Постанова

від 06.04.2011 по справі 16/154-10

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2011                                                                                           № 16/154-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:            Коршун Н.М.

          Михальської  Ю.Б.

за участю представників:

від прокуратури: прокурор відділу прокуратури Київської області Теслюк Б.А. (за посв.),

від позивача: ОСОБА_1 (за дов.),

від відповідача: ОСОБА_2 (за дов.),

від Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області:      ОСОБА_3 (за дов.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області та Білоцерківської районної ради

на рішення Господарського суду Київської області від 16.11.2010

у справі № 16/154-10 (суддя Христенко О.О.)

за позовом Приватного підприємства «Техніка»

до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області

за участю Прокуратури Київської області

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2010 року Приватне підприємство «Техніка» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області про визнання права власності на самовільно побудовану нежитлову будівлю літ. «А-2», загальною площею відповідно експлікації 1 021,50 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Шкарівка, вул. І.Франка, 15.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем укладений договір купівлі-продажу від 02.08.2007 земельної ділянки несільськогосподарського призначення під вже розміщеним ринком з продажу сільськогосподарської техніки; в 2004-2006 роках позивач самочинно побудував нежитлову будівлю «А-2», загальною площею 1 021,50 кв.м., що знаходиться на зазначеній земельній ділянці, що розташована за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Шкарівка, вул. І.Франка, 15; будівництво було проведено за власний рахунок, власними зусиллями позивача та із залученням будівельного підприємства.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.11.2010 у справі № 16/154-10 позов задоволено повністю. Визнано за Приватним підприємством «Техніка» право власності на самочинно побудовану нежитлову будівлю літ. «А-2», загальною площею 1 021,50 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Шкарівка, вул. І.Франка, 15 а.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора Київської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та припинити провадження у даній справі, з посиланням на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що загальним правилом, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2 статті 376 Цивільного кодексу України). Так, згідно частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно побудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Однак, у матеріалах справи відсутні дані, які б свідчили про те, що вищевказаним самочинним будівництвом не порушуються права інших осіб.

Крім того, прокурор зазначає, що відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про основи містобудування», забороняється експлуатація об'єктів, не прийнятих у встановленому законодавством порядку. При цьому у матеріалах справи відсутні відомості про правильність виконання технологічних процесів, інженерно-конструктивного поєднання між собою будівельних матеріалів, відповідність будівлі державним стандартам, нормам і правилам, відповідність матеріалів державним стандартам, технічним умовам, технологічним регламентам, забезпечення необхідної міцності, стійкості та подальшої експлуатаційної надійності.

Прокуратура також зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що Білоцерківська районна державна адміністрація відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» не вирішує питання про визнання права власності на об'єкти нерухомості, тим паче на земельних ділянках, розташованих у межах населених пунктів, а відтак в силу частини 3 статті 21 Господарського процесуального кодексу України не може бути відповідачем у даній справі. У зв’язку з чим, прокуратура просить суд припинити провадження у даній справі на підставі частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників процесу, колегією суддів встановлено наступне.

Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації № 441 від 01.08.2007 затверджено експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,9998 га, яка знаходиться на землях Шкарівської сільської ради під розташування ринку з продажу сільськогосподарської техніки відповідно до звіту про її експертну оцінку, в загальній суми 320 835,82 грн., яку дозволити продати приватному підприємству «Техніка», якою він користується на умовах оренди.

02 серпня 2007 року між Білоцерківською районною державною адміністрацією (продавець) та Приватним підприємством «Техніка» був укладений Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення (далі – Договір), відповідно до пункту 1.1. якого, відповідач на підставі зазначеного розпорядження № 441 від 01.08.2007 передав за плату, а позивач прийняв у власність і оплатив земельну ділянку несільськогосподарського призначення, що знаходиться на землях Шкарівської сільської ради, Білоцерківського району, Київської області за адресою: Київська область, Білоцерківський район, село Шкарівка, вул. І.Франка, під № 15 а, загальною площею 0,9998 га, згідно з планом земельної ділянки, що є невід‘ємною частиною договору. Земельна ділянка, зазначена в п. 1.1, продається для здійснення підприємницької діяльності (пункт 1.2 Договору).

На підставі зазначеного Договору позивачу виданий Державний акт від 06.03.2008 на право власності на земельну ділянку площею 0,9998 га, розташовану в Київській області, Білоцерківський район, с. Шкарівка, вул. І,Франка, 15 а.

Як стверджує позивач, у 2004-2006 роках ним було самочинно побудовано нежитлову будівлю літ. «А-2», загальною площею відповідно експлікації 1 021,50 кв.м., що знаходиться на зазначеній земельній ділянці, що розташована за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Шкарівка, вул. І.Франка, 15а.

Згідно матеріалів інвентаризаційної справи, виготовленої Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації, об‘єкт самочинного будівництва, побудований позивачем, складається з нежитлової будівлі літ. «А-2»- адміністративна будівля з боксами, загальною площею відповідно експлікації 1 021,50 кв.м., що знаходиться за адресою:Київська область, Білоцерківський район, с. Шкарівка, вул. І.Франка, 15 а.

Будівництво нежитлової будівлі літ. «А-2» було проведено за власний рахунок позивача, як власними силами, так із залученням будівельного підприємства, а саме, між ПП «Техніка» та ТОВ «Прибой» був укладений договір генерального підряду на капітальне будівництво складу для зберігання сільськогосподарської техніки від 16.03.2006. На підтвердження виконання цього договору були підписані акти виконаних робіт, які були оплачені позивачем, що підтверджується Довідками про вартість виконаних робіт, платіжними дорученнями та виписками з банківського рахунку, що містяться в матеріалах справи.

Позивачем надано висновок Білоцерківської філії Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту «НДІпроектреконструкція»про загальний технічний стан будівельних конструкцій нежитлової будівлі літ. «А-2»по вул. І.Франка, 15-а, с. Шкарівка, Білоцерківського району Київської області, у якому оцінений загальний технічний стан конструктивних елементів та нежитлової будівлі в цілому як задовільний, будівельні конструкції та будівля в цілому відповідають чинним вимогам державних будівельних норм та стандартів України, мають 100% будівельну готовність і придатні для подальшої експлуатації за призначенням.

За вказаних обставин, позивач звернувся до суду з позовом про визнання на ним права власності на самовільно побудовану нежитлову будівлю літ. «А-2», загальною площею відповідно експлікації 1 021,50 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Шкарівка, вул. І.Франка, 15.

Судова колегія прийшла до висновку, що в позові слід відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з врахуванням наступного.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оскаржене або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина 1 статті 376 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною 5 статті 376 Цивільного кодексу України передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно побудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Проте, відповідно до статті 301 Закону України «Про планування і забудову територій» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифікату відповідності, який видається державними інспекціями архітектурно-будівельного контролю. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється приймальними комісіями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частина 2 пункту 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 22.09.2004 передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Згідно з пунктом 29 Порядку датою введення в експлуатацію такого об'єкту є дата затвердження акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об'єкта органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив комісію.

Забороняється експлуатація об'єктів, не прийнятих у встановленому законодавством порядку (частина 3 статті 18 Закону України «Про основи містобудування»).

Суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги частин 2, 3 статті 331 Цивільного кодексу України, згідно яких право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо прийняття цього майна до експлуатації передбачено договором або законом. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже, з викладеного вбачається, що будівництво споруд та будівель повинно здійснюватись на підставі затвердженої проектно-кошторисної документації, а завершений об’єкт будівництва повинен відповідати встановленим державним будівельним та санітарним нормам. На підтвердження такої відповідності видаються передбачені законом документи (акт введення в експлуатацію).

Позивачем надано суду Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту від 2008 року, однак, судова колегія не може прийняти даний акт як належний та допустимий доказ на підтвердження позовних вимог, оскільки вказаний Акт не підписано одним з членів державної приймальної комісії, а саме, Головою державної приймальної комісії Гринчуком В.Ю. Отже, Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту від 2008 року не оформлено належним чином та у встановленому законом порядку.

Отже, у матеріалах справи відсутні відомості про правильність виконання технологічних процесів, інженерно-конструктивного поєднання між собою будівельних матеріалів, відповідність будівлі державним стандартам, нормам і правилам, відповідність матеріалів державним стандартам, технічним умовам, технологічним регламентам, забезпечення необхідної міцності, стійкості та подальшої експлуатаційної надійності.

До суду апеляційної інстанції позивачем також було надано Акт готовності об’єкта до експлуатації за №1483 від 29.11.2010. Однак, Акт готовності об’єкта до експлуатації не приймається судом до розгляду, оскільки суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції на момент його прийняття. Так, рішення Господарським судом Київської області було прийнято 16.11.2010, а Акт датується 29.11.2010, у зв’язку з чим, на момент прийняття оскаржуваного рішення, у позивача не було доказів, які підтверджують готовність об’єкта до експлуатації.

Таким чином, позивачем не надано доказів того, що спірний об’єкт може стати об’єктом права власності як об’єкт нерухомості.

У зв’язку з викладеним, вимога позивача щодо визнання за ним права власності є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити також наступне.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

В даному випадку, позивач обрав спосіб захисту свого права як визнання за ним права власності. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на частини 3 та 5 статті 376 Цивільного кодексу України, відповідно до яких право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майн (частина 3). На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5).

Судова колегія вважає, що вказані норми не можуть бути застосовані у даному випадку, оскільки будівництво, як вбачається з матеріалів справи, відбувалось у встановленому законом порядку, а саме, на підставі рішення Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області №18 від 14.03.2006, Дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт за №16/06 від 11.05.2006, та затвердженого проекту. Крім того, як зазначено вище, позивач фактично завершив процедуру введення об’єкту в експлуатацію, і до суду апеляційної інстанції було подано Акт готовності об’єкта до експлуатації за №1483 від 29.11.2010.

У зв’язку з викладеним, будівництво спірного об’єкт не можна визнати самочинним. В той же час, стаття 376 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, стосуються самочинного будівництва.

З чого вбачається, що позивач обрав невірний спосіб захисту свого права.

Крім того, судова колегія вважає, що Білоцерківська районна державна адміністрація Київської області не є належним відповідачем у справі, з наступних підстав.

У судовому засіданні колегіє було встановлено, що фактично позивач, звертаючись з позовом до суду про визнання права власності на спірне майно, заявляє позов не у зв’язку із вчиненням відповідачем неправомірних дій щодо реалізації позивачем його права власності на спірне майно, а у зв’язку з тим, що позивач намагається зареєструвати це майно у встановленому законом порядку.

З цього приводу судова колегія вважає за необхідне роз’яснити позивачу його право на звернення до суду з позовом про визнання незаконною бездіяльності відповідних посадових осіб, що здійснюють реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, якщо така бездіяльність є протиправною та порушує право позивача.

Судовою колегією встановлено, що відповідач – Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області не претендує на спірне майно, не заперечує право власності позивача та не вчиняє будь-яких неправомірних дій щодо набуття відповідачем права власності на це майно. Доказів протилежного відповідачем не надано.

У зв’язку з чим, Білоцерківська районна державна адміністрація Київської області не є належним відповідачем у справі і позов до неї є необґрунтованим.

Вимоги апеляційної скарги щодо припинення провадження у даній справі з підстав відсутності предмету спору задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Неправильне визначення відповідача у справі не вказує на відсутність предмета спору, оскільки відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

За таких обставин, апеляційна скарга є такою, що підлягає задоволенню частково.

Державне мито за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з позивача в Доход державного бюджету України в сумі 483, 21 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 16.11.2010 по справі № 16/154-10 прийняте з неповним дослідженням обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв’язку з чим підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення, про відмову у позові. Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області та Білоцерківської районної ради задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.11.2010 по справі №16/154-10 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

3. Стягнути з Приватного підприємства «Техніка» (09100, Київська область, Сквирський район, с. Шамраївка, вул. Шкільна, 6а, код ЄДРПОУ 32452979) в доход Державного бюджету України 483, 21 грн. – державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

5. Матеріали справи № 16/154-10 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20-ти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      Корсак В.А.

Судді                                                                                          Коршун Н.М.

                                                                                          Михальська  Ю.Б.