Рішення

від 15.08.2011 по справі 5023/6450/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІ ВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. ка нцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2011 р. Справа № 5023/6450/11

вх. № 6450/11

Суддя господарського суд у Светлічний Ю.В.

при секретарі судового зас ідання Ліпчанська В.В.

за участю представників ст орін:

позивача - ОСОБА_1 довір еність б/н від 01.01.11 р.;

відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за поз овом Товариства з обмежен ою відповідальністю "Мар'їнс ьке", м. Харків

до Товариства з обмежен ою відповідальністю "Транс Г рупп Капитал", м. Дніпропетров ськ

про визнання правочину нед ійсним

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальніст ю "Мар' їнське", що є уповноваж еним представником Договору про спільну діяльність № 10-03/2002 від 16.01.2002 р. (податковий номер 4665736 05), звернулося до господарсько го суду з позовом до Товарист ва з обмеженою відповідальні стю "ТРАНС ГРУПП КАПИТАЛ" (код ЄДРПОУ 37069822) (Відповідач по спра ві) про стягнення грошових ко штів та визнання недійсним д оговору доручення № 2-Г від 10.09.201 0 р.

Присутній представник поз ивача у судовому засіданні п ідтримала надану 10 серпня 2011 ро ку через канцелярію господар ського суду заяву про уточне ння позовних вимог за вх.№ 19341, т а просила суд з позов задовол ьнити з урахуванням поданої заяви.

Враховуючи, що згідно ч.4 ст. 2 2 Господарського процесуальн ого кодексу України позива ч вправі до прийняття ріше ння по справі збільшити роз мір позовних вимог за умови дотримання встановленого по рядку досудового врегулюва ння спору у випадках, передба чених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись в ід позову або зменшити розмі р позовних вимог. До початк у розгляду господарським суд ом справи по суті позивач м ає право змінити предмет або підставу позову шляхом пода ння письмової заяви, суд прий має заяву позивача як таку, що не суперечить інтересам сто рін та діючому законодавству та продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.

Свої вимоги Позивач обґрун товує тим, що йому стало відом о про те, що під час укладення та строку дії зазначеного до говору у Відповідача були ві дсутні необхідні умови для д осягнення відповідних резул ьтатів економічної діяльнос ті в силу відсутності управл інського та технічного персо налу, основних засобів, склад ських приміщень та транспорт них засобів, що свідчить про в ідсутність у Відповідача адм іністративно-господарських можливостей на виконання го сподарських зобов'язань. Так им чином, на думку Позивача, до говір доручення № 2-Г від 10.09.2010 р., з огляду на норми діючого зак онодавства, є недійсним.

Представник відповідача у судове засідання не з' явив ся, свого повноважного предс тавника не направив, про дату та час був повідомлений нале жним чином, але відзив на позо в та витребувані судом докум енти не надав.

Беручи до уваги, що відповід но до статті 33 Господарського процесуального кодексу Укра їни обов' язок доказування і подання доказів покладено н а сторони, суд згідно із статт ею 75 Господарського процесуа льного кодексу України розгл ядає справу за наявними мате ріалами.

Розглянувши матеріали спр ави, вислухавши пояснення пр едставника позивача, перевір ивши наявні у справі матеріа ли на предмет їх юридичної оц інки, дослідивши докази у їх с укупності, судом встановлено наступне.

Між Позивачем та Відповіда чем було укладено договір до ручення № 2-Г від 10.09.2010 р. Згідно п . 1.1. договору доручення № 2-Г від 10.09.2010 р., Відповідач взяв на себе зобов' язання знаходити пот енційних Покупців, проводити з ними переговори щодо прода жу належного Позивачу природ ного газу, готувати необхідн і матеріали та укладати від і мені, в інтересах та за рахуно к Позивача попередні договор и з продажу Покупцям Газу, а та кож здійснювати подальший су провід основних договорів ку півлі-продажу Газу. Відповід ачем свої зобов' язання за д оговором доручення № 2-Г від 10.09 .2010 р. були виконані. Що підтвер джується звітом повіреного т а Актом прийняття-передання послуг б/н від 31.10.2010 р. За умовами договору за виконання доруч ення нарахована винагорода н а 1 037 998,69 грн. у т.ч. ПДВ 20% у сумі 172 999,78 грн. Крім того, Відповідачем б уло надано податкову накладн у № 655 від 31.10.2010 р. на суму 1 037 998,69 грн. у т.ч. ПДВ 20% у сумі 172 999,78 грн., яку бу ло відображено у реєстрі отр иманих та виданих податкових накладних та у розділі 11 "Пода тковий кредит" додатку 5 до под аткової декларації з ПДВ.

Як стверджує Позивач, зазна чений договір не спричиняє р еального настання правових н аслідків та є недійсним з огл яду на приписи статей 203, 215, 216, 228 Ци вільного кодексу України (да лі - ЦК України), оскільки у В ідповідача під час укладення зазначеного договору були в ідсутні необхідні умови для досягнення відповідних резу льтатів економічної діяльно сті в силу відсутності управ лінського та технічного перс оналу, а тому є таким, що супер ечить інтересам держави і су спільства. У випадку недодер жання вимог щодо відповіднос ті правочину інтересам держа ви і суспільства, його мораль ним засадам такий правочин м ає бути визнаний недійсним.

Дослідивши матеріали спра ви, вислухавши пояснення пре дставника сторін, за своїм вн утрішнім переконанням, яке ґ рунтується на всебічному, по вному і об' єктивному розгля ді в судовому процесі всіх об ставин справи в їх сукупност і, керуючись законом, оцінивш и надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікаці ю викладеним обставинам спра ви з урахуванням фактичних т а правових підстав позовних вимог учасників судового про цесу, користуючись принципом об' єктивної істини, принци пами добросовісності, розумн ості та справедливості суд в важає, що позовні вимоги Пози вача не підлягають задоволен ню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК У країни, сторони є вільними в у кладенні договору, виборі ко нтрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимо г цього Кодексу, інших актів ц ивільного законодавства, зви чаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливост і.

У відповідності до п. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовле ність двох або більше сторін , спрямована на встановлення , зміну або припинення цивіль них прав та обов'язків. Також у відповідності до п. 1 ст. 629 ЦК Ук раїни договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 173 Господарсько го кодексу України (надалі - ГК України) господарським ви знається зобов'язання, що вин икає між суб'єктом господарю вання та іншим учасником (уча сниками) відносин у сфері гос подарювання з підстав, перед бачених цим Кодексом, в силу я кого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник ) зобов'язаний вчинити певну д ію господарського чи управлі нсько-господарського харак теру на користь іншого суб'єк та (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримат ися від певних дій, а інший суб 'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вим агати від зобов'язаної сторо ни виконання її обов'язку.

У відповідності до п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарюв ання та інші учасники господ арських відносин повинні вик онувати господарські зобов'я зання належним чином відпові дно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо ви конання зобов'язання - відп овідно до вимог, що у певних ум овах звичайно ставляться.

Статтею 179 ГК України встано влено, що майново-господарсь кі зобов' язання, які виника ють між суб' єктами господар ювання або між суб' єктами г осподарювання і не господарю ючими суб' єктами - юридичн ими особами на підставі госп одарських договорів, є госпо дарсько-договірними зобов' язаннями. Виконання господар ських зобов' язань забезпеч ується заходами захисту прав та відповідальності учасник ів господарських відносин, п ередбачених законодавством України.

Згідно п.1 ст. 215 ЦК України під ставою недійсності правочин у є недодержання в момент вчи нення правочину стороною (ст оронами) вимог, які встановле ні частинами першою - третьою , п'ятою та шостою статті 203 цьог о Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечит и цьому Кодексу, іншим актам ц ивільного законодавства, а т акож моральним засадам суспі льства, волевиявлення учасни ка правочину має бути вільни м і відповідати його внутріш ній волі, правочин має вчинят ися у формі, встановленій зак оном, правочин має бути спрям ований на реальне настання п равових наслідків, що обумов лені ним.

Відповідно до п. 2 ст. 215 ЦК Укра їни, недійсним є правочин, якщ о його недійсність встановле на законом (нікчемний правоч ин). У цьому разі визнання тако го правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, вс тановлених цим Кодексом, нік чемний правочин може бути ви знаний судом дійсним.

Згідно ст. 228 ЦК України право чин вважається таким що пору шує публічний порядок, якщо в ін був спрямований на поруше ння конституційних прав і св обод людини і громадянина, зн ищення, пошкодження майна фі зичної або юридичної особи, д ержави, Автономної Республік и Крим, територіальної грома ди, незаконне заволодіння ни м.

Як встановлено у судовому з асіданні, договір доручення № 2-Г від 10.09.2010 р. було складено зг ідно з вимогами Цивільного т а Господарського кодексів Ук раїни та підписано двома сто ронами. Також судом встановл ено виконання сторонами нале жним чином та в повному обсяз і умов зазначеного договору в рамках діючого законодавст ва України. На виконання умов договору, були складені та пі дписані сторонами відповідн і документи, які долучено до м атеріалів справи. Факт викон ання умов договору сторонами також не заперечується.

Позивач вважає, що договір д оручення № 2-Г від 10.09.2010 р. не спри чиняє реального настання пра вових наслідків, а тому поруш ує публічний порядок та є нік чемним.

Проте суд, надавши правову о цінку матеріалам справи з ур ахуванням вимог чинного циві льного законодавства, приход ить до висновку про хибність позиції Позивача. Такий висн овок суду випливає з наступн ого.

Перелік правочинів, які є ні кчемними як такі, що порушуют ь публічний порядок, визначе ний статтею 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на п орушення конституційних пра в і свобод людини і громадяни на;

2) правочини, спрямовані на з нищення, пошкодження майна ф ізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республ іки Крим, територіальної гро мади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посяг ають на суспільні, економічн і та соціальні основи держав и, зокрема: правочини, спрямов ані на використання всупереч закону комунальної, державн ої або приватної власності; п равочини, спрямовані на неза конне відчуження або незакон не володіння, користування, р озпорядження об'єктами права власності українського наро ду - землею як основним націон альним багатством, що перебу ває під особливою охороною д ержави, її надрами, іншими при родними ресурсами (стаття 14 Ко нституції України); правочин и щодо відчуження викраденог о майна; правочини, що порушую ть правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права то що.

Усі інші правочини, спрямов ані на порушення інших об'єкт ів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публіч ний порядок.

При кваліфікації правочин у за статтею 228 ЦК має враховув атися вина, яка виражається в намірі порушити публічний п орядок сторонами правочину а бо однією зі сторін. Доказом в ини може бути вирок суду, пост ановлений у кримінальній спр аві, щодо знищення, пошкоджен ня майна чи незаконного заво лодіння ним тощо. Такої ж прав ової позиції дотримується В ерховний Суд України в Поста нові Пленуму № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цив ільних справ про визнання пр авочинів недійсними».

Така ж позиція знаходить св оє відображення у п. 11 Роз'ясне ння Вищого Арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 року "Про д еякі питання практики виріше ння спорів, пов'язаних з визна нням угод недійсними", п. 1.3. Огл ядового листа вищого Арбітра жного суду України № 01-8/481 від 20.04. 2001 "Про деякі питання практики вирішення спорів про визнан ня угод недійсними (за матері алами судової колегії Вищого арбітражного суду України п о перегляду рішень, ухвал, пос танов)" і у змісті Листа Держав ного комітету України з пита нь регуляторної політики та підприємництва від 19.03.2010 № 3446.

Спірний договір доручення № 2-Г від 10.09.2010 р. не є правочином, щ о посягає на суспільні, еконо мічні та соціальні основи де ржави, а тому не є таким, що пор ушує публічний порядок. Крім того, укладений договір відп овідає вимогам діючого закон одавства України та зобов' я зання за ним було виконано ст оронами у повному обсязі. Вик онання умов договору підтвер джуються документами долуче ними до матеріалів справи.

Згідно із частиною 1 ст. 216 ЦК У країни недійсний правочин не створює юридичних наслідків , крім тих, що пов'язані з його н едійсністю. Нікчемний правоч ин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших н аслідків, крім тих, що пов' яз ані із його недійсністю.

Суд зазначає, що п. 3 ст. 215 ЦК Ук раїни передбачено, якщо неді йсність правочину прямо не в становлена законом, але одна із сторін або інша заінтерес ована особа заперечує його д ійсність на підставах, встан овлених законом, такий право чин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний прав очин).

Статтею 204 ЦК України передб ачено, що правочин є правомір ним, якщо його недійсність пр ямо не встановлена законом а бо якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги що до відповідності правочину і нтересам держави і суспільст ва, його моральним засадам та кий правочин може бути визна ний недійсним.

Стаття 207 ГК України, також пе редбачає, що господарське зо бов'язання, що не відповідає в имогам закону, або вчинено з м етою, яка завідомо суперечит ь інтересам держави і суспіл ьства, або укладено учасника ми господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції ( спеціальної правосуб'єктнос ті), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного о ргану державної влади визнан о судом недійсним повністю а бо в частині.

Таким чином, враховуючи той факт, що доручення № 2-Г від 10.09.2010 р., укладений між Позивачем та Відповідачем, спричинив реа льне настання правових наслі дків та зобов' язання за ним було виконано сторонами у по вному обсязі, суд вважає, що за значений договір, відповідає п. 1 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.ст. 92, 20 4, 228, 509, 526, 532, 626, 627, 629, 837 ЦК України, ст. 3, п. 3 ст. 5, п. 1 ст. 7, п. 1 ст. 203, ст.ст. 3, 173, 179, 193, 207 ГК України, є дійсним, не супер ечить інтересам держави та с успільства та не порушує пуб лічний порядок.

За таких обставин, суд вважа є, що позовні вимоги заявлені позивачем є необґрунтованим и та такими, що не підлягають з адоволенню. Позивачем не дов едено у чому конкретно діста ла вияв спрямованість укладе ного договору на порушення п ублічного порядку та в чому у кладений договір суперечить інтересам держави та суспіл ьства.

Відповідно до ст. 33 ГПК Украї ни, кожна сторона повинна дов ести ті обставини, на які вона посилається як на підставу с воїх вимог і заперечень.

Частина 1 ст. 43 ГПК України, вс тановлює, що господарський с уд оцінює докази за своїм вну трішнім переконанням, що ґру нтується на всебічному, повн ому і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обста вин справи в їх сукупності, ке руючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на під ставі яких господарський суд у визначеному законом поряд ку встановлює наявність чи в ідсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і запере чення сторін, а також інші обс тавини, які мають значення дл я правильного вирішення госп одарського спору.

Відповідно до ст. 44 та ст. 49 ГПК України, у разі задоволення п озову, витрати по сплаті держ авного мита та витрати на інф ормаційно-технічне забезпеч ення судового процесу поклад аються на сторони, пропорцій но розміру задоволених вимог . Тобто суд вважає за необхідн е покласти витрати по сплаті державного мита та витрати н а інформаційно-технічне забе зпечення судового процесу на позивача оскільки у задовол енні позовних вимог відмовле но повністю.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Кон ституції України, статтями 202, 203, 204, 215, 228, 626, 627, 509 Цивільного кодекс у України, статтями 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Г осподарського процесуально го кодексу України, - суд

ВИРІШИВ:

У задоволен ні позову відмовити повністю

Суддя Светлічн ий Ю.В.

Справа №5023/6450/11

Повне ріш ення складене 15 серпня 2011 року.