Постанова

від 01.07.2008 по справі 2-21/14463-2007

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

2-21/14463-2007

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 01 липня 2008 р.                                                                                    № 2-21/14463-2007  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу Ялтинської міської ради, м. Ялта Автономної Республіки Крим,

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.03.2008

зі справи № 2-21/14463-2007

за позовом Ялтинської Євангелічно-Лютеранської громади Єдиної Євангелічно-Лютеранської Церкви (далі –Церква), м. Ялта Автономної Республіки Крим

до Ялтинської міської ради (далі –Рада)

про визнання дійсним договору,

за участю представників сторін:

позивача – Мельникова Ю.О., Емриха В.В.,

відповідача –Подружка В.М.,

ВСТАНОВИВ:

Церква на підставі статей 220, 793, 828 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання дійсним договору про безоплатне користування, за яким відповідач передав, а позивач прийняв у безоплатне постійне користування комунальне майно –нежитлові приміщення кірхи за адресою: м. Ялта, вул. Чехова, 10 на умовах, зазначених у запропонованому позивачем тексті договору (а.с. 2-5).

До прийняття місцевим судом рішення зі справи позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, у якій просив врахувати, що:

- спірні приміщення кірхи за адресою: м. Ялта, вул. Чехова, 10 (літ. "А"), загальною площею 233,6 м2, Церква отримала в постійне безоплатне користування за актом приймання-передачі від 20.07.1995 на підставі статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", постанови Ради Міністрів Республіки Крим від 17.03.1992 № 64 і рішень виконкому Ялтинської міської ради від 23.07.1993 № 519 та від 19.05.1995 № 254(2);

- пункти 7.6, 7.6.1 і 7.6.2 запропонованого до укладення договору належить вважати відповідно пунктами 7.5, 7.5.1 і 7.5.2.

Рішенням названого суду від 27.11.2007 (суддя Чонгова С.І.) у задоволенні позову відмовлено. Прийняте місцевим судом рішення мотивовано неузгодженістю сторонами істотних умов договору.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.03.2008 (колегія суддів у складі: Лисенко В.А. –головуючий суддя, судді Маслова З.Д., Ткаченко М.І.) рішення місцевого суду від 27.11.2007 скасовано та позов задоволено. Постанову апеляційного суду мотивовано: фактичним існуванням між сторонами договірних відносин; узгодженістю істотних умов договору; безмотивною відмовою відповідача укласти цей договір; відповідністю розробленого позивачем проекту договору нормативним вимогам.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Рада просить постанову апеляційного суду зі справи скасувати через неправильне застосуванням ним норм матеріального та процесуального права, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Церква подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про безпідставність її доводів та просила постанову апеляційного суду зі справи залишити без змін, а скаргу –без задоволення.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим господарським судом у справі встановлено, що запропонований позивачем текст договору у вигляді єдиного документа не підписано відповідачем, що свідчить про неузгодженість сторонами усіх істотних умов наданого Церквою тексту договору.

Апеляційним господарським судом додатково встановлено, що:  

- Церква як релігійна організація володіє та користується комунальним майном –приміщеннями кірхи (культовою спорудою), розташованою за адресою: місто Ялта, вул. Чехова, 10 (літ. "А"), які є власністю Ради;

- приміщення кірхи Церква отримала в постійне безоплатне користування на підставі статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", постанови Ради Міністрів Республіки Крим від 17.03.1992 № 64 і рішень виконкому Ялтинської міської ради від 23.07.1993  № 519 та від 19.05.1995 № 254(2);

- рішенням Ради від 02.02.2000 № 40 Церкві надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,0772 га для обслуговування кірхи та житлового будинку, що підтверджується актом серії 11КМ- № 003817;

- 08.04.2004 Церквою та Республіканським комітетом з охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим укладено охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини № 1539;   

- сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов договору, який повно виконується, що підтверджується актом приймання-передачі від 20.07.1995, витягом з постанови Ради Міністрів Республіки Крим від 17.03.1992 № 64 і рішеннями виконкому Ялтинської міської ради від 23.07.1993 № 519 та від 19.05.1995 № 254(2);

- факт правомірного користування культовою спорудою підтверджується постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.08.2007 № 2-8/2335-2007А (а.с. 67-72);

- 22.01.2007 позивачем до Ради направлено 2 екземпляри договору з проханням направити представника Ради для підписання договору, розробленого на підставі Типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.10.2003 № 1699, до нотаріуса для нотаріального посвідчення (а.с. 11-13);   

- відповідач від укладення договору безмотивно відмовився.

Причиною даного спору є питання щодо наявності правових підстав для визнання спірного договору дійсним згідно з приписами частини другої статті 220 ЦК України.

Відповідно до статті 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 828 ЦК України договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до статті 793 цього Кодексу.

За приписами статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з преамбулою Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" (далі –Закон № 2269) він покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам.

Відповідно до статті 5 Закону № 2269 орендодавцями є, зокрема, органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Порядок укладення договорів визначає стаття 9 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 10 Закону № 2269 укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна.  

За приписами частини другої статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З огляду на наведене та, беручи до уваги те, що зобов'язання укласти договір перебуває поза межами даного судового спору, попереднім судовим інстанціям належало:

- дослідити дотримання сторонами процедури укладення спірного договору та встановити, в якій формі його було укладено;  

- з'ясувавши повний перелік істотних умов спірного договору, дослідити узгодження кожної з цих умов не будь-якими особами, а саме сторонами договірних відносин - Церквою та Радою - з наведенням у судових рішеннях відповідних письмових доказів;

- встановити, чи має місце з боку відповідача факт ухилення від нотаріального посвідчення укладеного договору.     

Між тим ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами цього зроблено не було. Більш того, суд апеляційної інстанції, визнав спірний договір укладеним всупереч власному висновку про безмотивну відмову Ради укласти цей договір (а.с. 93).   

Таким чином, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування прийнятих ними судових рішень зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України          

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Ялтинської міської ради задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.11.2007 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.03.2008 зі справи № 2-21/14463-2007 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Суддя               В.Селіваненко

Суддя                І.Бенедисюк

Суддя                                                                                                Б.Львов