Рішення

від 23.05.2008 по справі 18/57пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18/57пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.08                                                                                 Справа № 18/57пн.

Суддя Корнієнко В.В., розглянувши матеріали справи за позовом відкритого акціонерного товариства «Холдінгова компанія «Луганськтепловоз», м. Луганськ

до міського комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації», м. Луганськ

про визнання договору дійсним, визнання права власності на будівлі та спонукання зареєструвати право власності

за участю представників:

від позивача:                 Нечай О.В. за дов. від 02.01.2008;

від відповідача:           не прибув.

Суть спору: позивачем заявлено вимоги:

-          про визнання дійсними договору інвестування від 01.06.2005 № 863-568 та додаткових угод до нього від 15.11.2005, від 28.09.2007, від 20.11.2007, які укладені з ВАТ «Ремекс»;

-          про визнання за ним права власності на придбану за вказаним договором виробничу будівлю і автогараж, розташовані за адресою: м. Луганськ, вул. Фрунзе, 109, літери «ж»та «з»;

-          про спонукання відповідача зареєструвати за ним право власності на ці будівлі.

          Відповідач відзивом на позовну заяву від 23.05.2008 № 15/43-1985 проти позову заперечує посилаючись на та те, що він не повинен відповідати за першими двома вимогами (є неналежним відповідачем), так як він не оспорює ні договір, ні право власності позивача; щодо третьої вимоги, то відповідач вважає, що вона повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

          Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач в позовній заяві вказав, що за договором інвестування від 01.06.2005 № 863-568 та додатковими угодами до нього від 15.11.2005, від 28.09.2007, від 20.11.2007, він придбав у з ВАТ «Ремекс»виробничу будівлю і автогараж, розташовані за адресою: м. Луганськ, вул. Фрунзе, 109, літери «ж»та «з».

26.02.2008 позивач звернувся до відповідача з заявою про реєстрацію за ним права власності на вказані будівлі.

Позивач зазначив, що відповідач не здійснив реєстрації права власності на вказані будівлі та не надав відповіді заяву.

На підставі вказаного позивач заявив вимоги:

-          про визнання дійсними договору інвестування від 01.06.2005 № 863-568 та додаткових угод до нього від 15.11.2005, від 28.09.2007, від 20.11.2007, які укладені з ВАТ «Ремекс»;

-          про визнання за ним права власності на куплену за вказаним договором виробничу будівлю і автогараж, розташовані за адресою: м. Луганськ, вул. Фрунзе, 109, літери «ж»та «з»;

-          про спонукання відповідача зареєструвати за ним право власності на ці будівлі.

Відповідач відзивом на позовну заяву від 23.05.2008 № 15/43-1985 проти позову заперечує посилаючись на та те, що він не повинен відповідати за першими двома вимогами (є неналежним відповідачем), так як він не оспорює не договір не право власності позивача; щодо третьої вимоги, то відповідач вважає, що вона повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав:

Щодо вимоги про визнання договору інвестування з додатковими угодами дійсним, то відповідач –Бюро технічної інвентаризації не повинен відповідати за позовом, так як він не є стороною за вказаним договором та не оспорює цей договір.

Крім того, законодавством передбачено лише один випадок можливості захисту цивільних прав шляхом визнання договору дійсним (ч. 2 ст. 200 ЦК України), якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується  письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.  

Позивачем не вказано про ухилення однієї з сторін від нотаріального посвідчення договору, тому договір не може бути визнаним дійсним і за цією підставою.

Щодо вимоги про визнання за позивачем права власності на адміністративну будівлю та автогараж, то відповідач –Бюро технічної інвентаризації також не повинен відповідати за позовом, так як він не оспорює це право позивача.

БТІ згідно із Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно здійснює лише реєстрацію прав власності на нерухоме майно і не може бути відповідачем щодо вимог про визнання права власності.

Такої ж правової позиції при відправленні правосуддя притримується Верховний суд України (копія постанови ВСУ від 04.07.2006 залучена до матеріалів справи).

За таких обставин, в позові про визнання дійсним договору та про визнання права власності на нерухомість, слід відмовити, в зв'язку з тим, що відповідач не повинен відповідати за позовом.

          Вимога про спонукання відповідача зареєструвати за ним право власності на нерухомість не підлягає розгляду в господарських судах в порядку господарського судочинства.

          Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАСУ) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі  законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

          Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАСУ суб'єкт владних повноважень –орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних  управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання  делегованих повноважень.

          Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.02.2002 за № 157/6445 встановлено, що державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць (п. 1.3. Тимчасового положення).

Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно –це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ (п. 1.4. Тимчасового положення).

          Вказаним Тимчасовим положенням БТІ наділені  правом приймати рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації прав (п. 1.12. Тимчасового положення).

Відмова в реєстрації прав власності на нерухоме майно може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства (п. 1.12. Тимчасового положення).

          Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 331) з державною реєстрацією права власності пов'язує виникнення цього права.

          Тобто, БТІ здійснюючи реєстрацію права власності або відмовляючи у його реєстрації, на підставі вищевказаного законодавства здійснює владні управлінські функції.

          Таким чином, БТІ при здійсненні вказаних функцій виступає суб'єктом владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 КАСУ (тобто суб'єктом, який здійснює владні  управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання  делегованих повноважень).

          Згідно п. 1 ч. 1 ст. 17 КАСУ компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Позивач заявив вимогу про спонукання відповідача зареєструвати за ним право власності на об'єкти нерухомості обґрунтовуючи ці вимоги тим, що відповідач безпідставно не зареєстрував це право.          

          Тобто позивач на підставі положень Господарського процесуального кодексу України у господарському суді по суті оскаржує рішення суб'єкту владних повноважень про відмову в державній реєстрації права власності на об'єкти нерухомості.

          Разом з цим, як вказано вище, спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, віднесені до компетенції адміністративних судів.

          Таким чином, вказаний спір (про спонукання відповідача зареєструвати право власності) не підвідомчий господарському суду.

          Відповідно до п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

За таких обставин, провадження у справі, в частині вимог про спонукання відповідача зареєструвати право власності на нерухомість, підлягає припиненню.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, п. 1 ст. 80, ст. ст. 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Провадження у справі, в частині вимог про спонукання відповідача зареєструвати право власності на нерухомість, припинити.

2.          В решті позову відмовити.

3.          Судові витрати покласти на позивача.

23 травня 2008 р. було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Рішення, оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України, підписано 28 травня 2008 р.

На підставі ч. 3 ст. 85 ГПК України дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                                                  В.В. Корнієнко