Рішення

від 17.07.2008 по справі 20-2/560

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-2/560

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"17" липня 2008 р. справа № 20-2/560

за позовом   Севастопольської міської державної адміністрації

                     (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 2)

до відповідачів приватного підприємства «Таір»

                     (99011, м. Севастополь, вул. Радянська, 10, кв. 15)

                  Державного підприємства «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство»

                     (99011, м. Севастополь, вул. Новікова, 60 А)

про  визнання договору недійсним;

за позовом третьої  особи, яка заявляє  самостійні вимоги на предмет спору

Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3)

до відповідачів приватного підприємства «Таір»,  

державного підприємства «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство»

про  визнання договору недійсним;

за участю прокурора міста Севастополя (99011, м. Севастополь, вул. Павліченко , 1).

                                                                                                                                    Суддя Шевчук Н.Г.

Представники:

прокурора –Шульга А.М., посвідчення № 438 від 20.02.2006.

позивача –не з'явився;

відповідачів:

         ПП „Таір” –Хапанцев А.Є., директор, наказ № 1 від 02.08.2007;

         ДП „Севастопольське досвідне лісомисливське господарство” –не з'явився;

третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги –Близнюк О.А.,  довіреність №03-15/1 від

                                                                                     08.01.2008.

СУТЬ СПОРУ:

         Севастопольська міська державна адміністрація звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовом до приватного підприємства «Таір»(далі –ПП «Таір»), державного підприємства «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство»(далі –ДП «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство») про визнання недійсним договору № 97/06 від 20.12.2006 про спільну діяльність у сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності.

06.02.2008 від Севастопольської міської Ради надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Ухвалою від 11.02.2008 суд задовольнив клопотання Севастопольської міської Ради та допустив її до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

12.03.2008 (вх.№ 4586) прокурор міста Севастополя в порядку, передбаченому статтею                 29 Господарського процесуального кодексу України, повідомив про вступ у  справу.

У процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог третя особа –Севастопольська міська Рада заявила самостійний позов до ПП «Таір»та ДП «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство»про визнання недійсним договору № 97/06 від 20.12.2006 про спільну діяльність у сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності. Ухвалою суду від 10.04.2008 порушено провадження у справі за позовом Севастопольської міської Ради та вирішено розглядати її спільно зі справою за первісним позовом.

Позивач за первісним позовом –Севастопольська міська державна адміністрація та відповідач - ДП «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство»у судові засідання жодного разу не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідач –ПП «Таір»проти задоволення первісного позову та позову третьої особи з самостійними вимогами заперечує, з підстав, викладених у відзиві на позов.

Прокурор позовні вимоги Севастопольської міської Ради підтримує у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора, представників ПП „Таір” та Севастопольської міської Ради,  суд

в с т а н о в и в:

         Відповідно до пункту 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину  стороною (сторонами) вимог, які встановлені  частинами першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

         Такими вимогами є:

- зміст правочину  не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також  моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин,  повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника право чину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

     - правочин, що вчиняється  батьками (усиновителями), не може  суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

20.12.2006 між ДП «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство»(Сторона-1) та ПП «Таір»(Сторона-2) був укладений договір № 97/06 про спільну діяльність у сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності (далі –Договір).

Предметом договору  відповідно до пункту 2.2 Договору є спільна діяльність Сторін по реалізації спільного проекту, відповідно до пункту 2.1 Договору, а саме: спрямування сторонами договору власних дій та зусиль на створення об'єкту садово-паркового призначення, а також проектування та будівництво (реконструкція) об'єкту стаціонарної рекреації, його соціально-технічне забезпечення, належну експлуатацію, організацію та управління майном, яке протягом дії цього договору є спільною сумісною власністю сторін договору.

Відповідно до пункту 3.1 Договору Сторона-1 здійснює пайовий внесок (пай) у вигляді надання Стороні –2 обмеженого речового права користування земельною ділянкою для забудови               (сервітут і суперфіцій) площею 6,0999 га, на якій буде здійснений спільний проект відповідно до умов Договору.

Згідно підпункту 3.1.1 Сторона-1 надає Стороні-2 право користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) для досягнення мети цього договору безоплатно.

Підставою виникнення у Сторони-2 права користування земельною ділянкою (пункт 3.1 цього договору) для забудови є цей договір, а також положення пункту 2 статті 402, статей 413-415 Цивільного кодексу України (підпункт 3.1.2 Договору).

Відповідно до підпункту 3.1.3 Договору Сторона-2 отримує право користування земельною ділянкою 6,0999 (додаток № 1) з правом здійснення забудови цієї ділянки.

У пункті 3.1.6 Договору зазначено, що право користування земельною ділянкою, що становить розмір пайової участі Сторони-1, належить Стороні-1 відповідно до чинного законодавства.

Крім того, договір містить 6 Додатків до нього, які , як вказано у договорі, є його невід'ємною частиною.

Укладення зазначеного договору і стало підставою для звернення Севастопольської міської державної адміністрації з позовом про визнання його недійсним з тих підстав, що спірна земельна ділянка віднесена до зони рекреації та є землями лісогосподарського призначення, у зв'язку з чим укладенням договору сторони порушили приписи статей 55, 57, 123, 124, 149 Земельного кодексу України.

Крім того, позивач посилається, на той факт що земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту місто Севастополь, адміністрація є власником земельної ділянки і відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України є органом який може розпоряджатися спірною земельною ділянкою, однак адміністрація ніякої згоди на укладення договору не надавала.

Заслухавши представників відповідача, третьої особи, прокурора, дослідивши надані сторонами документи, суд вважає вимоги позивача за первісним позовом такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідно сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів –відповідні органи виконавчої влади.

У місті Севастополі землі не розмежовані на землі державної і комунальної власності, а тому в силу пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України суб'єктом розпорядження спірною земельною ділянкою є Севастопольська міська Рада.

Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд не приймає довід позивача, що земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту місто Севастополь у зв'язку з тим, що позивач не надав докази на підтвердження зазначеного.

До того ж, землі міста Севастополя не поділяються на землі населеного пункту місто Севастополь та землі, які знаходяться за його межами.

Відповідно до вимог частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи та організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Севастопольська міська державна адміністрація не є суб'єктом правовідносин щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, обставини, які б свідчили б про порушення або оспорювання його прав або охоронюваних законом інтересів на цю земельну ділянку, відсутні, а тому не є особою, яка має право звертатися до суду з позовною заявою про визнання договору недійсним.

Суб'єктом позовних вимог про визнання договору недійсним в даному випадку може бути прокуратура та Севастопольська міська Рада.

Розглянувши позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного договору, ДП «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство» передало ПП «Таір»у користування для забудови земельну ділянку площею 6,0999 га, яка знаходиться в Орлинівському лісництві, квартал № 20, виділ 26,29,30.

Статтею 375 Цивільного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.  Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після отримання його власником або користувачем документу, який посвідчує право власності або право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

ДП «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство»не надало жодних документів, які б підтверджували наявність у нього оформленого права на спірну земельну ділянку в розумінні статті 125 Земельного кодексу України.

Будь-які докази наявності у ДП «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство»прав на цю земельну ділянку відсутні.

Крім того, рішенням суду від 05.06.2007 у справі № 2-17/7002-2007 також встановлено, що у ДП «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство» відсутні правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку, що не оспорювалося ним  та навіть підтверджувалося довідкою.

Викладене свідчить, що ДП «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство»не є землекористувачем земельної ділянки в розумінні статті 125 Земельного кодексу України.

Таким чином, ДП «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство»не мало правових підстав щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, не мало права передавати право користування земельною ділянкою.

Як вже зазначалося вище, у місті Севастополі землі не розмежовані на землі державної і комунальної власності, а тому в силу пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України суб'єктом розпорядження спірною земельною ділянкою є Севастопольська міська Рада.

Порядок надання земельних ділянок в оренду передбачений статтями 123, 124 Земельного кодексу України.

Також слід зазначити, що відповідно до статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка –це частина земної поверхні з встановленням меж, певним місцем розташування.

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 02.04.2002 № 449 державний акт про право власності на земельну ділянку містить в якості обов'язкових реквізитів земельної ділянки, як об'єкта права:

-          площу земельної ділянки,

-          місце розташування земельної ділянки,

-          цільове призначення земельної ділянки,

-          план земельної ділянки, з встановленням його меж та координат, виконаний відповідно до норм законодавства про землеустрій.

Відповідно до пункту „в” частини 1 статті 20, пункту „д” частини 2 статті 25 Закону України «Про землеустрій»проведення землеустрою та підготовка документів з землеустрою є обов'язковим при відведенні земельної ділянки.

Спірна земельна ділянки знаходиться у фактичному користуванні  ДП «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство», проекту відведення та документів з землеустрою на дану земельну ділянку не розроблялося.

Таким чином, передати право на об'єкт, якого не існує як об'єкту майного права, неможливо.

Крім того спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду.

Згідно вимог статті 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть надаватися тільки в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Таким чином, спірна земельна ділянка може використовуватися тільки для ведення лісового господарства.

Як вбачається з укладеного сторонами договору, використання земельної ділянки передбачається для будівництва (реконструкції) об'єкту стаціонарної рекреації.

Викладене свідчить, що укладенням спірної угоди сторонами фактично змінено цільове призначення земельної ділянки із земель лісного фонду на землі рекреації. Однак, будь-якого рішення щодо  зміни цільового призначення земельної ділянки органами місцевого самоврядування не приймалось.

Це суперечить вимогам частини 2 статті 20 Земельного кодексу України, якою встановлено, що зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення щодо надання цих земель у користування.

Згідно вимог статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для  визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Крім того,  Договором передбачено наявність 6 Додатків, як невід'ємних частин договору.

Дослідивши надані ПП «Таір»додатки до договору суд встановив, що Додатки №№ 3, 5 датовані 16.06.2007, тобто, через шість місяців після укладення договору.

Викладене свідчить, що на момент укладення сторонами оскаржуваного договору Додатки № 3, 5 були відсутні.

Таким чином, на момент укладення договору сторонами не були дотримані вимоги частин першої статті 203 Цивільного кодексу України, що згідно пункту 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою визнання цього договору недійсним.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку щодо правомірності вимог Севастопольської міської Ради щодо визнання недійсним  договору від 20.12.2006  № 97/06 про спільну діяльність у сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності, укладеного між ДП «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство»та ПП «Таір».  

Витрати Севастопольської міської Ради по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до частини другої статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          У позові Севастопольській міській державній адміністрації відмовити.

2.   Позов Севастопольської міської Ради задовольнити.

3.          Визнати недійсним  договір від 20.12.2006 № 97/06 про спільну діяльність у сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності, укладений між державним підприємством «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство» та приватним підприємством «Таір»з моменту укладення.  

4.          Стягнути з приватного підприємства «Таір» (99011, м. Севастополь, вул. Радянська, 10, кв. 15, код у ЄДРПОУ 32368683, відомості про наявні розрахункові рахунки в установах банків відсутні) на користь Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3, код у ЄДРПОУ 24872845) витрати по сплаті державного мита у сумі 42,50 грн. (сорок дві грн. 50 коп.); витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 59,00 грн. (п'ятдесят дев'ять грн. 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.          Стягнути з державного підприємства „Севастопольське досвідне лісомисливське господарство» (99011, м. Севастополь, вул. Новікова, 60-а, код у ЄДРПОУ 00992266, відомості про наявні розрахункові рахунки в установах банків відсутні) на користь Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3, код у ЄДРПОУ 24872845) витрати по сплаті державного мита у сумі 42,50 грн. (сорок дві грн. 50 коп.); витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 59,00 грн. (п'ятдесят дев'ять грн. 00 коп.).

     Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

            Суддя                                                                                                                  Н. Г. Шевчук

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84

Господарського процесуального кодексу України

і підписано 22.07.2008