Постанова

від 21.09.2006 по справі 5/28-06-1061

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

5/28-06-1061

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

21 вересня 2006 р.                                                                                   № 5/28-06-1061  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Шаргала В.І.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргу

дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі Компанія)

на постанову Одеського апеляційного господарського суду

від06.06.06

у справі№ 5/28-06-1061

господарського судуОдеської області

за позовомКомпанії

додочірнього підприємства з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства "Медисан" Лікувально-санаторійної восстановчої Асоціації Державної Канцелярії Республіки Молдова "Санаторій "Молдова" (далі Підприємство)

простягнення 38 137,66 грн.

В засіданні взяли участь представники

- позивача: Мацегорін А.О. (за дов. № 190/102 від 18.08.06);

- відповідача:не з'явились.

Ухвалою від 06.09.06 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий –Першиков Є.В., судді –Шаргало В.І., Жаботина Г.В., утвореному розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 04.09.06, касаційна скарга Компанії № 31/10-7752 від 06.07.06 була прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 21.09.06.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про її неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

У зв'язку з виходом судді Ходаківської І.П. з відпустки, розпорядженням від 21.09.06 заступника голови Вищого господарського суду України для розгляду справи № 5/28-06-1061 господарського суду Одеської області, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 21.09.06 колегією суддів у складі: головуючий –Першиков Є.В., судді Шаргало В.І.,

Жаботина Г.В. без початку перегляду по суті, утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий –Першиков Є.В., судді Шаргало В.І., Ходаківська І.П., яка розглядає справу по суті.

Про вказані обставини представнику Компанії було повідомлено на початку судового засідання 21.09.06. Відводів складу колегії суддів не заявлено.

За згодою представника Компанії, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 21.09.06 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 29.03.06 господарського суду Одеської області (суддя Могил С.К.) у задоволенні позовних вимог Компанії відмовлено у повному обсязі.

Постановою від 06.06.06 Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Сидоренко М.В., суддів –Таценко Н.Б., Мишкіної М.А.) рішення від 29.03.06 господарського суду Одеської області залишено без змін, а апеляційна скарга Компанії без задоволення.

Вказані рішення та постанова попередніх судових інстанцій мотивовані тим, що Компанією недоведена сама обставина заборгованості Підприємства за отриманий природний газ. Судові інстанції дійшли до висновку, що наявні в матеріалах справи платіжні доручення, надані Підприємством, незважаючи на невідповідність в них номеру та дати договору, по якому здійснювалась проплата, та враховуючи те, що Компанія грошові кошти згідно таких платіжних доручень Підприємству не повернула, то Компанія мала прийняти їх як сплату по зобов'язаннях по спірному договору.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій Компанія звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 06.06.06 Одеського апеляційного господарського суду скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених рішень судовими інстанціями було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 4, 42, 43, 47, 38, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України, та ст. 161 Цивільного кодексу.

Зокрема, скаржник зазначає, що аналізуючи даний спір, попередні судові інстанції прийшли до висновку, що платіжне доручення № 1260 від 27.12.02 на суму 23 205,00 грн. є належним доказом сплати суми основної заборгованості в повному обсязі по договору № 06/03-109 від 24.12.03, незважаючи на те, що у призначення платежу було вказано договір № 203 від 26.12.03. При цьому, скаржник звертає увагу, що судом наявність чи відсутність договору № 203 від 26.12.03 не досліджувалась, всупереч чому судові інстанції дійшли до висновку, що такого договору не існувало. Водночас, скаржник відзначає, що зобов'язання за договором № 06/03-109 від 24.12.03 є окремим, самостійним зобов'язанням і його слід відрізняти від тих, що виникли по інших договорах.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Підприємство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить рішення від 29.03.06 та постанову від 06.06.06 залишити без змін, а касаційну скаргу Компанії без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника Компанії, суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 24.01.03 між Компанією (Постачальник) та Підприємством (Покупець) було укладено договір № 06/03-109 на постачання природного газу (далі Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався продати Покупцю в 2003 році природний газ (далі газ), а Покупець –прийняти і оплатити цей газ на умовах Договору.

Судовими інстанціями встановлено, що у п. 2.1 Договору сторони визначили, що Постачальник передає Покупцеві в 2003 році газ в обсязі до

1 220 000,00 куб.м., а відповідно до п. 3.2 Договори встановили, що кількість поставленого покупцю газу підтверджується щомісячними актами приймання-передачі газу, які складаються уповноваженими представниками сторін до 5-го числа місяця, наступного за звітним.

Також, судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно

п. 5.1 Договору ціна за 1 000,00 куб.м. газу, без врахування вартості транспортування газу на території України, становить 276,25 грн., а загальна сума даного Договору становить 337 025,00 грн., при цьому, ПДВ визначається згідно з чинним законодавством України.

При вирішенні спору попередніми судовими інстанціями встановлено, що п. 6.1 Договору визначено, що оплата за природний газ проводиться Покупцем виключно грошовими коштами: згідно п.п. 6.1.1 –в січні –протягом місяця поставки, а остаточний розрахунок на підставі акту приймання-передачі газу за січень місяць до 10.02.03; згідно п.п. 6.1.2 –за інші місяці перша оплата в розмірі 50 % від вартості запланованих місячних обсягів –не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу; наступні оплати –плановими платежами по 25 % від вартості запланованих місячних обсягів до 10-го та 20-го числа поточного місяця; а остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту прийому-передачі газу за звітний місяць до 10-го місяця наступного за звітним.

Судовими інстанціями встановлено, що сторонами Договору було домовлено, що при невиконанні Покупцем вимог, передбачених у п. 6.1 Договору, Постачальник має право обмежити постачання газу Покупцеві відповідно до рівня проплат або припинити поставку газу.

Крім того, на підставі Договору місцевим та апеляційним судом встановлено, що сторонами у п. 6.2 було визначено, що якщо в платіжному дорученні не вказується призначення платежу, то кошти можуть бути зараховані в рахунок погашення заборгованості попередніх періодів, а у п. 6.3 Договору –що кошти, які надійшли від Покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості по даному Договору. Крім того, умовами Договору сторони передбачили відповідальність за несвоєчасну оплату отриманого газу.

На підставі наданих сторонами доказів по справі попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідно до актів прийому-передачі від 31.01.03, 28.02.03 та 31.03.03 Компанія передала Підприємству газ в об'ємі 423,687 тис. куб.м. на загальну суму 117 043,54 грн.

При вирішенні спору по суті суд першої інстанції та під час перегляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд дійшли до висновку, що Підприємство платіжними дорученнями № 1260 від 27.12.02, № 58 від 22.01.03, №№ 59, 60 від 23.01.03, № 81 від 04.02.03, № 128 від 11.02.03, №№ 163, 164 від 20.02.03, № 177 від 25.02.03, № 185 від 04.03.03, № 274 від 26.03.03, № 294 від 31.03.03, № 316 від 02.04.03 сплатило Компанії повну вартість отриманого природного газу.

Попередніми судовими інстанціями встановлено що в платіжних дорученнях № 58 від 22.01.03, №№ 59, 60 від 23.01.03, № 81 від 04.02.03, № 128 від 11.02.03, №№ 163, 164 від 20.02.03, № 185 від 04.03.03 Підприємством в графі "призначення платежу" не було вказано номер укладеного договору та зазначена зовсім інша дата його укладення –"від 26.12.2002". Разом з тим, незважаючи на таку невідповідність щодо дати та номеру договору, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що грошові кошти від Підприємства по вказаним платіжним дорученням Компанією були прийняті, та зараховані в порядку передбаченому п.п. 6.2, 6.3 Договору як виконання Підприємством зобов'язань по Договору.

Також, попередніми судовими інстанціями було встановлено, що Компанією були прийняті та не повернуті Підприємству грошові кошти в сумі 23 205,00 грн. по платіжному дорученню № 1260.

При вирішенні спору по суті попередні судові інстанції дійшли до висновку що таке зарахування коштів за вказаними платіжними дорученням узгоджується з п.п. 6.1.1 Договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до приписів ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а також зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі, у зв'язку з чим вбачається, що судовими інстанціями було неповно досліджено обставини справи та не надано їм належної правової оцінки.

Так, з правового аналізу рішень попередніх судових інстанцій вбачається, що обґрунтувавши відмову в задоволенні позовних вимог Компанії сплатою коштів по іншому договору, який не є предметом спору у даній справі та судами не досліджувався, господарські суди не з'ясували обставини щодо дійсних прав та обов'язків сторін за спірним Договором, правову природу заявленої до стягнення суми заборгованості та підстави її виникнення.

Враховуючи допущені попередніми судовими інстанціями порушення, відсутні правові підстави вважати що судами першої та апеляційної інстанцій зроблено правильний висновок щодо прав та обов'язків сторін у справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовою інстанцією не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити заходів для надання правової оцінки умовам чинного між учасниками спору Договору, а також платіжним документам Підприємства, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" № 31/10-7752 від 06.07.06 задовольнити частково.

Рішення від 29.03.06 та постанову від 06.06.06 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 5/28-06-1061 господарського суду Одеської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий Є.Першиков

судді:В.Шаргало

І.Ходаківська