Постанова

від 27.05.2008 по справі 34/559

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

34/559

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 27.05.2008                                                                                           № 34/559

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Алданової  С.О.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від прокуратури - Стояновський Є.О. (посвідчення № 576 від 15.08.2005р.)

від позивача       - Козак В.К. (довіреність № б/н від 01.10.2007 р.)

                              Харитонов С.Є. – директор (протокол від 01.04.1998 р.)

від відповідача  - 1) Матлай Й.І. (довіреність № 220/545/д від 21.01.2008 р.);

                             2) Ніколюк О.В. (довіреність № 1227 від 17.12.2007 р.)    

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційне подання Військової прокуратури Західного регіону України

 на рішення Господарського суду м.Києва від 21.01.2008

 у справі № 34/559  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосервіс"

 до                                                   1) Міністерства оборони України

                                                  2) Військової частини А1642 Міністерства оборони України

 про                                                  стягнення 95117,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Товариство з обмеженою відповідальністю “Екосервіс” звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Міністерства оборони України та Військової частини А3948 про стягнення 95117,08 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.12.2007 р. здійснено процесуальне правонаступництво та замінено відповідача-2 Військову частину А3948 Міністерства оборони України його правонаступником Військовою частиною А1642 Міністерства оборони України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.01.2008 р. у справі         № 34/559 припинено провадження у справі на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України в частині стягнення з Військової частини А1642 Міністерства оборони України 31098,83 грн. заборгованості за виконані роботи,     41766,92 грн. інфляційних витрат, 6288,33 грн. 3 % річних. Позов до Міністерства оборони України задоволено, стягнуто з Міністерства оборони України на користь позивача 31098,83 грн. боргу, 6288,33 грн. 3 % річних, 41766,92 грн. інфляційних втрат, 791,54 грн. держмита, 99,30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Військова прокуратура Західного регіону України (далі - прокуратура) подала до Київського апеляційного господарського суду апеляційне подання, в якому просить вказане рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову про стягнення з Міністерства оборони заборгованості Військової частини А3948, правонаступником якої є Військова частина А1642.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2008 р. апеляційне подання було прийнято до провадження.

Прокуратура обґрунтовує своє подання тим, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, посилаючись на норми Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” (далі - Закон), не врахував в цілому положень цього Закону, а саме: на думку прокуратури, зобов'язання відповідача-2 перед позивачем виникли не у зв'язку з його господарською діяльністю, а тому відповідальність за вказаними зобов'язаннями несе саме відповідач-2, а не як зазначено в оскаржуваному рішенні – Міністерство оборони України.

В судовому засіданні представник прокуратури підтримав апеляційне подання повністю, просив його задовольнити.

Позивач у запереченнях на апеляційне подання та його представники у судовому засіданні, заперечували проти апеляційного подання, просили його залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

На думку позивача, Міністерство оборони України, виступаючи як розпорядник бюджетних коштів, повинно було розрахуватися з ТОВ “Екосервіс”.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні апеляційне подання підтримав повністю, просив його задовольнити, оскаржуване рішення скасувати.

Представник відповідача-2 зазначив, що військова частина неодноразово подавала заявки до відповідних забезпечуючих органів Західного оперативного командування про виділення коштів на погашення боргу перед позивачем, проте, необхідна сума коштів їй не була виділена, а тому відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону відповідальність за зобов'язаннями Військової частини А1642 повинно нести Міністерство оборони України.  Таким чином, на думку відповідача-2, апеляційне подання підлягає залишенню без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін.  

Розглянувши доводи апеляційного подання, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та сторін, дослідивши докази та проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного  законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційне подання підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення – скасуванню з наступних підстав.

При прийнятті оскаржуваного рішення Господарський суд м. Києва виходив з того, що 12.03.2003 р. між позивачем та військовою частиною      А3948 було укладено договір № 03/03, відповідно до пункту 1.1 якого позивач зобов'язується виконати у військовій частині А3948 роботи по дефектоскопії резервуарів для зберігання пально-мастильних матеріалів, а військова частина А3948 зобов'язується забезпечити приймання та оплату виконаних робіт за цінами згідно зі сметою, яка додається до договору і є його невід'ємною частиною; даною сметою визначається вартість та обсяг робіт по дефектоскопії резервуарів (п.2.1 договору № 03/03).

Позивач та військова частина А3948, виконуючи вимоги п. 2.1 договору № 03/03, затвердили кошторис на виконання робіт з дефектоскопії резервуарів, відповідно до якого вартість робіт складає 105 942,48 грн., в тому числі ПДВ – 17657,08 грн.

Відповідно до акту № б/н від 14.05.2003 р. позивач виконав вищезазначені роботи на суму 37079,87 грн., які прийняті військовою частиною А3948.

14.03.2003 р. між позивачем та військовою частиною А3948 було укладено договір № 04/03, відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов'язується виконати у військовій частині А3948 роботи по ремонту резервуарів для зберігання пально-мастильних матеріалів, а військова частина А3948 зобов'язується забезпечити приймання та оплату виконаних робіт за цінами згідно зі сметою, яка додається до Договору і є його невід'ємною частиною.

Сторони договору визначили, що договірна вартість та обсяг робіт з ремонту резервуарів визначається специфікацією, що додається до Договору і є його невід'ємною частиною (п. 2.1 договору № 04/03).

Оплата виконаних робіт проводиться на підставі акту приймання виконаних робіт, складеного сторонами договору (п.3.1 Договору № 04/03).

Відповідно до кошторису, складеного на виконання п. 1.1 Договору    № 04/03, та погодженого сторонами, вартість робіт по ремонту резервуарів складає 11772,2 грн.

На виконання пункту 2.1 договору № 04/03 позивач та військова частина А3948 склали специфікацію, відповідно до якої загальна вартість робіт складає 36 600,84 грн.

Відповідно до акту № б/н від 26.05.2003 р. позивач виконав, а військова частина А3948 прийняла роботи на суму 23 918,96 грн.

Відповідно до висновку суду першої інстанції, підтвердженого матеріалами справи, борг Військової частини А3948 перед позивачем за виконані роботи становить 60 998,83 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 22.12.2005 р. (копія якого міститься в матеріалах справи) військова частина А3948 частково розрахувалась з позивачем за виконані на підставі договорів №№ 03/03 та 04/03 роботи на суму 29 000 грн.

Отже, судом першої інстанції вірно визначено, що станом на дату прийняття рішення сума основного боргу становить 31098,83 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до директиви командувача військ Західного оперативного командування № 2 від  20.06.2006 р. військова частина А1642 є правонаступником військової частини А3948.

Позивач в своєму клопотанні від 21.01.2008 р. просить суму боргу з урахуванням індексу інфляції стягнути не з військової частини А1642, а з Міністерства оборони України, оскільки на рахунках військової частини відсутні кошти.

Задовольняючи позов до Міністерства оборони України, суд першої інстанції виходив з наступного.

На думку місцевого господарського суду довідкою військової частини А1642 від 18.01.2008 р. № 91 за період 2007 року підтверджується та обставина, що кошти для погашення кредиторської заборгованості перед позивачем з бюджетної програми КПВК 2101020 КЕКВ 1137, 1139 не надходили. Довідки про кредиторську заборгованість щомісячно подавались до забезпечуючого фінансового органу, а саме Фінансово-економічного управління Західного оперативного командування Сухопутних військ  України Збройних сил України. Залишок коштів на рахунку бюджетної програми КПВК 2101020 КЕКВ 1137, 1139 за період з 01.01.2007 р. по 18.01.2008 р. становить 0 грн.

Частиною 2 статті 5 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних силах України” встановлено, що військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

Враховуюче вищевикладене, Господарський суд м. Києва задовольнив уточнені вимоги позивача щодо Міністерства оборони України та припинив провадження у справі в частині стягнення боргу з військової частини А1642 у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Однак, суд апеляційної інстанції не може погодитись з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України”, господарська діяльність у Збройних Силах України  - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна в межах і порядку, визначених цим Законом. Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності.   

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” Міністерство оборони України несе відповідальність за зобов'язаннями військової частини саме як суб'єкта господарської діяльності.

Позивачем не надано суду доказів того, що укладення договору           № 03/03 від 12.03.2003 р. на виконання робіт по дефектоскопії резервуарів для зберігання пально-мастильних матеріалів та договору № 04/03 від 14.03.2003 р. на виконання робіт по ремонту резервуарів для зберігання пально-мастильних матеріалів, пов'язано з господарською діяльністю відповідача-2 в розумінні ст. 1 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України”.

Крім того, представник відповідача-1 не надано ніяких доказів того, що зобов'язання військової частини А3948 (правонаступником якої є військова частина А1642)  перед позивачем мали місце не у зв'язку з господарською діяльністю цієї частини як суб'єкта господарської діяльності.

Товариством з обмеженою відповідальністю “Екосервіс” не доведено, що діяльність за договорами  № 03/03 та № 04/03 здійснювалась саме з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності.

Що стосується свідоцтва про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах від 17.10.2001 р. реєстраційний номер № 281, то колегія вважає наступне.

Сам факт видачі свідоцтва не підтверджує, що укладання договорів по яким стягується заборгованість пов'язане з господарською діяльністю відповідача-2, а лише дає дозвіл на здійснення певних видів господарської діяльності.

Тому, відповідно до Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” відповідальність за зобов'язаннями військової частини не може нести Міністерство оборони України.    

Під час розгляду справи судом першої інстанції, позивачем подано клопотання про зміну ціни позову, відповідно до якого останній просить стягнути з Міністерства оборони України суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних з простроченої суми.

При цьому, позивач не відмовлявся від вимог до військової частини А1642 (копія клопотання міститься у матеріалах справи).

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції неправомірно припинив провадження у справі в частині стягнення боргу з військової частини А1642 та задовольнив позов до Міністерства оборони України.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції робить висновок про те, що в позові до Міністерства оборони необхідно відмовити.

Оскільки позивач належним чином та своєчасно виконав свої зобов'язання перед військовою частиною А3948, то з її правонаступника – військової частини А1642 - підлягає стягненню сума основного боргу за виконані роботи 31098,83 грн.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, що підтверджується ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до претензії № 8 від 29.06.2005 Військова частина А3948 повинна була здійснити оплату вартості виконаних робіт на суму 60998,83 грн., в строк до 06.07.2005 р.

Але, колегія суддів не може погодитись з таким твердженням місцевого господарського суду, оскільки в матеріалах справи міститься претензія № б/н від 11.12.2003 р., якій суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки, тому колегія вважає, що строк виконання зобов'язання необхідно обчислювати з 19.12.2003 р.

Відповідно до оскаржуваного рішення суду першої інстанції крім суми основного боргу з Міністерства оборони України підлягають стягненню збитки від інфляції в розмірі 41766,92 грн. та 3 % річних з простроченої суми в розмірі 6288,33 грн.

Але, суд апеляційної інстанції не погоджується з стягненням саме такої суми збитків від інфляції та 3 % річних з простроченої суми, виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума 3 % річних та збитків від інфляції нараховується на основну заборгованість в розмірі 29900 грн. за період з 19.12.2003 р. по 21.12.2005 р., на основну заборгованість в розмірі 31098,83 грн. за період з 19.12.2003 р. по    31.12.2007 р.

Розмір 3 % річних розраховується за наступною формулою: розмір заборгованості х 3% : 365 днів х кількість днів прострочки = 3 % річних

Відповідно до розрахунку, зробленого судом апеляційної інстанції, розмір 3 % річних становить 4640,97 грн., а не 6288,33 грн. як зазначено в рішенні суду першої інстанції.

Збитки від інфляції розраховуються за наступною формулою: розмір заборгованості х індекс інфляції за спірний період : 100 % – розмір заборгованості.

Відповідно до розрахунку, зробленого судом апеляційної інстанції, розмір збитків від інфляції становить 23902,80 грн. на відміну від       41766,92 грн. як зазначено в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

В порушення вимог зазначеної статті позивач свої позовні вимоги апеляційному суду довів лише частково.

В зв'язку з цим, рішення Господарського суду м. Києва підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги частково задовольняються.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому, з відповідача-2 на користь позивача підлягає стягненню сума судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції пропорційно розміру задоволених позовних вимог – 596,42 грн. витрат по сплаті державного мита та 74,82 грн. витрат  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 49, 101, п. 2 ч. 1 ст.103, п.п. 3, 4 ч. 1 ст.104, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд  

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційне подання Військової прокуратури Західного регіону України на рішення Господарського суду м. Києва від 21.01.2008 р. у справі № 34/559 задовольнити.

Рішення Господарського суду м. Києва від 21.01.2008 р. у справі            № 34/559 скасувати.

В позові до Міністерства оборони України відмовити.

Позов до Військової частини А1642 Міністерства оборони України задовольнити частково.

      Стягнути з Військової частини А1642 Міністерства оборони України (80200, м. Радехів, Львівська область, р/р 35221001000479 ГУДКУ у Львівській області МФО 825014, код ЄДРПОУ 07737643), а у випадку відсутності коштів - з будь-якого іншого рахунку, виявленого  державним  виконавцем  під  час  виконання  судового  рішення,  на  користь

Товариства з обмеженою відповідальністю “Екосервіс”  (50086, пр. Гагаріна, 57, м. Кривий Ріг, р/р 26004301143410 у Центр.-міськ. Відділенні ПІБ           м. Кривий Ріг МФО 305943, код  ЄДРПОУ 13455073) 31098 (тридцять одну тисячу дев'яносто вісім) грн. 83 коп. - основного боргу, 4640 (чотири тисячі шістсот сорок) грн. 97 коп. –  3 % річних, 23902 (двадцять три тисячі дев'ятсот дві) грн. 80 коп. - збитків від інфляції, 596 (п'ятсот дев'яносто шість) грн. 42 коп. - державного мита та 74 (сімдесят чотири) грн. 82 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ на виконання даної постанови доручити видати Господарському суду м. Києва.

Матеріали справи  повернути Господарському суду м. Києва.    

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді