Постанова

від 03.06.2008 по справі 15/250-07-6763

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

15/250-07-6763

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 03 червня 2008 р.                                                                                    № 15/250-07-6763  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

В. Овечкін  –головуючого,

Є. ЧерновВ. Цвігун

за участю представників:

ТОВ "Консенсус"Захарчук П.Г. –(дор. від 11.01.2008)

розглянув касаційні скаргиГоловного управління державного казначейства України в Одеській областіПівденної регіональної митниці

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 11.03.2008

у справі№ 15/250-07-6763 господарського суду Одеської області

за позовомТОВ "Консенсус"

доПівденної регіональної митниціГоловного управління державного казначейства України в Одеській області

простягнення збитків

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.01.2008 (суддя: В.Петров)  позов про стягнення збитків, завданих незаконним рішенням митного органу задоволено частково.

Рішення господарського суду мотивовано тими обставинами, що судовим рішенням у справі № 15/125-06-3848А встановлено протиправність дій митного органу щодо визначення митної вартості товару, внаслідок яких позивачу були завдані збитки на суму 35502,35 грн., що складається із стягнених митних зборів 14694, 94 грн. та 8872,41 грн., плати за зберігання контейнера, в якому знаходився товар 4880 грн., плати за понаднормативне використання контейнера, в якому знаходився товар 7055 грн.. Щодо вимог про стягнення не отриманих доходів, в позові відмовлено за недоведеністю.  

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.03.2008 (судді: В.Картере, В.Жекова, В.Пироговський) рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з аналогічних мотивів та підстав.

Південна регіональна митниця в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Скаржник посилається на недотримання судом вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи. Скаржник вказує на обставини проведення митного оформлення без зауважень та претензій, нарахування митного збору за перебування під митним контролем згідно вимог чинного законодавства, не врахування судом обставини, що встановлені у справі № 6/482-06-12651А, безпідставне стягнення плати за зберігання контейнера та його понаднормативне використання, оскільки зазначені витрати понесені позивачем за власною ініціативою і спричинені не вчиненням позивачем певних дій.

Головне управління державного казначейства України в Одеській області в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вважає, що він є окремою юридичною особою, самостійно несе відповідальність за власними зобов'язаннями, прав та інтересів позивача не порушував і  не може нести відповідальність у даних правовідносинах, зокрема, за дії інших осіб.     

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційних скарг, заслухавши пояснення представника позивача,  вважає, що скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами,  предметом позову є матеріально – правова вимога позивача про стягнення збитків. До складу зазначених збитків позивачем включені зайво сплачені митні збори, плата за зберігання контейнера, плата за понаднормативне використання контейнера, а також не отримані доходи.

Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено категорії справ, які підвідомчі господарським судам. Так, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, виниклих із публічно-правових відносин. Такі спори віднесені до компетенції адміністративних судів. Спори, що віднесені до підвідомчості господарських судів, кваліфікуються за сукупністю предметного та суб'єктного критеріїв. За предметним критерієм до компетенції господарських судів відносяться спори, що виникли при здійсненні господарської діяльності. За суб'єктним критерієм до компетенції господарських судів відносяться спори, що виникають між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами, громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, та у випадках, передбачених законодавчими актами України за участю державних органів, органів місцевого самоврядування та фізичних осіб, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Господарські суди попередніх інстанцій, приймаючи судові акти у справі, керувалися положеннями Господарського процесуального кодексу України. Разом з тим, з 01.09.2005 набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України.

Пунктом 1 статті 3 цього Кодексу визначено поняття справи адміністративної юрисдикції як переданого на вирішення адміністративного суду публічно –правового спору, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до статті 15 Митного кодексу України митниця є митним органом, який безпосередньо забезпечує виконання законодавства України з питань митної справи, справляння податків і зборів та виконання інших завдань, покладених на митну службу України.

Згідно статті 2 Бюджетного кодексу України податкові, митні та інші органи державної влади, яким відповідно до закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів та інших надходжень є органами стягнення.

Пунктом 3 статті 50 цього Кодексу передбачено, що органи стягнення забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до Державного бюджету податків, зборів та інших доходів відповідно до закону. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав та інтересів суб'єктів публічно –правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

У даній справі –це спір про повернення зайво сплачених митних зборів. Відтак, в частині вимог про стягнення зайво сплачених митних зборів за суб'єктним складом та характером правовідносин дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

Таким чином, касаційна інстанція вважає, що господарський суд вирішив спір, який непідвідомчий господарським судам, порушивши норми процесуального права (статті 1, 12, 80 Господарського процесуального кодексу України), що за приписами частини 1 статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування прийнятого у справі рішення.

Оскільки позов поданий за правилами Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі в частині стягнення зайво сплачених митних зборів підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, за непідвідомчістю господарському суду.

В частині вимог щодо стягнення збитків, що становлять плату за зберігання контейнера, плату за понаднормативне використання контейнера та не отриманий дохід, касаційна інстанція зазначає наступне.   

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Однією з умов цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду є безпосередній причинний зв'язок між шкодою і неправомірними діями особи, що її завдала.

Згідно ч. 1 ст. 43 Митного кодексу України товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом.

Відповідно до ч. 5 ст. 43 Митного кодексу України митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

У разі неможливості здійснити декларування товару (вантажу) в обраний митний режим вантажоодержувач може розмістити товар (вантаж) згідно з ст. 99 Митного кодексу України на складах тимчасового зберігання або складах митних органів.

Господарським судом не було встановлено обставин щодо правового режиму майна позивача, а саме, його знаходження під митним контролем, хто виконував обов'язки декларанта, чи вилучався товар митним органом, обставин передання товару на відповідальне зберігання митним органом, чому позивач не використав можливості, передбачені ст. 99 Митного кодексу України.

Встановлення зазначених обставин має значення при вирішенні питання щодо наявності усіх елементів складу правопорушення, зокрема, причино-наслідкового зв'язку між збитками та поведінкою особи, що їх заподіяла, та як наслідок підстав для притягнення до відповідальності за завдані збитки.   

Наведене свідчить про неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України  касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

В частині відмови у позовних вимогах про стягнення не отриманого доходу касаційна інстанція вважає висновки господарських судів попередніх інстанцій правомірними, оскільки позивачем всупереч вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України вимоги в цій частині належним чином не доведено.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111  ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.03.2008 та рішення господарського суду Одеської області від 16.01.2008 у справі № 15/250-07-6763 господарського суду Одеської області скасувати частково.

Провадження у справі № 15/250-07-6763 господарського суду Одеської області в частині вимог про стягнення сплачених митних зборів припинити.

В частині позовних вимог про стягнення збитків, що становлять плату за зберігання контейнера, плату за понаднормативне використання контейнера справу          № 15/250-07-6763 господарського суду Одеської області передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

В решті постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.03.2008 та рішення господарського суду Одеської області від 16.01.2008 залишити без змін.

Головуючий                                                                                                                 В. Овечкін          

судді                                                                                                                             Є. Чернов

                                                 В. Цвігун