Постанова

від 04.08.2011 по справі 2а-6097/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018,  м. Львів,  вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

04 серпня 2011 р.                                                                                    № 2а-6097/11/1370  

Львівський окружний  адміністративний суд

у складі: головуючого - судді  Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Дака Т.П.,

представника позивача Іваська С.М., представника відповідача Демідюка В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Закритого акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Укрзахіденерго» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про визнання протиправними дії -

в с т а н о в и в:

04.08.2011 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява  Закритого акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Укрзахіденерго»(далі - ЗАТ НВП «Укрзахіденерго») про визнання протиправними дії Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова (далі-ДПІ у Сихівському районі м.Львова), які полягають у викладенні в акті перевірки №303/23-409/34558872 від 17.03.2011 року незаконних висновків про безтоварність та нікчемність фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що висновки ДПІ у Сихівському районі м.Львова про безтоварність та нікчемність фінансово - господарських операцій з контрагентами в акті перевірки ґрунтуються на припущеннях та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Реальність господарських операцій підтверджується всіма необхідними первинними бухгалтерськими документами, зокрема, договорами, актами приймання-здачі, податковими та видатковими накладними, платіжними документами, дорученнями. Вважає, що за наявності всіх первинних документів, передбачених законодавством та оформлених належним чином, доводи податкового органу про «безтоварність операцій»та про неможливість контрагентів реально поставити товар, послуги, укладення договору з метою несплати податків є лише припущенням. До перевірки представлено докази, що підтверджують пов’язаність витрат позивача на придбання товару у постачальників і докази реалізації останнього покупцям.

Ухвалою суду від 30.05.2011 року відкрито провадження у справі. В судовому засіданні 04.08.2011 року відповідно до вимог ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.  

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав аналогічних викладеним у позові, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав аналогічних викладеним у письмових запереченнях на позовну заяву, посилаючись на відсутність поставок товарів (робіт, послуг), отриманих від контрагентів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків, тобто про нікчемність правочинів між ЗАТ НВП «Укрзахіденерго»та контрагентами (постачальниками та покупцями).

Заслухавши доводи сторін, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ДПІ у Сихівському районі м.Львова по наслідках невиїзної позапланової документальної перевірки ЗАТ НВП «Укрзахіденерго»з питань правильності формування податкового зобов’язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010 року було складено акт від 17.03.2011 року №303/23-409/34558872. Згідно розшифровок податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за грудень 2010 року встановлено, що основним постачальником  ЗАТ НВП «Укрзахіденерго»було підприємство ПП Фірма «Західпостачторг». Відповідач листом від 09.12.2010 року № 19998/7/15-215 передано в ГВПМ ДПІ у м.Львові  на встановлення місцезнаходження підприємств ПП Фірма «Західпостачторг», оскільки станом на 31.12.2010 року підприємство перебувало на обліку в ДПІ у Сихівському районі м.Львова. ДПІ у Галицькому районі м.Львова в свою чергу, листами від 02.02.2011 року № 1460/23-209, від  16.03.2011 року № 3737/23-209 передано в ГВПМ СДПІ по роботі ВПП на встановлення місцезнаходження підприємств ПП Фірма «Західпостачторг». З вищезазначених фактів, податковий орган вважає, що фінансово-господарська діяльність ЗАТ НВП «Укрзахіденерго»здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності підприємства. Фінансово-господарські взаємовідносини між ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного Кодексу України.

За результати вказаної перевірки відповідачем було складено акт від 17.03.2011 № 303/23-409 /34558872, висновки якого і оскаржуються позивачем.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регламентований Розділом V Податкового Кодексу України №2755- VІ від 02.12.2010 року (який набрав чинності з 01.01.2011 року).

Відповідно до п.185.1 ст. 185 Податкового Кодексу України об’єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Як вбачається з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового)  періоду,  визначена  згідно  з  розділом  V   цього Кодексу.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання    (будівництво,     спорудження,     створення) необоротних  активів,  у  тому  числі  при  їх  ввезенні  на митну територію України (у тому числі  у  зв'язку  з  придбанням  та/або ввезенням  таких  активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку,  уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України,  та в разі отримання послуг,  місцем  постачання  яких  є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий   кредит   звітного   періоду  визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості  товарів/послуг,  але не  вище  рівня звичайних цін,  визначених відповідно до статті 39 цього  Кодексу,  та  складається  з  сум   податків,   нарахованих (сплачених)  платником  податку  за ставкою,  встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або  виготовленням  товарів  (у  тому числі при їх імпорті)  та  послуг  з  метою  їх   подальшого   використання в оподатковуваних   операціях   у   межах  господарської  діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом,   спорудженням)   основних   фондів (основних  засобів,  у  тому  числі інших необоротних матеріальних активів  та  незавершених  капітальних  інвестицій  у   необоротні капітальні   активи),  у  тому  числі  при  їх  імпорті,  з  метою подальшого  використання  в  оподатковуваних  операціях  у   межах господарської діяльності платника податку.

Право на  нарахування  податкового  кредиту виникає незалежно від  того,  чи  такі  товари/послуги  та  основні   фонди   почали використовуватися    в    оподатковуваних    операціях   у   межах господарської  діяльності  платника  податку   протягом   звітного податкового  періоду,  а  також  від  того,  чи здійснював платник податку   оподатковувані   операції   протягом   такого   звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку із придбанням товарів (послуг), не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстроване в Мін’юсті Україні від 05.06.1995 року за № 164/704 (надалі –Положення).

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Положення, первинні документи –це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції –це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної  господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Судом оглянуто в судовому засіданні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальність господарських операцій між ЗАТ НВП «Укрзахіденерго»та ПП Фірма «Західпостачторг», які також представлялись позивачем відповідачу під час проведення перевірки.

Спору щодо наявності чи правильності оформлення  бухгалтерських документів, наданих позивачем до перевірки, немає. Судом встановлено, що між позивачем та контрагентами виникали господарські правовідносини і відбувалось реальне виконання господарських операцій, що підтверджується вищенаведеними документами. За таких обставин, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість.

Щодо нікчемності правочинів, укладених між ЗАТ НВП «Укрзахіденерго»та контрагентами, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.  Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

У ст. 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Цей обов‘язок є частиною публічного порядку. Тому правочини, що вчиняються з метою порушення цього обов‘язку, спрямовані на незаконне збільшення валових витрат та, відповідно, незаконне зменшення податкових зобов‘язань, є такими, що порушують публічний порядок.

Суд зазначає, що господарські операції позивача з вищевказаними контрагентами  не суперечать актам цивільного законодавства,  не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін і, що спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами. Суб’єктом владних повноважень не представлено суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагентів на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо.

Оскільки, фінансово-господарські операції ЗАТ НВП «Укрзахіденерго»з контрагентами документально підтверджені відповідними первинними документами, сплачено у зв‘язку з цим відповідні суми податків по податку на прибуток та ПДВ за цей період, то суд вважає помилковими висновки органу державної податкової служби про безтоварність та нікчемність таких операцій.

Виходячи з принципу індивідуальної відповідальності позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів, зокрема несплату податків  чи недостовірність його відомостей.

Крім того, «фіктивність»діяльності постачальників позивача (яка не є доведеною податковим органом), не може бути підставою для висновку про нікчемність  правочинів укладених з контрагентами.

Перевіряючи дотримання відповідачем вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що  оскаржувані висновки та результати перевірки прийняті необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із вимогами ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. В порушення зазначеної норми відповідач не надав суду доказів правомірності прийняття ним оскаржуваного акту (його положень), що є підставою для задоволення позовних вимог в цій частині.

Слід наголосити на тому, що згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не подано жодних доказів на підтвердження висновків, викладених в акті перевірки. При цьому, слід зазначити, що одним з основних принципів розгляду податкових спорів є принцип презумпції добросовісності платника, у зв’язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.  Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Аналізуючи діюче на момент спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що дії органу державної податкової служби при проведенні перевірки  є протиправними, а висновки, викладені в акті перевірки, не є достатньо обґрунтованими, не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому,  у суду відсутні правові підстави вважати їх правомірними.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд –

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії  Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова, які полягають у викладенні в акті перевірки №303/23-409/34558872 від 17.03.2011 року незаконних висновків про безтоварність та нікчемність фінансово –господарських операцій між Закритим акціонерним товариством «Науково-виробниче підприємство «Укрзахіденерго»та його контрагентами.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Укрзахіденерго»(код ЄДРПОУ 34558872), 3 (три) гривні  40 (сорок) копійок судового збору.

Постанова  може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії  постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова виготовлена у повному обсязі 08 серпня 2011 року.

Суддя                    В.М. Сакалош