Постанова

від 02.09.2008 по справі 20-11/140-4/186

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 02 вересня 2008 р.                                                                                   

№

20-11/140-4/186 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової

Т.Б. -головуючого Волковицької Н.О. 

Костенко Т.Ф.

за

участю представників сторін:

позивача

ОСОБА_1.

дов. від 18.11.2006 року

відповідача

не

з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином

розглянувши

у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуСуб'єкта підприємницької діяльності

-ОСОБА_2

на

постанову від

14.04.2008 року Севастопольського апеляційного господарського суду 

у

справі№

20-11/140-4/186 господарського суду міста Севастополя

за

позовомСуб'єкта

підприємницької діяльності -ОСОБА_2

доТовариства з обмеженою

відповідальністю "Фірма "Лінарт"

про

стягнення

заборгованості у сумі 96594,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

В

червні 2006 року Суб'єкт підприємницької діяльності -ОСОБА_2звернулася до

господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою

відповідальністю "Фірма "Лінарт" 

про відшкодування збитків у сумі 83197,91 грн., включаючи збитки,

заподіяні невиконанням договору фрахтування і додаткової угоди до нього в сумі

75500грн., а також проценти в сумі 7697,91 за користування чужими грошовими

коштами.

Обгрунтовуючи

свої вимоги позивач посилається на те, що 

12.06.2006 року між позивачем та Суб'єктом підприємницької діяльності

-ОСОБА_3 було укладено договір уступки права вимог, за умовами якого позивач

отримала всі права вимоги за договором фрахтування від 04.04.2005 року як новий

кредитор.

Оскільки

термін дії договору закінчився 01.11.2005 року, а в грудні 2005 рокуОСОБА_3

отримав необхідний буксир у іншого судновласника, то зобов'язання відповідача в

даний час втратило інтерес як для суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3.

так і для позивача, в зв'язку з чим останній звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням

господарського суду міста Севастополя від 16.10.2006 року в задоволені позову

відмовлено у повному обсязі.

Постановою

Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.11.2006 року рішення

суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов Суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Фірма "Лінарт" про відшкодування збитків, задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма

"Лінарт" на користь Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2

збитки, які спричинені невиконанням договору фрахтування та додаткової угоди до

нього у розмірі 75500,00грн. В решті позову відмовлено.

Постановою

Вищого господарського суду України від 10.04.2007 року рішення господарського

суду міста Севастополя від 16.10.2006 року та постанова Севастопольського

апеляційного господарського суду від 30.11.2006 року у справі №20-11/140

скасовані, а справа направлена на новий розгляд до господарського суду міста

Севастополя.

У

вересні 2007 року позивач змінив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача:

борг, збільшений на індекс інфляції за період з 01.05.2005 року по 31.08.2007

року, в сумі 93952,20 грн.; три проценти річних від суми боргу за період з

01.07.2006 року по 31.08.2007 року в розмірі 2642,50 грн.

Рішенням

господарського суду міста Севастополя від 21.02.2008 року у справі №

20-11/140-4/186 у задоволенні позову відмовлено.

За

апеляційною скаргою Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 судове рішення

переглянуте в апеляційному порядку і постановою Севастопольського апеляційного

господарського суду від 14.04.2008 року залишено без змін.

Суб'єкт

підприємницької діяльності ОСОБА_2звернулася до Вищого господарського суду

України із касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста

Севастополя від 21.02.2008 року та постанову Севастопольського апеляційного

господарського суду від 14.04.2008 року скасувати та прийняти рішення про

задоволення позовних вимог посилаючись на порушення судами норм матеріального

та процесуального права.

На

думку заявника, судами порушені статті 239, 1212 Цивільного кодексу України,

пункт 3.1 "Положення про ведення касових операцій в національній валюті

України".

Заслухавши

доповідь судді -доповідача та присутнього у судовому засіданні представника

позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної

оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в ухвалі у даній справі,

колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з

наступних підстав.

Відповідно

до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу

України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови

апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та

на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом

першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як

вбачається з обставин, встановлених судами та матеріалів справи, позовні вимоги

Суб'єкта підприємницької діяльності -ОСОБА_2 з урахуванням уточнень від

11.09.2007 року (а.с. 29-30, т.2) обґрунтовані тим, що на підставі договору від

12.06.2006 року уступки права вимоги, укладеним з Суб'єктом підприємницької

діяльності ОСОБА_3, останній передав всі права вимоги за договором фрахтування

від 04.04.2005 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю

"Фірма "Лінарт" (судновласником) та Суб`єктом підприємницької

діяльності ОСОБА_2(фрахтувальником).

Згідно

договору фрахтування судна (буксира "Виг") у формі універсального

тайм-чартеру судновласник повинен був передати фрахтувальнику вказане вище

судно у фрахт без екіпажу в період з 15.05.2005 року по 31.10.2005 року.

Відповідно

до пунктів 13 та 14 договору буксир повинен бути переданий згідно акта

прийому-передачі 15.05.2005 року в порту Севастополь. Розмір фрахту складає

30000,00 грн.

Пунктом

18 даного договору було визначено валюту і спосіб оплати - гривна України,

банківський переказ.

Крім

того, судами встановлено, що 04.04.2005 року ОСОБА_2і ОСОБА_3, якому згідно з

довіреністю від 04.01.2005 року надавалося право представляти інтереси

Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма "Лінарт" у всіх

установах і організаціях з усіх питань, пов'язаних з виконанням обов'язків

директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Лінарт",

було укладено додаткову угоду, згідно з якою Товариство з обмеженою

відповідальністю "Фірма "Лінарт" та Суб`єкт підприємницької

діяльностіОСОБА_3 домовились в рахунок оплати за договором тайм-чартеру для

проведення ремонту буксиру "Виг" провести фінансування ремонту  в наступному порядку:

-

04.04.2005 року -25 000 грн. (готівковим платежем);

-

22.04.2005 року -10 000 доларів США (готівковим платежем).

Зазначеною

вище угодою сторони змінили розмір фрахту за основним договором, визначивши

його в сумі 10250,00 доларів США за один місяць та передбачили, що грошові

кошти, що отримані у вигляді передоплати готівковим платежем враховуються

щомісячно в рахунок готівкової складової місячного платежу - 4568,00 дол. США.

Попередніми

судовими інстанціями також встановлено, що за розписками від 05.04.2005 року та

від 22.04.2005 року, ОСОБА_3отримав від ОСОБА_3. готівкою грошові кошти в сумі

25000,00 грн. та 10000,00 доларів США.

15.05.2005

року судно у фрахт згідно з умовам договору передано не було, а в пункті 24

Договору, сторони прийшли згоди, що якщо судно не буде здано в тайм-чартер до

дати, вказаної в пункті 13 Договору, фрахтувальники мають право канцеліровати

чартер. Однак, вимог про канцелірування чартеру до кінця закінчення терміну дії

Договору сторонами заявлено не було.

Обґрунтовуючи

право вимоги позивач послався на статтю 1212 Цивільного кодексу України згідно

з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи

(потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно),

зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і

тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відмовляючи

в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що

позивач безпідставно послався на статтю 1212 Цивільного кодексу України,

оскільки вона регулює позадоговірні зобов'язання.

При

цьому, поза увагою судів залишились приписи цієї статті в частині зобов'язання

повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом

відпала.

Як

вбачається з матеріалів справи позивач посилався на це але суд першої інстанції

доводи позивача не досліджував, а апеляційний суд зазначені недоліки не

виправив.

Крім

того, суди дійшли висновку про те, що наявні в матеріалах справи документи, не

є належними доказами, які підтверджують факт набуття відповідачем грошей,

оскільки відповідно до вимог чинного законодавства, доказом надходження

грошових коштів в касу підприємства від інших підприємств, підприємців або

фізичних осіб є квитанція, яка є відривним корінцем прибуткового ордера, за

підписами головного бухгалтера або особи, уповноваженої керівником

підприємства, і касира, засвідчена печаткою підприємства. При цьому прибутковий

ордер повинен мати типову форму, передбачену Положенням про ведення касових

операцій в національній валюті України, затв. постановою Національного Банку

України від 15.12.2004 року №637. Факт видачі готівки з каси підприємств

(підприємців) підтверджується видатковими касовими ордерами або видатковими

відомостями.

Доказів

оформлення у встановленому зазначеним Положенням оплати готівкових грошових

коштів Суб'єктом підприємницької діяльності 

ОСОБА_2Товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма

"Лінарт" за договором від 04.04.2005 року позивачем не надано.

Більш

того, за результатами перевірки, проведеної Державною податковою інспекцією

Балаклавського району міста  Севастополя,

було складено Акт від 16.06.2006 року № 96/223-129/19449122/51, в якому зокрема

зазначено (пункт 2.15.12), що Договір (універсальний тайм-чартер) виконаний не

був, судно у фрахт не передавалося, 

грошові кошти від ОСОБА_3. на рахунки Товариства з обмеженою

відповідальністю "Фірма "Лінарт" не поступали.

Крім

того, в журналі обліку доходів і витрат Суб`єкта підприємницької  діяльності ОСОБА_3., відсутні відомості про

передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма "Лінарт"

сум в розмірі 25000,00 грн. та 10000 доларів США.

Що ж

стосується розписок виданих заступником директора Товариства з обмеженою

відповідальністю "Фірма "Лінарт" про отримання грошових коштів

від Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3., то суди першої та апеляційної

інстанції дійшли висновку, що ОСОБА_3надаючи такі розписки діяв від свого

імені.

Проте

такий висновок не можна визнати обґрунтованим, оскільки суди дійшли його без

усебічного з'ясування дійсних обставин справи в їх сукупності, чим порушили

вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно

з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у пункті 6

постанови від 29.12.1976 року №11 "Про судове рішення", мотивувальна

частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення

для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, з яких суд виходив

при задоволенні вимог.

В

порушення цих вимог суди не звернули увагу на те, що під час розслідування

кримінальної справи №760534 (а.с. 89-97 т.2) слідством була встановлена

наявність службової записки від 29.04.2005 року про неможливість зарахування

грошових коштів у сумі 25000,00 грн. та 10000 дол. США, а також наказу

директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма

"Лінарт" від 29.04.2005 року зазначені грошові кошти підлягають

поверненню Суб`єкту підприємницької 

діяльності ОСОБА_2

Але,

при цьому факт повернення грошових коштів слідством не доведений.

Відповідно

статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є

будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному

законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких

ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають

значення для правильного вирішення господарського спору.

При

цьому, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на

всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин

справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття

11 Цивільного кодексу України передбачає, що цивільні права та обов'язки

виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також

із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують

цивільні права та обов'язки.

Відповідно

частини 2 статті 241 Цивільного кодексу України наступне схвалення правочину

особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та

обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Таким

чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та

апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято

до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх

сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх

обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського

спору. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у

пункті 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення",

рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального

законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у

відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до

даних правовідносин.

Неповне

з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави

для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий

розгляд.

Оскільки

передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній

інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що

не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними,

вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних

доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази,

рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий

розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи

господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і

перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають

юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від

встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають

застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне

судове рішення.

Керуючись

статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110,

11111, 11112 Господарського процесуального кодексу

України, Вищий господарський суд України

П

О С Т А Н О В И В :

Рішення

господарського суду міста Севастополя від 21.02.2008 року та постанову

Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.04.2008 року у справі

№ 20-11/140-4/186 господарського суду міста Севастополя скасувати.

Справу

направити на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.

Касаційну

скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -ОСОБА_2 задовольнити частково.

Головуючий суддя                                         Т.

Дроботова

С у д д і          Н. Волковицька

Т. Костенко