Постанова

від 26.08.2008 по справі 5/41-08-1617

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5/41-08-1617

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"26" серпня 2008 р. Справа № 5/41-08-1617

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тофана В.М.,

суддів: Журавльова О.О., Михайлова М.В.,

при секретарі судового засідання Бухтіяровій О.Г.

за участю представників сторін:

від позивача –Лисенко І.П., за дов.

від відповідача –Шаманська К.І., за дов.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Української державної корпорації „Укрзакордоннафтогазбуд”, м. Київ

на рішення господарського суду Одеської області від 17.06.2008 року

у справі № 5/41-08-1617

за позовом Української державної корпорації „Укрзакордоннафтогазбуд”, м. Київ

до відповідача Відкритого акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія ”Одесаобленерго”, м. Одеса

про визнання недійсним договору

встановив:

Українська державна корпорація «Укрзакордоннафтогазбуд»(далі-позивач) звернулась у місцевий господарський суд м. Києва до Відкритого акціонерного товариства «ЕК «Одесаобленерго»(далі-відповідач) про визнання недійсним договору №10 від 24 липня 2000р., укладеного між Ізмаїльським заводом «Еталон»Української державної корпорації «Укрзакордоннафтогазбуд»і відповідачем, на користування електроенергією, обґрунтовуючи свій позов укладенням цього договору директором заводу з перевищенням повноважень.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.04.2008р. цей позов за територіальною підсудністю було надіслано на розгляд до господарського суду Одеської області в порядку ст.ст. 15, 17 ГПК України.

У процесі розгляду справи позивач подав до суду заяву про доповнення позовних вимог і, зокрема, про визнання недійсним договору №10/14 від 14.05.2003р. про реструктуризацію заборгованості за спожиту електроенергію, укладеного структурним підрозділом–заводом «Еталон»Української державної корпорації «Укрзакордоннафтогазбуд»і ВАТ «ЕК «Одесаобленерго»(відповідачем), посилаючись при цьому на укладення цього договору його структурним підрозділом під впливом помилки і підписання вказаного договору особою без належних повноважень.

У відзиві на позов і доповненнях до нього відповідач вважає їх необґрунтованими, оскільки спірний договір №10 від 24 липня 2000р. визнавався позивачем. Останній при затвердженні Положення про структурну одиницю-завод «Еталон»- надав їй право укладати договори. Позивачем не доведено про укладення договору від 14.05.2003р. №10/14 внаслідок помилки, цей договір не підпадає під категорію «факторингу», на що помилково посилається позивач.

Крім того, відповідач посилається на пропуск позивачем строку позовної давності у відповідності зі ст.ст. 71, 75, 80 Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 р., чинного на момент укладення спірних договорів, і п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004р., згідно якому до даних правовідносин має застосовуватись Цивільний кодекс УРСР в редакції 1963р.

Рішенням місцевого господарського суду від 17.06.2008р. (суддя-Могил С.К.) у позові відмовлено з огляду на його необґрунтованість і пропуск позивачем строку позовної давності згідно ст.ст. 71, 80 і 83 ЦК УРСР в редакції 1963р. і п.7 Прикінцевих положень ЦК України, чинного з 01.01.2004р.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення суду скасувати і прийняти нове рішення, яким його позовні вимоги про визнання спірних договорів недійсними задовольнити, посилаючись на ті ж підстави, що і у позові і доповненнях до нього.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважає її необґрунтованою.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, спірні договори №10 від 24.07.2000р. на користування електричною енергією і №10/14 від 14.05.2003р. про реструктуризацію заборгованості за спожиту електроенергію, укладених між Ізмаїльським заводом «Еталон», який входить до складу Української державної корпорації «Укрзакордоннафтогазбуд»(позивача) і є її структурним підрозділом, і ВАТ «ЕК «Одесаобленерго»в особі Ізмаїльських електричних мереж укладені до введення 01.01.2004р. в дію Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.2003р., тому в даному випадку слід керуватись його пунктами 4 і 7 Прикінцевих та перехідних положень, згідно яких Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, а до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до першого січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Згідно Статуту Української державної корпорації «Укрзакордоннафтогазбуд»(позивача), який затверджений постановою Кабінету Міністрів України 04 березня 1997 року №198 і яка зареєстрована Радянською районною державною адміністрацією м. Києва у березні 1997 року, до складу цієї Корпорації ввійшли державні підприємства, у тому числі завод «Еталон»м. Ізмаїла Одеської області і ці державні підприємства, ввійшли до складу Корпорації на час її державної реєстрації у березні 1997 року як юридичні особи (п.5 розділу І і п.3 розділу ІІІ Статуту).

Положення про Ізмаїльський завод «Еталон»як структурного підрозділу Української державної корпорації «Укрзакордоннафтогазбуд»і не юридичної особи останньої затверджене головою правління цієї Корпорації 05 червня 1997 року.

Статтею 37 ЦК УРСР, який був чинним на момент створення названої Корпорації (позивача), передбачено, що при приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої шляхом реорганізації (поділу, приєднання).

Отже, посилання позивача в апеляційній скарзі в її обґрунтування на те, що завод «Еталон»як державне підприємство і як юридична особа 09.10.96р. уклало договір з відповідачем на користування електроенергією, тобто було стороною в цьому договорі, а в договорах від 24.07.2000р. №10 на користування електроенергією і від 14.05.2003р. №10/14 на реструктуризацію заборгованості за спожиту електроенергію виступило як структурний підрозділ Української державної корпорації «Укрзакордоннафтогазбуд», є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи і діючим на той момент Цивільним кодексом України в редакції від 18.07.1963р.

Також спростовуються матеріалами справи доводи позивача про підписання спірних договорів від 24.07.2000р. №10 на споживання електроенергії і від 14.05.2003р. №10/14 на реструктуризацію заборгованості за спожиту електроенергію директором заводу «Еталон», який не мав повноважень.

У матеріалах справи є в наявності рішення господарського суду м. Києва від 25.11.2004р. у справі №6/292-5/27-04-773 і постанова Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2005р. у справі №42/651, із яких вбачається, що спірні договори №10 від 24.07.2000р. на користування електроенергією і від 14.05.2003р. №10/14 про реструктуризацію заборгованості за спожиту електроенергію укладені між Українською державною корпорацією в особі Ізмаїльського заводу «Еталон»(як споживачем електроенергії) та Відкритим акціонерним товариством «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго»(як постачальника електроенергії) були підставою для стягнення заборгованості з Української державної корпорації «Укрзакордоннафтогазбуд»в особі Ізмаїльського заводу „Еталон” на користь ВАТ «ЕК «Одесаобленерго» заборгованості за спожиту електроенергію (а.с. 70, 78-85).

Крім того, із зазначеного рішення господарського суду м. Києва вбачається, що матеріали для порушення провадження по своїй справі господарський суду м. Києва отримав із господарського суду Одеської області, яким було порушено провадження у справі №5/27-04-773 за позовом ВАТ «ЕК «Одесаобленерго»до Української державної корпорації «Укрзакордоннафтогазбуд», позов по якій за підсудністю був надісланий до господарського суду м. Києва (допущена описка в рішенні  господарського суду м. Києва від 25.11.2004р. в назві відповідача: Державна акціонерна компанія «Укрзакордоннафтогазбуд»була виправлена ухвалою суду від 19.09.2005р. на: Українська державна корпорація «Укрзакордоннафтогазбуд»).

Позивач в листі від 04.05.2004р. за №1/40 до ВАТ «ЕК «Одесаобленерго»і до господарського суду Одеської області у справі №5/27-04-773, матеріали якої за підсудністю були направлені до господарського суду м. Києва, про що зазначене вище, вказав, що керівництво Української державної корпорації «Укрзакордоннафтогазбуд»запропонувало ВАТ «ЕК «Одесаобленерго»в рахунок погашення заборгованості за спожиту електроенергію по договору №10 від 24.07.2000р. пожежне депо для Ізмаїльського РЕС (а.с. 46).

Також із вказаного рішення господарського суду м. Києва від 25.11.2004р. випливає, що відповідач (позивач по цій справі) подав до суду відзив, у якому позовні вимоги ВАТ «ЕК «Одесаобленерго»про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію по спірному договору №10 від 24.07.2000р. не визнав у зв'язку з закінченням строку позовної давності.

Таким чином, із викладеного вище випливає, що позивач схвалив спірні договори, які були укладені директором заводу «Еталон».

Статтею 63 ЦК УРСР передбачено, що наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Не підтверджено позивачем документально посилання в апеляційній скарзі на те, що спірні угоди №10 від 24.07.2000р. про користування електроенергією і від 14.05.2003р. №10/14 про реструктуризацію заборгованості за спожиту електроенергію суперечить інтересам держави, суспільства і цілям діяльності заводу «Еталон», оскільки згідно ст.26 Закону України «Про електроенергетику»споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником і споживач енергії зобов'язаний додержуватися нормативно-технічної документації та договору про постачання енергії. Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною енергією.

Є помилковим твердження позивача в заяві про доповнення позовних вимог і в апеляційній скарзі, що спірний договір №10/14 від 14.05.2003р. про реструктуризацію заборгованості за спожиту електроенергію підпадає під категорію «факторингу», тобто відноситься до фінансових послуг, оскільки цей договір не підпадає під дію Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а рестроктурізація заборгованості по цьому договору-це не що інше як надання ВАТ «ЕК «Одесаобленерго»(Кредитором) Українській державній корпорації в особі Ізмаїльського заводу «Еталон»(Боржнику) розстрочки в погашенні заборгованості за спожиту електроенергію, що вказано в п. 2.2 цього договору.

Є також помилковим посилання позивача на ст. 1077 ЦК України, яка дає поняття факторингу, оскільки зазначений договір укладався 14.05.2003р., тобто до набрання чинності Цивільного кодексу України (з 01.01.2004р.).

Також судом першої інстанції правомірно застосовані норми Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963р., що діяв на момент укладання спірних договорів, щодо строку позовної давності, з висновками якого в цій частині суд апеляційної інстанції також погоджується.

При таких обставинах оскаржене рішення суду першої інстанції відповідає статті 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд оцінив докази, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а тому відсутні підстави для його скасування.

Враховуючи викладене і керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

постановив:

Рішення господарського суду Одеської області від 17 червня 2008 року у справі №5/41-08-1617 залишити без змін, а апеляційну скаргу-без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      В.М.Тофан

Судді                                                                                          М.В.Михайлов

 О.О.Журавльов