Постанова

від 12.06.2008 по справі 2-8/12524-2007

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

2-8/12524-2007

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 12 червня 2008 р.                                                                                    № 2-8/12524-2007  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГрейц К.В.,

суддів:Бакуліної С.В.,

Глос О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиВиконавчого комітету Алуштинської міської ради

на постанову від 19.03.2008 року Севастопольського апеляційного господарського суду

у справі господарського суду№ 2-8/12524-2007Автономної Республіки Крим

за позовомМалого приватного підприємства “Фірма “Будтехнологія-Сервіс”

до1.          Виконавчого комітету Алуштинської           міської ради;2.          Алуштинської міської ради

провизнання права власності

в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача:не з'явились

від відповідача-1:від відповідача-2:не з'явилисьне з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чумаченко С.А.) від 10.12.2007 року у справі № 2-8/12524-2007 позов задоволено; визнано за позивачем право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно: торговий павільйон літер “А”, загальною площею 53 кв.м., з навісом літер “а”, площею 29,0 кв.м., розташоване в районі автовокзалу по вул. Первомайській в районі підземного переходу в місті Алушта Автономної Республіки Крим.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Латиніна О.А., судді –Фенько Т.П., Дугаренко О.В.) від 19.03.2008 року у справі № 2-8/12524-2007 рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.12.2007 року змінено, викладено резолютивну частину в наступній редакції: позов МПП “Фірма “Будтехнологія-Сервіс” задоволено частково; визнано за позивачем право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно: торговий павільйон літер “А” загальною площею 53,00 кв.м., розташований в районі автовокзалу по вул. Первомайській в районі підземного переходу у м. Алушта; у задоволенні позовних вимог МПП “Фірма “Будтехнологія-Сервіс” про визнання права власності на закінчене будівництвом нерухоме майно: навіс літер “а” загальною площею 29,00 кв.м. відмовлено; стягнуто з відповідача-2 на користь позивача 343,04 грн. державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 75,52 грн.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати в повному обсязі рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.12.2007 року, скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.03.2008 року в частині визнання за позивачем права власності на торговий павільйон літер “А” загальною площею 53,00 кв.м. а також в частині стягнення з відповідача-2 судових витрат та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.26, 31 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ст.376 ЦК України, ст.ст.24, 27 Закону України “Про планування і забудову територій”.

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Алуштинської міської ради про визнання за ним права власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, збудоване на виділеній рішенням Виконавчого комітету Алуштинської міської ради №551 від 16.06.2000 року для цієї мети земельній ділянці, що знаходиться у користуванні позивача на підставі договору оренди від 08.12.2000 року. Зазначав, що рішення Виконавчого комітету Алуштинської міської ради №551 від 16.06.2000 року одночасно є дозволом на будівництво торгового павільйону. Позов обґрунтовано посиланням на ст.317, 328, 331, 386, 415 (в позові помилково зазначено 425) ЦК України, п.8 ст.140 ГК України. Обставиною, що свідчить про наявність спору з відповідачем, зазначено збіг терміном дії додатку №5 “Регіональних правил забудови та використання територій в Автономній Республіці Крим”; порядок розробки і узгодження виконавчої документації і прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів втратив юридичну силу, отже, можливість ввести нерухоме майно в експлуатацію іншим способом, ніж судовий, втрачена. Без викладення обґрунтування позиції позивач також посилається на ст.376 ЦК України.

Місцевий господарський суд задовольнив позов повністю з посиланням на ст.41 Конституції України та ст.392 ЦК України, встановивши, що відповідач відмовив у реєстрації спірного майна з посиланням на закінчення строку дії додатку №5 “Регіональних правил забудови та використання територій в Автономній Республіці Крим”, однак, судом проведено будівельно-технічну експертизу і встановлено, що позивачем на виділеній Алуштинською міською радою земельній ділянці, за власні кошти, створене закінчене будівництвом нерухоме майно.

Апеляційним судом рішення суду скасоване в частині визнання права власності на навіс літер “а” площею 29,0 кв.м. та в цій частині в позові відмовлено, оскільки рішенням Виконавчого комітету Алуштинської міської ради №551 від 16.06.2000 року позивачеві виділялась земельна ділянка під будівництво площею 53,0 кв.м. на якій збудовано торговий павільйон площею саме 53,0 кв.м. В частині задоволення позовних вимог рішення обґрунтовано посиланням на ч.2 ст.331 ЦК України, ст.ст.328, 392 ЦК України. Висновок апеляційного суду щодо задоволення позовних вимог ґрунтується на тому, що будівництво позивачем торгового павільйону площею 53,0 кв.м. здійснено правомірно; відсутні ознаки самочинного будівництва, зазначені у частині 1 ст.376 ЦК України; встановлено факт прийняття закінченого будівництвом об'єкту в експлуатацію.

У відповідності зі ст.4 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматися у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Суди припустилися порушення норм процесуального права, що полягає в недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суди визнали встановленими.

Так, встановлення факту прийняття спірного об'єкту в експлуатацію зроблено судами на підставі того, що Сімферопольським міжміським бюро реєстрації та технічної інвентаризації було заведено технічний паспорт, згідно з яким торговий павільйон літер “А” має загальну площу 53,0 кв.м. з навісом літер “а” площею 29,0 кв.м.

Оскільки технічний паспорт не є документом про прийняття спірного об'єкту в експлуатацію, апеляційним судом неправомірно застосовано до спірних правовідносин частину 2 статті 331 ЦК України. Крім того, наведена норма не передбачає судового порядку встановлення права власності на новостворене майно, а визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, яке створене з додержанням вимог закону та інших правових актів. За таких обставин і посилання на ст.328 ЦК України є декларативним, оскільки ця норма передбачає загальні підстави набуття права власності на підставах, що не заборонені законом.

Судами обох інстанцій не з'ясовано у позивача підстав за яких він не звернувся до уповноважених органів з метою прийняття до експлуатації новоствореного нерухомого об'єкту в Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України №1243 від 22 вересня 2004 року.  

Встановивши, що новозбудований об'єкт не є самочинним будівництвом в розумінні приписів ст.376 ЦК України, судами не враховано, що визначене в статті поняття самочинного будівництва: житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються: - на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; - без належного дозволу чи належного затвердження проекту; - з істотним порушенням будівельних норм і правил. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що ст.376 ЦК України унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені. Судами не з'ясовано обставин за яких позивач в якості правового обґрунтування позовних вимог посилається в позовній заяві на ст.376 ЦК України (а.с.3).

Частина 7 статті 26 Закону України “Про планування і забудову територій” передбачає, що порядок отримання дозволу на будівництво тимчасових споруд та розміщення реклами визначається місцевими правилами забудови відповідно до закону. Таким чином, приписами закону передбачається отримання дозволу і на будівництво тимчасових споруд.

З огляду на наведене, касаційна інстанція вважає передчасним висновок судів стосовно того, що в силу ст.24 Закону України “Про планування і забудову територій”, рішення Виконавчого комітету Алуштинської міської ради №551 від 16.06.2000 року про затвердження проекту відводу земельної ділянки для будівництва торгового павільйону одночасно є дозволом на його будівництво, як об'єкту містобудування.

Судами не витребувано у сторін і не досліджено на підставі яких документів і матеріалів відповідачем в 2000 році приймалось рішення про надання позивачу в оренду земельної ділянки для будівництва торгового павільйону. Зокрема не досліджено: проекту відведення земельної ділянки; клопотання про відведення земельної ділянки; доданих до клопотання матеріалів для з'ясування мети використання наданої в оренду земельної ділянки. Також, судами не з'ясовано коду цільового призначення земельної ділянки на якій збудовано спірний об'єкт –1.13.2 (а.с.74).

Колегія суддів відмічає, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази надання позивачу дозволу на будівництво капітальної споруди –об'єкту містобудування. Не є такими доказами і матеріали на аркушах справи 74-79, оскільки з них не вбачається того, що креслення і коригування розроблені щодо капітальної споруди.

Судами не встановлено дати початку забудови. Проте, в силу ч.2 ст.24 Закону України “Про планування і забудову територій”, у разі, якщо фізична або юридична особа не розпочала будівельні роботи протягом двох років від дня отримання дозволу на будівництво об'єкта містобудування, цей дозвіл втрачає чинність. Поновлення дозволу відбувається в такому ж порядку, як і його надання.

Вирішуючи юридичну долю спірного майна, зокрема, постановляючи рішення про задоволення позову та визнання права власності на частину спірного майна за позивачем, суди обох інстанцій неповно з'ясували обставини справи щодо дійсних прав та обов'язків сторін і не зазначили, які дії, як відповідача-1, так і відповідача-2, свідчать про те, що ними оспорюється чи не визнається право власності позивача на спірне майно.

Також судом апеляційної інстанції не вмотивовано відповідно до приписів ст.49 ГПК України підстав стягнення судових витрат з відповідача-2, якого ним залучено до розгляду справи в апеляційній інстанції.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.43 ГПК України та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим постановлене у справі судове рішення підлягає скасуванню повністю, а постанова апеляційної інстанції - в частині задоволених позовних вимог, оскільки в частині відмови в позові ухвалена по справі постанова не оскаржена. В частині позовних вимог щодо визнання права власності на закінчене будівництвом нерухоме майно –торговий павільйон літер “А”, загальною площею 53,0 кв.м., розташоване в районі автовокзалу по вул. Первомайській в районі підземного переходу в місті Алушта Автономної Республіки Крим, справа підлягає передачі на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.п.1, 3 ч. 1 ст. 1119, ч.1 ст.11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Алуштинської міської ради на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.03.2008 року у справі № 2-8/12524-2007 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим  від 10.12.2007 року у справі № 2-8/12524-2007 скасувати повністю, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду  від 19.03.2008 року у справі № 2-8/12524-2007 – скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо визнання права власності на закінчене будівництвом нерухоме майно –торговий павільйон літер “А”, загальною площею 53,0 кв.м., розташоване в районі автовокзалу по вул. Первомайській в районі підземного переходу в місті Алушта Автономної Республіки Крим, і в цій частині справу направити до Господарського суду Автономної Республіки Крим на новий розгляд.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог постанову Севастопольського апеляційного господарського суду у справі № 2-8/12524-2007 –залишити в силі.

Головуючий-суддя                                          К.Грейц

С у д д і

С.Бакуліна

О.Глос