Постанова

від 16.04.2008 по справі 20-11/140-4/186

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  

СУД

Постанова

Іменем України

14

квітня 2008 року  

Справа

№ 20-11/140-4/186

                    Севастопольський

апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого

судді                                                  Борисової

Ю.В.,

суддів                                                                      Гонтаря

В.І.,

Голика В.С.,

за

участю представників сторін:

позивача:

ОСОБА_2, дов. № 1893

від 22.06.2006 р. (Суб'єкт підприємницької діяльності  ОСОБА_1);

позивача:

ОСОБА_3, дов. №  4529 від 18.11.2006 р. (Суб'єкт

підприємницької діяльності  ОСОБА_1);

відповідача:

Херсонська О.Б.,

дов. № 28 від 02.02.2008 р. (Товариство з обмеженою відповідальністю

"Фірма "Лінарт");

відповідача: ОСОБА_4, дов. № б/н від 03.01.2008

р. (Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Лінарт");

розглянувши

апеляційну скаргу

Суб'єкта підприємницької діяльності 

ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя  Остапова К.А.) від 21 лютого 2008 року у

справі №20-11/140-4/186

за

позовом           Суб'єкта підприємницької діяльності  ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до Товариства з обмеженою

відповідальністю "Фірма "Лінарт" (вул. Ангарська,

10-а,Севастополь,99704)

про

стягнення заборгованості в сумі 96594,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

        Рішенням господарського суду міста

Севастополя від 21 лютого 2008 року у справі № 20-11/140-4/186 відмовлено у

задоволені позову суб'єкта підприємницької діяльності  ОСОБА_1 до товариства з обмеженою

відповідальністю "Фірма "Лінарт"          про стягнення заборгованості в сумі

96594,70 грн.

                  Не погодившись з вказаним

судовим актом, суб'єкт підприємницької діяльності  ОСОБА_1 звернулась до Севастопольського

апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить

скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким  задовольнити позовні вимоги.

                  Апеляційна скарга мотивована

тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми

матеріального права, а саме, приписи статей 237, 238, 239, 246, 244, 625, 1212

Цивільного кодексу України.

                  Товариство з обмеженою

відповідальністю "Фірма "Лінарт" надало суду апеляційної

інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну

скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

                  Розпорядженням про заміну

складу колегії від 14 квітня 2008 року, у зв'язку з зайнятістю в іншому

судовому процесі судді Плута В.М. та з метою дотримання графіку розгляду справ,

суддю Плута В.М. замінено на суддю Голика В.С.

                  Розглянувши в порядку й на

підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України матеріали

справи, суд апеляційної інстанції 

встановив  наступне.

                  04 квітня 2005 року між

товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Лінарт" (далі

за текстом - "Фірма "Лінарт") та суб'єктом підприємницької

діяльності ОСОБА_2 було укладено договір фрахтування судна (буксира

"Выг") у формі універсального тайм-чартеру.

                  Пунктом 15 вказаного Договору

передбачено, що судновласник повинен був передати фрахтувальнику вказане вище

судно у фрахт без екіпажу в період з 15.05.2005 по 31.10.2005.

                 Відповідно до пунктів 13 та 14

вказаного Договору буксир повинен бути переданий згідно акту прийому-передачі

15.05.2005 в порт Севастополь.                        

                 Розмір фрахту складає 30000,00

грн. (пункт 16 Договору).

                  04 квітня 2005 року ОСОБА_2 і

ОСОБА_4, якому згідно з довіреністю від 04.01.2005 надавалося право

представляти інтереси "Фірми "Лінарт" у всіх установах і

організаціях з усіх питань, пов'язаних з виконанням обов'язків директора

"Фірми Лінарт", було укладено додаткову угоду.

                  Згідно з умовами додаткової

угоди, "Фірма "Лінарт" та СПД ОСОБА_2 домовились в рахунок

оплати за договором тайм-чартеру між ТОВ "Фірма "Лінарт" та СПД

ОСОБА_2 від 04.04.2005 провести фінансування ремонту буксиру "Выг" в

наступному порядку:

                  - 04 квітня 2005 року -25 000

грн. (готівковим платежем);

                  - 22 квітня 2005 року - 10

000 доларів США (готівковим платежем).

        Також, даною угодою сторони змінили

розмір фрахту за основним договором, визначивши його в сумі 10250,00 доларів

США за один місяць.

                  В цій угоді також зазначено,

що грошові кошти, які отримані у вигляді передоплати готівковим платежем

враховуються щомісячно в рахунок готівкової складової місячного платежу -

4568,00 доларів США.

                  Як вбачається з матеріалів

справи, за розписками від 05 квітня 2005 року та 22 квітня 2005 року ОСОБА_4

отримав від ОСОБА_2 готівкою грошові кошти в сумі 25000,00 грн. та 10000,00

доларів США.

                  Як встановлено та не

заперечується відповідачем, 15 травня 2005 року судно у фрахт згідно умовам

договору передано не було.

У

відповідності до пункту 24 Договору, сторони дійшли згоди, що у разі

непередання судна у тайм-чартер до дати, вказаної в пункті 13 Договору,

фрахтувальники

мають право канцелірувати чартер. Вимог про канцелірування чартеру до кінця

закінчення терміну дії Договору сторонами заявлено не було.

                  12 червня 2005 року між СПД

ОСОБА_2 та СПД ОСОБА_1 було укладено договір відступлення права вимоги, згідно

з яким СПД ОСОБА_1 придбала права вимоги за договором фрахтування від

04.04.2005 року як новий кредитор.

                  За результатами перевірки,

проведеної Державною податковою інспекцією у Балаклавському районі міста

Севастополя, було складено Акт від 16.06.2006 № 96/223-129/19449122/51, в

якому, зокрема, зазначено (пункт 2.15.12), що Договір (універсальний

тайм-чартер) виконаний не був, судно у фрахт не передавалося, грошові кошти від

ОСОБА_2 на рахунки "Фірми "Лінарт" не надходили.

                  Вказані обставини з'явилися

підставою для звернення СПД ОСОБА_1 до господарського суду з позовом до

"Фірми "Лінарт про стягнення заборгованості в сумі 96594,70 грн.

                  Судова колегія, дослідивши

матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши

представників сторін, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню,

виходячи з наступних обставин.

                  Як вірно зазначив суд в

оскаржуваному рішенні, згідно з пунктом 2.2. Положення про ведення касових

операцій в національній валюті України, затвердженої постановою національного

Банку України від 15.12.2004 N637 (далі - Положення), підприємства (підприємці)

здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами

України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють

підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і

за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також

шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Підприємства

(підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

                  Відповідно до пункту 2.6

Положення, оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові

розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги

відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в

повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових

касових ордерів.

                  Пунктом 3.3 Положення,

приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами,

підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником

підприємства.

                 Згідно з вимогам пункту 3.1.

Положення, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими

відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із

застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із

законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів,

надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

                  Пунктом 3.4 Положення передбачено,

що видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або

видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник

і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений

керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки,

розрахунки тощо.

                  Відповідно до преамбули

Положення це Положення визначає порядок ведення касових операцій у національній

валюті України підприємствами (підприємцями).

                  Дійсно, відповідно до вимог чинного

законодавства, доказом надходження грошових коштів в касу підприємства від

інших підприємств, підприємців або фізичних осіб є квитанція, яка є відривним

корінцем прибуткового ордера, за підписами головного бухгалтера або особи,

уповноваженої керівником підприємства, і касира, засвідчена печаткою

підприємства. При цьому прибутковий ордер повинен мати типову форму. Доказом

видачі готівки з каси підприємств (підприємців) підтверджується видатковими

касовими ордерами або видатковими відомостями.

                  У матеріалах справи відсутні

докази оформлення у встановленому порядку оплати СПД ОСОБА_2 готівковими

грошовими коштами "Фірмі "Лінарт" за договором від 04.04.2005.           

                  Відповідно до акту Державної

податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя

№96/223-129/19449122/51 від 16.06.2006 виконання договору від 04.04.2005 в

регістрах бухобліку не зазначається, авансові платежі договором тайм-чартеру

від 04.04.2005 не передбачені.

                  Крім того, як встановлено, в

журналі обліку доходів і витрат СПД ОСОБА_2, наданого позивачем, відомості щодо

передачі сум в розмірі 25 000 грн. и 10 000 доларів США на виконання певної

угоди з ТОВ "Фірмою Лінарт" відсутні.

                  Як правильно зазначив суд першої

інстанції, сам договір так і додаткова угода до нього були підписані

заступником директора "Фірми "Лінарт" - ОСОБА_4, який діяв на

підставі довіреності.

                  Для представлення інтересів

"Фірми "Лінарт", ОСОБА_4 вказаною довіреністю були надані

наступні права: отримувати документи, подавати заяви, вести справи у всіх

судових, арбітражних, нотаріальних та адміністративних закладах з усіма

правами, які надано законом позивачу, відповідачу та третім особам, а також

потерпілому від злочину; укладати всі дозволені законом правочини, отримувати

належне довірителю майно, розписуватись та вчинювати всі інші законні дії,

пов'язані з виконанням дійсного доручення.

                  Як випливає з тексту розписок

про отримання грошових коштів від ОСОБА_2, ОСОБА_4, надаючи такі розписки, діяв

від свого імені.

                  Вказівка ОСОБА_4 в розписках

своєї посади, та скріплення її печаткою підприємства не може бути підставою

вважати, що ОСОБА_4 діяв від імені товариства з обмеженою відповідальністю

"Фірма "Лінарт" при отриманні грошових коштів, та бути підставою

виникнення зобов'язання у ТОВ "Фірма "Лінарт" за цими

розписками.

          Роблячи такий висновок, судова

колегія звертає увагу на ті обставини, що довіреністю "Фірми

"Лінарт" ОСОБА_4 наділявся повноваженнями щодо укладення всіх

дозволених законом правочинів, тоді як проведення розрахунків за  договором тайм-чартеру й додатковими угодами

до нього у формі розписок між суб'єктами господарювання діючим законодавством

не передбачено.

          Також слід прийняти до уваги, що такі

взаємовідносини сторін цієї угоди в подальшому не були схвалені відповідачем,

що також свідчить про правомірність неприйняття судом першої інстанції

розписок, що надані ОСОБА_4 ОСОБА_2, у якості належних доказів отримання

відповідачем - ТОВ "Фірмою "Лінарт" від СПД ОСОБА_2 грошових

коштів в рахунок оплати за договором тайм-чартеру від 04.04.2005.

                  Крім того позивач в порядку

статті 536 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача проценти

за користування чужими грошовими коштами в розмірі 7697, 91грн.

                  Як вбачається з матеріалів

справи, в процесі розгляду справи позивач змінив позовні вимоги та з посиланням

на статті 625, 1212 Цивільного кодексу України просив суд стягнути з

відповідача наступні суми: борг, збільшений на індекс інфляції за період з

01.05.2005 по 31.08.2007 в сумі 93952,20 грн., три проценти річних від суми

боргу за період з 01.07.2006 по 31.08.2007 в розмірі 2642,50 грн.

                  В обґрунтування своїх позовних

вимог позивач посилався на статтю 1212 Цивільного кодексу України, згідно з

якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи

(потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно),

зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і

тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто

позивач вимагає стягнення з відповідача грошових коштів, які, за його

твердженням, були сплачені відповідачу на виконання укладеного договору

тайм-чартеру буксиру "Выг", 

мотивуючи вимоги невиконанням відповідачем свого зобов'язання по

переданню у встановлений договором строк вказаного майна.

                Разом з тим, стаття 1212

Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, регулює відносини за

зобов'язаннями, що виникли з інших, ніж договір, підстав.

                  Як вбачається з матеріалів

справи, сума позову, яку позивач просить стягнути з «Фірми «Лінарт»,

обгрунтована укладеним договором тайм-чартеру від 04.04.2005, у зв'язку з чим

приведені позивачем правові підстави для стягнення з відповідача боргу

господарським судом цілком правомірно відхилені.

                  Дійсно, набуття відповідачем

майна за рахунок позивача матеріалами справи не підтверджується.

                  Відповідно до статей 33, 34

Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ти

обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський

суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи,

які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами

доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

                  Таким чином, судова колегія

погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що наявні в

матеріалах справи документи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не є

належними доказами, підтверджуючими факт безпідставного набуття відповідачем

грошей, через що у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

                  З урахуванням викладеного,

судова колегія дійшла висновку, що рішення у справі прийнято при правильному

застосуванні норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим вимоги

СПД  ОСОБА_1, які викладені в апеляційній

скарзі, задоволенню не підлягають, підстави для скасування рішення місцевого

господарського суду відсутні. 

                  Керуючись статтями 101, 102,

103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України,

суд

ПОСТАНОВИВ:         

                    1. Апеляційну скаргу

суб'єкта підприємницької діяльності 

ОСОБА_1 залишити без задоволення.

                  2. Рішення господарського

суду міста Севастополя від 21 лютого 2008 року у справі №20-11/140-4/186

залишити без змін.

Головуючий

суддя                                                  Ю.В. Борисова

Судді                                                                               

В.І. Гонтар

В.С. Голик