Постанова

від 10.10.2006 по справі 9/146-06-4441

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

9/146-06-4441

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"10" жовтня 2006 р. Справа № 9/146-06-4441

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого Пироговського В.Т.,

суддів Картере В.І., Жекова В.І.,

секретар судового засідання Буравльова О.М.,

за участю представників сторін:

від позивача Попова Н.О.,

від відповідача Прядко О.В., Мальцев Д.В.

розглянула апеляційну скаргу

Одеської митниці

на рішення господарського суду Одеської області

від 23.08.2006р.

у справі № 9/146-06-4441

за позовом ДП „Іллічівський морський торговельний порт”

до Одеської митниці

про стягнення 2338,32 грн.,

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2006р., яка надіслана сторонам у справі 20.09.2006р., прийнята до провадження та призначена до розгляду на 10.10.2006р. апеляційна скарга Одеської митниці. Сторони повідомлені про час і місце засідання суду, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно із приписами ст.85 ГПК України у судовому засіданні 10.10.2006р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ДП „Іллічівський морський торговельний порт” звернулось до господарського суду Одеської області із позовною заявою та заявою про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з Одеської митниці 1839 грн. заборгованості згідно виставлених рахунків від 30.03.2005р. №№ 6710, 6711, 6712.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.08.2006р. (суддя Бакланова Н.В.) позов задоволено, стягнуто з Одеської митниці на користь ДП „Іллічівський морський торговельний порт” заборгованість у сумі 1839 грн. та судові витрати у сумі 220 грн.

Судове рішення з посиланням на ст.ст.525,526,610,615,629 Цивільного кодексу України, ст.ст.193,285,286 Господарського кодексу України вмотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується в повному обсязі правомірність заявлених вимог, у той час як митним органом не доведено факт належного виконання умов договору оренди та не спростовано будь-яким чином доводи підприємства, викладені в позові.

Не погоджуючись із рішенням суду, Одеська митниця звернулась до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Так, скаржник вказує, що місцевим господарським судом не прийнята до уваги та обставина, що всупереч положенням п.10.3 Договору оренди ДП „Іллічівський морський торговельний порт” надало відповідь на пропозицію про розірвання угоди, за якою стягується заборгованість в рамках провадження по даній справі, лише після збігу тримісячного терміну від моменту його отримання, у зв'язку з чим відповідні витрати на покриття зобов'язань з орендування приміщення не включено до кошторису Державного бюджету України. Крім того, на думку Одеської митниці, господарський суд першої інстанції не врахував, що позивачем не пред'явлено претензію, звернення з якою на протязі двомісячного строку після опублікування оголошення про припинення діяльності Чорноморської регіональної митниці передбачено цивільним законодавством України, тому зобов'язання скаржника перед підприємством слід вважати погашеними.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази, вислухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила таке:

Між ДП „Іллічівський морський торговельний порт” (Орендодавець) та Чорноморською регіональною митницею (Орендар, правонаступником якого є Одеська митниця) укладено договір оренди від 01.01.2001р. та додаткову угоду до нього, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 249,5 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Іллічівськ, вул. Корабельна, 1, що перебуває на балансі порту. Того ж дня орендоване майно передано від Орендодавця до Орендаря, про що свідчить акт прийому-передачі орендуємого майна.

Договір оренди та додаткова угода до нього оформлені у відповідності із вимогами українського законодавства, містять усі істотні умови орендної угоди, підписані уповноваженими особами Орендодавця і Орендаря та завірені печатками сторін.

Розділом 2 додаткової угоди до договору передбачено обов'язок Орендаря оплачувати експлуатаційні витрати та комунальні послуги по договору в сумі 490,82 грн. щомісячно.

Строк дії договору контрагентами встановлено до 01.01.2003р. включно (п.10.1 Договору). При цьому, п.10.6 Договору визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих же умовах.

На підставі зазначеної умови Договору, термін дії договору продовжувався до 01.03.2005р., тобто до моменту, коли контрагентами за взаємною згодою розірвано угоду та підписано акт повернення орендованого майна, проти чого в засіданні господарського суду та апеляційної інстанції представники Орендодавця та Орендаря не заперечували.

Вважаючи, що на момент фактичного повернення нерухомого майна Одеська митниця мала заборгованість у розмірі 1839 грн., яку відмовилась погасити в установленому порядку, ДП „Іллічівський морський торговельний порт” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про примусове стягнення цих коштів, який задоволено повністю з мотивів, викладених в описовій частині постанови.

Перевіривши правильність застосування судом норм процесуального і матеріального права, повноту та об'єктивність дослідження місцевим господарським судом обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, виходячи з наступного:

Згідно із приписами п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України останній застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до положень п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Відтак, судова колегія вважає, що до спірних по даній справі питань слід застосовувати положення Цивільного та Господарського кодексів України, оскільки права та обов'язки контрагентів виникли та продовжують існувати після набрання чинності названими кодифікованими нормативно-правовими актами.

Статтею 629 Цивільного кодексу України прямо встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазначений припис цивільного законодавства кореспондується з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, яким встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В ст.610 Цивільного кодексу України надано визначення „порушення зобов'язання”, під яким законодавець розуміє його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За загальними правилами ст.525 Цивільного кодексу України та ч.7 ст.193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із приписами ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України однобічна відмова від обов'язку не звільнює винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Проаналізувавши наведені норми зобов'язального права в аспекті спірних по даній господарській справі правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що матеріалами справи підтверджується невиконання Одеською митницею (правонаступником Чорноморської регіональної митниці) взятих на себе зобов'язань за Договором оренди та додаткової угоди до нього від 01.01.2001р. в частині оплати експлуатаційних витрат та комунальних послуг за період з грудня 2004р. по лютий 2005р. включно у сумі 1839 грн., про що вірно вказано в оскаржуваному судовому рішенні.

Викладене свідчить про доведеність ДП „Іллічівський морський торговельний порт” належними та допустимими доказами порушення відповідачем положень чинного цивільного законодавства України, у зв'язку з чим господарським судом правомірно зроблено висновок про те, що позовні вимоги є вмотивованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Посилання скаржника на те, що витрати митного органу на орендну плату за користування приміщенням не включено до кошторису Державного бюджету України, у зв'язку з чим Одеська митниця не має коштів для погашення заборгованості перед підприємством, не приймаються до уваги з огляду на відсутність у чинному законодавстві такої підстави для звільнення від виконання належним чином зобов'язання за укладеною угодою. Крім того, наведене твердження суперечить положенням ст.167 Цивільного кодексу України, за змістом якої держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Доводи Одеської митниці про порушення позивачем п.10.3 Договору оренди, оскільки останній надавав відповідь на пропозицію про розірвання орендної угоди протягом тримісячного терміну замість місячного строку, також не звільняють відповідача від обов'язку сплатити заборгованість за спожиті комунальні послуги та понесені експлуатаційні витрати, т.я. Договором оренди від 01.01.2001р. не передбачено будь-яких наслідків за порушення умови Договору щодо строків відповіді на пропозицію про його розірвання. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Орендар фактично користувався наданим йому приміщенням до моменту підписання акту повернення орендованого майна, а саме до 01.03.2005р.

Щодо посилань Одеської митниці на неврахування господарським судом першої інстанції тієї обставини, що позивачем не пред'явлено претензію, звернення з якою на протязі двомісячного строку після опублікування оголошення про припинення діяльності Чорноморської регіональної митниці передбачено цивільним законодавством України, тому зобов'язання скаржника перед підприємством слід вважати погашеним, то судова колегія відзначає необґрунтованість названих тверджень, оскільки:

- абз.2 ч.4 ст.105 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок комісії, яка за вимогами ЦК України створюється після прийняття уповноваженим органом рішення про припинення юридичної особи, вжити усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомити їх про припинення юридичної особи, у той час у митного органу докази повідомлення кредитора про припинення юридичної особи відсутні;

- згідно із Наказом Державної митної служби від 08.02.2005р. № 82 припинення Чорноморської регіональної митниці здійснюється шляхом перетворення її в Одеську митницю. Відповідно до ст.108 Цивільного кодексу України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи;

- до матеріалів справи Одеською митницею надано належним чином оформлений акт звірки взаємних розрахунків з ДП „Іллічівський морський торговельний порт” від 16.06.2005р., з якого вбачається факт визнання відповідачем заборгованості перед підприємством по виставленим рахункам від 30.03.2005р. №№ 6710,6711,6712 за експлуатаційні витрати та комунальні послуги по Договору від 01.01.2001р.

Відтак, колегія суддів вважає, що мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставами для зміни або скасування оскаржуваного рішення у зв'язку з тим, що останнє прийнято господарським судом Одеської області при повному та об'єктивному дослідженні обставин справи, без порушення норм матеріального та/або процесуального права.

          Керуючись ст.ст.85, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів  

Постановила:

Рішення господарського суду Одеської області від 23.08.2006р. зі справи  № 9/146-06-4441 залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.

Постанова в порядку ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя

В.Т. Пироговський

Судді

В.І. Картере

В.І. Жеков