Постанова

від 06.06.2011 по справі 18/2446

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

  ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2011                                                                                           № 18/2446

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Агрикової О.В.

суддів:           

при секретарі судового засідання Трохліб О.Г.,

представники сторін у судове засідання не з’явились,

розглянувши  апеляційну скаргу

фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення  господарського суду Черкаської області від 15.02.2011 року

у справі  №18/2446 (суддя Васянович А.В.)

за позовом  товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Гремі», м. Київ,

до  фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

с. Яснозір’я Черкаського району Черкаської області,

про  стягнення 194 353,28 грн., –

встановив:

06.12.2010 року ТОВ «ТД «Гремі»(позивач) звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до ФОП ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення 173 063,36 грн.

01.02.2011 року позивач подав господарському суду Черкаської області заяву про уточнення та нормативне обґрунтування позовних вимог, згідно якої просив суду стягнути з відповідача борг (з урахуванням пені, штрафу, інфляційних та 3% річних) у загальній сумі 194 353,28 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 15.02.2011 року провадження у справі №18/2446 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ТОВ «ТД «Гремі»149 195,18 грн. основної заборгованості, 4 605,68 грн. пені, 1 193,56 грн. інфляційних втрат, 1 704,15 грн. 3% річних, 37 298,75 грн. штрафу, 1 940,03 грн. витрат на сплату державного мита та 235,58 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ФОП ОСОБА_1 звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 15.02.2011 року у справі №18/2446 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що місцевим господарським судом неправомірно стягнуто з нього грошові кошти за накладною №2 від 21.05.2010 року, оскільки у вказаній накладній відсутнє посилання на укладений між сторонами спору договір, а строк оплати за цією накладною не настав. Також, як стверджує відповідач, договір та накладні були підписані не уповноваженою особою та не надано довіреності на підписання договору з боку ОСОБА_2

У своєму відзиві позивач заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги та вважає посилання відповідача на отримання товару за накладною №2 від 21.05.2010 року як на позадоговірну поставку безпідставними.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2011 року у справі №18/2446 апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 на рішення господарського суду Черкаської області від 15.02.2011 року у справі №18/2446 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 16.05.2011 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2011 року розгляд справи №18/2446 відкладався на 06.06.2011 року.

В судове засідання 06.06.2011 року представники сторін не з’явились, сторони про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 20.05.2010 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки за №6/10 (договір, а.с. 9-11), згідно п. 1.1. якого постачальник зобов’язувався передати у власність покупця товар, а покупець в свою чергу –прийняти та оплатити його на умовах цього договору.

Позивач передав відповідачеві товар на загальну суму 182 353,32 грн. що підтверджується видатковими накладними №2 від 21.05.2010 року на суму 137 945,23 грн., №РН-0000005 від 11.06.2010 року на суму 26 450,64 грн. та №РН-0000045 від 29.07.2010 року на суму 17 957,45 грн. (а.с. 14-16).

Факт прийняття товару відповідачем підтверджується підписом представника та відтиском печатки ФОП ОСОБА_1 у вказаних накладних.

Пунктом 3.3. договору встановлено, що відповідач зобов’язувався оплатити позивачеві повну вартість отриманого товару через 45 календарних днів за реалізований товар з дати отримання цього товару. Датою отримання товару вважається дата виписки товарної накладної на цей товар, оплата за даним договором, що надходить від відповідача, незалежно від зазначеного в платіжних документах призначення платежу, вважається оплатою за раніше отриманий відповідачем товар.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України та п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Відповідач розрахувався з позивачем лише частково на суму 33 158,14 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с. 58 -74).

Заперечення відповідача щодо неотримання товару за накладними №РН-0000005 від 11.06.2010 року та №РН-0000045 від 29.07.2010 року правомірно відхилено судом першої інстанції, оскільки факт його отримання підтверджено підписом представника у накладних та відтиском печатки ФОП ОСОБА_1 у цих накладних

Твердження відповідача про те, що поставка товару згідно накладної №2 від 21.05.2010 року відбулася не на підставі договору поставки №6/10 від 20.05.2010 року, а тому строк її оплати не настав, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки відповідачем не надано суду доказів існування між сторонами спору інших зобов’язань (договору), окрім договору поставки №6/10 від 20.05.2010 року.

Доводи відповідача щодо підписання договору та накладних не уповноваженою на те особою судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково розрахувався з позивачем за отриманий товар, що вбачається з відповідних платіжних доручень (а.с. 58 -74), тобто своїми конклюдентними діями (дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір) відповідач схвалив факт укладення представником ОСОБА_2 договору №6/10 від 20.05.2010 року, підтвердив факт його укладення та реального виконання сторонами.

Відповідачем не надано суду доказів в порядку ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення розрахунку з позивачем за отриманий від нього товар в повному обсязі, а тому висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 149 195,18 грн. боргу колегія суддів апеляційного господарського суду вважає законним та обґрунтованим.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що згідно акта звірки взаємних розрахунків за період з 01.08.2010 року по 01.11.2010 року розмір заборгованості відповідача станом на 01.11.2010 року складав 151 195,18 грн. (а.с. 30).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом першої інстанції вірно встановлено факт прострочення відповідачем своїх зобов’язань перед позивачем щодо повернення позики.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що у випадку несвоєчасного або неповного перерахування коштів відповідно до п. 3.3. даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, а за прострочку понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 25% від простроченої суми.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, нарахування позивачем на прострочену суму заборгованості відповідача пені, інфляційних, 3% річних та нарахування штрафу відповідає вимогам законодавства та положенням укладеного між сторонами спору договору.

При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено підрахунки пені, інфляційних, 3% річних та штрафу, здійснені судом першої інстанції, та встановлено їх арифметичну правильність.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду Черкаської області від 15.02.2011 року у справі №18/2446.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103, 104 та 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

постановив:

1.          Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Черкаської області від 15.02.2011 року у справі №18/2446   залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду Черкаської області від 15.02.2011 року у справі №18/2446   залишити без змін.

3.          Справу №18/2446 повернути до господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя

  Судді