Постанова

від 30.05.2011 по справі 3/194-нм

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/194-НМ

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2011 р.                                                           Справа № 3/194-НМ  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого  судді                         Тимошенко О.М.

судді                                                   Грязнов В.В. ,

 судді                                                   Савченко Г.І.   

при секретарі Яковлєв Д.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Мороз О.М.

від відповідача - Савчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Ліквідаційну комісію Товариства з обмеженою відповідальністю "Брониківська сільгосптехніка" на рішення господарського суду Житомирської області від 21.03.11 р. у справі № 3/194-НМ

за позовом Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль"

до Ліквідаційна комісія Товариства з обмеженою відповідальністю "Брониківська сільгосптехніка" (с. Броники Новоград-Волинського району)

про спонукання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням господарського суду Житомирської області від 21.03.2011 року у справі № 3/194-НМ (суддя Машевська О.П.) позов задоволено. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Брониківська сільгосптехніка" у тридцятиденний термін з дня набрання рішенням суду законної сили встановити місячний строк виконання зобов'язань щодо погашення заборгованості перед Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль". та Додатковим рішенням від 21.03.2011 року присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брониківська сільгосптехніка" на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" - 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги  відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи та підтверджені належними доказами.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач подав апеляційну скаргу у якій просить останнє скасувати з викладених у скарзі підстав та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Зокрема вказує, що вимога ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" виконати зобов'язання у місячний термінє необгрунтованою. Також зазначає що, суд у своєму рішенні не описав норму права, яка встановила б те, що у разі виявлення спору щодо самої процедури ліківдації підприємства за рішенням власника, суд має право своїм рішенням встановити інший термін для проведення ліквідаційної процедури.

В судовому засіданні предстаник відповідача підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі.

Предствник позивача відзиву на апеляційну скаргу не подав. В судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Житомирської області від 21.03.2011 р. у справі № 3/194-НМ залишити без змін виходячи з наступного.

          Як вбачається з матеріалів справи, 11 листопада 2008 року збори учасників ТОВ «Брониківська сільгосптехніка"  (протокол № 7) у складі, визначеному Статутом  товариства в новій редакції від 07.11.2008 р.,  з посиланням на  норми останнього, а також ст.19 Закону України "Про господарські товариства", ст. 91 ГК України, ст. 37 Закону України "Про виконавче  провадження", ст.ст. 33- 35 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", вирішили припинити діяльність товариства шляхом його ліквідації, призначили ліквідаційну комісію  у складі трьох осіб: голова ліквідаційної комісії –Горкун А.С., члени комісії –Кириченко Г.В. та Савчук Ю.М. О.; доручили директору товариства Харитонюк С.В. здійснити всі дії необхідні дії визначені чинним законодавством України щодо подачі державному реєстратору документів для внесення запису про прийняте учасниками товариства рішення про припинення  його діяльності шляхом ліквідації, отримання з Єдиного державного реєстру витягу про це, подачі відповідних документів до підрозділу примусового виконання  рішень ДВС у Житомирській області щодо закінчення відкритих виконавчих проваджень, отримання відповідної постанови, виконавчих документів, а також на здійснення інших дій, пов'язаних із виконанням рішення учасників товариства ( а. с. 79, 82 Т.1).

Того ж дня 11.11.2008 року директором товариства Харитонюк С.В. було подано Державному реєстратору Новоград-Волинської РДА нотаріально посвідчену копію рішення учасників про припинення юридичної особи та копію квитанції виданої банком за публікацію ( а. с.78 Т.1).   

До Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Державним  реєстратором 11.11.2008 року внесено запис про рішення учасників юридичної особи щодо припинення юридичної особи та видано витяг з цього реєстру з відповідним записом ( а. с. 65, 170 Т.1).

У Бюлетені державної реєстрації № 112 (22) від 12.11. 2008 р. за № 3701 опубліковано  оголошення про припинення юридичної особи ( а.с.147).

У зв'язку з надходженням 12.11.2008 року до органу державної виконавчої служби повідомлення від відповідача про перебування юридичної особи в стані припинення        (ліквідації),  17.11.2008 року постановою державного виконавця Дідківського А.С. на підставі п.7 ч.1 ст. 37, ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження»закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису  приватного нотаріуса № 6390 від 07.05.2007 року про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 1287202,47 грн. ( а. с. 24 Т.1).

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 12.12.2008 року за № 4535/10-4 про визнання та задоволення його вимог в ході ліквідаційної процедури в порядку статті 112 ЦК України шляхом перерахування грошових коштів на його рахунок  в загальній  сумі  1604323,45 грн. ( а. с. 74-75 Т.1). Зазначену заяву отримано уповноваженою особою відповідача 16.12.2008 року ( а. с. 77 Т.1).

У відповідь на зазначену заяву, відповідач  повідомив, що заявлені позивачем вимоги будуть задоволені в ході здійснення ліквідаційної процедури та попросив подати в підтвердження заявленої суми розрахунки та документи, що її підтверджують. Лист - відповідь отримано позивачем 14.01.2009 року ( а с. 26).

У відповідь на лист позивача № 10-4/440 від 27.01.2009 року, відповідач просив позивача визначити суму заявлених вимог станом на 11.11.2008 року, а у відповідь на лист останнього № 10-4/1335 від 13.03.2009 року –про прийняття ліквідаційною комісією уточнених вимог до розгляду та про повідомлення нею прийнятого рішення позивачу додатково ( а. с. 27 Т.1).

Однак сторонами спору не подано докази визнання ліквідаційною комісією вимог позивача  у заявленому розмірі (первісному чи уточненому).

В свою чергу, позивач неодноразово звертався з листами  від 10.04.09р. за  № 10-4/1924,  від 24.04.09р. за № 10-4/2199  та  від 15.05.09 року за  №  10-4/2087 до ліквідаційної комісії з вимогою повідомити стан здійснення ліквідаційної процедури та про проведення засідання ліквідаційної комісії за участю його представників для ознайомлення, серед іншого, з проміжним ліквідаційним балансом, який, як наголошувалось позивачем, в порушення вимог статті 111 ЦК України  не було складено по закінченню строку для пред'явлення кредиторами вимог ( 12.01.2009 року) ( а. с. 12 - 14 Т.1).  

За змістом решти листів, переписка між сторонами торкалася питань, пов'язаних із визначенням  способу погашення кредитної заборгованості ( за рахунок сплати грошових коштів (власних чи інвестора), чи за рахунок реалізації заставного майна на умовах, погоджених   сторонами щодо його вартості та порядку продажу (єдиним комплексом чи кожний об'єкт окремо).

25.08.2009 року за заявою позивача господарським судом Житомирської області було порушено провадження у справі про банкрутство відповідача за правилами ст.ст. 8, 11-13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»( а. с. 108-109 Т.1).

03.09.2009 року державним реєстратором Новоград-Волинської РДА внесено запис про судове рішення про порушення провадження у справі про банкрутство відповідача ( а с. 65 Т.1).

Як додатково встановлено судом, державним виконавцем Титорчук Л.М. у період з 08.09.2009 року по 26.11.2009 року було винесено постанови про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих документів на користь іншого кредитора відповідача - УПФУ в Новоград - Волинському районі у зв'язку з порушенням провадження у справі про банкрутство відповідача № 4/62-Б ( а. с. 30 Т.2 )

30.03.2010 року господарським судом  Житомирської області  винесено ухвалу за наслідками підготовчого засідання суду, зобов'язано ініціюючого кредитора - позивача у цій справі опублікувати оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, введено процедуру розпорядження майном строком на шість місяців до 30.09.2010 року та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Орлецьку Л.Г. ( а. с. 22-23 Т.2).   

Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство відповідача за загальною процедурою було опубліковано в газеті "Голос України" № 63 від 09.04.2010 року ( а. с.  44-45 Т.2)

Однак 14.10.2010 року постановою Житомирського апеляційного господарського суду скасовано ухвалу господарського суду від 30.03.2010 року, винесену за наслідками підготовчого засідання та припинено провадження у справі ( а. с. 101-104 Т.1).

15.02.2011 року Державним реєстратором Новоград-Волинської РДА внесено запис про судове рішення про припинення провадження у справі про банкрутство відповідача ( а. с. 128 Т.1).

Окрім того, як встановлено господарським судом, відповідачем сплачено у період з 29.10.2010 року по 21.02.2011 року в рахунок погашення заборгованості на користь позивача 32 000,00 грн.

Суд, дослідивши наявні у справі докази, врахувавши обставини справи, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню з врахуванням наступного.

Як зазначено у статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже,  передумовою звернення особи до суду  має існувати її суб'єктивне  право ( право на власні дії чи право на дії інших осіб тощо).

Оскільки суб'єктивному праву завжди відповідає юридичний обов'язок, то іншою передумовою звернення особи до суду  має мати місце  факт  його порушення (невизнання або оспорювання) зобов'язаними особами.

Визначення  змісту  суб'єктивного  права покладається  на  особу,  яка звертається до суду з вимогою зобов'язати суб'єктів обов'язку поновити чи визнати це право, утриматися від дій, що можуть його порушити у майбутньому інше.   

Так,  відповідно до статті 19 Закону України "Про господарські товариства" припинення   діяльності  товариства  відбувається, зокрема, шляхом його  ліквідації, в тому числі, за рішенням вищого органу товариства.

У  статті 91 Господарського кодексу України зазначено, що припинення  діяльності господарського товариства відбувається шляхом його ліквідації відповідно до статті 59 цього Кодексу ліквідаційною комісією, призначеною його вищим органом, до якої переходять повноваження по управлінню справами господарського товариства та яка зобов'язана  у триденний  строк з моменту її утворення опублікувати інформацію про ліквідацію  господарського товариства і здійснити  інші дії відповідно до вимог статей 58-61  цього  Кодексу та інших законів.

Як засвідчує зміст п.7.2 Статуту товариства прийняття рішення про припинення його діяльності, зокрема, шляхом ліквідації, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу  є  компетенцією  зборів учасників.

Ліквідація товариства, як зазначено у п.13.5 Статуту, проводиться призначеною ним ліквідаційною комісією ( а. с. 98 Т.1). З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її призначення надає державному реєстратору для публікації інформацію про ліквідацію товариства із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх претензій, а також  оцінює наявне майно товариства, виявляє його дебіторів та розраховується з ними, складає ліквідаційний баланс та подає його зборам учасників ( а. с. 99 Т.1).  

В свою чергу, порядок припинення юридичної особи, врегульовано також нормами ст. ст. 104-112 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

У зв'язку з цим, господарський суд враховує, що оскільки до спірних відносин застосується     не в цілому закон як нормативно - правовий акт, а відповідна правова норма ( її частина), за  змістом останньої і визначається чи є ця норма (її частина) спеціальною чи загальною.

Тому в разі, якщо норми ГК України, які встановлюють загальні правила ліквідації юридичних осіб, не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, господарський суд застосовує правила, встановлені ЦК України. Господарський суд також субсидіарно застосовує    правила обох кодексів в тій частині, в якій вони доповнюють порядок (умови) та строк  припинення ( ліквідації) юридичних осіб.  

Так, відповідно до частини 1 статті 105 ЦК України учасники юридичної особи, що  прийняли рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, що юридична особа перебуває у процесі припинення.   

Внесення запису про рішення учасників юридичної особи щодо припинення юридичної  особи до Єдиного державного реєстру віднесено до повноважень Державного реєстратора за місцезнаходженням юридичної особи (ст. 35 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців") відповідно до поданих юридичною особою  документів .    

Як зазначено у  частині  2  статті 105 ЦК України, учасники юридичної особи призначають комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок і строки припинення юридичної особи відповідно до цього Кодексу. З цією частиною правової норми Цивільного кодексу України кореспондують  ч. 2 ст. 91 та ч. 2 ст. 60   ГК України.

Згідно частини 4 статті  105 ЦК України  комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї, який  не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи. Згідно абз. 2 цієї частини  комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє  їх про припинення юридичної особи.

З цією частиною правової норми Цивільного кодексу України кореспондує частина 3 ст. 60 ГК України. Водночас, у ч. 2 ст. 60 ГК України обумовлено, що строк для заяви претензій кредиторами визначає орган, який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання.

З матеріалів справи вбачається, що учасники товариства своїм рішенням не визначали строку заявлення кредиторами вимог до ліквідаційної комісії.

Відповідно до ч. 7 статті 22 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" в редакції, чинній на дату прийняття рішення про припинення юридичної особи 11.11.2008 року,  повідомлення про прийняття засновниками  (учасниками)  або уповноваженим ними органом рішення щодо припинення юридичної особи повинно було  містити, серед іншого, відомості про: порядок і строк заявлення кредиторами вимог до юридичної особи, що припиняється.

Судом встановлено, що у Бюлетені державної реєстрації № 112 (22) від 12.11.2008 р. на аркуші 91 за № 3701 надруковано оголошення наступного змісту: "Товариство з обмеженою  відповідальністю "Брониківська сільгосптехніка"; 00903713;11772, Житомирська область, Новоград-Волинський район, село Броники, вул. Весела, буд. 7; відомості відсутні; 11.11.2008; 11. 11. 2008; 12.01.2009; Горкун А.С.Кириченко Г.В., Савчук Ю.М." ( а с. 147 Т.1).

На аркуші 287 цього Бюлетеня розміщено опис інформації, що повинна міститись у повідомленні  про прийняте  учасниками юридичної особи рішення щодо припинення юридичної особи: номер, назва; код; адреса; підстава для прийняття рішення щодо припинення; дата операції; дата призначення комісії; дата «строк заявлення кредиторами вимог до юридичної особи»; список; ліквідаційна комісія. ( а с. 148 Т.1).   

Таким чином, в опублікованому у цьому Бюлетені оголошенні містяться відомості не тільки про пре, що юридична особа перебуває у процесі припинення, але й про строк заявлення кредиторами вимог до юридичної особи, який  встановлено у два місяці з 11.11.2008 року по 12.01.09 року.

Судом встановлено, що позивач скористався своїм правом на заявлення  кредиторських вимог до ліквідаційної комісії у визначений строк, однак остання в порушення вимог абз. 2 ч.4 ст. 105 ЦК України та  ч.3 ст. 60 ГК України персонально письмово не повідомила позивача як явного ( відомого) кредитора про припинення юридичної особи та, головне, фактично ухилилися від  розгляду заявлених вимог по суті, оскільки не повідомила позивача письмово про прийняте рішення про визнання ( невизнання) нею вимог позивача за розміром ( 1604323,45 грн. ), за складом (основний борг, відсотки, неустойка, інше), за підставою  виникнення (договір, рішення  суду, виконавчий  напис нотаріуса).

У зв'язку з цим, у частині 3 статті 112 ЦК України зазначено про те, що у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від  їх  розгляду  кредитор  має  право  до затвердження  ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії.

Однак даним позовом позивач не вимагає спонукати ліквідаційну комісію розглянути заявлені вимоги по суті із прийняттям відповідного рішення, а просить спонукати останню встановити строк для їх задоволення. Таким чином,  встановлення дійсного розміру зобов'язання  відповідача перед позивачем на дату вирішення спору по суті не є предметом судового дослідження.  Разом з тим, господарський суд вважає за необхідне надати лише правову оцінку встановленим обставинам у справі стосовно розміру кредиторських вимог позивача, який на дату звернення з позовом до суду  29.11.2010 року  визначено останнім в сумі  2101476,01 грн., тоді як до ліквідаційної комісії було заявлено вимоги в розмірі 1604323,45 грн. ( а. с. 4, 15, 74-75 Т.1).

В свою чергу, у частині 2 ст. 61 ГК України зазначено, що черговість та порядок   задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону.

Згідно частини 4 ст. 91 цього Кодексу розрахунки з кредиторами у разі ліквідації господарського товариства здійснюються відповідно до статті 61 цього Кодексу з урахуванням таких особливостей: кошти, що належать господарському товариству, у тому  числі від  продажу  його майна у разі ліквідації, після  розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах  найму, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених  товариством, та іншими кредиторами розподіляються між учасниками товариства в порядку і на умовах, передбачених цим Кодексом, законом про господарські товариства та установчими  документами товариства, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію.

Таким чином, наведена права норма чітко не встановлює черговість виконання товариством зобов'язань перед його кредиторами, що виникли з різних правовідносин (трудових, кредитних, податкових,  господарських тощо), зокрема,  чи є окремі з них пріоритетними, а відтак, підлягають задоволенню у першу чергу, або ж всі зобов'язання підлягають одночасному задоволенню у пропорційному співвідношенні, інше. Зазначена правова норма містить вказівку на те, що розрахунки товариства з його учасниками здійснюються ним лише після розрахунків з кредиторами.

Водночас, як визначає ч. 2 статті 111 ЦК України виплата грошових сум кредиторам  юридичної особи,  що ліквідується,  провадиться  у  порядку  черговості,   встановленої статтею 112 цього Кодексу, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу,  починаючи  від  дня  його  затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

Так, згідно п.1 ч.1 статті 112 ЦК України у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи   у  першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом.

Приймаючи до уваги вище викладене про співвідношення правових норм Цивільного та Господарського кодексів України, господарський суд застосовує правила,  встановлені  ст. 112 ЦК України щодо черговості задоволення ліквідаційною комісією вимог кредиторів юридичної особи, що ліквідується.   

Як свідчать матеріали справи, вимоги позивача забезпечені іпотекою нерухомого майна  відповідача, а отже за правилами ст. 112 ЦК України задовольняються у першу чергу  ( а. с. 11 -13 Т.2).  

Сукупний аналіз ч.2 ст. 111 ЦК України та  п.1 ч.1 статті 112 ЦК України  дає підстави також дійти висновку, що вимоги кредиторів першої черги задовольняються ліквідаційною комісією протягом місяця від  дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

Суд, з огляду  про  співвідношення правових норм Цивільного та Господарського кодексів України, застосовує вище наведені норми Цивільного кодексу, оскільки у Господарському кодексі відсутні норми, які визнають, по-перше, обов'язок ліквідаційної комісії скласти проміжний ліквідаційний баланс, по-друге, обов'язок учасників юридичної особи його затвердити, по-третє,  момент, з настанням якого розпочинається розрахунок з кредиторами. Єдине, що обумовлено у ч.4 ст. 91 ГК України, так це обов'язок ліквідаційної комісії здійснити розрахунки як з кредиторами, так і учасниками товариства в шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію.

Окрім того, у Господарському кодексі України, на відміну від Цивільного кодексу України ( ч.3 ст. 110 ),  відсутня норма про те, що якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Застосування ч.3 ст. 110 ЦК та ч.2 ст. 111 ЦК України у сукупності дає підстави дійти висновку,  що до затвердження учасниками юридичної особи проміжного ліквідаційного  балансу ніяких виплат кредиторів не можна провадити, а також не можна здійснювати відчуження майна юридичної особи для їх затвердження, оскільки наявні у ньому відомості про суми пасиву та активу юридичної особи можуть стати підставою для звернення ліквідаційної комісії до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство в порядку статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання  його банкрутом" ( далі - Закон № 2343).  При цьому, ч.5 ст. 7 Закону № 2343  визначає місячний строк  для виконання ліквідаційною комісією зазначеного обов'язку.

Як встановлено судом, ліквідаційною комісією після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами, в даному випадку, після 12.01.2009 року, в порушення вимог  ч.1 ст. 111 ЦК України не складено проміжний ліквідаційний баланс з відомостями про склад майна юридичної особи, що ліквідується,  з переліком  пред'явлених кредиторами вимог, а також  з результатами  їх розгляду.

Суд першої інстанції вірно надав оцінку, як неналежному засібу доказування, поданому представниками відповідача балансу товариства станом на 31.12.10 року за підписом директора Харитонюк С.В., оскільки, по-перше, у матеріалах справи відсутні докази прийняття учасниками юридичної особи рішення про надання директору повноважень на його підписання в ході ліквідаційної процедури, по-друге, зі змісту останнього неможливо встановити його правову природу, зокрема, чи слід вважати його проміжним балансом, оскільки останній не містить тих  відомостей, про які йдеться у ч.1 ст. 111 ЦК України, по-третє, баланс  не затверджено учасниками юридичної особи, що вказує на те, що підстави для розрахунку з кредиторами не настали, а відтак, не настали підстави для продажу майна юридичної особи ( а. с. 142 Т.1).  При цьому судом відзначено, що відповідачем не наведено будь-яких пояснень до обставин невиконання  ліквідаційною комісією обов'язку по складанню проміжного ліквідаційного балансу відразу  після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами, тобто, після 12.01.2009 року та  наданню   його на затвердження учасникам юридичної особи, оскільки саме з датою затвердження  проміжного ліквідаційного балансу пов'язується початок перебігу місячного строку для задоволення вимог кредиторів першої черги.

Судом також враховано, що у Цивільному кодексу України не встановлено строк складання  ліквідаційною комісією  проміжного ліквідаційного балансу, а також порядок та строк  його затвердження учасниками юридичної особи.

Однак відповідно до ч.2 ст.105 ЦК України та ч.2 ст. 60 ГК України обов'язок зі встановлення  порядку і строків припинення (ліквідації) юридичної особи покладено на учасників  юридичної особи. Зазначені правові норми є диспозитивними, оскільки дозволяють учасникам юридичної особи самостійно визначити як порядок, так і строк припинення (ліквідації) юридичної особи, який може бути більшим шести місяців ( ч.4 ст. 91 ГК України),  однак в будь - якому разі не меншим гарантованого мінімального двохмісячного строку (ч.1 ст. 36 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб  та фізичних осіб - підприємців").  

Чинне законодавство також відносить на розсуд учасників юридичної особи встановлення порядку припинення (ліквідації) юридичної особи.   

Так, якщо приймати до уваги положення ч.ч. 4 та 5 ст. 60 та  ч. 4 ст. 91 ГК України та інших законодавчих  актів, то ліквідаційна комісія в межах встановленого учасниками  товариства строку ліквідації зобов'язана: виявити всіх відомих кредиторів, стягнути дебіторську заборгованість;  провести інвентаризацію та оцінку наявного майна; здійснити його продаж у разі недостатності коштів для розрахунку з кредиторами, включеними до проміжного ліквідаційного балансу та за відсутності підстав для звернення до господарського  суду  із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство,  провести розрахунки не тільки з кредиторами товариства, а й із його  учасниками, припинити трудові відносини з найманими працівниками, повідомити органи державної податкової служби про ліквідацію підприємства та погодити строки проведення позапланової перевірки, зняти товариство з обліку в органах податкової служби та фондах загальнообов'язкового пенсійного (соціального) страхування; повернути документи дозвільного характеру організаціям, якими їх було видавано  (торговельні та інші патенти , ліцензії, свідоцтва , в тому числі, платника податку на додану вартість), передати у відповідну архівну установу документи, які підлягають довгостроковому зберіганню, закрити в банківських установах всі рахунки, крім одного, у гривні, що буде використовуватись в ліквідаційній процедурі, передати печатки та штампи для знищення, а також скласти кінцевий ліквідаційний баланс та передати його на затвердження учасникам юридичної особи.   

Отже, встановлення учасниками юридичної особи порядку проведення ліквідації юридичної особи має на меті визначення послідовності вчинення ліквідаційною комісією всіх вище наведених дій у межах встановленого строку ліквідації. При цьому, доцільним є встановлення окремих строків для вчинення тих чи інших дій в межах загально встановленого, зокрема, для складання проміжного ліквідаційного балансу, для його затвердження, для проведення розрахунків з кредиторами тощо.  

Судом першої інстанції вірно оцінені подані відповідачем докази на підтвердження виконання учасниками товариства вимог ч.2 ст.105 ЦК України та  ч.2 ст. 60 ГК України, виходячи з принципу презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи, а саме: протокол № 8 зборів учасників товариства від 14.11.2008 року, яким оформлено рішення про встановлення терміну діяльності ліквідаційної комісії у шість місяців до 14.05.2009 року, виходячи з наступного.   

Обов'язок органу, який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання встановити  порядок та  визначити строк проведення ліквідації визначено у ч. 2 ст. 60 ГК України.

Як свідчить  зміст ухваленого зборами  учасників від 14.11.2008 року рішення, останнє не встановлює  порядку проведення ліквідації  юридичної особи, однак встановлення якого є так само   обов'язковим, як і  встановлення строку ліквідації.

Зокрема, перше засідання ліквідаційної комісії відбулося 14.05.2009 року, тобто по завершенню шести місяців від дня прийняття учасниками юридичної особи рішення про її припинення  шляхом ліквідації 11.11.2008 року,  тоді як за приписами ч. 4 ст. 91 ГК України в цей строк вже мали бути проведені розрахунки не тільки з кредиторами товариства, а й із його  учасниками ( а. с. 2 Т.2).  

Більше того, у протоколі ліквідаційної комісії № 1від 14.05.09 року , серед іншого, вказується на те, що  до статистичного балансу товариства станом на 01.04.2009 року, який до матеріалів справи не подано, вимоги позивача не увійшли, однак ліквідаційною комісією  надіслано  останньому листа з пропозицію визначити вартість майна, що складає предмет іпотеки, без наведення  доводів про  проведення  його  попередньої оцінки  самим товариством як того вимагає закон та підстав не включення  до балансу вимог позивача відповідно до поданої ним заяви ( а. с. 2 Т.2).  

При цьому докази проведення зборів учасників товариства та засідань ліквідаційної комісії під час здійснення провадження у справі про банкрутство № 4/62-Б у період  з 10.09.2009 року по 16.05.2010 року, місцевим господарським судом вірно не прийняті до уваги, оскільки у п. 7 резолютивної частини ухвали суду від 25.08.09 року про порушення провадження у справі про банкрутство судом заборонено посадовим особам відповідача та власникам його майна вчиняти дії, пов'язані із ліквідацією юридичної особи, а отже і учасникам юридичної особи приймати  рішення про продовження терміну діяльності ліквідаційної  комісії, а останній здійснювати свою діяльність (а. с. 5, 7 Т.2).

Більше того, ухвалою господарського суду від 30.03.2010 року у справі про банкрутство відповідача № 4/62 -Б  було введено процедуру розпорядження майном строком  на шість місяців до 30.09.2010 року, тоді як збори учасників ухвалюють 16.05.2010 року рішення продовжити термін ліквідаційної комісії товариства  до  16.11.2010 року, що прямо суперечить  Закону № 2343 та вимогам ухвали суду від 25.08.09р. у справі № 4/62-Б.

Відповідно до статті 34 ГПК України обставини справи підтверджуються сторонами належними та допустимими   доказами.

Особливістю судових доказів є те, що вони виступають в якості гарантії достовірності одержаної судом інформації, оскільки  на підставі їх оцінки в сукупності за правилами ст.ст. 4-7 та 43  господарський суд приймає судове рішення іменем України.       

Відповідно до статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися  належними їм процесуальними правами, зокрема, на подання належних, та, головне, достовірних доказів.

Загалом, у матеріалах справи відсутні докази прийняття учасниками юридичної особи рішення про встановлення порядку ліквідації юридичної особи, який би передбачав обов'язок ліквідаційної комісії скласти проміжний ліквідаційний баланс  та передати його  на затвердження  учасникам у визначений ними строк, оскільки від дати його затвердження залежить початок перебігу строку для розрахунку з кредиторами першої черги, до числа яких належить позивач.  

Відповідно  до ч.1  ст.  612 ЦК України  боржник вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 614 цього Кодексу особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності  її  вини  (умислу  або  необережності),  якщо  інше  не встановлено договором або законом. Відсутність  своєї  вини  доводить  особа,  яка   порушила зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене, місцевий господарський суд дійшов привального висновку, що позивачем доведено наявність порушеного суб'єктивного права бездіяльністю осіб, уповноважених вчиняти від імені товариства юридичні дії, спрямовані на задоволення  кредиторських вимог позивача в ході ліквідації юридичної особи. А відтак, дотримано процесуального принципу доказування своїх вимог в порядку статті  33 ГПК України.

З огляду на обставини справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення письмового клопотання позивача від 16.02.11 року, заявленого ним в порядку п.2 ч.1 статті 83 ГПК України  про вихід суду за межі позовних вимог, а саме спонукати ліквідаційну комісію в 30 денний термін з дня  набрання рішенням суду законної сили встановити місячний строк виконання зобов'язань щодо погашення заборгованості перед банком, як кредитором, виходячи з наступного.   

Відповідно до  частини 1 статті 83 ГПК України, господарський  суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог,  якщо  це  необхідно  для захисту  прав  і  законних  інтересів  позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет  спору  і  про  це  є  клопотання заінтересованої сторони.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що в наявності є дві зазначені умови одночасно, оскільки встановлення рішенням суду строку виконання зобов'язання відповідачем є необхідним для захисту прав позивача та відповідає вимогам чинного процесуального законодавства.  

Так, відповідно до абз. 2 ч. 4 статті 84 ГПК України при задоволенні позову в резолютивній  частині рішення вказуються, зокрема, найменування сторони, яка зобов'язана виконати відповідні дії та строк виконання  цих  дій.

Про наведене також наголошується у  п.9.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду  від 10.12.1996 року  № 02-5/422 "Про судове рішення".

При цьому судом правильно враховано, що відповідно до ч. 3 статті 105 ЦК України ліквідаційна  комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється.  Отже, як зазначено у п.2 Інформаційного листа  ВГСУ  від 14.12.2007  № 01-8/973,  ліквідаційна комісія не має статусу ні юридичної, ні фізичної особи,  ані  державного  чи  іншого  органу,  а  тому не може бути стороною (і взагалі учасником)  судового  процесу  й  виступати  в ньому від власного імені. Відтак у період роботи  ліквідаційної  комісії  підприємство, яке  ліквідується,  не втрачає статусу юридичної особи і отже може бути  учасником  процесу  на  загальних  підставах.

Відносно доводів апелянта про відсутність норми права, на підставі якої суд має право своїм рішенням встановити інший термін для проведення ліквідаційної процедури, суд зазначає, що оскільки чинне законодавство не конкретизує строків здійснення певних процедур у ліквідації юридичної особи за рішенням власника, суд першої інстанції, встановивши певні порушення прав позивача (як кредитора) внаслідок недотримання процедури ліквідації відповідачем, прийшов до правомірного висновку про встановлення розумного строку для виконання зобов'язань перед кредитором з метою захисту порушених прав та інтересів останнього. Відтак, суд вважає доводи апеляційної скарги необгрунтованими.  

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 21.03.2011 року відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не обгрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Бронниківська сільгосптехніка" від 15.04.2011 року № 17 відмовити.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 21.03.2011 року у справі № 3/194-НМ залишити без змін.

3. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

4. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Житомирської області.

Головуючий суддя                                                                       Тимошенко О.М.  

Суддя                                                                                              Грязнов В.В.  

Суддя                                                                                              Савченко Г.І.