Рішення

від 05.09.2011 по справі 51/348

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/348

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  51/348

05.09.11

За позовом Виробничо-торгової компанії "Круассан" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Добре" 

про стягнення 16 739, 47 грн.

Суддя  Пригунова А.Б.  

Представники :

від позивача: Жорданія Н.Ю.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача 16 739, 47 грн. за поставлений товар відповідно до договору поставки № 114 від 26.05.2010  р.,  з яких: основний борг – 13 932,06 грн., пеня у розмірі  865,96 грн., втрати від інфляції у сумі 1 549,27 грн. та 392,18 грн. –3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані  неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати за поставлений товар відповідно до умов вищезазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05.09.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідача в судове засідання не з'явилися, вимог суду не виконали, причин неявки суду не повідомили.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалою суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву та жодного іншого витребуваного судом доказу не подав, в судове засідання своїх представників не направляв, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Частиною 2  ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи про місцезнаходження юридичної особи.

З поданої позивачем довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 31.08.2011 р. вбачається наступне місцезнаходження  відповідача: 03148, м. Київ, вул. Якуба Колоса, буд.25.

Ухвалу про порушення провадження у справі від 08.08.2011 р. судом направлено на зазначену у позовній заяві та у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридичну адресу відповідача, що підтверджується відміткою відділу діловодства Господарського суду міста Києва на зворотній стороні вказаної ухвали.

Суд відзначає, що ухвалу суду про порушення провадження у справі відповідачем отримано 25.08.2011р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Провадження у справі порушено ухвалою від 08.08.2011р., що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції в разі їх наявності.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.  

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 05.09.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

Встановив:

  26.05.2010 року між сторонами був укладений договір поставки № 114, за умовами якого позивач зобов'язався продавати, а відповідач зобов'язався купувати та  оплачувати на умовах і в порядку, визначених цим договором, продукцію в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях), які є невідємними частинами даного договору.  

          Відповідно до п. 2.1. договору поставки № 114 від 26.05.2010 р. найменування та кількість продукції зазначається в якісних посвідченнях до кожної накладної, які є невід'ємною частиною цього договору.  

          Згідно з п. 3.1. договору поставки № 114 від 26.05.2010 р. ціна на продукцію вказується в специфікаціях по договору.

          Пунктом 3.3. договору поставки № 114 від 26.05.2010 р. сторони погодили, що відповідач перераховує кошти за поставлену продукцію на поточний рахунок позивача на умовах відстрочки платежу 14 календарних днів з дати приймання продукції відповідачем, що вказана в накладній.

          Відповідно до п. 4.4. договору поставки № 114 від 26.05.2010 р. позивач зобов'язується надати відповідачу належним чином оформлені документи на продукцію, а саме: - накладну; - якісне посвідчення; - гігієнічний висновок та –податкову накладну.

          Згідно з п. 5.1. договору поставки № 114 від 26.05.2010 р. приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється уповноваженими представниками сторін за накладною.

          Пунктом 5.2. договору поставки № 114 від 26.05.2010 р. передбачено, що право власності на продукцію переходить від позивача до відповідача з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної. Претензії щодо кількості продукції після підписання накладної виключаються.

          Відповідно до п. 9.1. договору поставки № 114 від 26.05.2010 р. цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє протягом одного року. У випадку, якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення цього строку не повідомить про свій намір припинити дію договору, цей договір вважається автоматично продовженим на наступний рік.

          Згідно з п. 9.2. договору поставки № 114 від 26.05.2010 р. будь-яка із сторін цього договору має право на дострокове розірвання цього договору за умови письмово попередження іншої сторони за 30 днів до передбачуваної дати розірвання. При цьому сторони зобов'язані повністю виконати зобов'язання, які існували на момент прийняття рішення про дострокове розірвання цього договору.

          Пунктом 9.3. договору поставки № 114 від 26.05.2010 р. визначено, що цей договір не втрачає юридичної сили, поки всі фінансові розрахунки між сторонами не будуть здійсненні.

Оскільки суду не надано відомостей про розірвання договору  поставки № 114 від 26.05.2010 р. в порядку п. п. 9.1., 9.2. даного договору, суд приходить до висновку, що він є чинним на день прийняття рішення у даній справі.  

Судом встановлено, що на виконання умов договору поставки № 114 від 26.05.2010 р.  за період з 31.05.2010 р. до 27.08.2010 р. позивачем була здійснена відповідачу поставка товару на загальну суму 17 700,48 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними уповноваженими особами сторін та скріпленими печатками підприємств (копії - у матеріалах справи).

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що у період з 31.05.2010 р. до 27.08.2010 р. відповідач повернув позивачу нереалізований товар на загальну суму 768,42 грн., що підтверджується возвратними накладними, підписаними уповноваженими особами сторін та скріпленими печатками підприємств (копії - у матеріалах справи).

          Серед іншого, відповідач свої зобов'язання за договором поставки № 114 від 26.05.2010 р. виконав частково, перерахувавши на банківський рахунок  позивача грошові кошти на загальну суму 3 000 грн., що підтверджується банківськими виписками від 27.08.2010 р.  на суму 2 000,00 грн. та від 08.10.2010 р. на суму 1 000,00 грн.

  З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією № 104 від 22.06.2011 р. у якій просив сплатити заборгованість  у розмірі 13 932, 06  грн., яку відповідач залишив без відповіді та задоволення.

          Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання щодо сплати за поставлений товар за договором поставки № 114 від 26.05.2010 р. у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 13 932, 06  грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

          Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказана вимога позивача підлягає  задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 114 від 26.05.2010 р.  є договором поставки.

Відповідно до ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про  купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положенням ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

          Згідно з ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

          Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

  Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

           Матеріалами справи підтверджується, що внаслідок неналежного виконання зобов'язань по оплаті поставленого позивачем товару за Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "Добре" утворилась заборгованість в розмірі 13 932,06 грн.

Станом на час вирішення спору відповідач оплати суми заборгованості за договором поставки № 114 від 26.05.2010 р. не здійснив.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором поставки № 114 від 26.05.2010 р. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 13 932,06 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності  учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського  зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

          Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Як передбачено сторонами у п. 6.4. договору поставки № 114 від 26.06.2010 р. за несвоєчасне перерахування вартості поставленої продукції, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Оскільки штрафні санкції, сплата яких вимагається позивачем відповідно до положень  п. 6.4. договору поставки № 114 від 26.06.2010 р. застосовуються саме у зв'язку із затримкою перерахування коштів у строк, обумовлений договором, тобто за несвоєчасно виконане зобов'язання щодо оплати поставленого товару, останні обраховуються у відсотковому відношенні від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, суд приходить до висновку, що встановлена договором відповідальність передбачає обчислення неустойки у вигляді пені.

Сума пені, що заявлена до стягнення з відповідача, розрахована позивачем відповідно до вимог  Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»та положень ч. 6 ст. 232 ГК України виходячи з облікової ставки, встановленої НБУ у відповідний період, з урахуванням виникнення зобов'язання щодо оплати по сумах, які складають суму боргу та за період прострочення, і підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Добре" в сумі 865,96 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1 549,27 грн. втрат від інфляції та 3 % річних в розмірі 392,18 грн. за період з 09.07.2010 р. до 25.07.2011 р.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача за період з 09.07.2010 р. до 25.07.2011 р. сума втрат від інфляції становить 1 549,27 грн.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок та встановлено, що розмір втрат від інфляції за заявлений позивачем період не відповідає наданому розрахунку і становить 1 230,17 грн.

          З огляду на викладене, вищезазначену вимогу суд задовольняє частково, в сумі 1 230,17 грн.

 Згідно розрахунку позивача за період з 09.07.2010 р. до 25.07.2011 р. сума 3 % річних становить 392,18 грн.

Приймаючи до уваги наведене, зважаючи на те, що відповідач не виконував належним чином свої зобов'язання щодо сплати за поставлену продукцю відповідно до договору поставки № 114 від 26.06.2010 р., суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача  3 % річних 392,18 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищенаведене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі:13 932,06 грн. –основний борг,  1 230,17 грн. –втрат від інфляції та 3 % річних у сумі 392,18  грн. за період з 09.07.2010 р. до 25.07.2011 р.

Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та сплати державного мита, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 49 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?

ВИРІШИВ:

                  1. Позовні вимоги задовольнити частково.

           2. Стягнути з  Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Добре"  (03148, м. Київ, вул. Якуба Колоса, буд. 25, ідентифікаційний код - 35977487)  з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Виробничо-торгової компанії "Круассан" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (65039, м. Одеса, вул. Транспортна, буд. 8, кв. 25, ідентифікаційний код - 21033423) 13 932 (тринадцять тисяч дев'ятсот тридцять два) грн. 06 коп. ––основний борг, 1 230 (одна тисяча двісті тридцять) грн. 17 коп. –втрат від інфляції та 392 (триста дев'яносто два) грн. 18 коп. –3 % річних,  155 (сто п'ятдесят п'ять) грн. 55 коп. - державного мита, 219 (двісті дев'ятнадцять) грн. 29 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

           3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

           4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

                          Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                                                 Пригунова А.Б.

Повне рішення складено: 12.09.2011 р.