.09.2009року.

Таким чином, відповідачем було отримано предмет лізингу, зауважень до якості предмету лізингу не було, що свідчить про те, що відповідач отримав товар належної якості.

Відповідно до п.п. 3.5.3., 3.6., 4.1., 4.2. договору відповідач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі в розмірі та в строки, які встановлені графіком сплати лізингових платежів (додаток № 2 до договору) та не має права в односторонньому порядку на зменшення сум чи затримку сплати лізингових платежів внаслідок будь-яких обставин, в т.ч. форс-мажору. Черговість сплати лізингових платежів кратна трьом місяцям. Перший лізинговий платіж сплачується через три місяці з дати підписання трьохстороннього акту, подальші платежі через кожні три місяці. (п. 4.1.)

Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів порушив, внаслідок чого, у відповідача станом на 01.02.2010 року утворився борг перед позивачем в розмірі 12782,66 грн. що стало підставою  для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

          Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України) .

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених  цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)

          Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення  господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224  Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних  для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 статті 903 Цивільного Кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У  відповідності до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 статті 806 Цивільного кодексу України та Договору до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом  та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 292 Господарського кодексу України передбачено, що залежно від особливостей  здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору  фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на  предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.

Як встановлено статтею 286 Господарського кодексу України, та статтею 762 Цивільного Кодексу Украйни, зобов'язання Лізингоодержувача полягає у своєчасному внесенні лізингових платежів за користування транспортним засобом, що випливає з договірних зобов'язань, який Лізингоодержувач сплачує Лизінгодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Разом з тим, за приписом ч. З статті 285 Господарського кодексу України та умовами Договору Відповідач повинен сплачувати Позивачу лізингові платежі за весь період користування транспортним засобом.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі лізингоотримувачем сплачувати періодичні лізингові платежі за користування об'єктом лізингу встановлені частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України та статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

У відповідності до п.3.5.3,3.6,4.1,4.2 договору лізингу відповідач зобов'язався вчасно, відповідно до графіка (додаток № 2) оплачувати лізингові платежі.

Позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором лізингу, надавши відповідачу в лізинг предмет лізингу, проте, відповідач в порушення домовленості сторін, по строку 02.12.2009 року (згідно графіка лізингових  платежів) належну до сплати суму 23082,66 грн. сплатив частково,  а саме, сплатив 24.12.2009 року суму 10300,00 грн., тому станом на 01.02.2010 року виникла заборгованість в сумі 12782,66 грн.Станом на дату прийняття рішення по справі відповідач заборгованість за лізинговими платежами, не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

          Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати лізингових платежів за отриманий у лізинг предмет лізингу, за договором прямого лізингу № 20-09-105 спл/574, який був укладений між сторонами 09 квітня 2009 року року.

          Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі  його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські  зобов'язання належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості по договору прямого лізингу № 20-09-105 спл/574 від 09.04.2009 року документів, що спростовували викладене у позові, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 12782,66 грн. заборгованості з лізингових платежів належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема  сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до п. 7.1. договору за порушення строків сплати лізингових  платежів відповідач за кожний календарний день просрочення від несплаченої суми сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення внесення лізингових платежів позивач нарахував відповідачу пеню, яка нарахована на заборгованість, що виникла з 02.12.2009 року по 31.01.2010 року у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка склала 545,06 грн.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку про стягнення пені у сумі 545,06 грн.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних  для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Відповідно  до  ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання  грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов`язаний  сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 79,76 грн. та інфляційних у розмірі 339,05 грн., які нараховані за період з 02.12.2009 року по 31.01.2010 року, підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 5.3. договору з моменту укладення тристороннього акту ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження предмету лізингу переходить до лізингоодержувача.

Крім того, відповідно до п.п.6.1-6.2, договору лізингу, предмет лізингу підлягає страхуванню з обов'язковим попереднім погодженням умов договору страхування та компанії-страховика з позивачем. Відповідач здійснює страхування предмету лізингу, при цьому у договорі страхування відшкодування можливого завданого збитку у межах страхової суми, має бути встановлене на користь позивача. Договір страхування укладається на весь строк дії договору.

Згідно до п. 7.2. договору за порушення зобов'язань, визначених цим договором, відповідач сплачує штраф в розмірі 2% від вартості предмету лізингу, що не звільняє відповідача від обов'язків по виконанню умов договору.

Проте, як зазначає позивач те не спростовано відповідачем, відповідач не виконав умови договору щодо страхування предметів лізингу, внаслідок чого, позивачем нараховано  відповідачу штраф у розмірі 2% від вартості предмету лізингу, який склав 10560,00 грн...

Статтею 549 Цивільного кодексу України та статтею 230 Господарського кодексу України  передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які   боржник   повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання, зокрема, штрафом є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суд зазначає про те, що у відповідності до ст.627 ЦК України: відповідно до ст.6 цього Кодексу,  сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України  закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи вимоги ст.629 ЦК України, а саме те, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, приймаючи до уваги те, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов'язок щодо страхування предмету лізингу, в матеріалах справи такі докази відсутні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 10560,00 грн. відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними і підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову – на відповідача; при відмові в позові – на позивача; при частковому задоволенні позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 15,16, 509, 525, 526, 530, 546, 548, 549, 599, 610, 611, 612, 625, 626, 692, 762, 806, 903 Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 175,179, 193, 198, 224, 232, 258, 285, 286, 292, 343 Господарського кодексу України,  ст..1, 2,11,16 Закону України "Про фінансовий лізинг" статтями 1, 4, 12, 33, 44, 49,  75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -   

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Сад" (62303, Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Свердлова, 135,  код ЄДРПОУ 21215199) на користь Відкритого акціонерного товариства національної акціонерної компанії "Украгролізинг" в особі Харківської філії національної акціонерної компанії "Украгролізинг" (62370, Харківська область, Дергачівський район, смт. Солоницівка, вул. Заводська, буд. 49-А, код ЄДРПОУ 25861816, п/р 260067612 в ХОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", м. Харків, МФО 350589) 12782,66 грн. основного боргу, 545,06 грн. пені, 339,05 грн. інфляційних, 79,76 грн. 3% річних, 10560,00 грн. штрафу за неукладення договору страхування, 243,07 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                          Аюпова Р.М.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 28.07. 2011 року

справа № 57/47-10