Постанова

від 24.07.2008 по справі 10/33/08

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10/33/08

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

24.07.08                                                                                       Справа №10/33/08

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Шевченко Т. М. судді  Шевченко Т. М.    , Коробка Н.Д.  , Мірошниченко М.В.

при секретарі Акімовій Т.М.,

за участю представників:

позивача:           Куліков К.А., дов.№1 від 05.10.07;

                          Сідельникова Л.В., дов. б/н від 02.06.08;

відповідача:       Баркін В.А., дов. №103 від 16.05.08;

                           Денисенко Н.К., дов.№167 від 23.07.08;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 12364», м. Запоріжжя,

на рішення господарського суду Запорізької області від 18.03.2008р. у справі №10/33/08

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 12364», м. Запоріжжя,

до відповідача: Приватного підприємства «Дніпротранс», с. Балки Василівського району Запорізької області,

про визнання недійсним договору оренди автобуса,

СУТЬ СПОРУ:

04.12.2007 року ВАТ «Автотранспортне підприємство 12364» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного підприємства «Дніпротранс» про визнання недійсним договору оренди автобуса від 01.08.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Василевського нотаріального округу, як укладеного в результаті зловмисної домовленості представника ВАТ «АТП 12364» з іншою стороною.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.03.2008 року у справі №10/33/08 (суддя Алейникова Т.Г.) в позові відмовлено з підстав недоведеності обставин, які покладені позивачем в обґрунтування заявлених вимог: так, господарський суд дійшов висновку, що будь-яких обмежень повноважень голови правління на вчинення дій від імені товариства Статут не містить. Для визнання недійсним правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, позивач повинен довести не тільки факт зловмисної домовленості представника з іншою особою, а й наявність збитків та причинний зв'язок між зловмисною домовленістю та завданими збитками. Позивач доказів у підтвердження спричинення йому збитків внаслідок підписання спірного договору не надав.

Не погоджуючись із прийнятим судовим актом, ВАТ «АТП 12364», позивач у справі, звернувся до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, судові витрати покласти на відповідача, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи. На думку заявника скарги, відмовляючи в позові, суд тим самим порушив приписи ст.ст. 47 Закону України «Про господарські товариства», 238 ЦК України. Позивач (заявник) не погоджується з висновками суду про те, що ним не доведено факт спричинення товариству збитків. Він вважає, що невигідні для товариства умови договору щодо сплати ним транспортного податку та страхових платежів є достатнім аргументом для визнання спірного договору недійсним.

Відповідач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів позивача. Так, відповідач погоджується з висновками суду про відсутність зловмисної домовленості та перевищення повноважень представника ВАТ «АТП 12364» (директора на момент підписання спірного договору), а твердження позивача про порушення судом ст.47 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 238 ЦК України необґрунтованими. Просить залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу ВАТ «АТП 12364» – без задоволення (відзив додано до справи).

Ухвалою від 19.06.2008 року заявнику поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, апеляційну скаргу прийнято до розгляду, слухання справи призначено на 24.07.2008 року.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №1324 від 24.07.2008 року справу передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя – Шевченко Т.М. (доповідач), судді – Коробка Н.Д., Мірошниченко М.В., якою справа прийнята до свого провадження.

Представниками сторін заявлено клопотання про відмову від застосування технічних засобів запису судового процесу, яке колегією суддів задоволено, за їх згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами,  наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, Запорізький апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.08.2005р. між ВАТ “Автотранспортне підприємство 12364” (орендодавець, позивач) в особі Голови правління Уса С.В. та ПП “Дніпротранс” (орендар, відповідач) в особі директора Денисенко Н.К. був підписаний договір оренди автобуса, за яким позивач передає, а відповідач приймає за плату в користування пасажирський автобус марки БАЗ А 079, реєстраційний №АР 8973 АЕ, 2005р. випуску. Договір нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №919.  

Згідно з п.1.5 балансова вартість автобуса становить 191 193 грн. 34 коп.   

Строк оренди встановлено 10 років, до 01.08.2015р.

Відповідно до п.п.5.1,5.2 договору, орендна плата сплачується щомісячно у повному обсязі готівкою у розмірі 100 грн. Загальна сума орендної плати за весь період дії цього договору становить 12 000 грн. (за 10 років оренди).

На  Орендодавця (АТП  12364) покладено обов'язок застрахувати автобус, що передається а оренду (п. 6.2 договору оренди).

Як свідчать умови договору, сплата транспортного податку не покладена на орендаря.

Позивач просить визнати вказаний договір оренди автобуса недійсним, як такий, що укладений в результаті зловмисної домовленості представників сторін, аргументуючи наступними обставинами:

- договір укладений з боку ВАТ «АТП 12364» головою правління Ус С.В., який був одночасно засновником ПП «Дніпротранс», та з боку ПП «Дніпротранс» Денисенко Н.К., яка була одночасно директором ПП «Дніпротранс» та заступником голови правління ВАТ «АТП 12364». Позивач вважає, що зазначені особи всупереч інтересам товариства, уклали завідомо невигідну для Товариства угоду.

- встановлена за договором орендна плата занадто низька в порівнянні з орендою державного майна, що визначена Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою КМУ №786 від 04.10.95, відповідно до якої розмір річної плати за оренду майна, не може бути менш ніж 10% вартості орендованого майна.

- загальний збиток від використання орендованого транспортного засобу для позивача складається із збитків від заниженої орендної плати, сплати транспортного податку, внесення страхових платежів, що в результаті призвело до отримання збитків щорічно у розмірі 284грн.  

Наведені обставини, вважає позивач, є підставою для визнання спірного договору оренди автобуса за №919 недійсним, як такого, що укладений представником позивача з перевищенням своїх повноважень, в результаті зловмисної домовленості представників сторін та такий, що не відповідає нормам закону. В якості нормативного обґрунтування у позовній заяві та апеляційній скарзі посилався на ст. 47 Закону України «Про господарські товариства», ст.ст. 202, 232, 236, 238, 241 ЦК України, ст. 188 ГК України.

Колегія судів, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що господарський суд прийняв правильне рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, з цих підстав доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованими.              

Разом з тим, колегія суддів змінює мотивувальну частину рішення про відмову в задоволенні позову, з огляду  на наступне:

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звернутися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Стаття 16 ЦК України закріплює наступне: кожна  особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання  недійсним договору. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлені договором  або законом.

Стаття 20 ГК України зазначає, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав та законних інтересів; права та законні інтереси захищаються, в тому числі, шляхом  визнання  недійсним договору.

Системний аналіз норм діючого законодавства, що регулюють орендні відносини, свідчить, що договір оренди майна (якщо він нотаріально посвідчений) є оспорюваним правочином, тобто такий правочин за позовом зацікавленої особи може бути визнано судом недійсним на підставах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення  або викупу.

Аналогічні положення містяться у Цивільному Кодексі України. Так, відповідно до приписів ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Виходячи зі змісту п. 4 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Роз'яснень президії Вищого господарського суду України від 25.05.2000 № 02-5/237 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про оренду державного та комунального майна» з наступними змінами та доповненнями, відносини з приводу оренди рухомого та нерухомого майна, яке перебуває у приватній або колективній власності, також регулюється зазначеним Законом, якщо інше не передбачено законодавством або договором оренди.  

В спірному договорі оренди відсутні застереження щодо незастосування до орендних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна», тому спірний договір оренди має відповідати також приписам наведеного Закону.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами договору оренди є:

- об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);

- термін, на якій укладається договір оренди;

- орендна плата з урахуванням її індексації;

- порядок використання амортизаційних відрахувань;

- відновлення орендованого майна та умови його повернення;

- виконання зобов'язань;

- забезпечення виконання зобов'язань – неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо;

- порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкту оренди;

- відповідальність сторін;

- страхування орендарем взятого ним в оренду майна;

- обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Аналіз умов спірного договору оренди свідчить про те, що сторони при його укладенні не досягли згоди з усіх істотних умов договору, а саме:

- при зазначені вартості майна та визначені розміру орендної плати не враховано її індексації;

- в договорі оренди сторони також не узгодили порядок використання амортизаційних відрахувань;  

- не узгодили, як це передбачено законом, умову, яка стосується забезпечення виконання зобов'язань шляхом встановлення видів забезпечення, а саме: неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо. Як свідчить зміст договору оренди, сторони лише вказали, що відповідальність сторін встановлюється згідно з чинним законодавством. Отже, сторони в договорі не узгодили ані умову про забезпечення виконання зобов'язань, ані умову щодо відповідальності за порушення договору оренди, відповідно до вимог закону.

- відсутня в договорі умова про обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Відповідно до п. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Проаналізувавши умови спірного Договору оренди в контексті додержання приписів норм діючого законодавства при його укладенні, колегія суддів дійшла висновку, що спірний договір оренди є неукладеним, тобто, таким, що не відбувся.

Недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов.

Неукладений договір є неіснуючим і не породжує взаємних прав і обов'язків, тому він не може бути визнаний судом недійсним.

У зв'язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про неукладеність спірного договору оренди автобуса від 01.08.2005 року за №919, з'ясування та дослідження колегією суддів наявності підстав, якими позивач обґрунтовує недійсність договору, не проводилось, що не суперечить практики Верховного Суду України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з рішенням господарського суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди недійсним, однак змінює підстави відмови, з урахуванням доводів, викладених вище у мотивувальний частини постанови.

У відповідності зі ст. 49 ГПК України, судові витрати  покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України,  суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 12364», м. Запоріжжя, на рішення господарського суду Запорізької області від 18.03.2008р. у справі №10/33/08 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 18.03.2008р. у справі №10/33/08 залишити без змін.

Головуючий суддя Шевченко Т. М.

 судді  Шевченко Т. М.  

 Коробка Н.Д.  Мірошниченко М.В.