Рішення

від 17.06.2008 по справі 10/11пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

10/11пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.08                                                                                 Справа № 10/11пд

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо –комерційної фірми "Електра", м. Луганськ

до 1. Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ

    2. Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради,

м. Луганськ

про визнання додаткової угоди недійсною

Суддя  Мінська  Т.М.

в присутності представників сторін:

від позивача –Готін О.М., довіреність № б/н від 04.01.08.;

від І відповідача –Яловєга  О.Г., довіреність № 01-16/84 від 28.02.2008.;

від ІІ відповідача - представник не прибув.

          Суть спору: заявлено вимогу про визнання недійсною додаткової угоди № 050 від 01.08.2006р. до договору "Тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовується для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська" № 25  від 01.04.2002р.

          І відповідач проти позову заперечує з підстав наведених у відзиві від 29.04.2008р. № 01-16/210.

          ІІ відповідач відзив на позовну заяву та інші витребувані судом документи не представив, участь у судовому засіданні свого представника не забезпечив.

          Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників  сторін, суд                        

в с т а н о в и в:

            01.04.2002р.  між Управлінням  архітектури  та містобудування  Луганської міської ради  і  ТОВ  «ВКФ «Електра» був  укладений  договір  № 25  Тимчасового користування місцями розташування  спеціальних конструкцій (що використовуються  для розміщення  рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська (надалі –Договір  № 25).  

Пунктом 2.1 даного договору визначено, що розмір плати за всі  надані у користування місця визначається відповідно до Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються  для розміщення  рекламоносіїв),  які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, що затверджений   рішенням Виконавчого комітету Луганської міської Ради  23.01.2002р. №  19/7  і   складає  2184 грн. 84 коп. на місяць ( у тому числі ПДВ  364 грн. 14 коп.)   та  у  подальшому становить, якщо не змінюється  рекламний  сюжет   (розрахунок плати додається).

А пунктом 2.7 даного договору сторони визначили, що усі розрахунки по даному договору здійснюються відповідно до рішення Виконавчого комітету Луганської міської Ради від 23.01.2002 № 19/7.

Строк  дії  Договору  № 25  згідно  пунктом   5.1.  цього Договору  до  25.09.2006р.

Додатковою  угодою  від  01.04.2005р.  № 038 до  Договору  № 25  внесено  зміни до  пункту. 2.1.  Договору  №  25.  

Додатковою  угодою  від  01.08.2006р.  № 050  до  Договору  № 25  в  зв'язку з  прийняттям   рішення Виконавчим комітетом  Луганської міської Ради від 12.07.2006 № 147  «Про  Порядок плати  за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська»  внесено  зміни до  пунктів  2.1. і  2.7.   Договору  №  25.  

Так  згідно пункту  1  Додаткової  угоди  №  050  пункт  2.1.  Договору  № 25  викладено  в такій  редакції:

«Розмір плати за всі  надані у користування місця визначається відповідно до Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних  засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська,  затвердженого   рішенням Виконавчого комітету Луганської міської Ради  12.07.2006р. №  147  та  складає  7711  грн. 20 коп. на місяць ( у тому числі ПДВ   1285 грн. 20 коп.).  Розрахунок  викладено в даному пункті.  

Згідно пункту  5  Додаткової  угоди  №  050  пункт  2.7.  Договору  № 25  викладено  в такій  редакції:

"Усі розрахунки по даному договору здійснюються відповідно до рішення Виконавчого комітету Луганської міської Ради від 12.07.2006 № 147."

Інші  пункти  Додаткової  угоди  №  050  до  Договору  № 25  не  стосуються  розміру  вищезазначеної  плати.

Тобто, пункти п.2.1 і п.2.7 договору № 25 в  редакції Додаткової  угоди  №  050  викладені  відповідно до рішення Виконавчого комітету Луганської міської Ради від 12.07.2006 № 147.

Рішенням Виконавчого комітету Луганської міської Ради від 12.07.2006 №147 прийнято Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, на підставі якого визначено розмір плати за договором  договору № 25 в  редакції Додаткової  угоди  №  050.   

Постановою Господарського суду Луганської області від 23.01.2007 по справі №16/637н-ад,  залишеною без змін  ухвалою  Луганського  апеляційного господарського суду  від  12.04.2007р.,   рішення Виконавчого комітету Луганської міської Ради від 12.07.2006 №147 «Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська»визнано протиправним і скасовано, а п.31 абзац 2 рішення Виконавчого комітету Луганської міської Ради від 21.06.2004 №205/29 визнано незаконним.

Відповідно до договору  цесії  від 20.02.2007р.,  укладеного між  Управлінням  архітектури  та містобудування  Луганської міської ради та  відділом реклами   Луганської міської ради,    останній  набуває  право  вимоги  за  всіма  договорами   Тимчасового користування місцями розташування  спеціальних конструкцій (що використовуються  для розміщення  рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська,  укладеними  між    Управлінням  архітектури  та містобудування  Луганської міської ради  та  суб'єктами  підприємницької діяльності,  яким видано  дозволи на розміщення  реклами.  

          Позивач  в  обґрунтування  своїх  вимог посилається  на  ст. ст. 203, 215, 216, 217,  648, 632 Цивільного кодексу  України (надалі –ЦК України),  а  також  ст.ст. 207 Господарського кодексу  України (надалі –ГК України)  і  вважає,  що  визнання  недійсним  акту  органу  місцевого самоврядування,  на  якому  ґрунтувалась  угода,   є  підставою визнання недійсною  цієї  угоди.    

І –ий  відповідач  на  обґрунтування  своїх заперечень проти позову  зазначає:

Можливість  визначення  змісту  договору  на  основі  вільного волевиявлення,  коли  сторони мають право  погоджувати на свій  розсуд  будь-які умови  договору, що не суперечить  законодавству,  передбачена  ст. 179  ГК України, ст.ст.  627, 628, 632 ЦК України.  

Всі  зміни до  Договору  № 25,  в  тому  числі  і  оспорювана  додаткова  угода № 050,  були внесені  відповідно до  вимог  законодавства,  зокрема  ст.ст. 651,  654 ЦК України.  

Відповідно до  ст.  215 ЦК України  підставою  недійсності  правочину  є  недодержання  в  момент  вчинення  правочину  стороною  вимог,  які  встановлені  частинами  першою –третьою,  п'ятою  ст.  203 ЦК України,  а  додаткова  угода № 050  до  договору  № 24  укладена  належним чином  відповідно до вимог  законодавства,  на  виконання  типових правил,  що діяли  на  момент укладення  цієї угоди,  та  Постанови  Кабінету Міністрів  України  № 2067 від 29.12.2003р.,  рішення  виконавчого комітету  Луганської міської ради  від 30.06.2004р. № 21/25.  

Договір укладено на підставі Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067.

Позивач користувався місцями розташування рекламних засобів, здійснював оплату відповідно до умов договору № 25.

 І –ий  відповідач  вважає,  що  скасування  у  судовому  порядку  рішень виконавчого комітету     Луганської міської ради  про  порядок  плати,  не  є  підставою  для  визнання  недійсною  додаткової  угоди  № 050  до Договору № 25,  яка  є  невід'ємною частиною  цього договору,  оскільки  Договір  є  обов'язковим  для  виконання.           

           Дослідивши  всі обставини  справи  суд  визнав позовні  вимоги  частково  обґрунтованими  з огляду на наступне:

Правовідносини сторін регулюються Законом України „Про рекламу”, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067 „Про затвердження типових правил розміщення зовнішньої реклами”, нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

Закон України „Про рекламу” визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва та споживання реклами.

Статтею 16 вищевказаного Закону передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Типові правила розміщення зовнішньої реклами затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003.

Пунктом 32 типових правил встановлено порядок визначення плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів і порядок оформлення цих правовідносин - на договірних засадах.

Вищевказаним Законом та Правилами не визначено порядок укладення договорів з предмету тимчасового користування місцем розташування зовнішньої реклами, тому у даному випадку до цих відносин застосовуються норми Цивільного та Господарського кодексів України.

Стаття 648 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору, укладеного на підставі правового акту органу державної влади, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін договору, має відповідати цьому акту.

Аналогічне викладене  і в п.3 ст.184 Господарського кодексу України. Пункт 4 ст.179 Господарського кодексу України визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, а п.7 цієї статті визначає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

          Ст.  632 ЦК України  передбачено, що ціна  в  договорі  встановлюється  за  домовленістю  сторін.  У  випадках,   встановлених  законом,   застосовуються  ціни  (тарифи,  ставки  тощо),  які  встановлюються або  регулюються  уповноваженими  органами  державної влади або  органами  місцевого самоврядування.      

           Статтею 40 Закону  України  «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено,  що  виконавчі органи   сільських,  селищних,  міських  рад,  крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм   законом повноваження.

Згідно з правилами ст.16 Закону України «Про рекламу» виконавчі органи міських рад, здійснюючи свою компетенцію при розміщенні розповсюджувачами зовнішньої реклами, зобов'язані діяти в порядку та на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

           Пунктами 3 та 32 «Типових правил розміщення зовнішньої реклами», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03. №2067 встановлено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами міських рад відповідно до цих правил  і плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування.

Таким чином,  при  укладенні  додаткової угоди  угода № 050  до  договору  № 25,  зокрема  при  визначенні  ціни (плати)  сторони,  сторони  договору  не  були  вільними  у  визначенні  ціни  (плати),  яка  визначалась  відповідно  до  вищевикладених  актів  законодавства,  а  повинні  були  дотримуватись  цих  актів.    

 З постанови господарського суду за адміністративною справою вбачається, що спірне рішення виконавчого комітету № 147 суперечить вимогам постанови КМУ від 29.12.03р. № 2067,  а  відтак  це  рішення  було неправомірним з  моменту  його прийняття.   

Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, до переліку яких віднесено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам Цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України.

Оскільки пункти 2.1 та 2.7 договору № 25 в  редакції  додаткової  угоди № 050 ґрунтуються на рішенні Виконавчого комітету  Луганської області, тому відповідно до приписів ст.648 Цивільного кодексу України  ці пункти  не відповідають правовому акту органу місцевого самоврядування, що є підставою відповідно ст.215 Цивільного кодексу України для визнання їх недійсними.

Доводи відповідача  стосовно того, що даний договір укладено на підставі Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки за даним позовом предметом спору є не договір № 25, а  додаткова  угода № 050, якою  внесено зміни до договору, в  тому  числі до пунктів п.2.1 та 2.7 цього договору, які засновані не на приписах Типових правил, а на Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, встановленого рішенням Виконавчого комітету Луганської міської Ради від 12.07.2006 №147, яке визнане  протиправним  і  скасовано постановою господарського суду Луганської області від 23.01.2007 по справі №16/637н-ад, тобто засновані на неіснуючому правовому акті органів самоврядування.

Доводи відповідачів в частині того, що позивач користувався місцями розташування рекламних засобів, здійснював оплату відповідно до умов договору № 25, не приймаються, оскільки ці факти не впливають на результат розгляду даної справи.

З  огляду  на  вищевикладене,  позовні  вимоги  підлягають задоволенню  в  частині  визнання  недійсними  пунктів  1  і  5   додаткової угоди № 050 від 01.08.2006р. до договору «Тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовується для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська» № 25 від 01.04.2002р.

Згідно ст. 217  ЦК України недійсність окремої частини правочину  не  має  наслідком  недійсності  інших його частин  і  правочину  в  цілому.   

Інші  пункти  додаткової  угоди  №  050  до  Договору  № 25  не  стосуються  розміру  вищезазначеної  плати,  а  відтак  немає  підстав  для  визнання  недійсними  інших пунктів    додаткової  угоди № 050,  крім  пунктів  1  і  5  Додаткової  угоди.     

Згідно  ст.  49   ГПК  України  судові  витрати  покладаються  на  в  рівних частинах  на  позивача  і  І –ого  відповідача.   

Відповідно  до  ст. 85  ГПК  України  за  згодою сторін  у судовому  засіданні  оголошено вступну і резолютивну  частини рішення.

На  підставі  викладеного  та   керуючись  ст.ст.    44, 49,   82, 84, 85   ГПК  України,   суд         

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити частково.

            2.  Визнати недійсними  пункти  1  і  5   додаткової угоди № 050 від 01.08.2006р. до договору «Тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовується для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська» № 25 від 01.04.2002р.,   укладеного  між  Управлінням  архітектури  та містобудування  Луганської міської ради  і  ТОВ  «ВКФ «Електра».    

3. В решті вимог відмовити.

           4. Стягнути з відділу  реклами  Луганської міської ради,  м. Луганськ, вул. Коцюбинського,  14,  код 34791800    на  користь  Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо –комерційної фірми  «Електра», м. Луганськ,  вул. Совєтська, 43, код 24180337  витрати по  сплаті  державного мита  в сумі 42 грн. 50 коп.,   витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 грн., видати наказ після  набрання  рішенням  законної  сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його  підписання відповідно до вимог ст. 84 ГПК України.   

 Рішення  підписано  23.06.2008 р.

Суддя                                                                                           Т.М.Мінська