Постанова

від 19.06.2008 по справі 11/479

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

11/479

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

                                                                                     №   

       Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, суддіДерепи В.І.,

суддівГрека Б.М., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства  з обмеженою  відповідальністю "УкрМАЗконтракт"

напостанову Київського апеляційного господарського суду від 13 березня 2008 року

у справі№ 11/479

за позовом товариства  з обмеженою  відповідальністю "Авто-Скіф-Транс"

дотовариства  з обмеженою  відповідальністю "УкрМАЗконтракт"

проспонукання до виконання зобов`язань та стягнення 4 897,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача –Ігнатова Я.Г.

     відповідача –Якубовська П.А.

                                                        ВСТАНОВИВ:

          В листопаді 2007 року товариство  з обмеженою  відповідальністю "Авто-Скіф-Транс" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом про спонукання товариство  з обмеженою  відповідальністю "УкрМАЗконтракт" виконати   зобов`язання за договором та стягнення пені у розмірі 2 154,68 грн.

08 січня 2008 року було подано заяву про зміну позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 4 897,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18 січня 2008 року (суддя О.Євсіков) у задоволені позову було відмовлено.

          13 березня 2008 року Київським апеляційним господарським судом (головуючий суддя –В.Панталієнко, судді –Я.Іваненко, Л.Гарник) було прийнято постанову якою рішення господарського суду м. Києва було скасоване і постановлено нове про стягнення з відповідача 4 897,00 грн. пені.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2008 року, залишивши в силі рішення  господарського суду м. Києва від 18.01.2008 року.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 березня 2008 року –без змін.

Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових актів, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, знаходить касаційну скаргу такою, що  задоволенню не підлягає з таких підстав.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судами, 18 жовтня 2007 року між ТОВ "УкрМАЗконтракт" (продавець) та ТОВ "Авто-Скіф-Транс" (покупець) було укладено договір купівлі –продажу, відповідно до якого продавець зобов`язався поставити покупцю двома партіями два тягачі та два напівпричепи, визначені специфікаціями № 1, 2 до договору, у строки і на умовах визначених підпунктами 4.2, 4.3 договору.

Пункт 4.2 договору закріплює обов`язок продавця поставити покупцю на умовах EXW склад один тягач і один напівпричеп протягом 16 банківських днів з моменту зарахування авансового платежу від суми договору за транспортний засіб на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно з підпунктом 4.2 договору продавець зобов`язався поставити покупцю на умовах EXW склад один тягач і один напівпричеп протягом 25 банківських днів з моменту зарахування авансового платежу від суми договору за транспортний засіб на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

На виконання зазначених умов договору, 26.10.2007 року покупцем було перераховано на розрахунковий рахунок продавця визначений договором авансовий платіж у розмірі 195 880,00 грн.

Таким чином, в силу положень закріплених пунктами 4.2, 4.3 договору, відповідач був зобов`язаний поставити позивачу транспортні засоби у наступні строки: за пунктом 4.2 -  до 19.11.2007р.  і, відповідно, до 30.11.2007 р. за пунктом 4.3.

Однак, відповідач у зазначені строки поставку транспортних засобів не здійснив.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач від поставки товару відмовився і у відповідності з пунктом 6.9 договору 14.12.2007 року повернув позивачу авансовий платіж у розмірі 195 880,00 грн. і 3 917,60 грн. штрафу.

У зв`язку з цим, заявою про зміну позовних вимог від 08 січня 2008 року позивач відмовився від вимоги щодо спонукання відповідача передати йому транспортні засоби і водночас донарахував неустойку за період з 20.11.2007 року по 14.12.2007 року, яка склала 4 897,00грн.

Відмовляючи у задоволені позову місцевий господарський суд виходив із того, що пункт 6.9. договору, який визначає порядок розірвання договору не встановлює обов`язку відповідача по сплаті пені за невиконання ним зобов`язань.

Однак, з такою позицією колегія суддів не погоджується виходячи з такого.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Частина 3 статті 549 ЦК України, визначає що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу пункту 6.6 договору за прострочення визначених в пунктах 4.2., 4.3. строків, винна сторона сплачує пеню в  розмірі 0,1 відсотка в день від суми авансового платежу, але не більше 3 відсотків від суми авансового платежу. Сплата пені не звільняє сторону, яка не виконала свої зобов`язання, від виконання зобов`язань по даному договору, крім випадків прямо передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 6.9 договору у випадку відмови продавця поставити покупцю транспортні засоби повністю, або частково, продавець зобов`язаний повідомити покупця про відмову і повернути усі отримані від нього кошти за недопоставлені транспортні засоби, а також сплатити одноразовий          штраф в розмірі 2 відсотків від суми, що повертається. З моменту повернення даних грошових коштів і сплати одноразового штрафу нарахування інших штрафних санкцій припиняється, а договір вважається розірваним.

Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

З наведеного випливає, що з моменту повернення відповідачем авансового платежу за транспортні засоби і сплати одноразового штрафу, передбаченого пунктом 6.9, договір вважається розірваним, основне зобов`язання по договору припиняється, а отже припиняється нарахування штрафних санкцій.

Колегія суддів звертає увагу на те, що пункт 6.9. договору визначає лише порядок розірвання договору за ініціативою продавця і закріплює обов`язки, які у нього у зв`язку з цим виникають. Тому дія цього пункту на порядок нарахування і сплати відповідачем неустойки за прострочку поставки транспортних засобів розповсюджуватись не може.

Таким чином, факт припинення зобов`язань відповідача щодо поставки товару не звільняє його від обов`язку по сплаті неустойки яка нараховувалась з моменту прострочення зобов`язання до моменту його припинення.

За цих обставин, колегія суддів вважає правомірним висновок апеляційного господарського суду щодо стягнення з відповідача заявленого розміру неустойки у повному обсязі.

При цьому, посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги матеріалами справи не підтверджуються, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

                                                ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УкрМАЗконтракт" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 березня 2008 року у справі за № 11/479 –без змін.

Головуючий, суддя     В.Дерепа

Суддя       Б.Грек

Суддя                                        Л.Стратієнко