Постанова

від 10.06.2008 по справі 4/240-3992

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/240-3992

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

10.06.08                                                                                           Справа  № 4/240-3992

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя                                                            Бонк Т. Б.

судді                                                                                Бойко С. М.

                                                                                Марко Р. І.

при секретарі Гунька О. П.

за участю представників сторін:

від позивача –Рижак С. М. –представник

від відповідача (скаржника) –не з'явився

розглянув апеляційну скаргу ЗАТ Архітектурно-будівельна науково-проектно-виробнича корпорація «Терно-Корс», м. Тернопіль б/н від 08.01.2008 р.

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 07.12.2007 р.

у справі № 4/240-3992

за позовом Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Тернопільській області

до відповідача ЗАТ Архітектурно-будівельна науково-проектно-виробнича корпорація «Терно-Корс», м. Тернопіль

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

          рішенням господарського суду Тернопільської області від 07.12.2007 р. у справі № 4/240-3992 задоволено позов Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Тернопільській області, за державою в особі позивача визнано право власності на виробничо-лабораторне адміністративне приміщення площею 977, 8 кв. м. за адресою: вул. Шашкевича, 3, м. Тернопіль, стягнуто з  ЗАТ Архітектурно-будівельна науково-проектно-виробнича корпорація «Терно-Корс»на користь позивача 85 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 118 грн. в повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Рішення суду мотивоване тим, що згідно умов договорів купівлі-продажу, укладених між сторонами, право власності у позивача (покупця) виникло з моменту прийняття приміщень за актами прийому-передачі, а ненадання відповідачем на вимогу позивача правовстановлюючих документів (оригінал свідоцтва про право власності, довідка-характеристика) порушує право позивача на проведення державної реєстрації права власності на приміщення.

          У своїй апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати, в позові відмовити, посилаючись на те, що згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, а в даному випадку вказані підстави відсутні.

          Доповнюючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що відповідно до ст. 154 ЦК Української РСР, коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Договорами купівлі-продажу від 05.12.2001 р., 21.08.2002 р., 19.12.2003 р. передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення. А оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення дані договори не були посвідчені нотаріально, то вони вважаються неукладеними і не спричиняють жодних правових наслідків для сторін. Апелянт вказує, що серед переліку правовстановлюючих документів, який передбачений Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 07.02.2002 р. № 7/5, немає свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна, довідки-характеристики та інвентарної справи, такі документи виготовляються БТІ після проведення реєстрації.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення господарського суду Тернопільської області без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач незаконно не надає правовстановлюючих документів, порушуючи право позивача на здійснення державної реєстрації права власності. Позивач також вказує, що всі зобов'язання за договорами купівлі-продажу, укладеними з відповідачем, виконав, про що свідчать акти прийому-передачі та платіжні доручення.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, доповненнях до неї та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід скасувати, а апеляційну скаргу задоволити з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що у липні 2001 року Державним управлінням екології та природних ресурсів в Тернопільській області викуплено на тендерних умовах у ЗАТ Архітектурно-будівельної науково-проектно-виробничої корпорації по комплексній організації та регенерації середовища «Терно-КОРС»977, 98 кв. м виробничо-лабораторних адміністративних приміщень із запропонованих 1007 кв. м. Викуп здійснювався по мірі надходження коштів з державного та обласного фондів охорони навколишнього середовища згідно договорів купівлі-продажу.

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 05.12.2001 р., від 21.08.2002 р. та від 19.12.2003 р., відповідач продав, а позивач купив 5 кімнат загальною площею 231, 4 кв. м, кімнату робочою площею 53, 9 кв. м. та частину коридору площею 10, 6 кв. м, приміщення площею 682, 08 кв. м для лабораторних приміщень головного адміністративно-виробничого корпусу.

На виконання умов укладених договорів сторонами складені та підписані акти приймання-передачі від 27.12.2001 р., 28.12.2007 р., від 21.08.2002 р. та від 23.12.2003 р.(а. с. 11 –13, 17) та здійснено оплату по вказаних договорах повністю, що підтверджується платіжними дорученнями № 1043 від 10.12.2001 р. (а. с. 14), № 723 від 21.08.2002 р. та № 888 від 19.12.2003 р. (а. с. 16).

Предметом даного спору є вимоги позивача до відповідача про визнання права власності на вищевказані виробничо-лабораторні адміністративні приміщення у зв'язку з належністю йому даних приміщень з підстав договорів купівлі-продажу.

Враховуючи те, що вказані договори укладено і виконано до набрання чинності ЦК України, до даних правовідносин слід застосовувати положення ЦК Української РСР.

У відповідності до ст. 128 ЦК Української РСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 2.7 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, документи, що підтверджують виникнення, існування прав власності повинні відповідати вимогам, встановленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України, а додатком № 1 до п. 2.1 даного Тимчасового положення передбачено перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, зокрема, договори, за якими, відповідно до законодавства, передбачається перехід права власності.

Статтею 153 ЦК Української РСР встановлено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

В той час, згідно п. 6.1 зазначених вище договорів купівлі-продажу, укладених між сторонами у справі, договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами  та нотаріального посвідчення.

Частиною 1 ст. 154 ЦК Української РСР передбачалося, що коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.

Статтею 45 ЦК Української РСР встановлювалося, що недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Згідно ч. 1 ст. 47 вищезазначеного кодексу, недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 цієї ж статті, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Дані норми кореспондуються з нормами нового ЦК України, а саме статтями 209, 215, 638, 639, 640 тощо.

Суд першої інстанції, коли дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову про визнання права власності на підставі нотаріально непосвідчених договорів купівлі-продажу (коли сторони домовились про таку форму договорів), не з'ясував у позивача способу захисту порушеного права.

Аналіз наведених вище норм, зокрема, ст. 47 ЦК Української РСР, свідчить про те, що способом захисту порушеного права контрагента за вищевказаними договорами купівлі-продажу, який виконав угоди, повинна була би бути вимога про визнання угод дійсними, проте такої вимоги позивачем не заявлялось.

Як вбачається з матеріалів справи, а також не заперечується сторонами, станом на 07.12.2007 р., на час прийняття оскаржуваного рішення, позивач не звертався до контрагента за нотаріальним посвідченням договорів купівлі-продажу, договори купівлі-продажу нотаріально не посвідчені, а отже, не набрали законної сили, у зв'язку з чим вони не можуть вважатися чинними.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з неповним врахування всіх обставин справи та з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню, судові витрати слід віднести на позивача.

Керуючись ст.ст. 89, 91, 99, 101 –105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу ЗАТ Архітектурно-будівельної науково-проектно-виробничої корпорації по комплексній організації та регенерації середовища «Терно-КОРС»задоволити.

2.          Рішення господарського суду Тернопільської області від 07.12.2007 р. у справі № 4/240-3992 скасувати і прийняти нове рішення.

В позові Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Тернопільській області до ЗАТ Архітектурно-будівельної науково-проектно-виробничої корпорації «Терно-Корс»про визнання права власності відмовити.

Стягнути з позивача на користь відповідача 42, 50 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита.

Доручити господарському суду Тернопільської області видати наказ в порядку ст. 116 ГПК України.

3.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.          Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя                                                                      Бонк Т. Б.

Суддя                                                                                          Бойко С. М.

Суддя                                                                                          Марко Р. І.