Рішення

від 27.07.2011 по справі 56/161

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  56/161

27.07.11

Господарський суд міста Києва, у складі судді Джарти В.В., при секретарі судового засідання Пархоменко Ю.Л., у відкритому судовому засіданні розглянувши матеріали справи

За позовом     

Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія»

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «СТРОЙ - ТОП»

про

стягнення 30 290,19 грн.

Представники сторін:

від позивача

ОСОБА_1. дов. № б/н від 20.05.2011 р.

від відповідача

не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «СТРОЙ - ТОП»заборгованості за договором купівлі - продажу № 1/02-10 від 01.02.2010 р. 30 290,19 грн., з яких основна заборгованість у розмірі 25 540,53 грн., а також пеня у розмірі 4 032,27 грн., 3% річних у розмірі 717,39 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не належним чином виконав свої зобов’язання за Договором купівлі –продажу № 1/02-10 від 01.02.2010 р., оскільки  своєчасно не здійснив розрахунок за поставлені позивачем товари. Станом на момент звернення до суду з позовом відповідач має заборгованість по Договору на загальну суму 25 540,19 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача, крім того позивач нараховує штрафні санкції у вигляді 3 % річних у розмірі 717,39 грн., пеню у розмірі 4 032,27 грн.

Відповідач проти позову заперечує, та зазначає, що поставка товару відбувалась на підставі усних домовленостей між сторонами, а не на підставі договору купівлі - продажу № 1/02-10 від 01.02.2010 р., крім того відповідач зазначає, що позивачем не надано сертифікати відповідності та паспорти якості на товар.

13.07.2011 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про зміну позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 24 044,88 грн. - основної заборгованості, 1 495,65 грн. - інфляційних втрат, 2 163,69 грн. - пені, та 717,39 грн. - 3 % річних.

Суд розглядає уточненні вимоги позивача.

Представники сторін клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В :

01.02.2010 р. між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія»(надалі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «СТРОЙ - ТОП»(надалі - відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу № 1/02-10 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов’язується передавати у власність покупцю, а покупець зобов’язується приймати та оплачувати цеглу керамічну (надалі - товар) за ціною 620 грн. з ПДВ за 1 000 штук, визначеної з урахуванням п. 2.1. даного договору, на умовах самовивезення зі складу продавця.

Відповідно до п. 3.1. договору оплата товару отриманого в поточному місяці на умовах п. 2.1. даного договору здійснюється покупцем не пізніше наступного місяця шляхом безготівкового перерахунку коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято відповідно до видаткової накладної № 307 від 01.02.2010 р. товар - цеглу будівельну, на загальну суму 57 164,00 грн.

Отримання товару відповідачем підтверджується довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 201 від 01.02.2010 р., та підписом уповноваженої особи відповідача на видатковій накладній.

В матеріалах справи наявна банківська виписка, відповідно до якої відповідачем оплачено товар проданий позивачем за договором купівлі-продажу № 1/02-10 від 01.02.2010 р. на суму 57 164,00 грн.

Крім того, як вбачається з банківської виписки відповідачем перераховано на користь позивача грошові кошти у розмірі 85 692,00 грн.

Також, як вбачається з матеріалів справи поставка товару на користь відповідача відбувалась до укладення договору купівлі-продажу № 1/02-10 від 01.02.2010 р., на підставі видаткових накладних № 1886 від 15.12.2009 р. на загальну суму 4 712,00 грн., № 1910 від 22.12.2009 р. на загальну суму 4 712,00 грн., № 1911 від 4 712,00 грн., № 1912 від 23.12.2009 р. на загальну суму 14 260,00 грн., № 1 від 04.01.2010 р. на загальну суму 24 176,88 грн.

Отже, відповідно до видаткових накладних позивачем поставлено на користь відповідача товар на загальну суму 52 572,88 грн.

Так як, відповідачем перераховані грошові кошти позивачу у розмірі 85 692,00 грн., а згідно договору купівлі-продажу № 1/02-10 від 01.02.2010 р. поставлено товар на загальну суму 57 164,00 грн. тому суд враховує оплату у розмірі який перевищує в якості погашення заборгованості за видатковими накладними.

Враховуючи викладене вище, заборгованість відповідача за поставлений товар згідно видаткових накладних станом на час розгляду справи складає 24 044,88 грн.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 статті 180 Господарського кодексу визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Вчинення відповідного правочину підтверджується накладними, копії яких наявні в матеріалах справи, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей та податковими накладними, що підтверджують отримання товарів зазначених у накладній.

Крім того, у свої поясненнях, наявних в матеріалах справи, відповідач не заперечує отримання від позивача товару.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поставка товарів відповідачу, прийняття товару останнім свідчить про виникнення між сторонами відносин які регулюються положеннями закону що виникають з договору поставки, а згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Якщо договором встановлений обов‘язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі –продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

В силу положень ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає  виконанню у цей строк (термін).

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини першої статті  612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті  610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Обов’язок доказування відповідно до пункту  4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують  його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести  належними засобами доказування факт порушення відповідачем його прав.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський   суд  приймає  тільки  ті  докази,  які  мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся 24.01.2011 р. до відповідача з вимогою про сплату заборгованості на загальну суму 24 044,88 грн. Вимога позивача була залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Отже, факт порушення зобов‘язання відповідача щодо повної оплати отриманого товару підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення заборгованості на загальну суму 24 044,88 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 163,69 грн. пені, 717,39 грн. - 3% річних та 1 495,65 грн. - інфляційних втрат.

Розглядаючи спір в частині стягнення пені, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В свою чергу, договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Проте, як встановлено судом заборгованість відповідача виникла не на підставі договору, а на підставі видаткових накладних, тому позовні вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 717,39 грн. - 3 % річних та 1 495,65 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розглядаючи вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат суд виходить з наступного:

Так як, заборгованість виникла на підставі видаткових накладних, а відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимоги № 29 від 24.01.2011 р. позивач просить відповідача погасити заборгованість до 24.02.2011 р., отже, першим днем прострочення оплати є 25.02.2011 р., що узгоджується з вимогами ст. 253 Цивільного кодексу України, відповідно до якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Тому, період нарахування 3 % річних складає з 25.02.2011 р. по 29.03.2011 р. (кінцева дата нарахування 3 % річних зазначена позивачем).

А період нарахування інфляційних втрат складає з 25.02.2011 р. по 28.02.2011 р. (кінцева дата нарахування інфляційних втрат зазначена позивачем).

Отже, за розрахунком суду, за допомогою Інформаційно-аналітичної системи «Ліга - Закон», програми Калькулятор»розмір 3 % річних складає 65,22 грн.

За розрахунком суду, за допомогою Інформаційно-аналітичної системи «Ліга - Закон», програми Калькулятор»розмір інфляційних втрат складає 0,00 грн.

Крім того, позивачем надано суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунку відповідача.

Розглянувши подану заяву, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення цього майна з-під арешту.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що не вжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову”від 22.12.06р. № 9 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст. ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст. ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.

За змістом інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.2006 р. “Про деякі питання практики забезпечення позову”, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Таким чином, приймаючи до уваги, що позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів, без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів справи судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача.

Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір приховати кошти, наявні на банківських рахунках, не зазначено номери рахунків на які необхідно накласти арешт.

Тому, клопотання позивач про забезпечення позову, задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Згідно із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 47, 49, 78, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -          

В И Р І Ш И В:  

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Строй - Топ»(04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 40, ідентифікаційний код 36633712) з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія»(22133, Вінницька обл., Козятинський р-н, с. Комсомольське, вул. Київська, 1, ідентифікаційний код 03732117) суму основного боргу у розмірі 24 044,88 (двадцять чотири тисячі сорок чотири) грн. 88 коп., 3 % річних у розмірі 65,22 (шістдесят п’ять) грн. 22 коп., витрати по сплаті державного мита у розмірі 241,10 (двісті сорок одна) грн. 10 коп. та 187,85 (сто вісімдесят сім) грн. 85 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          В задоволенні клопотання про забезпечення позову відмовити.

5.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його  підписання та може бути оскаржене в порядку та  у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України до Київського апеляційного господарського суду.

Суддя                                                                                 В.В. Джарти

Дата підписання повного тексту рішення 01/08/.2011 р.