Постанова

від 12.06.2008 по справі 14/444-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

14/444-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 12 червня 2008 р.                                                                                    № 14/444-07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя :            Першиков Є.В.

суддів:                                   Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

розглянувши  матеріали касаційної скаргидочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот"

на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.03.2008р.

у справігосподарського суду№14/444-07  Херсонської області

за позовомдержавного підприємства "Одеська залізниця"

додочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот"

проза участю  представників сторін:позивача -відповідача -

стягнення 4 300,92грн.

Литвиненко Т.О. дов. № 368 від 20.02.2008Мітяй М.Т. дов. № 01-8/121 від 28.01.2008

                                    В С Т А Н О В И В:

           У жовтні 2007 року Одеська залізниця звернулась до Господарського суду Херсонської області із позовом до Херсонського річкового порту про стягнення 4300,92 грн. збору за понаднормативне зберігання вантажів у вагонах, які простояли в очікуванні вивантаження понад термін безоплатного зберігання.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на п.46 Статуту залізниць України, Правила зберігання вантажів та Тарифне керівництво № 1, а також докази по справі.

Рішенням  господарського суду Херсонської області від 10.12.2007 (суддя Гридасов Ю.В.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду  від 14.03.2008 ( головуючий суддя Зубкова Т.П., судді Мойсеєнко Т.В., Яценко О.М.) позовні вимоги залізниці задоволені частково – стягнуто з дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот"  на користь Одеської залізниці 2208,96 грн. збору за понаднормативне зберігання вантажів у вагонах та пропорційно судові витрати. В задоволенні позовних вимог про стягнення 2091,96 грн. відмовлено.

Рішення суду  про часткове задоволення позовних вимог прийнято на підставі перерахунку фактичного часу понаднормативного зберігання, доведеного матеріалами справи, та норм транспортного законодавства.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, дочірнє підприємство "Херсонський річковий порт" акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилається на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, та порушення судами   норм  матеріального права.

Заявник в касаційній скарзі зазначає, що вантажі на місцях загального користування не вивантажувались та не зберігались, договір на зберігання вантажів у вагонах із залізницею не укладався, затримка вагонів із вантажами на станції викликана витребуванням портом від залізниці складання та видачі комерційних актів, а за цей час збір за зберігання не справляється.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що у травні 2007 року на станцію Херсон-порт Одеської залізниці на адресу відповідача прибули вагони, які простояли в очікуванні подачі під вивантаження більше терміну безоплатного зберігання, про що складено акти загальної форми № 673 від 02-03.05.2007, № 696 від 12-14.05.2007, № 707 від 15-16.05.2007, № 744 від 27-30.05.2007. Суми збору за зберігання вантажів включені залізницею в накопичувальні картки, які підписані портом із запереченнями про відсутність правових підстав для нарахування збору.

Стаття 11 Цивільного кодексу України як підстави для виникнення цивільних прав і обов'язків передбачає, зокрема, як договори та інші правочини, так і те, що цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Стаття 3 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлює, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", цього закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України та інших актів законодавства.

Стаття 908 Цивільного кодексу України встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Пункт 5 статті 307 Господарського кодексу України також встановлює, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, права і обов'язки сторін виникають не лише з умов укладеного сторонами договору, а і на підставі норм, встановлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини в певних випадках.

Пункт 46 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 ( з наступними змінами і доповненнями) встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок  зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Правила зберігання вантажів ( розділ 7 Правил перевезень ), затверджені на підставі  пункту 5 Статуту залізниць України Наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 № 644 та зареєстровані в Міністерстві юстиції 24.11.2000 за № 866/5087 ( з наступними змінами і доповненнями), у пункті 5 встановлюють, що якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Пункт 8 Правил зберігання вантажів  встановлює, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки ( на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо), при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється при затримці –з моменту затримки.

Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом  України ( Тарифне керівництво № 1), затверджений  Наказом Мінтрансу України від 15.11.1999 № 551 та зареєстрований Міністерством юстиції 01.12.1999 за № 828/4121 ( з наступними змінами і доповненнями)  в пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за  зберігання вантажів, таким чином, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Підпункт 2.3 пункту 2 розділу 2 Тарифного керівництва № 1 також встановлює, що за зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і незагального користування, але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання.

Оскільки ст.908 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України визначили, що  умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються не лише транспортними кодексами ( статутами), а й іншими нормативно-правовими актами, то у судів нема правових підстав не застосовувати норми Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва №1, які видані і зареєстровані у встановленому порядку, і не скасовані, не визнані нечинними та не зняті з державної реєстрації.

Норми пункту 46 Статуту залізниць України, Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва № 1 не передбачають обов'язкового укладання окремого договору на зберігання вантажу, який перевозиться за договором перевезення ( накладної), як і не передбачають винятку щодо зберігання  вантажів у вагонах, які належать іншим країнам.

Пункт 7 Правил зберігання вантажів встановлює, що на прохання вантажовласників залізниця може надавати їм місця в смузі відведення, на відкритих майданчиках та складах станцій для зберігання вантажів на строк, більший граничного терміну зберігання. Умови такого зберігання вантажів і плата за нього визначаються окремою угодою між залізницею і вантажовласником. За умовами такої самої угоди можуть зберігатись вантажі  у вагонах і контейнерах. В цих випадках плата за зберігання визначається за вільними тарифами на умовах цієї окремої угоди.

Судами встановлено, що така угода на зберігання сторонами не укладалась.

Пункт 42 Статуту залізниць України встановлює, що залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу або до 12 години наступного дня. Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції. Одержувач може визначити спосіб повідомлення.

Якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, одержувач звільняється від внесення плати за користування вагонами (контейнерами) і за зберігання вантажу до того часу, як буде надіслано повідомлення.

Пункт 2.3 розділу 2 Тарифного керівництва № 1  також встановлює, що за зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і незагального користування, але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання, що визначається з 24-ої години дати повідомлення одержувача про прибуття вантажу.

Пункти 16 та  17 Правил складання актів ( розділ 28 Правил перевезень вантажів) встановили, що у разі відмови  начальника станції від складання комерційного акта або оформлення акта з порушенням цих Правил одержувач має право подати письмову скаргу начальнику Дирекції залізничних перевезень. У разі обґрунтованості скарги начальник Дирекції дає розпорядження про складання комерційного акта або про переоформлення акта.

У цьому разі плата за зберігання вантажу, а також за користування  вагоном (контейнером) протягом часу затримки складання акта з одержувача не стягується.

Докази, що залізниця відмовляла порту у складанні комерційних актів, в матеріалах справи відсутні.

Судом першої інстанції, а з чим погодився і апеляційний суд, встановлено, що копіями накопичувальних карток № 160529 ( акт загальної форми № 696 від 12-14.05.2007, відомість плати за користування вагонами № 1505348) та № 300552 крім вагону № 67364935 ( акт загальної форми № 744 від 30.05.2007, відомість плати за користування вагонами № 0106386) підтверджується факт простою вагонів на станції, а тому відповідачу обґрунтовано нарахована плата за зберігання вантажів у вагонах в сумі 2208,96грн., яка рішенням суду стягнута з відповідача.

Судом першої інстанції,  з чим погодився також апеляційний суд, встановлено, що вагони №№ 66241522 ( накопичувальна картка № 050574), 61659876, 67152843, 67163832, 65740987 ( накопичувальна картка № 170530), 67364935 ( накопичувальна картка № 300552) під вивантаження в порт не прибували і не знаходились в очікуванні вивантаження більше терміну безоплатного зберігання. На цій підставі суд відмовив позивачу у стягненні 2091,96 грн. В цій частині судові рішення сторонами не оскаржені.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, та враховуючи, що судами попередніх інстанцій досліджені всі наявні у справі матеріали, їм надано належну правову оцінку, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення та постанови по справі з наведених у касаційній скарзі мотивів.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

          Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот"  залишити без задоволення.

  Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.03.2008р. у справі № 14/444-07 залишити без змін.

Головуючий                                                                   Є. Першиков

Судді                                                                             Т. Данилова   

                                                                                         І. Ходаківська