Постанова

від 20.05.2008 по справі 20-2/385

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20-2/385

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 20 травня 2008 р.                                                                                    № 20-2/385  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. –головуючогоВолковицької Н.О. Рогач Л.І.

за участю представників сторін:

позивачане з'явився, належно повідомлений про час і місце слухання справи

відповідачане з'явився, належно повідомлений про час і місце слухання справи

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державного казначейства України у місті Севастополі

на постанову від 04.02.2008 року Севастопольського апеляційного господарського суду

у справі№ 20-2/385 господарського суду міста Севастополя

за позовомПриватного підприємства ""Югжилсервіс Плюс"

доФонду комунального майна Севастопольської міської ради

доКомунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон"

доГоловного управління Державного казначейства України у місті Севастополі

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку

про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 38458, 76 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Югжилсервіс Плюс" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 38458,76грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди нерухомого майна від 15.03.2005 року №44-05, укладений між позивачем та відповідачем є нікчемним у зв'язку з відсутністю нотаріального посвідчення і державної реєстрації, а грошові кошти, сплачені за договором в якості орендної плати по нікчемному правочину просить повернути як безпідставно отримані.

Рішенням суду міста Севастополя від 13.11.2007 року у задоволенні позову відмовлено з огляду на те, що позивач не довів повернення відповідачу спірного майна.

За апеляційною скаргою Приватного підприємства ""Югжилсервіс Плюс" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.02.2008 року скасоване. Позов задоволено.

Стягнуто з Головного управління державного казначейства України у місті Севастополі на користь Приватного підприємства "Югжилсервіс Плюс"  безпідставно отримані грошові кошти у сумі 38458,76грн. та відповідні судові витрати.

Головне управління Державного казначейства України у місті Севастополі звернулося до Вищого господарського суду України  із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.02.2008 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Скаржник посилається на те, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права та при неповному вивченні матеріалів справи.

На думку заявника відсутні докази про перерахування до місцевого бюджету міста Севастополя на рахунок Головного управління Державного казначейства України у місті Севастополі орендної плати, оскільки в матеріалах справи відсутні платіжні доручення, а є лише квитанції. Відповідно пункту 1.4 Наказу Державного казначейства України №226 від 10.12.2002 року "Про затвердження Порядку повернення платниками помилково та/або надмірно сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів)" повернення платникам сплачених платежів здійснюється з того бюджету, до якого зараховується у поточному році платіж, який підлягає поверненню, що підтверджується платіжним дорученням.

Крім того, скаржник посилається на те, що він не перебував з позивачем у будь –яких відносинах, ніяких порушень не допускав і в даному випадку немає підстав з'ясовувати питання про взаємини, що склалися між ним та позивачем.

Також скаржник посилається на те, що відповідно до пункту 15 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" він звільнений від сплати державного мита.

Заслухавши суддю –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається із матеріалів справи 15.03.2005 між Управлінням з питань майна комунальної власності міської державної адміністрації в місті Севастополі (орендодавець) та Приватним підприємством "Югжилсервіс Плюс" (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна № 44-05.

Згідно акту прийому - передачі орендованого майна від 15.03.2005 року орендодавець передав, а орендар прийняв вбудовані нежитлові приміщення, які розташовані у підвалі триповерхової житлової будівлі загальною площею 367,60 км.м за адресою: 99011, місто Севастополь, вулиця Одеська, 4.

Відповідно до вимог статті 793 Цивільного кодексу України в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно частини 2 статті 215 цього Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

В силу припису статі 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Приватне підприємство "Югжилсервіс Плюс" зверталось у господарський суд з позовом до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про визнання договору №44-05 від 15.03.2005 року дійсним.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 07.08.2007 року у справі №20-5/197, яке не було оскаржене і набрало законної сили 24.08.2007 року, у задоволенні цього позову відмовлено з тих підстав, що власниками вказаних у договорі нежитлових приміщень є фізичні особи, які входять до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Одеська, 4" (а.с.89-90).

Одночасно судом при розгляді даної справи встановлено, що при винесенні судового рішення у справі №20-5/197 не встановлювались обставини щодо наявності домовленості сторін щодо всіх істотних умов договору, щодо повного або часткового виконання договору, а посилання позивача на те, що власниками переданих по договору приміщень є фізичні особи, суд не прийняв до уваги, оскільки докази того, що вказані в технічних характеристиках квартир, які належать на праві власності фізичним особам, сараї входять до складу переданого позивачу по акту приймання –передачі від 15.03.2005 року майна, відсутні (а.с.95-109).

Згідно статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Судом встановлено, що одержане на виконання нікчемного правочину –договору №44-05 від 15.03.2005 року Приватним підприємством "Югжилсервіс Плюс" полягає у користуванні нежитловими приміщеннями, розташованими у підвалі триповерхової житлової будівлі, загальною площею 367,60 кв.м., по вул. Одеська, 4 у місті Севастополі, а Управлінням та у подальшому Фондом –у отриманні оплати за користування цими приміщеннями. Зазначені оплати є відшкодуванням Приватним підприємством "Югжилсервіс Плюс" Управлінню та Фонду вартості того, що одержано підприємством за цим договором, в зв'язку з чим господарський суд міста Севастополя у позові відмовив.

Скасовуючи рішення господарського суду міста Севастополя апеляційна інстанція виходила із того, що відповідно до положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, які встановлені рішенням господарського суду під час розгляду одної справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті ж сторони. Судовим рішенням у справі №20-5/197 встановлено, що Приватне підприємство "Югжилсервіс Плюс" не може бути орендарем за зазначеним договором, оскільки об'єкт оренди за спірним договором належить на праві сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку.

З аналізу статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" вбачається, що допоміжні приміщення будинку належать на праві власності власникам квартир багатоквартирних будинків та передаються їм безкоштовно, окремій приватизації не підлягають.

Згідно офіційного тлумачення вказаної норми Закону Конституційним судом України № 4-рп/2004 від 02.03.2004 року допоміжні приміщення передаються безкоштовно у сумісну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій.

Враховуючи ту обставину, що на момент укладення договору оренди № 44-05 від 15.03.2005 року всі житлові приміщення були приватизовані, то в такому разі відповідач не мав ніякого права укладати договір оренди, оскільки він до цих приміщень не має ніякого відношення. Таким чином, незнання закону не звільняє винних осіб від усунення наслідків, які спричинені незаконними діями іншим суб'єктам.

При цьому, апеляційний суд задовольнив позов та стягнув безпідставно отримані грошові кошти з Головного управління Державного казначейства України у місті Севастополі.

Касаційна інстанція не може погодитись з таким висновком, оскільки по –перше, особа, за рахунок якої задовольняються позовні вимоги, повинна знаходитись із позивачем у матеріально –правових відносинах або у разі застосування правонаступництва, або за інших правових підстав, які передбачають відповідальність іншої особи.

Задовольняючи позов за рахунок Головного управління Державного казначейства України у місті Севастополі суд не зазначив ніяких підстав для покладання відповідальності на нього.

Крім того, судом не прийнято до уваги, що позивач перераховував кошти Комунального підприємства "Аррікон", а останній до місцевого бюджету у зведеному вигляді у розмірі 50%.

Касаційна інстанція також вважає за необхідне звернути увагу апеляційного суду, що відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у 12 розділі цього Кодексу.

Згідно приписам статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, переглядаючи рішення господарського суду міста Севастополя апеляційна інстанція, насамперед, зобов'язана була повторно розглянути справу за правилами розділу 12 Господарського процесуального кодексу України в повному обсязі.

При цьому, слід мати на увазі, що вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Відповідно пункту 8 статті 105 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція також зобов'язана, у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду зазначити доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції, чого уданому випадку зроблено не було.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарським судом апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судового рішення не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухваленої у справі постанови та передачі справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, постанова у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.02.2008 року у справі № 20-2/385 господарського суду міста Севастополя скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Севастопольського апеляційного господарського суду.

Касаційну скаргу Головного управління Державного казначейства України у місті Севастополі задовольнити частково.

Головуючий суддя                                                  Т. Дроботова

С у д д і          Н. Волковицька

Л. Рогач