Постанова

від 09.06.2008 по справі 7/41-38

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/41-38

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

09.06.08                                                                                           Справа  № 7/41-38

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого –судді  -  О.Л. Мирутенко

суддів                           -  Г.М. Гнатюк

                                     -  Н.М. Кравчук

Розглянувши апеляційну скаргу ПФ «Юкон-Плюс»

на рішення господарського  суду Волинської  області від 14-17.04.2008 року.    

у справі № 7/41-38

за позовом: ВАТ «САН ІнБев Україна»

до : ПФ «Юкон-Плюс»

про: стягнення 946417,55 грн.

З участю представників :

від позивача –Братерський Г.М. –представник (довіреність №82 від 28.09.2007р.)

від відповідача –не з'явився.

                                                    Встановив :

Рішенням господарського суду Волинської області від 14-17.04.2008р., суддя Шум М.С., позов ВАТ «САН ІнБев Україна»було задоволено частково. Стягнуто з ПФ «Юкон-Плюс»на користь ВАТ «САН ІнБев Україна» 789470,76 грн. заборгованості, 25894,64 грн. процентів річних, 131052,15 грн. інфляційних нарахувань, всього 946417 грн. 55 коп., та 9464,18 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 118 грн. в повернення витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. В частині позову щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у сумі 946417,55 грн., було відмовлено.

З даним рішенням не погодився відповідач - ПФ «Юкон-Плюс»і оскаржив його в апеляційному порядку оскільки вважає, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, а його борг перед відповідачем складає лише 448 093,36 грн.

          Сторони були повідомлені належним чином про час та місце судового розгляду.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 14-17.04.2008р. у справі №7/41-38 –без змін, враховуючи наступне.

          Як вбачається з матеріалів справи, 01 січня 2006 року між ВАТ “САН Інтербрю Україна” та ПФ “Юкон-Плюс” було укладено договір дистрибуції за №5657. Термін дії згідно п. 17.6 встановлено до 31.12.2006р.

За умовами договору №5657 від 01.01.2006 року - продукція передавалась відповідачу у тарі, яка є зворотною.

У відповідності до п. 10.4 Договору, в разі неповернення будь-якого виду тари за 10 днів до дати припинення дії цього Договору, така тара стає товаром, та вважається проданою відповідачу за ціною, визначеною в п. 6.5. цього договору.

          Укладена угода предметом судового розгляду не виступала, недійсною судом не визнавалася, сторонами розірвана не була, у зв'язку з чим в суду не було підстав вважати зазначену угоду недійсною або неукладеною.

25.09.2007р. здійснено державну реєстрацію внесення змін до установчих документів ВАТ “САН Інтербрю Україна”, які полягали у зміні назви на ВАТ “САН ІнБев Україна”

Згідно умов договору № 5657, позивач зобов'язувався поставити відповідачу товар, а відповідач відповідно зобов'язувався прийняти товар, оплатити його вартість та повернути позивачу тару в терміни та на умовах, передбачених цим договором дистрибуції.

На виконання умов Договору № 5657 позивачем було поставлено відповідачу товар у відповідній тарі, якою згідно з пунктом 1.6 договору є склопляшки, поліетиленові ящики, палети транспортні (дерев'яні піддони), КЕГи, вуглекислотні балони.

31 березня 2006 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду № 8874 (далі - Угода № 8874) про погашення боргу з повернення зворотної тари, який утворився станом на 31.03.2006 року на підставі договорів - № 2576 від 14.10.2004 р., № 3114 від 01.01.2005 р., № 5657 від 01.01.2006 р. Відповідно до пунктів 2.1.1, 2.1.2 Угоди № 8874 зафіксована у ній заборгованість з повернення зворотної тари мала погашатись відповідачем двома способами, а саме на одну частину неповернутої тари відповідач набував право власності і оплачував її вартість позивачу, іншу частину неповернутої тари відповідач мав повернути позивачу на умовах, встановлених договором № 5657 від 01.01.2006р.

Станом на 01.04.2006 р. відповідач мав повернути позивачу - склопляшки 0,5 л (тип ВМR) 687397 шт.; ящики № 5, 20 – гніздовий 17450 шт.; піддони дерев'яні – 97 шт.

За період з 01.04.2006 р. по 31.12.2006р. відповідачу було поставлено зворотню тару в  кількості: склопляшки 0,5 л (тип ВМR) 4485200 шт.; ящики № 5, 20-гніздовий 217216 шт.; піддони дерев'яні 7103 шт.

За період з 01.04.2006 р. по 31.12.2006р. відповідачем було повернуто позивачу зворотню тару в наступній кількості, зокрема: склопляшки 0,5 л (тип ВМR) 4239209 шт.; ящики № 5, 20-гніздовий 211977 шт.; піддони дерев'яні 6617 шт.

Відповідно до пункту 10.2 договору № 5657 дистрибутор зобов'язаний повернути 100% тари. Пунктом 10.3 договору № 5657 встановлено, що для повернення тари в першу чергу використовуються зворотні рейси автомашин, які доставили товар центрозавозом. В разі неповернення тари зворотнім рейсом дистрибутор повертає тару за власний рахунок та власним транспортом.

За умови неповернення дистрибутором (відповідачем) будь-якого виду тари за 10 днів до дати припинення дії договору № 5657, така тара стає товаром, та вважається проданою дистрибутору (відповідачу) за ціною, визначеною в п. 6.5 цього договору та переданою на підставі товарно-транспортних накладних, оформлених при отриманні товару. Строк оплати такої тари наступає за 10 днів до дати припинення дії договору пп. 10.4, 10.5 договору дистрибуції № 5657 від 01.01.2006р.

Станом на 21 грудня 2006 року відповідач не повернув позивачу тару в наступній кількості: склопляшки 0,5 л(тип ВМR) 1228388 шт., ящики № 5, 20-гніздовий 22689 шт., піддони дерев'яні 583 шт., що підтверджується актом звірки по кількісному обліку тари від 09.01.2007 р. та іншими матеріалами справи.

Таким чином, відповідач зобов'язаний був за 10 днів до дати припинення дії договору № 5657 сплатити позивачу повну вартість неповернутої тари за ціною, визначеною в пункті 6.5 цього договору № 5657 та додатку № 5 до нього, а всього на суму 789 470,76 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, інших правових актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом з цим, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідачу відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України згідно поданих розрахунків нараховано позивачем 131052,15 грн. інфляційних втрат за період прострочки платежів, та 25894,64 грн. процентів річних, нарахованих за весь період прострочки платежів.

Твердження відповідача-апелянта про те, що ним здійснено часткову оплату боргу в сумі 97628,40 грн., судом першої інстанції правомірно відхилено, оскільки відповідачем не подано доказів  сплати даної суми.

За таких обставин справи апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи укладення між сторонами договору дистрибуції № 5657 від 01.01.2006 р., угоди № 8874 від 31.03.2006р. та невиконання відповідачем зобов'язання щодо оплати, позовні вимоги позивача підлягають до задоволення в частині стягнення  суми основного боргу в розмірі 946417,55 грн.

Що ж стосується позовної вимоги в частині забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у сумі 946417,55 грн., то місцевий господарський суд правомірно відмовив у її задоволенні, у зв'язку з необгрунтованістю.

Апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на ту обставину, що за змістом пункту 17.7 Договору дистрибуції № 5657 від 01.01.2006 укладення сторонами спору Договору дистрибуції № 77/07 від 01.01.2007 є переукладенням Договору дистрибуції № 5657 від 01.01.2006, а відтак, зобов'язання відповідача з повернення позивачу тари, отриманої відповідачем за Договором дистрибуції № 5657 від 01.01.2006, стали частиною зобов'язань за Договором дистрибуції № 77/07 від 01.01.2007. Ці твердження апелянта спростовуються пунктом 17.12 Договору дистрибуції № 77/07 від 01.01.2007, в якому вказано, що з моменту його підписання всі договори між сторонами з аналогічного предмету втрачають силу. Аналогічність (однаковість, тотожність) предметів договору дистрибуції № 77/07 від 01.01.2007 та договору дистрибуції № 5657 від 01.01.2006 підтверджує взаємне волевиявлення сторін щодо саме припинення з 31.12.2006 дії договору дистрибуції № 5657 від 01.01.2006, а не щодо його переукладення. Крім того, за змістом статей 11, 509-545, 626-654 Цивільного кодексу України, статей 173-175, 179-181 Господарського кодексу України кожний окремий договір є самостійною та окремою підставою для виникнення зобов'язань його сторін. Нормами Цивільного та Господарського кодексів України не передбачене поняття переукладення договору, підстави, умови та правові наслідки такого переукладення.  Отже, твердження апелянта про те, що його зобов'язання, які виникли на підставі договору дистрибуції № 5657 від 01.01.2006, стали частиною його ж зобов'язань за договором дистрибуції № 77/07 від 01.01.2007, не ґрунтується на чинному законодавстві України та не обумовлено укладеними сторонами правочинами.

З цих же причин апеляційний суд вважає безпідставними та необґрунтованими твердження апелянта про менший розмір його заборгованості з повернення зворотної тари, яка виникла з Договору дистрибуції № 77/07 від 01.01.2007 і зазначена у доданій до скарги вимозі позивача від 27.12.2007 № 803, оскільки предметом позовних вимог по даній справі є заборгованість, яка виникла внаслідок невиконання апелянтом зобов'язань, що виникли на підставі зовсім іншого договору - Договору дистрибуції № 5657 від 01.01.2006. До того ж, апеляційний суд на підставі частини 1 статті 101 ГПК України не приймає поданий апелянтом в обгрунтування скарги доказ, який не був предметом дослідження суду першої інстанції - вимогу ВАТ «САН ІнБев Україна»від 27.12.2007 № 803, оскільки апелянтом не обґрунтовано та не надано доказів поважності причин його неподання суду першої інстанції.

Апеляційний суд відхиляє також посилання апелянта на акт звірки розрахунків, в якому зазначено, що станом на 01.07.2007 сальдо становить 12622,44грн. на користь ПФ «Юкон-Плюс», оскільки зазначені в акті суми стосуються 2007 року, тобто періоду дії Договору дистрибуції № 77/07 від 01.01.2007, а не Договору дистрибуції № 5657 від 01.01.2006, на підставі якого заявлено позов та дія якого припинилась 31.12.2006.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення місцевого господарського суду винесене з повним дослідженням обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 101,103,104,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ПФ «Юкон-Плюс»залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Волинської області від 14-17.04.2008 року у справі №7/41-38 залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати в господарський суд  Волинської області.

Головуючий-суддя                                                                       О.Л. Мирутенко   

Судді:                                                                                                  Г.М. Гнатюк

                                                                                                                 Н.М. Кравчук