Постанова

від 19.03.2008 по справі 8/313-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 19 березня 2008 р.                                                                                   

№

8/313-07 

Вищий 

господарський  суд  України 

у  складі  колегії 

суддів:

головуючого     

Козир

Т.П.

суддів

:

Мележик

Н.І., Подоляк О.А.,

розглянувши

у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

 СПД ОСОБА_1.

на

постанову

від

01.11.2007 р. Київського  міжобласного

апеляційного  господарського суду

у справі

№8/313-07

за

позовом

ТОВ "Побут

ЛТД" (надалі -Товариство)

до

СПД

ОСОБА_1. (надалі -Підприємець)

про

розірвання

договору

за

участю представників:

від

позивача

-  Мартишенко Т.О.

від

відповідача

-  ОСОБА_2

в судовому засіданні 12.03.2008 р. оголошувалась перерва

В С Т А Н О В И В:

В

серпні 2007 р. Товариство звернулось в господарський суд Київської області з

позовом до Підприємця про розірвання договору оренди №10 від 01.07.2000р.  та виселення із займаних приміщень.

Рішенням

господарського суду Київської області від 21.08.2007 р. (суддя Чорна Л.В.),

залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного

господарського суду від 01.11.2007 р. (судді: Міщенко П.К., Шкурдова Л.М.,

Яковлєв М.Л.), позов задоволено.

Не

погоджуючись з постановою, Підприємець звернувся до Вищого господарського суду

України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та

прийняти нове рішення, яким визнати договір оренди неукладеним, мотивуючи

скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та

процесуального права.

Заслухавши

пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи

касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм

матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського

суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню,

виходячи із наступного.

Як

вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 01.07.2000 р. між

Товариством (орендодавець) та Підприємцем (орендар) укладено договір оренди №

10 (надалі -Договір).

Відповідно

п. 1.1 Договору орендодавець надає, а орендар приймає в оренду площі в розмірі

21,4 м2, згідно плану та акту по закріпленню приміщень за

засновниками підприємства, які є невід'ємною частиною даного Договору,

зазначені приміщення розташовані за адресою: Київська область, м. Вишневе, вул.

Жовтнева, 15.

Пунктом

2.1 Договору орендодавець передає в користування орендарю обладнання та

приміщення за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною даного

Договору.

У

відповідності до п. 3.1 Договору  орендар

щомісяця (до 10 числа кожного місяця) повинен сплачувати на утримання

орендодавця плату, розмір якої буде визначено в калькуляції.

Пунктом

4.1 Договору встановлено, що Договір розривається негайно, зокрема, в разі

несплати платежів, зазначених в п.п. 3.1, 3.3 Договору, більш як два місяці або

пошкодження приміщень та приведення їх в стан, що унеможливлює їх подальше

використання.

В

силу ст. ст. 4, 41, 151 ЦК УРСР між сторонами на підставі Договору виникли

зобов'язальні відносини.

Згідно

ст. ст. 525, 526 ЦК України (ст. ст. 161, 162 ЦК УРСР) одностороння відмова від

зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не

встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином

відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного

законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв

ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як

встановлено судами, Товариство свої зобов'язання за Договором виконало належним

чином, відповідні площі передало Підприємцю. Натомість, Підприємець

зобов'язання за Договором виконував неналежним чином.

Відповідно

до ч. 2 ст. 763 ЦК України, якщо строк найму не встановлений, договір найму

вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму,

укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який

час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого

майна - за три місяці.

Товариство

листом від 14.12.2006 р. повідомило Підприємця про відмову від Договору та

зазначило, що з 01.01.2007 р. він є недійсний.

Судами

також встановлено, що Підприємець в порушення п. 3.1 Договору впродовж двох

місяців не сплачував орендну плату.

Крім

того, судами досліджено лист Києво-Святошинської санітарно-епідеміологічної

станції та припис на усунення порушень вимог пожежної безпеки, з яких

вбачається що приміщення, які орендує Підприємець, знаходяться в незадовільному

санітарно -технічному стані та потребують ремонту.

          Колегія суддів вважає, що суди,

приймаючи рішення та постанову про задоволення позову, обґрунтовано вказали на

наявність істотних порушень умов Договору зі сторони Підприємця, підставно

застосували положення ч. 2 ст. 651, ст.ст. 762, 763, 773, 783 ЦК України та

дійшли правомірних висновків про наявність підстав для розірвання Договору та

виселення Підприємця із займаних приміщень.

Посилання

Підприємця в касаційній скарзі на те, що він є співвласником зазначених площ не

приймається колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до положень ст. 33

ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона

посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно

до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами

розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної

інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна

скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного

господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та

процесуального права.

Перевіривши

у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку

обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського

суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла

висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 47, 33,

34, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому

процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в

обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували

відносини сторін.

На

підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано

дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що

регулює спірні правовідносини, обґрунтовано задоволено позов.

В

свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України,

повторно розглядаючи справу, повно з'ясував обставини, які мали значення для

правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду,

якими спростовано обставини, на які посилався відповідач в обґрунтування своїх

вимог і заперечень, ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та

відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята

апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК

України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України

від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Згідно

з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117

ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних

обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності

юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та

постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати

або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або

постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про

достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими,

збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання

оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду

на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності

матеріалам справи.

Твердження

оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським

судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не

знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування

законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись

ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК

України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну

скаргу СПД ОСОБА_1. залишити без задоволення.

Постанову

Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.11.2007 р. у

справі № 8/313-07 залишити без змін.

Головуючий,

суддя                                                                            

Т. Козир

С

у д д і                                                      

                                           Н.

Мележик

О. Подоляк