Постанова

від 21.04.2008 по справі 3/626

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м

 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025, 

м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

місто

Київ

16  год. 14 хв.

 21.04.2008 р.                                                                                                    

№ 3/626 

Окружний

адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючої судді

Блажівської Н. Є., суддів Вовка П. В. та Цвіркуна Ю. І., при секретарі судового

засідання Серпутько Т. С.

За

участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1(довідка НОМЕР_1), ОСОБА_2.

(представник за усним клопотанням, студентський квиток серії НОМЕР_2)

від

відповідача: Гармаш

К.Г. (довіреність № 7/3-21-331  від 26

грудня 2007 року)

перекладач: Карнаушенко В.В.

За

результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За

позовом                         

Громадянки

Афганістану ОСОБА_1(надалі -Позивач)

до

Державного

комітету України у справах національностей та релігій (надалі

-Відповідач) 

про

скасування

рішення та зобов'язання вчинити дії    

          На підставі частини 3 статті 160

Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 21 квітня

2008 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В

          Громадянка Афганістану

ОСОБА_1звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними

вимогами до Державного комітету у справах національностей та релігій про

скасування рішення Відповідача № 1040 від 23 грудня 2007 року та зобов'язання

прийняти рішення про надання статусу біженця.

Позовні

вимоги мотивовані тим, що будучи жертвою переслідувань через належність до

певної соціальної групи та маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою

переслідувань у майбутньому, ОСОБА_1залишила Афганістан та прибула до України,

де звернулась за наданням статусу біженця. Позивач вважає необґрунтованим

рішення Відповідача про відмову в наданні статусу біженця в зв'язку з тим, що

існують реальні побоювання повернутися на Батьківщину. А саме, представник

Позивача зазначає, що ОСОБА_1належить до групи незахищених жінок в Афганістані

та є родичкою співробітників режиму, до якого теперішній правлячий режим був

опозиційним.

Відповідач

проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні

позовних вимог. Представник Державного комітету у справах національностей та

релігій зазначив, що у Позивача відсутні побоювання стати жертвою переслідувань

за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до

певної соціальної групи або політичних переконань.

Розглянувши

подані сторонами документи та матеріали справи, 

заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, всебічно і

повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги,

об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і

вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків:

Громадянка

Афганістану ОСОБА_1, 1980 року народження, за національністю пуштунка, за

віросповіданням сунітка.

5

липня 2005 року Позивач звернулась із заявою про надання статусу біженця до

Управління міграційної служби у місті Києві Державного комітету України у

справах національностей та релігій. В даній заяві, зокрема вказала, що причиною

виїзду з Афганістану є ворожнеча з правлячою владою та вказала, що її та сестру

хотіли насильно видати заміж.

На

співбесіді 12 липня 2005 року ОСОБА_1повідомила, що покинула Батьківщину в 2004

році через конфлікт з ОСОБА_3, який працював в уряді Афганістану. Також

повідомила, що її насильно намагались віддати заміж, її брата та батька було

вбито. Зазначила, що її та сестру побили в зв'язку з відмовою укласти шлюб з

ОСОБА_3 чи його сином ОСОБА_4. На питання чому заявник вирішила приїхати саме в

Україну, вона відповіла, що Україна була лише транзитною територією і вони

рухались на захід, але на кордоні їх було затримано. 

За

наслідками співбесіди 12 липня 2005 року було складено висновок де вказано, що

на підставі прийнятої заяви та проведеної співбесіди, заявником була

повідомлена  інформація, що потребує

додаткового вивчення  та існує

доцільність прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання

щодо надання статусу біженця.

8

грудня 2005 року Управлінням міграційної служби в місті Києві було складено

висновок про відмову в наданні статусу біженця громадянці Афганістану ОСОБА_1.

26 червня 2006 року Державний комітет у справах національностей та міграцій

прийняв рішення № 605 про відмову в наданні статусу біженця  ОСОБА_1.

Рішенням

№ 1040 від 23 листопада 2006 року Державний комітет у справах національностей

та міграцій відмовив ОСОБА_1 в наданні статусу біженця.

8

лютого 2007 року Державним комітетом у справах національностей та міграцій було

прийнято рішення № 605/42 про скасування рішення № 605 від 26 червня 2006 року

про відмову в наданні статусу біженця 

ОСОБА_1.

15

лютого 2007 року Управлінням міграційної служби в місті Києві було прийнято

наказ № 83 про прийняття документів від громадянки Афганістану ОСОБА_1до

оформлення для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

На

співбесіді 26 лютого 2007 року Позивач вказала, що виїхала з Афганістану в

травні 2003 року і хотіла потрапити до будь-якої країни, яка б її прийняла.

Також зазначила, що з народження проживала в Афганістані. В 1993 році до влади

прийшли моджахеди і її батька та брата вбили. В 2003 році ОСОБА_3, який вбив її

родичів хотів насильно одружити себе і сина на ОСОБА_1 та її сестрі.

Документів, які підтверджували факт переслідувань або загрози переслідувань,

Позивачка не надала.

4

травня 2007 року Управлінням міграційної служби в місті Києві було прийнято

висновок про доцільність відмовити ОСОБА_1 в наданні статусу біженця.

Відповідно

до абзацу 5 статті 10 Закону України «Про біженців»№ 2557-III від 21 червня

2001 року (надалі -ЗУ «Про біженців») статус біженця не надається особі яка

вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності,

як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин неполітичного

характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу

біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких

злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації

Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом 2

статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана

біженцем або отримала притулок в іншій країні; яка до прибуття в Україну з

наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього

абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які

народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків

(дітей, онуків).

Під

біженцем, відповідно до положень статті 1 Закону розуміється особа, яка не є

громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою

переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства

(підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває

за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися

захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких

побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами

країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає

повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Зважаючи

на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства

Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5

статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для

кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як

осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті

захисту, що надається»від 27 квітня 2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими,

якщо виконуються такі умови:

-

заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

- усі

важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне

пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

-

твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать

конкретній та загальній інформації за його справою;

-

заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник

не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви;

-

встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

В

судовому засіданні представником Позивача не надано аргументованих та

обґрунтованих пояснень з урахуванням вищевикладених критерії про причини, з

яких Позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності.

Зважаючи на це та враховуючи інформацію надану самим Позивачем не

підтверджується наявність умов, передбачених абзацом 2 статті 1 Закону.

Таким

чином, суд доходить до висновку, що наявність в Афганістані певних

переслідувань громадян, не може бути ствердженням того, що такі переслідування

мали місце відносно Позивача.

Посилання

представника Позивача на те, що при поверненні його довірителя на Батьківщину

можуть мати місце обґрунтовані побоювання зазнати переслідування, суд не може

прийняти до уваги, оскільки вони не підтверджуються ніякими достовірними

доводами і носять характер припущення.

Суд

також звертає увагу сторін на те, що як зазначає ОСОБА_1, її батька та старшого

брата вбили моджахеди в 1993 році. В 2003 році ОСОБА_3, який вбив її родичів

хотів насильно одружити себе і сина на ОСОБА_1 та її сестрі. Тобто, після

вбивства родичів Позивачки, з 1993 року по 2003 рік вона вільно проживала в

Афганістані і не зверталась за допомогою у зв'язку із переслідуванням.

Оскільки

Відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України, в тому числі положеннями Закону України «Про біженців»,

підстави для визнання його дій неправомірними відсутні.

Таким

чином, Позивач не надав суду належних доказів, як це передбачено частиною 1

статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що

розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах

змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні

перед судом їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу

адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що кожна сторона

повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За

таких обставин суд приходить до висновку, що обставини, якими обґрунтовуються

вимоги Позивача, щодо скасування Рішення Державного комітету України у справах

національностей та міграції № 1040 від 23 листопада 2007 року та зобов'язання

Відповідача прийняти рішення про надання Позивачу статусу біженця -  Позивачем не доведено.

Виходячи

з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного

законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в

позовній заяві доводи Позивача є необґрунтованими, а тому в задоволенні

позовних вимог слід відмовити.

На

підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 158-163, 167 Кодексу

адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва  -

П О С Т А Н О В И В

          У задоволенні позовних вимог

-відмовити повністю.

          Постанова, відповідно до частини 1

статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили

після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого

цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

          Постанова може бути оскаржена до суду

апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення за правилами,

встановленими статтями  185-187 Кодексу

адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої

інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом

двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без

попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у

строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

   Головуюча Суддя                                                                            

Н. Є. Блажівська

                        Суддя                                                                                 

П. В. Вовк

                        Суддя                                                                                 

Ю. І. Цвіркун