Рішення

від 17.06.2008 по справі 5/41-08-1617

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/41-08-1617

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" червня 2008 р.Справа  № 5/41-08-1617

За позовом: Української державної корпорації „Укрзакордоннафтогазбуд”, м. Київ.

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго”, м. Одеса.

про визнання договору недійсним

                                                                                                   Суддя   Могил С. К.

Представники:

від позивача: не з'явився;  

від відповідача: не з'явився.  

В судовому засіданні оголошувались перерви з 16.05.2008 року до 23.05.2008 року та з 09.06.2008 року до 17.06.2008 року у відповідності з ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Суть спору: Українська державна корпорація „Укрзакордоннафтогазбуд” звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відкритого акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго” про визнання договору укладеного Ізмаїльським заводом „Еталон” Української державної корпорації „Укрзакордоннафтогазбуд” з відповідачем по справі на користування електричною енергією недійсним.

До суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав, з підстав та з урахуванням доводів викладених у відзиві, в зв'язку з чим просив суд у задоволенні позову відмовити.

Позивач звернувся до суду із заявою про доповнення позовних вимог, відповідно до якої просив суд також визнати недійсним договір № 10/14 від 14.05.2003 року про реструктуризацію заборгованості за спожиту електроенергію укладений між Ізмаїльським заводом „Еталон” Української державної корпорації „Укрзакордоннафтогазбуд” та відповідачем по справі.  

В процесі розгляду справи представниками сторін по справі до суду були подані додаткові документи, які у судових засіданнях судом були розглянуті та долучені до матеріалів справи у якості документальних доказів.

Розглянув матеріали справи, вислухав представників сторін, суд встановив:

Між Ізмаїльським заводом „Еталон” Української державної корпорації „Укрзакордоннафтогазбуд” та Ізмаїльськими електричними мережами ВАТ „ЕК Одесаобленерго” був укладений договір на користування електричною енергією. Відповідно до умов укладеного договору відповідач взяв на себе зобов'язання відпускати електричну енергію Ізмаїльському заводу „Еталон” Української державної корпорації „Укрзакордоннафтогазбуд”, у відповідності до встановлених умов та величин споживання електричної енергії та потужності, а Ізмаїльський завод „Еталон” Української державної корпорації „Укрзакордоннафтогазбуд” взяв на себе зобов'язання оплачувати спожиту електроенергію та потужність, а також вносити  інші платежі за розрахунковий період відповідно до договору.  

Як видно з матеріалів справи, відповідно до статуту Української державної корпорації „Укрзакордоннафтогазбуд”, а саме п. 6 статуту Корпорація має право створювати в установленому порядку філії, представництва та інші відособлені підрозділи, які наділяються основними засобами та обіговими коштами, які належать Корпорації. Філії та представництва Корпорації не є юридичними особами і діють на підставі положень, що затверджуються Корпорацією. Керівники філій, представництв призначаються правлінням Корпорації та діють на підставі доручень, виданих Корпорацією.

В матеріалах справи також наявне положення Ізмаїльського заводу „Еталон” з якого вбачається, що вказаний завод є структурною одиницею Української державної корпорації „Укрзакордоннафтогазбуд”.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що у відповідності з статутом Української державної корпорації „Укрзакордоннафтогазбуд” керівником корпорації є голова її правління. Позивач також зазначає, про те, що інші особи не вправі діяти від імені корпорації без довіреності. Позивач зазначає, що у директора Ізмаїльського заводу „Еталон” була відсутня довіреність на укладення договору від імені Української державної корпорації „Укрзакордоннафтогазбуд”, а також про те, що директор Ізмаїльського заводу „Еталон” при укладенні договору № 10 від 24.07.2000 року діяв з перевищенням повноважень. Таким чином Українська державна корпорація „Укрзакордоннафтогазбуд” вважає, що укладений договір має бути визнаний недійсним на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР.

У заяві про доповнення позовних вимог, позивач додатково просив суд визнати недійсним договір № 10/14 від 14.05.2003 року. Обґрунтовуючи вказану вимогу, позивач зазначив, що договір було укладено під впливом помилки.  

Відповідач позов не визнав, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог. Як на обґрунтування своєї позиції відповідач звертав увагу суду на наявність факту наступного схвалення договору з боку позивача. Крім того, позивач просив суд при вирішенні спору по суті застосувати строки позовної давності встановлені Цивільним кодексом України та Цивільним кодексом УРСР.  

Дослідивши матеріали справи, вислухав представників сторін суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст.1 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Отже, підставою для звернення до суду є саме порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів юридичної особи.

Слід зазначити, що договори, які є предметом розгляду у справи були укладені 24.07.2000 року та 14.05.2003 року, тобто під час дії Цивільного кодексу УРСР.

За змістом ст. 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі –відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до ст. 59 Цивільного кодексу УРСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

Слід зазначити, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду, при цьому сторони вільні у виборі контрагента та у формі правочину який вони укладають.

Розглядаючи вимоги позивача про визнання недійсними договорів, судом не встановлено наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків. Навпаки, у матеріалах справи наявні рішення господарського суду м. Києва та Київського апеляційного господарського суду відповідно до яких господарськими судами була надана оцінка спірних укладених договорів та за наслідками їх розгляду борги за спірними договорами були стягнуті саме з позивача –Української державної корпорації „Укрзакордоннафтогазбуд” в особі філії Ізмаїльського заводу „Еталон”.     

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь –які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В процесі розгляду справи позивачем до суду не було доведено належним чином обґрунтованих обставин для задоволення його позовних вимог, а тому суд вважає що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Крім того, для визнання недійсними угод вчинених відповідачами по справі сплинув строк позовної давності встановлений Цивільним кодексом УРСР.

Відповідно до п. 7 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Згідно з положеннями ст. 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. У відповідності з ст. 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перерви перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу. Пунктом 4 ст. 79 Цивільного кодексу УРСР встановлено, що пред'явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває перебігу строку позовної давності.   

Згідно з ст. 80 Цивільного кодексу УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. Зокрема, ст. 83 Цивільного кодексу УРСР встановлено вичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, і до цього переліку не входять вимоги про визнання угод недійсними.

З урахуванням того, що позивачем пропущено строк позовної давності для визнання недійсними договорів, суд вважає, що це є також підставою для відмови у позові.

Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи викладені у судових засіданнях доводи сторін, а також надані документальні докази в їх сукупності, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.              

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення підписано 23.06.2008 року

Рішення суду набирає чинності в порядку ст. 85 господарського процесуального кодексу України, після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                       Могил С.К.