Рішення

від 02.08.2011 по справі 47/237

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  47/237

02.08.11

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро-Центр”

До                 Комунальне підприємство “Київпастранс”

Про                   стягнення 232 304,84 грн.                                    

                                                                                                                                                   Суддя Станік С.Р.                                                                              

Представники сторін:

Від позивача                ОСОБА_1 –представник за довіреністю від 05.07.2011 р.

Від відповідача            ОСОБА_2 – представник за довіреністю від 06.07.2001 р.

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 02.08.2011 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 232 304,84 грн., з яких: 97785,60 грн. заборгованості за товар, 19006,63 грн. інфляційних втрат, 5378,21 грн. 3% річних на підставі договору № 6-2/14/09 про закупівлю товару від 14.04.2009, а також 60134,40 грн. неодержаного прибутку (упущеної вигоди), 50000,00 грн. моральної шкоди та відшкодування судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2011 було порушено провадження у справі № 47/237, розгляд справи було призначено на 21.07.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2011 розгляд справи було відкладено на 02.08.2011.

19.07.2011 представник відповідача через відділ діловодства суду подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання відповідача судом задоволено.

В судовому засіданні 02.08.2011 позивач підтримав позовні вимоги повністю, надав усні пояснення по суті позовних вимог. Вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу мотивовані тим, що відповідачем всупереч умов договору  № 6-2/14/09 про закупівлю товару від 14.04.2009 не було здійснено у повному обсязі оплату за отриманий товар в сумі 97 785,60 грн., за прострочення оплати якого позивачем також заявлено до стягнення на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 19006,63 грн. інфляційних втрат, 5378,21 грн. 3% річних.

Також, вимоги позивача в частині стягнення 60 134,40 грн.  неодержаного прибутку (упущеної вигоди) мотивовані тим, що відповідачем було здійснено повернення товару по договору № 6-2/14/09 про закупівлю товару від 14.04.2009 на суму 60 134,40 грн., а тому позивач вважає зазначену суму  сумою власного неодержаного прибутку (упущеної вигоди), яку просив стягнути з відповідача посилаючись на приписи ст.ст. 23 ч. 2, 611 Цивільного кодексу України, ст.. 225 Господарського кодексу України.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 50 000,00 грн. моральної шкоди обгрунтован тим, що повернення відповідачем товару по договору № 6-2/14/09 про закупівлю товару від 14.04.2009 призвело до приниження ділової репутації позивача, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди, яка ним оцінена в 50 000,00 грн.. які позивач просив стягнути з відповідача в судовому порядку.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.08.2011 подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого повністю заперечував вимоги позивача, оскільки вважає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження заборгованості відповідача за договором № 6-2/14/09 про закупівлю товару від 14.04.2009 р., тоді як акт звірки взаємних розрахунків станом на 28.10.2010 р. не є належним доказом на підтвердження визначеної позивачем суми заборгованості. Крім того, відповідач вважає, що позивач не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи їх зменшенню, позивач не намагався замінити повернутий відповідачем товар, також позивач не намагався провести експертизу стосовно встановлення якості та вартості повернутого товару, а безпосередньо в процесі повернення товару позивач не висловив жодних претензій, в т.ч. і щодо якості, комплектності, асортименту повернутого товару. Відповідач також вважає, що вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, що полягає у приниженні ділової репутації, є безпідставними та не доведеними позивачем належними доказами.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.04.2009 між позивачем - Товариство з обмеженою відповідальністю “Євро-Центр” (продавець), та відповідачем –Комунальне підприємство “Київпастранс” (покупець), було укладено Договір на закупівлю товару № 6-2/14/09 від 14.04.2009 , відповідно до умов якого (п. 1.1) позивач був зобов»язаний передати (на замовлення відповідача) отримувачу товар: вставки вугільні струмоприймача тролейбуса з нових композиційних матеріалів (надалі –Товар) в асортименті і кількості, наведеній в Специфікації (Додаток №1). Отримувачем товару, у зв»язку з наявністю складських приміщень, є Служба матеріально –технічного забезпечення КП «Київпастранс», яка не являється юридичною особою, а є структурним підрозділом КП «Київпастранс»(п. 2.4 наведеного договору), яка була реорганізована в Службу утримання рухомого складу та транспортної інфраструктури КП «Київпастранс»(п. 1 Додаткової угоди № 1 до договору на закупівлю товару № 6-2/14/09 від 14.04.2009 р.).

Умовами договору на закупівлю товару № 6-2/14/09 від 14.04.2009 сторони узгодили наступне: перехід права власності на Товар відбувається в момент передачі Товару отримувачу (п. 2.7); якість та комплектність Товару має відповідати державним стандартам або технічним умовам, якість Товару гарантується за дотримання умов експлуатації, зазначених у відповідних ДСТУ та ТУ (п. 3.1); приймання Товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що визначається Інструкціями Держарбітражу № П-6, П-7 (п. 3.2); якщо в процесі приймання Товару покупець виявить його недостачу, невідповідність якості або комплектності вимогам державних стандартів, технічних умов –він зобов»язаний призупинити подальше приймання та викликати уповноваженого представника продавця для прийняття участі у прийманні та складанні двостороннього акту(п. 3.3); покупець має право вимагати від продавця заміни неякісного Товару на Товар належної якості за рахунок продавця протягом гарантійного періоду, обумовленого виробником товару, продавець зобов»язаний здійснити заміну неякісного товару протягом 25 робочих днів з моменту пред»явлення покупцем відповідної вимоги (п. 3.4); оплата за поставлений Товар здійснюється по факту передачі товару на протязі 30 банківських днів (п. 4.1); оплата за Товар за даним договором здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування  грошових коштів на банківський рахунок продавця.

У відповідності до умов договору на закупівлю товару № 6-2/14/09 від 14.04.2009 позивач здійснив поставку Товару (вставка вугільна струмоприймача тролейбуса в кількості 30000,00 шт.)  відповідачу на суму 187920,00 грн., що підтверджується Видатковою накладною № 94 від 20.07.2009, яку відповідач підписав на підставі довіреності серії ЯНЦ № 707074 від 20.07.2009 (належним чином засвідчені копії видаткової накладної та довіреності знаходять в матеріалах справи, а їх оригінали оглянуті в судовому засіданні).

На оплату поставленого Товару у вищезазначеній сумі позивач виставив відповідачу Рахунок №101 від 05.062009 р. Натомість, відповідач лише частково, в сумі 30000,00 грн., оплатив поставлений Товар, що підтверджується банківською випискою за 19.06.2009 р. (належним чином засвідчені копії видаткової рахунку та банківської виписки знаходять в матеріалах справи, а їх оригінали оглянуті в судовому засіданні).

17.08.2009 р. відповідач звернувся до позивача з Претензією № 277/01 від 17.08.2009 р., відповідно до  якої повідомив про руйнування, що відбулися під час використання Товару (вугільних вставок) Куренівським тролейбусним ремонтно-експлуатаційним депо, а тому відповідач, у відповідності до п. 3.4 Договору на закупівлю товару № 6-2/14/09 від 14.04.2009 р., просив  здійснити заміну неякісного Товару в кількості 3900 штук протягом 25 робочих днів з моменту пред»явлення наведеної претензії.

У зв»язку з отриманням від відповідача Претензії № 277/01 від 17.08.2009 р. позивач звернувся до  Куренівського тролейбусного ремонтно –експлуатаційне депо, де за результатами спільно проведених додаткових робіт та випробувань і випробувань підтверджено, що поставлена відповідачу вставка працює без відхилень від експлуатаційних норм, при цьому ходимість її значно вища, ніж у вставок, що використовувались раніше.

З огляду на наведене та у відповідь на Претензію № 277/01 від 17.08.2009 р., позивач та Куренівського тролейбусного ремонтно-експлуатаційного депо направили відповідачу листи, а саме: № 777 від 19.08.2009 р., № 264 від 01.09.2009 р., якими повідомлено останнього, що вставка працює без відхилень від експлуатаційних норм. Крім того, наведені листи містять рекомендації по встановленню вставок саме на тролейбуси типу К-12, Е301Д1, ЮМЗ, що раніше не були дотримані відповідачем.

Позивачем додані до матеріалів справи на підтвердження якості поставленого ним Товару наступні документи: Технічні умови «Вставка графітовугільна для струмоприймачів тролейбусів»ТУ 3497-001-56404425-2002 (дата вводу –19.11.2002 р., строк дії –19.11.2012 р.), що безпосередньо встановлюють вимоги до вугільних тролейбусних вставок, Сертифікат № 696 на вставки тролейбусні марки ВТЛЗ ТУ 21-України –0282050-01-93 від 31.05.2006 р., відповідно до якого вставки тролейбусні марки ВТЛЗ відповідають вимогам  ТУ 21-України –0282050-01-93, Паспорт вставка графітовугільна для тролейбусів ТУ 3497-001-56404425-2002 (належним чином засвідчені копії наведених документів знаходять в матеріалах справи, а їх оригінали оглянуті в судовому засіданні).

В той же час, відповідно до п. 4.1. Договору на закупівлю товару № 6-2/14/09 від 14.04.2009 р. оплата за поставлений Товар повинна здійснюватись по факту передачі Товару на протязі 30 банківських днів, однак відповідач всупереч наведеної умови договору повністю не розрахувався за поставлений Товар.

У зв’язку з несплатою відповідачем заборгованості за Договором на закупівлю товару № 6-2/14/09 від 14.04.2009 р. в сумі 157920,00 грн. (187920,00 грн. загальна сума Товару, поставленого за видатковою накладеною № 94 від 20.07.2009 р.  –30000,00 грн., сума здійснених відповідачем часткових розрахунків згідно з банківською випискою за 19.06.2009 р. = 157920,00 грн.), позивач направив відповідачу листи № 264 від 01.09.2009 р. та № 354 від 20.11.2009 р., в яких, зокрема, просив погасити заборгованість в  сумі 157920,00 грн.

Відповідач відповіді на вищезазначені листи не надав, заборгованість в  сумі 157920,00 грн. не оплатив, проте звернувся до позивача листом № 19/373 від 29.03.2010 р. з вимогою в термін п'яти робочих днів забрати поставлений Товар у кількості 9600 шт. як неякісний.

Позивач, посилаючись на п. 3.1. Договору на закупівлю товару № 6-2/14/09 від 14.04.2009 р., зазначає, що якість товару гарантується за дотримання умов експлуатації, зазначених у відповідних ДСТУ та ТУ, відповідач в подальшому (після Претензії № 277/01 від 17.08.2009 р.) до нього не звертався , а тому, на думку позивача, відповідач безпідставно повернув Товар у кількості 9600 шт. на суму 60134,40 грн., що підтверджується Товарною накладною № 1/78 від 31.03.2010 р., а рівно такі дії обумовили виникнення втраченої вигоди у позивача.

Після повернення відповідачем та прийняття позивачем Товару на суму 60134,40 грн., заборгованість відповідача склала 97785,60 грн., що підтверджується Актом звірки розрахунків від 01.06.2010 р., який підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.

03.06.2010 р. листом № 218 позивач звернувся до відповідача з вимогою про погашення заборгованості в сумі 97785,60 грн. (157920,00 грн. –60134,40 грн. = 97785,60 грн.).

За результатами Акта звірки розрахунків від 01.06.2010 р. сторонами був складений графік погашення кредиторської заборгованості протягом липня –грудня 2010 р., проте, як свідчать матеріали справи, відповідач спірну заборгованість у погоджені сторонами терміни не погасив.

На численні звернення позивача (листи  № 374 від 22.10.2010 р. (вх. № 04/3394 від 25.10.2010 р.); № 406 від 23.11.2010 р. (вх. № 04/3775 від 23.11.2010 р.); №115 від 17.03.201 1 р. (вх. № 04/882 від 21.03.2011 р.) з вимогою про сплату заборгованості в сумі 97785,60 грн. за поставлений за Договором № 6-2/14/09 від 14.04.2009 р. Товар, відповідач також відповіді не надав. При цьому матеріали справи містять належні докази направлення вказаних листів –вимог позивачем відповідачу.

28.10.2010 р. між позивачем та відповідачем був підписаний ще один Акт звірки розрахунків, відповідно до якого сторони додатково підтвердили заборгованість відповідача станом на час складання цього акту в сумі 97785,60 грн.

Враховуючи зазначене, станом на час звернення позивача з позовом до суду за відповідачем рахується заборгованість за поставлений згідно за Договору № 6-2/14/09 від 14.04.2009 р. в сумі 97785,60 грн. (основний борг), з вимогою про стягнення якої в примусовому порядку позивач і звернувся до Господарського суду міста Києва.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу  України.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов’язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього кодексу.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що згідно умов укладеного між позивачем та відповідачем Договору на закупівлю товару № 6-2/14/09 від 14.04.2009 р., позивачем на підставі Видаткової накладної № 94 від 20.07.2009  р. було поставлено відповідачу Товар на  загальну суму 187920,00 грн., який відповідачем було прийнято за довіреністю серії ЯНЦ № 707074 від 20.07.2009 р., але всупереч умов п. 3.1 даного договору  –не оплачено у повному обсязі та у встановлений п. 3.1 строк, оскільки відповідачем було здійснено лише часткове погашення заборгованості у сумі 30000,00 грн. Судом також  встановлено, що згідно Товарної накладної № 1/78 від 31.03.2010 р. відповідач повернув позивачу Товар на суму 60134,40 грн. При цьому в якості належних доказів на підтвердження поставки позивачем та прийняття відповідачем Товару на суму 187920,00 грн., суд приймає Видаткову накладну № 94 від 20.07.2009 р., а у якості належного доказу повернення спірного Товару - Товарну накладну № 1/78 від 31.03.2010 р., наведені Видаткова та Товарна накладні визнаються судом первинними бухгалтерськими документами, на підставі яких судом встановлюється виконання зобов'язання з поставки та повернення Товару.  

В той же час, суд приймає до уваги наявні в матеріалах справи Акти звірки розрахунків від 01.06.2010 р. та від 28.10.2010 р., які є підтвердженням сторонами факту існування заборгованості, зокрема, в сумі 97785,60 грн.

З огляду на зазначене щодо Видаткової накладної № 94 від 20.07.2009 р., Товарної накладної № 1/78 від 31.03.2010 р. та Актів звірки розрахунків від 01.06.2010 р. та від 28.10.2010 р., спростовуються доводи відповідача про відсутність належних доказів на підтвердження спірної заборгованості, які були викладені останнім у відзиві на позовну заяву.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на момент вирішення спору по суті складає суму в розмірі 97785,60 грн. (187920,00 грн. –30000,00 грн. (часткова оплата) –60134,40 грн. (вартість повернутого товару) = 97785,60 грн.), доказів її погашення суду станом на момент вирішення спору по суті  надано не було. А тому суд визнає вимогу позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за переданий позивачем, прийнятий відповідачем, але не оплачений у повному обсязі Товар в сумі 97785,60 грн. - законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами,  та такою, що підлягає задоволенню саме у визначеній позивачем сумі  - 97785,60 грн.

Крім цього, позивач у позовній заяві просить суд на підставі статті 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача 19006,63 грн. інфляційних втрат за період вересень 2009 р. – травень 2011 р. та 5378,21 грн. 3% річних за період з вересня 2009 р. по червень 2011 р., у зв»язку з простроченням відповідачем зобов»язання щодо оплати Товару.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Судом встановлено, що у відповідності до п. 4.1 Договору на закупівлю товару № 6-2/14/09 від 14.04.2009 р. відповідач був зобов»язаний оплатити поставлений йому позивачем Товар по факту передачі Товару на протязі 30 банківських днів, а отже, оскільки спірний Товар був поставлений відповідачу згідно Видаткової накладеної № 94 від 20.07.2009 р., оплата Товару повинна була бути здійснена відповідачем до 31.08.2009 р., т.т. з 01.09.2009 р. почалося прострочення відповідачем зобов»язання по оплаті Товару.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання та визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене та здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку суми 3% річних у розмірі 5378,21 грн., суд прийшов до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню в сумі 5368,83 грн. за період з 01.09.2008 р. по 30.06.2011 р. за розрахунком суду (при цьому суд звертає увагу, що обчислення суми 3% річних здійснювалось позивачем від суми основного боргу в розмірі 97785,60 грн., т.т. з урахуванням здійсненого позивачем часткового розрахунку за поставлений Товар та повернення частини Товару відповідачем позивачу):

Сума боргу (грн)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір процентів річних

Загальна сума процентів

97785.60

01.09.2009 - 30.06.2011

668

3 %

5368.83

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягає частковому задоволенню, а саме в сумі 5 368,83 грн.

Також, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку суми інфляційних втрат у розмірі 19006,63 грн., суд прийшов до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню в сумі 18970, 41 грн. за період з 01.09.2009 р. по 31.05.2011 р. за розрахунком суду:

Період заборгованості

Сума боргу (грн.)

Середній індекс інфляції за період?

Інфляційне збільшення суми боргу

Сума боргу з врахуванням індексу інфляції

01.09.2009 - 31.05.2011

97785.60

1.194

18970.41

116756.01

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат  підлягає частковому задоволенню, а саме в сумі 18 970,41 грн.

Крім того,  позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача  60 134,40 грн. неодержаного прибутку (упущеної вигоди) та 50 000,00 грн. моральної шкоди.

Стаття 22 Цивільного кодексу України визначає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками у відповідності до ч. 2 ст. 22 ЦК України є:

втрати, яких особа зазнала у зв‘язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Стаття 225 Господарського кодексу України встановлює, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;  неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов»язання (ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідальність за порушення зобов‘язання у вигляді відшкодування збитків у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди) настає за наявності таких умов:

-  протиправної дії чи бездіяльності особи;

-  заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи;

-  причинного зв‘язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками;

-  вини боржника.

Протиправність дії чи бездіяльності особи полягає у порушенні договірного зобов‘язання.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які б належним чином підтверджували доводи позивача, що саме дії позивача стосовно повернення Товару на суму 60134,40 грн., що підтверджується Товарною накладною № 1/78 від 31.03.2010 р., є протиправними та безпосередньо призвели до збитків позивача в наведеній сумі, яку позивач розраховував отримати у разі належного виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором на закупівлю товару № 6-2/14/09 від 14.04.2009.

Крім того, з урахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено заподіяння йому неодержаного прибутку (упущеної вигоди) в сумі 60134,40 грн. в результаті дій відповідача стосовно повернення Товару на вказану суму, адже, позивачем не надані суду жодні докази, які б підтверджували наявність заперечень  (претензій), в т.ч. і щодо якості, комплектності, асортименту Товару, щодо здійсненого відповідачем повернення цього Товару.

Також, позивачем не доведено суду наявність причинного зв‘язку між протиправною дією відповідача у зв’язку із порушення ним зобов’язання за договором на закупівлю товару № 6-2/14/09 від 14.04.2009 та заподіяними позивачу збитками саме в сумі 60134,40 грн. Наявні негативні наслідки дій відповідача щодо господарської діяльності позивача у позовній заяві не вказані, а також в ході розгулу справи суду не наведені, належні докази до матеріалів справи позивачем не залучені.

Крім того, суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність вини відповідача у заподіянні збитків позивачу в сумі 60134,40 грн., оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, що саме внаслідок винних дій відповідача ним понесено збитки в наведеній сумі за Договором на закупівлю товару № 6-2/14/09 від 14.04.2009.

Отже, судом встановлено, що згідно ст.ст. 23 ч. 2, 611 Цивільного кодексу України, ст.. 225 Господарського кодексу України ст.ст. 23 ч. 2, 611 Цивільного кодексу України, ст.. 225 Господарського кодексу України правові підстави для відшкодування позивачу збитків в сумі 60134,40 грн. –відсутні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що по-перше, позивачем не доведено заподіяння збитків в результаті дії чи бездіяльності саме відповідача,  по-друге, причинно-наслідковий зв’язок між діями відповідача та негативними наслідками зазначених дій щодо господарської діяльності позивача - понесення позивачем неодержаного прибутку (упущеної вигоди) в сумі 60134,40 грн. за договором на закупівлю товару № 6-2/14/09 від 14.04.2009 - відсутній, по-третє, відсутня вина відповідача у заподіянні збитків позивачу загалом в сумі 60134,40 грн., а тому позовна вимога позивача про стягнення з відповідача зазначеної суми неодержаного прибутку (упущеної вигоди), - не є законною та обґрунтованою, і задоволенню не підлягає, а тому вимога позивача в частині стягнення з відповідача неодержаного прибутку (упущеної вигоди)  в сумі 60134,40 грн. –задоволенню не підлягає.

Також, розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача 50 000,00 грн. моральної шкоди суд дійшов висновку, що вона також задоволенню не підлягає з огляду на нижченаведене.

Відповідно до ч. 1 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Також, у Постанові Пленуму Верховного Суду від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»зазначається, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п.5).

Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, а саме: моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, фактами, з якими матеріальний закон пов’язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі –50000,00 грн. за приниження ділової репутації ТОВ «Євро –Центр», не є законними, не є обґрунтованими, не доведені належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

При цьому суд враховує, що відповідно абз. 4 п. 1 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди»від 29.02.96 № 02-5/95 дія вищезазначеної статті 1167 Цивільного кодексу України не поширюється на зобов’язання, які виникають з угод (договорів).

За наведених підстав, вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме: 97785,60 грн. –сума основного боргу, 3% річних –5368,83 грн., інфляційні втрати  –18970,41 грн. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Державне мито та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд також звертає увагу, що фактично позивач платіжним дорученням № 123 від 04.07.2011 р. сплатив державне мито за подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви в сумі 2323,04 грн.

Відповідно до п. 4.5 Роз»яснень президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.98 № 02-5/78, у випадках об»єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру державне мито згідно з пунктом 36 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 № 15, підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Пунктом 4.8 вищезазначених Роз’яснень передбачається, що, незважаючи на те, що моральна шкода відшкодовується у грошовій (матеріальній) формі, вимоги про її відшкодування визнаються немайновими, і з урахуванням цього державне мито із таких заяв повинно сплачуватись на підставі підпункту «б»пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»(у розмірі 85,00 грн.).

Враховуючи вищенаведене, а також той факт, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 97785,60 грн. заборгованості за товар, 19006,63 грн. інфляційних втрат, 5378,21 грн. 3% річних, 60134,40 грн. збитків (упущеної вигоди) та 50000,00 грн. моральної шкоди, фактично позивач повинен був сплатити держане мито у сумі 1908,05 грн. (1823,05 грн. –за вимоги майнового характеру та 85,00 грн. за вимоги немайнового характеру).

Частина 1 ст. 47 ГПК України містить відсилочну норму, яка визначає, що державне мито підлягає поверненню у випадках і порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України позивачу підлягає повернення зайво сплачене державне мито в розмірі 414,99 грн. (2323,04 грн. - 1908,05 грн. = 414,99 грн.).

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 47, 49, 75, 82 –85, 116 Господарського процесуального кодексу  України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства “Київпастранс”  (місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 2, код 31725604) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро-Центр”  (місцезнаходження: м Київ, вул. Ольжича, 7, оф. 92, код 32384878) суму боргу –97 785 (дев’яносто сім тисяч сімсот вісімдесят п’ять) грн. 60 коп., 3% річних –5 368 (п’ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 83 коп., інфляційних втрат –18 970 (вісімнадцять тисяч дев’ятсот сімдесят) грн. 41 коп., витрат по сплаті державного мита –1 221 (одну тисячу двісті двадцять одну) грн. 25 коп. та 158 (сто п’ятдесят вісім) грн.  25 коп.  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовити.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Євро-Центр”  (місцезнаходження: м Київ, вул. Ольжича, 7, оф. 92, ідентифікаційний код 32384878) з доходу Державного бюджету України державне мито в сумі 414 (чотириста чотирнадцять) грн. 99 грн., перераховане платіжним дорученням № 123 від 04.07.2011 р., оригінал якого залишити в матеріалах справи № 47/237.

4. Видати накази відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

5.  Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським  судом.

Суддя                                                                                                               С.Р. Станік

Дата складання повного тексту рішення –08.08.2011