Рішення

від 20.07.2011 по справі 15/17-1812-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/17-1812-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       "20" липня 2011 р.Справа  № 15/17-1812-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

судді                                             В.С. Петрова

При секретарі                              Л.М. Ільєвій  

За участю представників:

від позивача  –     Конюшко Д.Б.,

від відповідача –  Байрачна А.К.,

від третьої особи –не з'явився,   

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „АУЗ Факторинг” до Комунального підприємства „Харчування”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Товариство з обмеженою відповідальністю „Делфуд Компані”, про стягнення 152 087,58 грн., -

                                                                    ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „АУЗ Факторинг” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства „Харчування” про стягнення 189 614,81 грн., посилаючись на наступне.

17.06.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „АУЗ Факторинг” (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Делфуд Компані” (клієнт) була укладена генеральна угода з надання факторингових послуг № 05/10 (договір факторингу), предметом якої є здійснення фактором факторингу дебіторської заборгованості (прав вимоги) клієнта по відношенню до третіх осіб (дебіторів), перелік яких наведений в додатку № 1 до цієї угоди, сума за зобов'язаннями яких та строк вказані в реєстрах до цієї угоди.

Відповідно до додатку № 1 до вказаного договору факторингу сторони погодили перелік дебіторів, серед яких є, зокрема, КП „Харчування”.

Відповідно до п. 2.1 договору факторинг здійснюється шляхом відступлення клієнтом фактору прав вимоги до дебіторів відповідно до розрахункових документів, внесених до реєстрів, що є невід'ємною частиною договору факторингу.

Разом з тим позивач вказує, що 03.12.2008 р. між ТОВ „Делфуд Компані” та КП „Харчування” був укладений договір поставки № 06/07-09 від 06.07.2009 р., згідно якого ТОВ „Делфуд Компані” як постачальник зобов'язався поставляти відповідачу (покупцю) продовольчі товари у асортименті, якості та за цінами, передбачених договором, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити вказаний товар. При цьому позивач зазначає, що саме на фінансування вказаного договору був укладений договір факторингу.

Відповідно до п. 3.3.1. договору факторингу клієнт (постачальник) зобов'язаний впродовж одного робочого дня з дати укладання цієї угоди повідомити усіх дебіторів, зазначених в додатку № 1 до цього договору про відступлення права вимоги до дебіторів на користь фактора (позивача).

Як стверджує позивач, вказане зобов'язання належним чином було виконано клієнтом. Зокрема, 17.06.2010 р. між ТОВ „АУЗ Факторинг” та КП „Харчування” було підписане повідомлення про відступлення права грошової вимоги, згідно якого дебітор здійснює оплату по поставленим товарам на рахунок фактора (позивача).

Так, позивач зазначає, що впродовж листопада 2010 р. Товариством з обмеженою відповідальністю „Делфуд Компані” були передані позивачу видаткові накладні, а також були укладені реєстри, що є невід'ємною частиною договору факторингу. При цьому позивач вказує, що вищезазначені документи підтвердили поставку дебітору - КП „Харчування” продукції (товарів), та відповідно перехід права вимоги на отримання оплати за поставлену продукцію від клієнта - фактору (позивачу) до дебітора - КП „Харчування” (відповідача).

Як стверджує позивач, Товариству з обмеженою відповідальністю „АУЗ Факторинг” по дебітору - КП „Харчування” було передано право вимоги на суму 198 774,00 грн. (відповідно до загальної суми товарних накладних).

Так, на виконання п. 2.2. договору факторингу позивачем було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю „Делфуд Компані” 130 141,80 грн., а саме: 71 400,00 грн.  по накладній № РН-000050 від 15.11.2010 р., 53 188,80  грн. по накладній № РН-000051 від 15.11.2010 р., та 14 533,00 грн. по накладній № РН-000052 від 15.11.2010р., що разом складає 70% від загальної суми накладних..

Крім того, на виконання умов договору також були укладені реєстри: № 13 від 17.11.2010 р., № 14 від 22.11.2010 р. та № 15 від 29.11.2010 р.

При цьому позивач вказує, що термін оплати по вищевказаним накладним становив 21 робочий день з моменту поставки товару, а відповідно до умов укладеного договору факторингу та норм чинного законодавства з моменту оплати до фактора (позивача) перейшло право вимоги до дебітора (відповідача).          

Проте, за ствердженнями позивача, ні у вказаний термін, ні в період очікування, що передбачений п. 2.6. договору факторингу, дебіторська заборгованість відповідачем не була перерахована, відповідно кінцева дата зворотного викупу права вимоги клієнтом припадала на 04.01.2011р.

Так, позивач вказує, що відповідачем було лише частково було погашено заборгованість в сумі 26 854,73 грн. виключно по накладній № РН-000050 від 15.11.2011р. (реєстр №13). Відтак, загальна заборгованість по поставленій продукції, яка має бути оплачена відповідачем, становить 171 919,27 грн., з яких 75 145,27 грн. - непогашений борг за поставлену продукцію по накладній № РН-000050 від 15.11.2010 р.; 75984,00 грн. - борг за поставлену продукцію по накладній № РН-000051 від 15.11.2010 р. та  20790,00 грн. - борг за поставлену продукцію по накладеній № РН-000052 від 15.11.2010 р. При цьому позивач вказує, що заборгованість відповідача підтверджується випискою з відповідного банківського рахунку.

До того ж позивач посилається на те, що 16.03.2011р. ним був направлений відповідачу лист № 16.03-11-2 з вимогою про погашення заборгованості до 24.03.2011 р. Проте, як вказує позивач, жодної відповіді від відповідача не було отримано, та погашення заборгованості не було здійснено.

Крім того, 24.03.2011 р. позивач направив відповідачу лист № 24/03-11-1 з вимогою  відповідно до статті 530 ЦК України про погашення існуючої заборгованості. Однак, на вказану вимогу  позивач відповіді також не отримав, а заборгованість погашена не була.

З огляду на прострочення відповідачем заборгованості, позивачем нараховано відповідачу відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних в розмірі 1726,52 грн. та інфляційні втрати в сумі 7048,66 грн., а також пеню в сумі 8920,36 грн. відповідно до п. 6.1 договору поставки.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.05.2011 р. порушено провадження по справі  № 15/17-1812-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Як з'ясовано судом та випливає зі змісту позовної заяви, підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю „АУЗ Факторинг” з даним позовом сталі ті обставини, що ТОВ „Делфуд Компані” згідно генеральної угоди з надання факторингових послуг № 05/10 від 17.06.2010 р. було відступлено позивачу право вимоги з погашення  заборгованості відповідача за  договором поставки № 06/07-09, що був укладений між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю „Делфуд Компані”.

У зв'язку з вищенаведеним ухвалою господарського суду Одеської області від 20.06.2011 р. до участі у справі № 15/17-1812-2011 було залучено ТОВ „Делфуд Компані” в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

В засіданні суду 20.07.2011 р. представник позивача звернувся до суду із заявою про зміну розміру позовних вимог, згідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 152087,58 грн.

Відповідач уточнені позовні вимоги визнав, про що представник відповідача заявив в засіданні суду.

Третя особа письмові пояснення по суті спору не надала, також представник третьої особи в засідання суду не з'явився.   

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю „Делфуд Компані” (постачальник) та Комунальним підприємством „Харчування” (покупець) був укладений договір поставки № 06/07-09, відповідно до п. 1.1. якого позивач як постачальник зобов'язується поставити, а відповідач як покупець зобов'язується прийняти та оплатити продовольчі товари в асортименті, кількості, якості та за цінами відповідно до умов, передбачених цим договором.

Згідно п. 2.1 зазначеного договору загальний асортимент товару визначається прайслистами постачальника. Асортимент кожної партії товару визначається покупцем, виходячи з прайслиста постачальника. Асортимент конкретної партії товару оформлюється покупцем письмовим замовленням (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору товар поставляється на умовах склад покупця.

П. 3.2 договору передбачено, що поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі прийнятих постачальником до виконання замовлень покупця.  

Передача і приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що визначається чинним законодавством України (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 4.2 договору товар (його частина) вважається фактично переданим з моменту підписання повноважними представниками сторін видаткової накладної.

Згідно п. 6.1 договору оплата за всі партії товару проводиться по мірі реалізації товару. При цьому кожну партію товару (в цілому) покупець зобов'язується оплатити не пізніше 21 банківського дня після фактичної передачі конкретної партії товару. Спосіб платежу –банківський переказ за вказаними реквізитами постачальника.  

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін договору господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До того ж ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як з'ясовано судом, на виконання вищевказаного договору поставки третьою особою –ТОВ „Делфуд Компані” було поставлено відповідачу продукцію, що підтверджується видатковими накладними № РН-000050 від 15.11.2010 р. № РН-000051 від 15.11.2010 р. та № РН-000052 від 15.11.2010 р.

При цьому слід зазначити, що поставлену третьою особою –ТОВ „Делфуд Компані” продукцію було отримано відповідачем, що вбачається з підпису уповноваженої особи відповідача на вищевказаних видаткових накладних та підтверджено представником відповідача в засіданні суду.  

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від третьої особи є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до оформленої накладної.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом та не оспорюється відповідачем, вартість поставленої продукції  відповідачем було сплачено частково, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед третьою особою –ТОВ „Делфуд Компані” за отриману продукцію склала 152 087,58 грн., розмір якої також підтверджується складеним і підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків станом на 13.04.2011 р., копія якого міститься в матеріалах справи. Так, несплатою вказаної суми заборгованості за вище вказаним договором поставки відповідач порушив умови цього  договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

17.06.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „АУЗ Факторинг” (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Делфуд Компані” (клієнт) була укладена генеральна угода з надання факторингових послуг № 05/10 (договір факторингу), відповідно до п. 1.1 якої її предметом є здійснення фактором факторингу дебіторської заборгованості (прав вимоги) клієнта по відношенню до третіх осіб (дебіторів), перелік яких наведений в додатку № 1 до цієї угоди, сума за зобов'язаннями яких та строк вказані в реєстрах до цієї угоди.

Відповідно до додатку № 1 до вказаної угоди сторони погодили перелік дебіторів, серед яких є, зокрема, КП „Харчування”.

Відповідно до п. 2.1 угоди факторинг здійснюється шляхом відступлення клієнтом фактору прав вимоги до дебіторів відповідно до розрахункових документів, внесених до реєстрів, що є невід'ємною частиною договору факторингу.

Разом з тим, як зазначає позивач, вказана угода з надання факторингових послуг була укладена на фінансування вказаного договору поставки № 06/07-09 від 06.07.2009 р. між ТОВ „Делфуд Компані” та КП „Харчування”.

Відповідно до п. 3.3.1. договору факторингу клієнт (постачальник) зобов'язаний впродовж одного робочого дня з дати укладання цієї угоди повідомити усіх дебіторів, зазначених в додатку № 1 до цього договору про відступлення права вимоги до дебіторів на користь фактора (позивача).

Як стверджує позивач, вказане зобов'язання належним чином було виконано клієнтом. Зокрема, 17.06.2010 р. між ТОВ „АУЗ Факторинг” та КП „Харчування” було підписане повідомлення про відступлення права грошової вимоги, згідно якого дебітор здійснює оплату по поставленим товарам на рахунок фактора (позивача).

Так, позивач зазначає, що впродовж листопада 2010 р. Товариством з обмеженою відповідальністю „Делфуд Компані” були передані позивачу видаткові накладні, а також були укладені реєстри, що є невід'ємною частиною договору факторингу. При цьому позивач вказує, що вищезазначені документи підтвердили поставку дебітору - КП „Харчування” продукції (товарів), та відповідно перехід права вимоги на отримання оплати за поставлену продукцію від клієнта - фактору (позивачу) до дебітора - КП „Харчування” (відповідача).

Як стверджує позивач, Товариству з обмеженою відповідальністю „АУЗ Факторинг” по дебітору - КП „Харчування” було передано право вимоги на суму 198 774,00 грн. (відповідно до загальної суми товарних накладних).

Так, на виконання п. 2.2. договору факторингу позивачем було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю „Делфуд Компані” 130 141,80 грн., а саме: 71 400,00 грн.  по накладній № РН-000050 від 15.11.2010 р., 53 188,80  грн. по накладній № РН-000051 від 15.11.2010 р., та 14 533,00 грн. по накладній № РН-000052 від 15.11.2010 р. Крім того, на виконання умов договору також були укладені реєстри: № 13 від 17.11.2010 р., № 14 від 22.11.2010 р. та № 15 від 29.11.2010 р.

При цьому позивач вказує, що термін оплати по вищевказаним накладним становив 21 робочий день з моменту поставки товару, а відповідно до умов укладеного договору факторингу та норм чинного законодавства з моменту оплати до фактора (позивача) перейшло право вимоги до дебітора (відповідача).          

Проте, за ствердженнями позивача, ні у вказаний термін, ні в період очікування, що передбачений п. 2.6. договору факторингу, дебіторська заборгованість відповідачем не була перерахована, відповідно кінцева дата зворотного викупу права вимоги клієнтом припадала на 04.01.2011р.

Відповідно до змісту ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї цивільно-правової норми, основною умовою за якої виникає обов'язок боржника здійснити платіж факторові є одержання останнім письмового повідомлення із зазначенням в ньому грошової вимоги та відомостей про фактора.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України однією з підстав заміни кредитора у зобов'язанні є передання попереднім кредитором свої прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). В свою чергу згідно положень ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, позивачем  були  направлені відповідачу листи № 16.03-11-2 від 16.03.2011 р. та № 24/03-11-1 від 24.03.2011 р. з вимогою про погашення заборгованості. Проте, як вказує позивач, жодної відповіді від відповідача не було отримано, та погашення заборгованості не було здійснено.

При цьому слід зазначити, що оскільки сума боргу відповідача за договором поставки № 06/07-09 склала 152087,58 грн., відповідно позивач набув право вимоги саме на вказану суму.   

В свою чергу вказані обставини є підставою для стягнення суму заборгованості відповідача за договором поставки № 06/07-09 в розмірі 152087,58 грн. на користь позивача (фактора).   

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;  відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „АУЗ Факторинг” обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.  

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита та витрати на ІТЗ судового процесу покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „АУЗ Факторинг” до Комунального підприємства „Харчування”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Товариство з обмеженою відповідальністю „Делфуд Компані”, про стягнення 152 087,58 грн. задовольнити.

2.          СТЯГНУТИ з Комунального підприємства „Харчування” (65026, м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, 66; код ЄДРПОУ 05480364; р/р 26006311529501 в АБ „Південний”, МФО 328209) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „АУЗ Факторинг” (04112, м. Київ, вул. Танкова, 8, оф. 1; код ЄДРПОУ 36303279; р/р 26500010042470 в ВАТ „Укрексімбанк”, МФО 322313) суму боргу в розмірі 152087/сто п'ятдесят дві тисячі вісімдесят сім/грн. 58 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 1520/одна тисяча п'ятсот двадцять/грн. 88 коп.; 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп. витрат по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд  протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної  скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.    

                       Суддя                                                                                       Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 25.07.2011 р.