Постанова

від 20.11.2008 по справі 20-2/560

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20-2/560

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 20 листопада 2008 р.                                                                                    № 20-2/560  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого      Грейц К.В.,

суддів:Глос О.І., Бакуліної С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПП "Таір"

на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 02.09.2008 р.

у справі№20-2/560

господарського суду м.Севастополя

за позовомСевастопольської міської державної адміністрації

до відповідача-1:ПП "Таір"

до відповідача-2:Державного підприємства "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство"

про визнання договору недійсним

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет споруСевастопольської міської ради

до ПП "Таір"

провизнання договору недійсним

за участюпрокурора м.Севастополя

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:не з'явився

від відповідача:не з'явився

від третьої особи:не з'явився

від прокуратури:Попенко О.С. —прокурор відділу Генеральної прокуратури України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Севастополя від 17.07.2008 р. у справі №20-2/560 (суддя Шевчук Н.Г.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.09.2008 р. (судді: Заплава Л.М., Латинін О.А., Голик В.С.), у позові Севастопольської міської державної адміністрації до ПП "Таір", Державного підприємства "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" про визнання договору недійсним відмовлено; позов Севастопольської міської ради задоволено: визнано недійсним договір від 20.12.2006 р. №97/06 про спільну діяльність у сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності, укладений між Державним підприємством "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" та ПП "Таір" з моменту укладення; стягнуто з ПП "Таір" на користь Севастопольської міської ради витрати зі сплати державного мита у сумі 42,50 грн.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 59,00 грн.; стягнуто з Державного підприємства "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" на користь Севастопольської міської ради витрати зі сплати державного мита у сумі 42,50 грн.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 59,00 грн.

У касаційній скарзі ПП "Таір" просить скасувати рішення господарського суду господарського суду м.Севастополя від 17.07.2008 р., постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.09.2008 р. у справі №20-2/560 у повному обсязі та прийняти нове рішення у даній справі, яким відмовити в задоволенні первісного позову та позовних вимог третьої особи, посилаючись на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки: по-перше, незважаючи на відсутність Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Державне підприємство "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" є належним землекористувачем (якому земельна ділянка була передана в користування рішенням Севастопольської міської ради народних депутатів від 03.03.1979 р. №7/221), який мав право укладати договір про спільну діяльність і передавати ПП "Таір" право користування земельною ділянкою для забудови; по-друге, сторони договору про спільну діяльність не змінювали цільове призначення земельної ділянки із земель лісового фонду на землі рекреації; по-третє, оскільки спірна земельна ділянка перебуває в державній власності, то вирішення питання про передачу цієї земельної ділянки юридичним особам належить до компетенції місцевої державної адміністрації, а не місцевої ради.

Позивач, відповідач і третя особа не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника прокуратури, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши правильність застосування гос подарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

20.12.2006 р. між Державним підприємством "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" (сторона 1) та приватним підприємством "Таір" (сторона 2) було укладено договір №97/06 про спільну діяльність в сфері лісогос подарства і рекреаційної діяльності, предметом якого є спільна діяльність сторін договору з реалізації спільного проекту, а саме: створення об'єкта садово-паркового призначення, а також проектування та будівництво (реконструкція) об'єкта стаціонарної рекреації, його соціально-технічне забезпечення, належну експлуатацію, організацію та управління майном, яке протягом дії цього договору є спільною сумісною власністю сторін цього договору.

Відповідно до пп. 2.2.1 договору спільний проект містить в собі три етапи: 1 —створення об'єкта садово-паркового призначення, 2 —зміну цільового призначення земельної ділянки, а також 3 — проектування і будівництво (рекон струкція) об'єктів житлово-цивільного призначення, стаціонарної рекреації з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою, зазначеному в п. 1.2 цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору сторона-1 для досягнення цілей і задач, зазначених цим договором, робить пайовий внесок (пай) у вигляді надання стороні-2 обмеженого речового права користування земельною ділянкою для забудови (сервітут і суперфіцій) площею 6,0999 га (Орлинівське лісництво, квартал №20, виділ №26, 29, 30), на якій буде здійснений спільний проект відповідно до умов цього договору.

Згідно з пп. 3.1.1 договору сторона-1 надає стороні-2 право користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) для досягнення мети цього договору безоплатно.

Відповідно до п. 5.2 договору після завершення будівництва об'єкта стаціонарної рекреації, введення його до експлуатації, сторони набувають права спільної часткової власності на майно, створене за умов цього договору пропорційно розміру пайового внеску на момент виконання цього договору в натурі, та відповідно до проекту будівництва об'єкта стаціонарної рекреа ції.

Вважаючи, що договір про спільну діяльність у сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності від 20.12.2006 р., укладений між Державним підприємством "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" та приватним підприємством "Таір", не відповідає нормам діючого земельного, лісового та цивільного законодавства (оскільки в порушення ст.ст. 1021, 123, 124 Земельного кодексу України передача земельної ділянки в користування зі зміною цільового призначення здійснена без згоди власника землі та без проекту відведення земельної ділянки), Севастопольська міська державна адміністрація 14.12.2007 р. звернулася до господарського суду м.Севастополя з позовом до ПП "Таір" та Державного підприємства "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" про визнання недійсним договору про спільну діяльність у сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності від 20.12.2006 р., укладеного між Державним підприємством "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" та приватним підприємством "Таір".

06.02.2008 р. Севастопольською міською радою було подано клопотання №03-15/518 про залучення її в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою господарського суду м.Севастополя від 11.02.2008 р. у справі №20-2/560 було допущено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Севастопольську міську раду.

08.04.2008 р. Севастопольська міська рада заявила самостійні вимоги на предмет спору і звернулася до господарського суду м.Севастополя з позовом до Державного підприємства "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" та  ПП "Таір" про визнання недійсним договору від 20.12.2006 р. №97/06 про спільну діяльність у сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності, укладеного між Державним підприємством "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" та ПП "Таір", на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 21, 57, 125 Земельного кодексу України, ст. 26 Господарського процесуального кодексу України, оскільки: по-перше, ДП "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" за відсутності документів, які посвідчують його право власності або право користування земельною ділянкою, відповідно до умов спірного договору передає ПП "Таір" неіснуюче право користування вказаною земельною ділянкою для забудови; по-друге, в порушення ст. 57 Земельного кодексу України (згідно з якою спірна ділянка, яка відноситься до земель лісового фонду, може використовуватися лише для ведення лісового господарства) відповідач-2 передає відповідачу-1 земельну ділянку для будівництва об'єкта стаціонарної рекреації, тобто фактично змінює цільове призначення земельної ділянки з земель лісового фонду на землі рекреації за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення землі; по-третє, відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Відмовляючи у задоволенні позову Севастопольській міській державній адміністрації та задовольняючи позов Севастопольської міської ради про визнання недійсним договору від 20.12.2006 р. №97/06 про спільну діяльність у сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності, укладеного між Державним підприємством "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" та ПП "Таір", господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: по-перше, враховуючи, що в м.Севастополі землі не розмежовані на землі державної та комунальної власності, то відповідно до п. 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України суб'єктом розпорядження спірною земельною ділянкою є Севастопольська міська рада; по-друге, у ДП "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" відсут ні документи, які відповідно до ст.ст. 125–126 Земельного кодексу України посвідчують право власності або право постійного користування земельною ділянкою (яка знаходиться у фактичному користуванні у відповідача-2), у зв'язку з чим відповідач-2 не мав правових підстав для розпорядження спірною земельною ділянкою, в т.ч. передавати право користування цією земельною ділянкою для забудови; по-третє, внаслідок укладення спірної угоди сторонами фактично змінено цільове призначення земельної ділянки із земель лісового фонду на землі рекреації за відсут ності рішення органу місцевого самоврядування щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що суперечить вимогам ст. 20 Земельного кодексу України і є підставою для визнання спірної угоди недійсною згідно зі ст. 21 Земельного кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову Севастопольської міської державної адміністрації та наявності підстав для задоволення позову Севастопольської міської ради про визнання недійсним договору від 20.12.2006 р. №97/06 про спільну діяльність у сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності, укладеного між Державним підприємством "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" та ПП "Таір", є законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Відповідно до п. 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідно сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів —відповідні органи виконавчої влади.

Господарськими судами встановлено, що у місті Севастополі землі не розмежовані на землі державної та комунальної власності, а тому в силу п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що Севастопольська міська рада є суб'єктом розпорядження спірною земельною ділянкою, є правомірними.

Господарськими судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що предметом позову є визнання недійсним договору від 20.12.2006 р. №97/06 про спільну діяльність в сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності, предметом якого є створення об'єкта садово-паркового призначення, а також проектування та будівництво об'єкта стаціонарної рекреації.

Згідно з пп. 2.2.1 договору спільний проект містить в собі три етапи: 1 —створення об'єкта садово-паркового призначення, 2 —зміну цільового призначення земельної ділянки, а також 3 —проектування і будівництво (реконструкція) об'єктів житлово-цивільного призначення, стаціонарної рекреації з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою, зазначеному в п. 1.2 цього договору.

Згідно з умовами п. 3.1 договору ДП "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" робить пайовий внесок у вигляді надання ПП "Таір" права користування земельною ділянкою для забудови (сервітут і суперфіцій) площею 6,0999 га (розташованої за адресою: Орлинівське лісництво, квартал №20, виділ №26, 29, 30 —додаток №1), на якій буде здійснений спільний проект.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документу, який посвідчує право власності або право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (ст. 126 Земельного кодек су України).

Статтею 375 Цивільного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 413 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій).

Господарськими судами встановлено та матеріалами справи підтверд жено, що спірна земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні ДП "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство", проект відведення та документи з землеустрою на дану земельну ділянку не розроблялися, документи, що посвідчують право власності та право постійного користування земельною ділянкою згідно з нормами земельного законодавства, у відповідача-2 відсутні.

З огляду на викладене, цілком правомірними є висновки  господарських судів про те, що Державне підприємство "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" не мало правових підстав щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, в т.ч. не мало права передавати право користування земельною ділянкою для забудови.

Крім того, господарськими судами встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду (т. 2, а.с. 83–84, 130).

Відповідно до ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть надаватися тільки в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, у зв'язку з чим висновки господарських судів про те, що спірна земельна ділянка може використовуватися тільки для ведення лісового господарства, є цілком обґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, умовами спірного договору передбачено використання спірної земельної ділянки для будівництва об'єкта стаціонарної рекреації, тобто внаслідок укладення спірної угоди сторонами фактично було змінено цільове призначення земельної ділянки із земель лісового фонду на землі рекреації за відсутності рішення органів місцевого самоврядування щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

За таких обставин, висновки господарських судів попередніх інстанцій про невідповідність змісту договору від 20.12.2006 р. №97/06 про спільну діяльність в сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності вимогам чинного законодавства є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, висновки господарських судів про наявність підстав для задоволення позову Севастопольської міської ради про визнання договору від 20.12.2006 р. №97/06 про спільну діяльність в сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності недійсним є законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про те, що умовами спірного договору сторони не змінювали цільове призначення земельної ділянки спростовуються матеріалами справи, в т.ч. текстом самого договору від 20.12.2006 р. №97/06, згідно з пп. 2.2.1 якого спільний проект передбачає зміну цільового призначення земельної ділянки на другому етапі.

За таких обставин, встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій з дотриманням правил ст. 43 Господарського процесуального кодексу України факти, на підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.  

З огляду на викладене, підстав для скасування постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.09.2008 р. у справі №20-2/560 не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПП "Таір" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.09.2008 р. у справі №20-2/560 залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.09.2008 р. у справі №20-2/560 —без змін.

ГоловуючийК.Грейц

Судді:

О.Глос

С.Бакуліна