Постанова

від 22.04.2008 по справі 20-5/444

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 22 квітня 2008 р.                                                                                   

№ 20-5/444 

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

головуючого     

Овечкіна В.Е.,

суддів

Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за   участю  

представників:

позивача  

- не з'явився, 

відповідача

- ОСОБА_3.,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні   касаційну скаргу

 приватного підприємця ОСОБА_1

на постанову

від  28.01.2008 Севастопольського

апеляційного   господарського  суду

у справі

№20-5/444

за  позовом

приватного підприємця ОСОБА_1

до

МПП "ВКФ "Антант"

про 

стягнення 122500 грн.

заборгованості

До початку судового засідання від

приватного підприємця ОСОБА_1 надійшло клопотання (у формі телеграми) від

17.04.2008 про перенесення розгляду касаційної скарги у даній справі на

пізніший термін, яке підлягає відхиленню у зв'язку з його необгрунтованістю.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду

м.Севастополя від 11.12.2007 (суддя Євдокимов І.В.) позов задоволено - на

підставі ст.ст.173,175,193 ГК України та ст.ст.525,526 ЦК України постановлено

стягнути з МПП "ВКФ "Антант" на користь приватного підприємця

ОСОБА_1 122500 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання

відповідачем своїх зобов'язань щодо передачі майна за договором оренди від

12.06.2004. 

Постановою Севастопольського

апеляційного господарського суду від 28.01.2008 (судді: Борисова Ю.В., Гонтар

В.І., Плут В.М.) рішення скасовано, в позові відмовлено у зв'язку з

безпідставністю позовних вимог до МПП "ВКФ "Антант", як до

неналежного відповідача, оскільки позов грунтується на розписках, оформлених

фізичною особою.

Приватний підприємець ОСОБА_1 у

поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, посилаючись

на порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме ст.ст.33-35

ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що рішенням господарського суду

м.Севастополя від 19.01.2006 року у справі № 20-9/285 між тими ж сторонами

встановлено факт сплати позивачем на користь відповідача 15500 доларів США,

який в силу вимог 35 ГПК України не підлягає доведенню.

Колегія суддів, перевіривши

фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної

інстанції  норм процесуального права, та

заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника відповідача, дійшла

висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова та

рішення від 11.12.2007 -скасуванню з передачею справи на новий розгляд до

господарського суду м.Севастополя з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення про

задоволення позову та приймаючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний

господарський суд виходив з того, що:

12 червня 2004 року між суб'єктом

підприємницької діяльності ОСОБА_1 та малим приватним підприємством

"Виробничо-комерційна фірма "Антант" в особі його власника

ОСОБА_2 в простій письмовій формі укладений договір оренди нерухомого майна -

бару "Антант", розташованого за адресою: м.Севастополь, вул.Бухта

Козача, буд.6А, з подальшим його викупом орендарем. Строк дії договору

сторонами встановлено у 8 місяців, до 20 січня 2005 року.

За договором, орендар (позивач у

справі) був зобов'язаний сплатити власнику - малому приватному підприємству

"ВКФ "Антант" суму в розмірі 15000 доларів СІЛА у наступні

строки: 3000 доларів США в строк до 15 червня 2004 року, 2000 доларів США в

строк до 20 червня 2004 року, 5000 доларів США в строк до 20 липня 2004 року,

останню частку суми позивач зобов'язаний був сплатити в строк до 20 січня 2005

року.

У свою чергу, директор малого

приватного підприємства "ВКФ "Антант" ОСОБА_2 зобов'язувався не

підвищувати вартість приміщення і не здійснювати дій, спрямованих на відчуження

об'єкту оренди в період його оренди.

Також за договором директор малого

приватного підприємства "ВКФ "Антант" зобов'язався продати

об'єкт оренди протягом 10 днів після повної оплати вартості об'єкту за ціною,

не вище обумовленої.

В якості доказів виконання умов

договору оренди нерухомого майна суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1

представив суду розписки, підписані директором малого приватного підприємства

"ВКФ "Антант" ОСОБА_2, згідно з якими ним 12 червня 2004 року

було сплачено ОСОБА_2 2000 доларів США, 05 жовтня 2004 року -13500 доларів США.

Крім того, за твердженням

представника ОСОБА_1, ним були передані директору малого приватного

підприємства "ВКФ "Антант" ОСОБА_2 1300 доларів США згідно з

розписками від 25 вересня 2004 року, 27 вересня 2004 року, 29 вересня 2004

року, 01 жовтня 2004 року, 04 жовтня 2004 року 30100,00 грн. і 1300 доларів

США, а всього грошова сума в розмірі 37250 грн. в якості орендної плати.

Встановлено, що позивач у 2005 році

звертався до господарського суду з позовом до відповідача про визнання дійсною

угоди купівлі-продажу бару "Антант" та просив визнати за ним право

власності на зазначене нерухоме майно. Рішенням господарського суду міста

Севастополя від 19.01.2006 року ОСОБА_1 в позові відмовлено, договір сторін б/н

від 12.06.04 оренди майна визнано неукладеним (а.с.22-25).

Також судом встановлено, що

18.10.2004 року ОСОБА_2 помер. Заявою від 16.10.2004, засвідченою нотаріально,

ОСОБА_2, власник малого приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми

„Антант", передав корпоративні права на це підприємство на користь

ОСОБА_3, яка 28.10.2004 року зареєструвала юридичну особу на своє ім'я на праві

приватної власності. Керівником підприємства стала також ОСОБА_3.

З пояснень представника відповідача

- ОСОБА_3, вона була дружиною ОСОБА_2, після смерті якого є інші спадкоємці

першої черги за законом, заповіту покійний не лишив.

Крім того, з пояснень вказаного

представника слідує, що судовий спір стосовно грошової суми, заявленої

позивачем до стягнення в даній справі, розглядається також за позовом ОСОБА_1

до спадкоємців ОСОБА_2 в Гагарінському районному суді м.Севастополя. Ухвалою

суду провадження у вказаній справі зупинено до розгляду позову приватного

підприємця ОСОБА_1 та набрання законної сили рішенням господарського суду у

даній справі. Дані обставини представником ОСОБА_1 не заперечувались.         

Апеляційний господарський суд

визнав правовідносини між сторонами даного спору в частині боргових зобов'язань

такими, що виникли не з договірних відносин суб'єктів підприємницької

діяльності, а з відносин між фізичними особами, що є підставою для відмови в

позові до приватного підприємства ВКФ "Антант" про стягнення суми

заборгованості, як до неналежного відповідача.

Цей висновок ґрунтується на

обставинах визнання неукладеним договору оренди від 12.06.2004 та встановлених

судовим рішенням від 19.01.2006 у справі №20-9/285 фактах, які в силу вимог ч.2

ст.35 Господарського процесуального кодексу України не доводяться знову при

вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи те, що розписки, на підставі

яких заявлено позов, написані фізичною особою ОСОБА_2, причому його підпис на

деяких розписках представниками відповідача заперечується, а також те, що

вказані в розписках суми на розрахункові рахунки ВКФ "Антант" не

надходили, для юридичної особи такі дії директора ОСОБА_2 ніяких наслідків не

мали, апеляційна інстанція визнала необґрунтованим позов ОСОБА_1 в частині

стягнення з відповідача суми заборгованості.

Щодо позовних вимог в частині

стягнення з відповідача суми орендних платежів, апеляційний суд також визнав їх

безпідставними з огляду на те, що позивачем фактично здійснювалась

підприємницька діяльність в зазначеному вище барі "Антант" у період

дії між сторонами договору оренди, про що позивач стверджував під час судового

розгляду вимог щодо визнання права власності на бар, та про що зазначено в

рішенні господарського суду м.Севастополя від 19.01.2006 року у справі

№20-9/285.

Суд апеляційної інстанції дійшов

правильного висновку про те, що спірні правовідносини між сторонами в частині

боргових зобов'язань насправді є відносинами між фізичними особами, а не

договірними відносинами за участю суб'єктів підприємницької діяльності,

оскільки розписки, на яких власне і грунтуються позовні вимоги, складені та

підписані фізичною особою ОСОБА_2, причому вказані в розписках суми на

розрахункові рахунки МПП "ВКФ "Антант" не надходили, а тому

вказані дії колишнього керівника МПП "ВКФ "Антант" ОСОБА_2 не

породжують правових наслідків для відповідача як юридичної особи.

Проте, колегія не може погодитися з

подальшим висновком апеляційного суду про наявність підстав саме для відмови в

позові за результатами розгляду даного спору по суті з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.179 ГК України

майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання

або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними

особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними

зобов'язаннями.

Згідно ст.51 ЦК України до

підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові

акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не

встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до ст.198 ГК України

платежі  за  грошовими 

зобов'язаннями,  що  виникають у господарських відносинах, здійснюються

у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не

встановлено законом. Грошові зобов'язання учасників господарських відносин

повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання

можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти

господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті

відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній

валюті, здійснюється відповідно до закону.

Судом апеляційної інстанції на

підставі ретельної правової оцінки умов договору оренди від 12.06.2004, наявних

у справі розписок (а.с.8-11), складених та підписаних фізичною особою -

ОСОБА_2, та інших доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено, а

позивачем не спростовано факт укладення зазначеного договору, грошові

зобов'язання за яким в порушення вимог ст.ст.192,524,533 ЦК України та

ст.ст.189,198 ГК України виражено сторонами в іноземній валюті та виконано в

іноземній валюті готівкою.

Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України

наведені факти не підлягають доведенню як такі, що встановлені постановою

Вищого господарського суду України від 06.06.2006 у справі №20-9/285 між тими ж

сторонами. Окрім того, зазначеною постановою також встановлено, що за своєю

правовою природою договір оренди від 12.06.2004 в дійсності є договором

купівлі-продажу нерухомого майна з розстроченням платежу, що, в свою чергу, є

додатковим підтвердженням факту неукладеності договору оренди приміщення бару

"Антант", розташованого за адресою: м.Севастополь, вул.Бухта Козача,

буд.6А, та обумовленої цим відсутності виникнення орендних правовідносин між

сторонами по справі.

Як встановлено судами та не

заперечується скаржником, позовні вимоги про стягнення заборгованості

грунтуються виключно на розписках, складених та підписаних фізичною особою

ОСОБА_2, а вказані в розписках суми грошових коштів на розрахункові рахунки МПП

"ВКФ "Антант" не надійшли.

Судами попередніх інстанцій також

не враховано той факт, що зі сторони орендаря договір від 12.06.2004 підписано

фізичною особою -ОСОБА_1, оскільки статус приватного підприємця позивач набув

лише з 21.09.2004 року, що підтверджується відповідним свідоцтвом (а.с.26).

Таким чином, предмет договору від

12.06.2004 та суб'єктний склад його сторін переконливо свідчать про відсутність

виникнення на підставі нього господарських відносин, оскільки цей договір не

був укладений між двома господарюючими суб'єктами з метою здійснення

господарської діяльності, а тому цією угодою не породжуються господарські  зобов'язання в розумінні ст.179 ГК України.

Згідно з ч.1 ст.12 ГПК України

господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при  укладанні, зміні, розірванні і виконанні

господарських договорів.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України

суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених,

невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із

цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших

правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами

іншого судочинства.

Отже, справи у спорах, що виникають

з цивільних, в тому числі спадкових правовідносин, якщо хоча б однією із сторін

у спорі є громадянин, підвідомчі районним судам, та підлягають розгляду в

порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч.1 ст.1282 ЦК України

спадкоємці зобов'язані задовольнити 

вимоги   кредитора повністю, але в

межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із  спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги

кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Як встановлено апеляційним судом, у

зв'язку зі смертю ОСОБА_2 в жовтні 2004 року корпоративні права на МПП

"ВКФ "Антант" перейшли до ОСОБА_3 в порядку спадкування. Крім

того, з пояснень представника позивача господарському суду стало відомо, що

справа за позовом ОСОБА_1 до спадкоємців ОСОБА_2 стосовно грошової суми,

заявленої позивачем до стягнення в даній справі, також знаходиться в

провадженні Гагарінського районного суду м.Севастополя.

Зважаючи на викладене, не

виключається наявність підстав вважати, що даний спір за участю приватного

підприємця та спадкоємців ОСОБА_2 повинен розглядатися в порядку цивільного

судочинства, незважаючи на те, що договір оренди від 12.06.2004 зі сторони

ОСОБА_2 засвідчено печаткою МПП "ВКФ "Антант".

Наведене вище свідчить про неповне

з'ясування судами обставин справи та є підставою для її передачі на новий

розгляд до суду першої інстанції.

У зв'язку з цим касаційна інстанція

вважає за необхідне на підставі ст.11112 ГПК України доручити суду

першої інстанції при новому розгляді справи врахувати вимоги ст.ст.35,80 ГПК

України та вирішити питання про наявність підстав для припинення позовного

провадження у даній справі.

Враховуючи викладене та керуючись

ст.ст.1115,1117-11112 Господарського

процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного

підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення господарського суду

м.Севастополя від 11.12.2007 та постанову Севастопольського апеляційного

господарського суду від 28.01.2008 у справі №20-5/444 скасувати з передачею

справи на новий розгляд до господарського суду м.Севастополя.

Головуючий, суддя                          В.Овечкін

Судді:                                                                                                                             

Є.Чернов

В.Цвігун