Постанова

від 10.07.2008 по справі 4/65-08

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/65-08

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "10" липня 2008 р.                                                           Справа № 4/65-08

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  

суддів:                                                                        

при секретарі                                                             ,

за участю представників сторін:

від позивача: Строгий І.Л., довіреність №83/03 від26.05.2008р.,

від відповідачів:

- Товариства з обмеженою відповідальністю "В.Р.Е.М.Я. і К": не з'явився,

- Приватного підприємства "Вінмост": Денисюк В.А., довіреність від 02.07.2008р.,

розглянувши апеляційну скаргу Концерну "Поділля", м.Вінниця

на рішення господарського суду Вінницької області

від "27" травня 2008 р. у справі № 4/65-08 (суддя Білоус В.В.)

за позовом Концерну "Поділля", м.Вінниця

до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.Р.Е.М.Я. і К", м.Вінниця

до Приватного підприємства "Вінмост", м.Вінниця  

про визнання недійсним договору оренди приміщення для офісу №3/12/06 від 26.12.2006р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "В.Р.Е.М.Я. і К" та Приватним підприємством "Вінмост"

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 27.05.2008р. у справі №4/65-08 в позові Концерну "Поділля", м.Вінниця до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.Р.Е.М.Я. і К", м.Вінниця та до Приватного підприємства "Вінмост", м.Вінниця про визнання недійсним договору оренди приміщення для офісу №3/12/06 від 26.12.2006р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "В.Р.Е.М.Я. і К" та Приватним підприємством "Вінмост" відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Концерн "Поділля" звернувся до Житомирського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, наступним:

- 4.1 договору №3/12/06 від 26.12.2006р. передбачено, що строк орендного користування складає один рік з моменту прийняття приміщення, що орендується, за актом приймання-передачі. Згідно статей 793 та 794 ЦК України, в редакції, чинній на момент укладення договору встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі; договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Статтею 640 ЦК України визначено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Таким чином, на думку скаржника, суд першої інстанції, посилаючись на укладений між ТОВ "В.Р.Е.М.Я. і К" та ПП "Вінмост" додаток №1 до договору оренди, прийшов до помилкового висновку про дійсність договору оренди №3/12/06 від 26.12.2006р., оскільки, як вважає апелянт, договір оренди із самого початку не був укладений в зв'язку з тим, що нотаріально не посвідчений, а відтак додаток №1 від 27.12.2006р. був укладений до договору, якого не існувало;

- помилковим є, на думку апелянта, також твердження суду про те, що Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівлі" від 20.12.2006р. №501-V законодавець передбачив, що нотаріальному посвідченню і державній реєстрації підлягали договори найму будівлі, їх окремої частини, строком на три роки і більше, а звідси у відповідачів відпала необхідність посвідчувати нотаріально власний договір оренди, укладений на рік, оскільки в Законі відсутня вказівка на те, що дія Закону має зворотну дію в часі.   

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необгрунтованим, просить його скасувати  та прийняти новий судовий акт, яким позов задовольнити.

Представник відповідача - Приватного підприємства "Вінмост" заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "В.Р.Е.М.Я. і К" в судове засідання не з'явився.

Нез'явлення представника відповідача - ТОВ "В.Р.Е.М.Я. і К", повідомленого належним чином про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

26.12.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "В.Р.Е.М.Я. і К" та Приватним підприємством "Вінмост" укладено договір оренди приміщень для офісу №3/12/06, умовами якого регулюються правовідносини, пов'язані із передачею орендодавцем орендареві у строкове платне користування приміщення (а.с.11-12).

Згідно з п.4.1 договору, строк орендного користування складає один рік з моменту прийняття приміщення, що орендується, за актом приймання-передачі.

Пунктами 10.3 та 10.4 договору сторони передбачили, що зміни в цей договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до цього договору; зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені в письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін.  

Договір набуває чинності з 01.01.2007р. моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п.10.1 договору).

На виконання умов договору ТОВ "В.Р.Е.М.Я. і К" передало, а ПП "Вінмост" прийняло в строкове платне користування приміщення №1.3., 1.4., загальною площею 72 кв.м, на першому поверсі в будинку, що знаходиться за адресою: м.Вінниця, вул.Чехова, 2/Ватутіна, 14, що підтверджується актом приймання-передачі від 26.12.2006р. (а.с.58).

27.12.2006р. ТОВ "В.Р.Е.М.Я. і К" та ПП "Вінмост" уклали додаток №1 до договору оренди №3/12/06 від 26.12.2006р., в якому внесли зміни до п.4.1 договору і виклали його в наступній редакції: "Термін орендного користування складає одинадцять місяців з моменту прийняття приміщення, що орендується за актом приймання-передачі" (а.с.57).

Враховуючи, що спірні відносини виникли на підставі договору оренди від 26.12.2006р., до спірних правовідносин застосовуються положення Цивільного та Господарського кодексів України, зокрема, норми, які регулюють відносини оренди.

Згідно з ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частина 1 ст.283 Господарського кодексу України також визначає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві)  за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч.4 ст.203 Цивільного кодексу України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.1 ст.209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій  формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або  домовленістю сторін.

Відповідно до ст.ст.793,794 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладання спірного договору), договір найму будівлі або іншої капітальної споруди  (їх окремої частини)  укладався у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (окремої частини) строком  на один  рік і більше підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Разом з тим, згідно ч.1 ст.631, ч.1 ст.651, ч.1 ст.653 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть реалізовувати свої права і виконувати свої обов'язки відповідно до договору; зміна або розірвання допускається за згодою сторін, якщо інше не встановлене договором або законом; у разі зміни договору зобов'язання змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків, виконання тощо.

Умовами договору, а саме п.п.10.3 та 10.4, ТОВ "В.Р.Е.М.Я. і К" та ПП "Вінмост" передбачили порядок внесення змін до договору оренди.

Таким чином, укладення відповідачами додатку №1 від 27.12.2006р. до договору оренди №3/12/06 від 26.12.2006р. щодо зміни строку дії договору відповідає нормам Цивільного кодексу України, що регулюють відносини найму, а також п.п.10.3, 10.4. договору, оскільки законодавством не передбачено заборони вносити зміни до договору оренди за згодою сторін.

З врахування додатку №1, який є невід'ємною частиною договору оренди, строк дії договору оренди становив одинадцять місяців, а не один рік, а отже не потребував нотаріального посвідчення і державної реєстрації і відповідав вимогам ст.793,794 ЦК України.

Слід зазначити, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації                     договору найму будівлі" від 20.12.2006р. №501-V (публікація - 10.01.2007р.), до ч.2 ст.793, ст.794 ЦК України були внесені зміни, згідно яких нотаріальному посвідченню і державній реєстрації підлягали  договори найму будівлі, їх окремої частини, строком на три роки і більше.

Таким чином, після 10.01.2007р. законодавець не вимагав нотаріального посвідчення договору оренди будівлі, строк оренди за яким складав один рік. Законодавець зм'якшив вимогу щодо строку оренди будівлі і необхідності нотаріального посвідчення договору оренди, його державної реєстрації із одного року і більше, на три роки і більше.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір оренди від 26.12.2006р., з врахування внесених змін до договору згідно додатку №1, не потребував нотаріального посвідчення і державної реєстрації та відповідав вимогам чинного законодавства.

Крім того, судова колегія зазначає наступне.

Статтею 15 ЦК України закріплено  право  кожної особи на захист свого права у разі його порушення,  невизнання або оспорювання,  а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним  засадам цивільного законодавства.

Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України наділяє підприємства, установи, організації, інші юридичні особа (у тому числі іноземні), громадян-підприємців правом на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється,  зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 28.04.1978р. №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" звернув увагу судів на те, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання  угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як зазначено в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", якщо чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, господарському  суду  для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися  правилами статті 2 Господарського процесуального кодексу України. Виходячи із змісту цієї статті, крім, контрагентів за  договором,  прокурора,  державних та інших органів  позивачем  у  справі  може  бути  будь-яке  підприємство, установа,  організація,  чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.

Як зазначає позивач, договором оренди від 26.12.2006р., укладеним між відповідачами у даній справі, порушуються інтереси концерну "Поділля", оскільки господарським судом Вінницької області розглядається справа №6/48-08 за позовом ПП фірма "Вінмост" до концерну "Поділля". Предметом розгляду у даній справі є вимоги ПП фірма "Вінмост" про стягнення з концерну "Поділля" 64800,00грн. збитків, понесених у зв'язку з необхідністю оренди приміщення по договору №3/12/06. Концерн "Поділля" вважає, що позивач ПП фірма "Вінмост" не довів належними та допустимими доказами факту оренди приміщень, позаяк в обґрунтування позовних вимог ним надано договір оренди №3/12/06 від 26.12.2006р., форма якого не відповідає вимогам закону щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Згідно ст.3 ЦК України, до загальних засад цивільного законодавства відноситься в тому числі свобода договору.

Відповідачі по справі ТОВ "В.Р.Е.М.Я. і К" та ПП фірма "Вінмост" мали право вільно встановити свої права і обов'язки, уклавши договір оренди на умовах, що не суперечать чинному законодавству.

Таким чином, інтерес, на захист якого поданий позов, спрямований на ущемлення прав  інших юридичних осіб, порушує права відповідачів на свободу укладення договору і відповідно, суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно такий інтерес не підлягає охороні ані законом, ані правом, про що зазначено в рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004р. №18-рп/2004 у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес).

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України покладає на сторони обов'язок доказування та подання доказів в обґрунтування позовних вимог і заперечень проти них.

Тобто, звертаючись до суду з позовом, зокрема, про визнання недійсною угоди, сторона має довести, чим саме ця угода порушує її права та охоронювані законом інтереси.

Проте, всупереч наведеної норми, Концерном "Поділля" не доведено належними доказами факту порушення спірним договором оренди його прав та охоронюваних законом інтересів.

Судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Рішення  господарського суду Вінницької області від 27.05.2008р. відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для скасування вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.  101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд                                               

                                      ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 27 травня 2008року у справі  №4/65-08 залишити без змін, а апеляційну скаргу Концерну "Поділля", м.Вінниця - без задоволення.

2. Справу №4/65-08 повернути до господарського суду Вінницької області.   

Головуючий суддя                                                                  

судді:

Віддрук. 5прим.

1 - до справи

2 - позивачу

3,4 - відповідачам

5- в наряд