Постанова

від 17.06.2008 по справі 20-6/163

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20-6/163

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

                                                                                     №   

Вищий господарський суд України у складі  колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Разводової С.С.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу           Фонду комунального майна Севастопольської міської ради

на рішення           господарського суду міста Севастополя від 25.09.2007 року

та на постанову           Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.01.2008 року

у справі          № 20-6/163

господарського суду          міста Севастополя

за позовом          Закритого акціонерного товариства "Ресторан "Севастополь"

до відповідачів          1. Фонду комунального майна Севастопольської міської ради

          2. Севастопольської міської державної адміністрації

          3.  Севастопольської міської ради

третя особа          Управління культури і туризму Севастопольської міської державної адміністрації

про          визнання права власності та спонукання виконати певні дії

за участю представників:

позивача –          не з'явились

відповідачів –           1. не з'явились

          2. не з'явились

          3. не з'явились

третьої особи –          не з'явились

 ВСТАНОВИВ:

У липні 2007 року закрите акціонерне товариство "Ресторан Севастополь" звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про:

-          визнання за закритим акціонерним товариством "Ресторан Севастополь" права на проведення приватизації вбудованого приміщення першого поверху будинку № 10 загальною площею 141,00 кв.м. шляхом викупу;

-          зобов'язання Фонду комунального майна Севастопольської міської ради здійснити приватизацію шляхом викупу закритим акціонерним товариством "Ресторан Севастополь" вбудованого приміщення першого поверху будинку № 10, загальною площею 141,00 кв.м. та укласти договір купівлі - продажу об'єкту приватизації.

У процесі розгляду справи по суті у суді першої інстанції позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати за позивачем право на проведення приватизації об'єкту шляхом викупу, визнати нечинним рішення виконавчого комітету Севастопольської міської ради народних депутатів від 17 липня 1990 року № 11/915 "Про внесення до Переліку пам'ятників архітектури та містобудування місцевого значення містобудівного комплексу міського кільця міста Севастополя" у частині включення в перелік пам'ятників архітектури та містобудування місцевого значення будинок № 10 по пр. Нахімова у місті Севастополі, зобов'язати Севастопольську міську раду розглянути і прийняти рішення про включення до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, вбудованого приміщення першого поверху будинку № 10.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 10 липня 2007 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління культури і туризму Севастопольської міської державної адміністрації.

Ухвалою господарського суду від 17 липня 2007 року до участі у справі як іншого відповідача залучена Севастопольська міська державна адміністрація.

Ухвалою господарського суду від 10 вересня 2007 року до участі у справі як іншого відповідача залучено Севастопольську міську раду.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 25 вересня 2007 року у справі № 20-6/163 (суддя Лазарев С.Г.) залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.01.2008 року (судді Котлярова О.Л., Антонова І.В., Ткаченко М.І.) позов задоволено.

Визнано за закритим акціонерним товариством "Ресторан Севастополь" право на проведення приватизації вбудованого першого поверху будинку № 10, розташованого по пр.Нахімова, 10, у місті Севастополі, загальною площею                  141,00 кв.м., шляхом викупу.

Рішення виконавчого комітету Севастопольської міської ради народних депутатів від 17 липня 1990 року № 11/915 "Про внесення до Переліку пам'ятників архітектури містобудування місцевого значення містобудівного комплексу міського кільця міста Севастополя» у частині  включення в перелік пам'ятників архітектури та містобудування місцевого значення будинок № 10 то пр. Нахімова у місті Севастополі, визнано нечинним.

Зобов'язано Севастопольську міську раду після набрання рішення законної сили розглянути на черговому засіданні сесії і прийняти рішення про включення об'єкту комунальної власності - вбудованого приміщення, що знаходиться на першому поверсі, у перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації.

Не погодившись з рішенням господарського суду міста Севастополя та постановою Севастопольського апеляційного господарського суду Фонд комунального майна Севастопольської міської ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові акти попередніх інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки останні прийняті з порушенням норм процесуального і матеріального права та не відповідають обставинам справи.

Фонд комунального майна Севастопольської міської ради в касаційній скарзі вказує, що оскільки   спірний   будинок є пам'ятником   архітектури та включений до Реєстру нерухомих об'єктів спадщини національного та місцевого значення по місту Севастополю та зараховано у державному Реєстру нерухомих пам'яток України. Крім того, згідно Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", тимчасово зупинена приватизація пам'яток культурної спадщини.

Стосовно визнання недійсним рішення виконавчого комітету Севастопольської міської ради народних депутатів від 17 липня 1990 року апелянт посилається на частину 2 статті 8 Закону УССР "Про охорону і використування пам'яток історії і культури" № 3600-IX від 13 липня 1987 року, з якого слідує, що рішення прийнято правомірно та відповідає повноваженням відповідача.

У судовому засіданні призначеному на 17 червня 2008 року представники сторін –не з'явилися, хоча про час та місце розгляду касаційної скарги повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають  застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 17 лютого 1999 року між Управлінням майном міста комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації (Орендодавець), правонаступником якого відповідно до рішення Севастопольської міської ради № 4657 від 31 січня 2006 року є Фонд комунального майна Севастопольської міської ради та закритим акціонерним товариством "Ресторан "Севастополь" (Орендар), укладений договір оренди № 95-99.

Відповідно до розділу 1 закритому акціонерному товариству "Ресторан "Севастополь" передано в оренду нерухоме майно –вбудоване приміщення, загальною площею 130,2 кв.м., розташоване в місті Севастополі, пр.Нахімова,10.

На момент укладення договору вартість об'єкту оренди склала 72 952,00 грн., що відображено в акті прийому-передачі майна від 17.02.1999 року.

Пунктом 9.1 Договору № 95-99 встановлено строк дії договору до 17 лютого 2002 року.

Відповідно до додаткової угоди від 14 червня 2004 року  до Договору № 95-99, площа орендованого приміщення 141,0 кв.м, вартість об'єкта оренди встановлена відповідно до Звіту про оцінку від 17 травня 2004 року та складає 231100,00 грн.

Додатковою угодою від 10 лютого 2005 року до Договору № 95-99 строк дії договору продовжений до 15 лютого 2006 року.

28 липня 2006 року між Фондом комунального майна Севастопольської міської ради (Орендодавець) та закритим акціонерним товариством "Ресторан "Севастополь" (Орендар) укладений договір оренди нерухомого майна                № 219-06, відповідно до умов якого закрите акціонерне товариство "Ресторан "Севастополь" передано в оренду нерухоме майно –вбудоване нежитлове приміщення цокольного поверху триповерхової будівлі, загальною площею 141,00 кв.м., розташоване в місті Севастополі, пр. Нахімова, 10.

Пунктом 7.1 встановлено строк дії Договору до 15 лютого 2007 року.

На момент укладення договору вартість об'єкту оренди складає 429730,00 грн., що відображено у Акті прийому-передачі майна від 28 липня 2006 року.

Відповідно до пункту 4.1 Договору № 95-99, пункту 4.8 Договору Орендар має право за згодою Орендодавця здійснювати реконструкцію, розширення, технічне переозброєння орендованого майна та інші зміни, що забезпечать збільшення його вартості.

Закрите акціонерне товариство "Ресторан "Севастополь" 16 березня 2001 року  звернулось   до   Управління   майном   міста   комунальної   власності Севастопольської міської державної адміністрації з заявою про отримання згоди на проведення реконструкції та перепланування орендованого об'єкту, яка збільшить його вартість.

Наказом начальника Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації № 693 від 31 грудня 2003 року був узгоджений обсяг невіддільних поліпшень в сумі 40268,00 грн., здійснених в нежитловому приміщенні по пр. Нахімова, 10 орендарем - закритим акціонерним товариством "Ресторан "Севастополь" за рахунок власних коштів.

Листом від 17 березня 2004 року позивач звернувся до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради із заявою про включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу нежитлового приміщення по пр. Нахімова, 10 міста Севастополя.

Севастопольська міська рада повідомила позивача листом від 13 квітня 2005 року, що заява про включення об'єкту комунальної власності,  вбудованого нежитлового приміщення за адресою пр.Нахімова, 10 до переліку об'єктів, що підлягають приватизації зареєстровано Фондом комунального майна та направлено на розгляд міської ради (а.с. 42).

Фонд комунального майна Севастопольської міської ради 4 січня 2006 року та 16 лютого 2007 року повідомив, що будинок по пр.Нахімова, 10 включений до Реєстру нерухомих пам'яток об'єктів культурної спадщини національного та місцевого значення по місту Севастополю, у зв'язку з чим питання про включення вказаного об'єкту до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, буде розглядатися Севастопольською міською радою після зняття обмежень, які діють відповідно до Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" від 01 лютого 2005 року.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України № 252 від 14 квітня 1992 „Про положення про місцеву державну адміністрацію" місцева державна адміністрація є правонаступником виконавчих комітетів відповідних рад народних депутатів щодо прийнятих ними рішень, взятих зобов'язані  та покладених на них законодавством обов'язків у тій їх частині, яка не суперечить Закону України "Про Представника Президента України» та Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування".

Судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" № 2163-XII від 4 березня 1992 року (з подальшими змінами і доповненнями) приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до вказаного Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Згідно з частиною 4 статті 3 вказаного Закону, відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними та підконтрольними.

Рішенням сесії Севастопольської міської ради № 637 від 04 березня 2003 року затверджена Програма оптимізації структури комунального майна та підвищення ефективності його використання на 2003-2006 роки у місті Севастополі згідно додатку № 1.

Розділом 4 вказаної Програми встановлено, що приватизація майна, яке знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Севастополя, здійснюється відповідно з Законом України „Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та діючої Державної програми  приватизації.

Продаж об'єктів приватизації здійснюється по викупу, на аукціоні, по конкурсу. Спосіб приватизації „викуп" застосовується у випадках, визначених Державною програмою приватизації та діючим законодавством.

Відповідно до пункту 51 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України від 18 травня 2000 року N 1723-ІІІ (в редакції від 27 листопада 2003 року, далі - Програма), передбачено, що у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна, орендар одержує право на викуп цього майна, якщо він за згодою орендодавця здійснив за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше ніж 25 % залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна.

Згідно зі статтею 5 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки, до об'єктів приватизації групи А відносяться цілісні майнові комплекси державних, орендних підприємств та структурні підрозділи підприємств, виділені у самостійні підприємства (далі - цілісні майнові комплекси підприємств), у тому числі у процесі реструктуризації державних підприємств із середньообліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, але вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних фондів відкритих акціонерних товариств, а також готелі, об'єкти санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних балансах; окреме індивідуально визначене майно (в тому числі таке, яке не увійшло до статутних фондів ВАТ, будівлі, споруди та нежилі приміщення, майно підприємств, ліквідованих за рішенням господарського суду, та майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном); майно підприємств, які не були продані як цілісні майнові комплекси.

Судова колегія Вищого господарського суду України повністю погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що зазначене майно - вбудоване приміщення першого поверху загальною площею 141,0 кв.м., що розташоване в місті Севастополі за адресою пр. Нахімова, 10, віднесене до групи А об'єктів приватизації.

Відповідно до пункту 48 Програми продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (далі - Закон) та цієї Програми.

Приписами частини 1 статті 7 Закону встановлено, що Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають, відповідно, у загальнодержавній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що Севастопольська міська рада є органом, який здійснює функції щодо розпорядження комунальною власністю.

Нормами частини 3 статті 7 Закону включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців.

Частиною 4 цієї статті встановлений порядок, в якому покупці подають відповідні заяви про включення підприємства до одного із зазначених у цій статті переліків об'єктів, що підлягають приватизації, до відповідного органу приватизації.

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради виступає органом приватизації по об'єктам права комунальної власності від імені та за дорученням Севастопольської міської Ради відповідно до Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради № 339 від 12 листопада 2002 року.

Як вбачається з частини 5 статті 7 Закону, орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації, включає підприємство до переліку об'єктів, які перебувають у комунальній власності і підлягають приватизації шляхом викупу. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2000 року по справі № 1-16/2000 щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" положення частини п'ятої вказаної статті слід розуміти таким чином, що орган приватизації, який отримав заяву від покупця, зобов'язаний розглянути її та в разі відсутності підстав для відмови включити конкретне підприємство до переліку об'єктів, що підлягають приватизації у встановлений спосіб, або відмовити в приватизації. Недодержання органом приватизації строків розгляду заяви покупця, а також включення підприємства до іншого, ніж запропоновано покупцем, переліку об'єктів приватизації, не може розглядатися як відмова у приватизації.

Заява позивача про включення об'єкту - нежитлового приміщення загальної площею 141,0 кв.м, що розташоване в місті Севастополі за адресою пр.Нахімова, 10, до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, отримана відповідачем - Фондом комунального майна Севастопольської міської ради 22 березня 2004 року. Тобто відповідь від органу приватизації повинна бути направлена позивачеві у строк до 22 квітня 2004 року.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій у встановлений законом місячний термін відповідь від Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про результати розгляду вказаної заяви не надійшла.

Фондом комунального майна Севастопольської міської ради на адресу позивача надісланий лист від 4 січня 2006 року, у якому повідомляється про неможливість розгляду питання приватизації приміщення по пр.Нахімова, 10 міста Севастополя до зняття обмежень, діючих у зв'язку з прийняттям Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" від 1 лютого 2005 року, який набрав чинності з 23 лютого 2005 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2000 року по справі № 1-16/2000 щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" зазначено, що положення частин першої, третьої статті 7 Закону України   "Про   приватизацію   невеликих   державних   підприємств   (малу приватизацію)" щодо ініціативи покупців про включення відповідного майна до переліку об'єктів, що підлягають приватизації треба розуміти як право покупця пропонувати проведення приватизації конкретного об'єкта малої приватизації у вказаний ним спосіб, зокрема шляхом викупу.

Пропозиція покупця щодо способу приватизації підлягає розгляду у визначений законом строк, але вона не є обов'язковою для органів, які визначають або затверджують переліки об'єктів малої приватизації, за винятком випадків, передбачених статтею 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та іншими законами.

Судова колегія погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що оскільки Фонд комунального майна Севастопольської міської ради не виконав вимоги положень Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) та не повідомив позивачеві про результати розгляду його заяви, його дії підлягають визнанню незаконними.

Судова колегія Вищого господарського суду України вважає необґрунтованими твердження касатора, та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що будинок № 10 по пр.Нахімова міста Севастополя не є нерухомою пам'яткою об'єкту культурної спадщини виходячи з наступного.

Виконавчий  комітет Севастопольської міської ради народних депутатів 17 липня 1990 року, розглянув перелік пам'ятників архітектури та градобудівництва місцевого значення міста Севастополя, складений Управлінням архітектури та градобудівництва станом на 1 червня 1990 року та керуючись положеннями Закону України „Про охорону і використання пам'яток історії та культури", що діяв на той момент, прийнято рішення                       № 11/915 „Про внесення до Переліку пам'ятників архітектури та містобудування місцевого значення містобудівного комплексу міського кільця міста Севастополя".

Пунктом 1 рішення виконавчого  комітету Севастопольської міської Ради народних депутатів № 11/915 від 17 липня 1990 року затверджений Перелік пам'ятників архітектури і градобудівництва місцевого значення, згідно до якого житловий будинок № 10 по пр. Нахімова віднесений до вищезазначеного переліку пам'ятників архітектури.

Статтею 1 Закону України „Про охорону і використання пам'яток історії та культури" № 3600-ІХ від 13 липня 1978 року, пам'ятками історії та культури є споруди, пам'ятні місця і предмети, зв'язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність.

Відповідно до статті  6 Закону України „Про охорону і використання пам'яток історії та культури", до пам'яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать:

- пам'ятки містобудування і архітектури - архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів;

- споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також зв'язані з ними твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти.

Відповідно до статті 17 Закону України „Про охорону і використання пам'яток історії та культури" віднесення пам'яток історії та культури до категорії пам'яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу PCP і Української PCP.

Переліки пам'яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української PCP. Перелік пам'яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) рад народних депутатів. Виключення об'єктів з переліків пам'яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української PCP.

Внесення об'єктів у переліки пам'яток історії та культури і виключення з них провадяться за поданням спеціально уповноважених державних органів охорони пам'яток історії та культури.

Пунктами 3.3,  Інструкції про порядок обліку, забезпечення збереження, змісту, використовування і реставрації нерухомих пам'ятників історії і культури, що є додатком до наказу Міністерства культури СРС № 203 від 13 травня 1986 року, зі змінами та доповненнями, внесеними наказом міністерства культури і мистецтва України, Державного комітету України по будівництву та архітектурі від 13 травня 2004 року № 295/104 (далі - Інструкція) встановлено, що приналежність нерухомого пам'ятника історії і культури до відповідного виду і категорії визначається при складанні документів державного обліку пам'ятників і встановлюється при затвердженні відповідного державного списку нерухомих пам'ятників історії і культури.

Державний облік пам'ятників історії і культури здійснюють в межах встановленої компетенції державні органи охорони пам'ятників союзних республік, автономних республік, країв, областей, міст республіканського підкорення.

Розділ II Інструкції містить порядок державного обліку пам'ятників історії та культури, зокрема пунктом 9 встановлено, що державний облік пам'ятників історії і культури включає: виявлення, обстеження пам'ятників, визначення їх історичної, наукової, художньої або іншої культурної цінності, фіксацію і вивчення, складання облікових документів, ведення державних списків нерухомих пам'ятників.

У пункті 15, 16 Інструкції зазначено, що на кожний нерухомий пам'ятник і знов виявлений об'єкт, що представляє історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність, складається облікова картка, що містить відомості про місцезнаходження, датування, характер сучасного використовування, ступеня збереження пам'ятника або знов виявленого об'єкту, наявність наукової документації, місце її зберігання, короткий опис і ілюстративний матеріал. На кожний нерухомий пам'ятник складається паспорт, який є обліковим документом, що містить суму наукових відомостей і фактичних даних.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" заборонено приватизацію пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Як зазначено у статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам'ятка - це об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

В цій же статті зазначено, що до об'єктів культурної спадщини відносяться визначні місця, споруди (витвори), комплекси (ансамблі), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

При цьому нерухомим об'єктом культурної спадщини є такий об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.

На адресу Державного архіву міста Севастополя був направлений запит з проханням надати на адресу суду матеріали, що були підставою для включення об'єкту за адресою:  місто .Севастополь, пр.Нахімова, 10 до Переліку пам'ятників архітектури та градобудівництва місцевого значення районів  міста Севастополя, але листом від 27 червня 2007 року Державний архів міста Севастополя повідомив, що витребуваних матеріалів в архіві на зберіганні не існує.

Управлінням культури Севастопольської міської державної адміністрації був наданий лист від 13 липня 2007 року, в якому зазначається, що житловий будинок по пр. Нахімова, 10 є пам'яткою градобудівництва та архітектури місцевого значення. Крім того, зазначений житловий будинок не входить до Переліку об'єктів культурної спадщини, які не підлягають до приватизації.

Науковий паспорт та інші документи, які  б підтвердили віднесення об'єкту, розташованого за адресою  місто Севастополь, пр. Нахімова, 10 до пам'ятників архітектури та градобудівництва місцевого значення районів міста Севастополя судам попередніх інстанцій не були надані.

Судова колегія вважає правомірним висновки господарських судів попередніх інстанцій, що спірний об'єкт - житловий будинок по пр. Нахімова, 10 необґрунтовано віднесено до категорії пам'ятників архітектури та містобудування, у зв'язку із чим рішення виконавчого комітету Севастопольської міської ради народних депутатів від 17 липня 1990 року № 11/915 „Про внесення до Переліку пам'ятників архітектури та містобудування місцевого значення містобудівного комплексу міського кільця міста Севастополя" у частини включення в перелік пам'ятників архітектури та містобудування місцевого значення будинок № 10 по пр.Нахімова у   місті Севастополі підлягає визнанню нечинним.

З врахуванням вищевказаного, судова колегія вважає, що рішення судом першої інстанції прийняте при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, відповідності висновків обставинам справи, інших підстав для скасування судового рішення також не має.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи по суті правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які  відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, висновки судів першої та апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог є правомірними.

          Отже, при вирішенні спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги  не спростовують  висновків суду.

          За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

          На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –   

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу  Фонду комунального майна Севастопольської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.01.2008 року зі справи № 20-6/163 залишити без змін.

.

Головуючий                                                                                 І. А. Плюшко

Судді                                                                                                    С. С. Разводова

С. С.Самусенко