Рішення

від 25.08.2011 по справі 5021/932/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5021/932/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.08.11           Справа № 5021/932/2011.

  За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮЛАНА», м. Чернігів

до відповідача: Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України»«Роменський комбінат хлібопродуктів», м. Ромни

про стягнення: 183 302 грн.07 коп.

                                                                                            Суддя Коваленко О.В.

Представники:

Від позивача:       не з'явився;

Від відповідача:   не з'явився;

У засіданні брали участь: секретар судового засідання Саленко Н.М.

СУТЬ СПОРУ: відповідно до вимог позовної заяви від 19.04.2011 року позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 183 302 грн. 07 коп., з яких 121 548 грн. 00 коп. –заборгованість за нестачу товару, 1 149 грн. 79 коп. –заборгованість за переплату по зберіганню та відвантаженню товару, 6 455 грн. 88 коп. –вимушена зміна собівартості, 24 233 грн. 35 коп. –вартість втраченої вигоди, 29 915 грн. 05 коп. –моральна шкода.

          Представник відповідача подав суду відзив № 306 від 18.05.2011 року, в якому зазначив, що відповідач частково визнає позовні вимоги та просить суд відмовити позивачу в частині вимушеної зміни собівартості в сумі 6 455 грн. 88 коп., вартості втраченої вигоди в сумі 24 233 грн. 35 коп. та в задоволенні моральної шкоди в сумі 29 915 грн. 05 коп. Крім того, представник відповідача подав суду клопотання, в якому зазначив, що підприємство відповідача перебуває в процедурі банкрутства.

В додаткових поясненнях представник позивача додатково обгрунтував позицію по справі стосовно моральної шкоди в сумі 29 915 грн. 05 коп., яку було нараховано у зв'язку з тим, що позивач не мав змоги користуватися 122 697 грн. 79 коп., які були залишені в неіснуючому товарі з вини відповідача.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися.

Розглянувши матеріали та дослідивши докази по справі, суд встановив:

08.02.2011 року сторонами по справі був укладений договір складського зберігання № 11 від 08.02.2011 року, далі "Договір", за яким відповідач зобов'язався прийняти на зерносховищі насіння соняшника та забезпечити його кількісне і якісне зберігання та відвантаження (пункти 3, 4 Договору), а позивач сплатити йому вартість послуг за збереження та відвантаження згідно тарифів, вказаних у пункті 5 Договору.

Матеріали справи свідчать, що 14.02.2011 року позивач віддав на відповідальне зберігання зернового складу відповідача 123 тони 405 кг соняшнику, що підтверджується складською квитанцією на зерно № 662 від 14.02.2011 року (серійний номер бланку АТ № 926103) та актом приймання-передачі зерна від 14.02.2011 року.

Відповідно до п. 4.1.5 Договору відвантаження зерна поклажедавцю здійснюється у відповідності  з «Актом розрахунком обсягу зерна, яке належить власнику».

При відвантаженні залізничним транспортом для експорту насіння соняшнику, 24.02.2011 року, відповідач відмовився довантажити належне Позивачу на правах власності зерно в кількості 28 тон 940 кг, але надав складську квитанцію на цю кількість № 670 від 25.02.2011 року серійний номер бланку № АТ 926111 та акт-розрахунок № 35 від 25.02.2011 року.

Судом встановлено, що вказаний факт підтверджено відповідачем у відзиві, в якому зазначено, що дійсно 23.02.2011 р. за зверненням ТОВ «ЛЮЛАНА», ДП ДАК «Хліб України»«Роменський комбінат хлібопродуктів»видав наказ № 247 про відвантаження ТОВ «ЛЮЛАНА»насіння соняшника –123 330 кг. Вагони для завантаження насіння соняшника замовляло ТОВ «ЛЮЛАНА»на залізничній станції самостійно.

Відповідно до умов договору зберігання № 11 від 24.02.2011 р, ДП ДАК «Хліб України»«Роменський комбінат хлібопродуктів»навантажив насіння соняшника у вагони № 95332219, № 95364477, № 95450736 для відправки. Цей факт підтверджується товарно-транспортной накладной на перевезення № 001091 від 24.02.2011 р. Фактично, відповідно до накладної, відбулося відвантажено зерна 94 тон 800 кг в кількості трьох залізничних вагонів, що зазначено і в квитанції про приймання вантажу № 43345685 від 25.02.2011 року. Таким чином, відповідач підтвердив, що відвантаження переданого на зберігання насіння соняшника позивачу відбулося не в повному обсязі.

Позивач зазначає, що при перевірці завантажених та готових до відправлення вагонів, інспектором Державної інспекції з карантину рослин України Сумської обласної карантинної лабораторії було знайдено підкарантинний об'єкт - амброзія полинолиста  (висновок фітосанітарної експертизи № Л19/001859-В від 25.02.2011 року). Враховуючи викладене, інспектором було прийнято рішення про відмову у видачі фітосанітарного сертифікату, оскільки експорт зерна, яке містить такі підкарантинні об'єкти, до Республіки Білорусь заборонено. Зазначений сертифікат є невід'ємною частиною операцій, пов'язаних з експортом насіння соняшника.

При вказаних обставинах, позивачем було прийнято рішення негайно змінити станцію призначення і реалізувати насіння соняшника на території України, покупцем якого став ВАТ "Вінницький ОЖК", про що свідчить договір купівлі-продажу № 100110 від 25.02.2011 року та квитанція про приймання вантажу № 43345685 від 25.02.2011 року.

Вартість 1 тони насіння соняшника згідно укладеного договору Купівлі-Продажу № 100110 від 25.02.2011 року склала 4 800 грн. 00 коп.

Вартість 1 тони насіння соняшника, який позивач придбав на зерноскладі відповідача склала 4 200 грн. 00 коп., що підтверджується договором Купівлі-Продажу № ПКИ001 від 08.02.2011 року та специфікації до нього № 3 від 08.02.2011 року.

Матеріали справи свідчать, що враховуючи часткове відвантаження насіння соняшника, позивачем було направлено відповідачу листа № 75 від 28.02.2011 року про відшкодування вартості недоотриманого насіння соняшника.

В свою чергу, відповідач надав відповідь - лист № 136 від 03.03.2011 року, в якому пояснив, що не має змоги провести відшкодування, а також просить дозволити здійснити поставку насіння соняшнику в кількості 28 тон 605 кг в місячний термін та підтвердив фактичну недостачу насіння соняшника на зерноскладі.

Таким чином, матеріалами справи та безпосередньо представником відповідача підтверджено факт часткового виконання відповідачем зобов'язань за Договором при відвантаженні насіння соняшника в кількості 94 тон 800 кг та недостачу 28 тон 940 кг. на суму 121 548 грн. 00 коп., виходячи з розрахунку 28 тон 940 кг.*4200 грн. 00 коп., тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині правомірні, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 4.2.4 Договору поклажедавець зобов'язаний оплатити зерновому складу фактичні витрати згідно погоджених в п.п.5 даного Договору розцінок, а також по зберіганню і завантаженню продукції на транспортні засоби при відвантаженні. Своєчасно і в повній мірі сплачувати зерновому складу вартість фактично наданих послуг згідно п. 5 Договору.

Матеріали справи свідчать, що позивачем, на виконання п. 4.2.4 та 4.2.5 Договору, були сплачені в повному обсязі послуги зерноскладу по зберіганню та відвантаженню 123,405 тон насіння соняшника, що підтверджено рахунком № 21 від 22.02.2011 року та платіжним дорученням № 82 від 23.02.2011 року на суму 6 174 грн. 83 коп.

Враховуючи той факт, що відповідач частково виконав зобов'язання по Договору, але порушив пункти 3, 4 Договору, позивач направив відповідачу листа № 24 від 21 березня 2011 року, в якому просить повернути кошти за переплату послуг по зберіганню та відвантаженню в сумі 1 149 грн. 79 коп., але відповідач повернення коштів не провів. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1 149 грн. 79 коп. за переплату послуг по зберіганню та відвантаженню підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог позовної заяви, позивач також просить суд стягнути з відповідача 6 455 грн. 88 коп. вимушеної зміни собівартості, втраченої вигоди в сумі 24 233 грн. 35 коп., посилаючись на ст. 225 Господарського кодексу України та просить стягнути з відповідача 29 915 грн. 05 коп. моральної шкоди, що становить 5% від вартості насіння соняшника за договором купівлі-продажу № ПКИ001 від 08.02.2011 року та Специфікації до нього № 3 від 08.02.2011 року.

Вказані вимог позивач мотивує тим, що після проведеної перевірки інспектором Державної інспекції з карантину рослин України Сумської обласної позивачем було прийнято рішення негайно змінити станцію призначення і реалізувати насіння соняшника на території України.

Вартість 1 тони насіння соняшника згідно укладеного договору Купівлі-Продажу № 100110 від 25.02.2011 року складає 4 800 грн. 00 коп.

Вартість 1 тони насіння соняшника, який позивач придбав на зерноскладі відповідача складає 4 200 грн. 00 коп., що підтверджується договором Купівлі-Продажу № ПКИ001 від 08.02.2011 року та специфікації до нього № 3 від 08.02.2011 року.

Позивач вказує, що вартість 1 тони соняшника згідно зовнішньоекономічного Контракту Позивача № СК-07.02.11/1-АБ від 07.02.2011 року, та Додаткової Угоди до нього № СК-07.02.11/1-АБ від 11.02.2011 року на день відвантаження зерна складала 620,00 доларів США, що дорівнює 4 918 грн. 28 коп. за офіційним курсом НБУ станом на 24.02.2011 року.

Вартість відвантаження 1 тони олійної культури залізничним транспортом на зерноскладі відповідача становить 43 грн. 37 коп. згідно пп. 5.1. Договору.

Позивач вказує ,що вартість робіт для 1 тони насіння соняшника, пов'язаних із транспортуванням залізничним транспортом до залізничної станції Березіна - перехід митного кордону Україна-Білорусь, становить 225 грн. 00 коп., згідно Додаткової Угоди № 2 від 12.01.2011 року до Договору про надання послуг ТОВ "Трансекспрес" № 01/04/09-Т від 01.04.2009 року.

Вартість робіт для 1 тони насіння соняшника, пов'язаних із транспортуванням залізничним транспортом до залізничної станції призначення - Вінниця, становить 293 грн. 10 коп., згідно Додаткової угоди № 3 від 25.02.2011 року до Договору про надання послуг ТОВ "Трансекспрес" № 01/04/09-Т від 01.04.2009 року.

Таким чином, як вважає позивач, відбулася вимушена зміна собівартості 1 тони насіння соняшника при відвантажені на різні станції призначення на 4 536 грн. 47 коп. –4 468 грн. 37 коп. = 68 грн. 10 коп., а саме: при відвантажені за зовнішньоекономічним Контрактом: 4200,00+225.00+43,37=4468,37; при відвантажені за договором Купівлі-Продажу: 4200,00+293.10+43,37=4536,47. Отже, відповідач має сплатити на користь позивача 6 455 грн. 88 коп. (68,10*94,800) вимушеної зміни собівартості.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»кожна із сторін договору складського зберігання зерна при відвантажені зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов'язані із проведенням аналізу його якості, несе сторона, що зажадала його перевірки.

Відповідач зазначає, що при отриманні висновку фітосанітарної експертизи ТОВ «ЛЮЛАНА»мала звернутися до ДП ДАК «Хліб України» «Роменський комбінат хлібопродуктів»з вимогою провести доочищення насіння соняшника. Відповідно до контракту № СК-07.02.11/1-АБ між ТОВ «ЛЮЛАНА»та Республікою Беларусь строк відвантаження становлено до 20.03.2011 року.

Матеріали справи свідчать, що результати фітосанітарної експертизи отримані 24.02.2011 р., отже час на проведення доочищення насіння соняшника Зерновим складом був, але натомість ТОВ «ЛЮЛАНА»прийняла рішення про зміну станції призначення та провела реалізацію насіння соняшника на території України, покупцем якого став ВАТ «Вінницький ОЖК».

Відповідач зазначає, що вих. № 218 від 05.04.2011 р. комбінат направив позивачу листа, в якому просить направити представника для оформлення необхідних документів по насінню соняшника. Відповіді чи прибуття представника не відбулося.

          Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач мав намір врегулювати спірні відносини за договором складського зберігання № 11 від 08.02.2011 року, які виникли в процесі його виконання, проте позивачем було  самостійно і свідомо підписано договір з іншим контрагентом - ВАТ «Вінницький ОЖК», за ціною нижчою від тієї, що пропонувалася на зовнішньому ринку зерна, тобто позивачем самостійно визначено на якому ринку та за якою ціною відбулася реалізація насіння соняшнику (продукцію).

          Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 455 грн. 88 коп. вимушеної зміни собівартості є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача по справі 24 233 грн. 35 коп. втраченої вигоди та 29 915 грн. 05 коп. моральної шкоди.

Відшкодування збитків, як встановлено ч.2 ст. 217 ГК, є одним із видів господарських санкцій, що застосовуються у сфері господарювання. Універсальний характер цієї санкції полягає в тому, що вона застосовується незалежно від того, чи встановлена вона договором або законом, що регулює відповідні господарські відносини. Відповідно до ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України, потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

Частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України визначено: по-перше, юридичні підстави застосування цього виду санкцій –порушення господарського зобов'язання або встановлених вимог щодо здійснення господарської діяльності;    по-друге, суб'єктивний склад правовідносин щодо відшкодування збитків –це учасник господарських відносин, який порушив зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, і суб'єкт, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди. Наведений склад збитків підлягає відшкодуванню саме в господарських відносинах.

Згідно з п.1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Збитками є грошовий вираз завданої шкоди.

Однак, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідна наяність всіх елементів складу цивільного правопорушення, тобто кредитору необхідно обов'язково довести факти порушення зобов'язання, наявність та розмір збитків, а також причинний зв'язок між порушенням боржником зобов'язання та заподіяними кредитору збитками.

Крім того відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Судом встановлено, що позивачем не подано обгрунтованого розрахунку вказаного розміру втраченої вигоди та моральної шкоди, не надано суду жодних належних та допустимих доказів на їх підтвердження.

          Таким чином, суд дійшов висновку, що 24 233 грн. 35 коп. втраченої вигоди та 29 915 грн. 05 коп. позивачем не доведено, тому суд в частині стягнення вищезазначених сум відмовляє.

Згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та судово-інформаційні-витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.  82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України»«Роменський комбінат хлібопродуктів»(42006, Сумська область, м. Ромни, вул. Прокопенка, 10, код 00955880) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮЛАНА»(14005, м. Чернігів, вул. Київська, 2, кв. 81, код 35606431) 121 548 грн. 00 коп. за нестачу продукції, 1 149 грн. 79 коп. за переплату послуг по зберіганню та відвантаженню, 1 226 грн. 98 коп. витрат по сплаті державного мита та 157 грн. 97 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині в позові відмовити.

4.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

СУДДЯ                                       О.В. КОВАЛЕНКО

Повний текст рішення підписаний 29.08.2011 р.