Постанова

від 17.10.2011 по справі 5023/1513/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2011 р.                                                           Справа № 5023/1513/11  

                                                  Колегія суддів у складі:

   головуючий суддя Погребняк В.Я, суддя Гончар Т.В., суддя Слободін М.М,

                                                 при секретарі Зозулі О.М.

за участюпредставників сторін:

позивача –ОСОБА_1. довіреність № 11 від 27.12.2010 р.

відповідача –ОСОБА_2 довіреність б/н від 22.07.2011 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватної фірми "Віка" (вх. №4025Х/3-11 від 14.09.2011 р.) на рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2011 р. у справі № 5023/1513/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тракавто", м. Харків

до  Приватної фірми "Віка", м. Харків

про стягнення 135 306,37 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Тракавто" (далі позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Приватної фірми "Віка" (далі відповідач) про стягнення основної суми боргу в розмірі 115734,92 грн., 8540,43 грн. пені, 9258,79 грн. збитків від інфляції та 3% річних в сумі 1772,23 грн., а всього - 135306,37 грн.

В обґрунтування позову позивач вказує, що згідно договору № ДГ-10 від 12.08.2008 р. та № ДГ-11 від 25.12.2009 р. позивач виконав роботи по ремонту та обслуговуванню автотранспортної техніки, яка належить відповідачеві, в об’ємі та по цінах, узгоджених з відповідачем, що підтверджується  підписаними протоколами домовленості про договірну ціну робіт та актами  виконаних робіт. Згідно  п.4.2 вище вказаних договорів, відповідач повинен був заплатити за роботи на протязі двох банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт. Борг по оплаті за виконані роботи станом на 01.03.2009 р., згідно акту звірки взаєморозрахунків, становив 8341,32 грн. За період з 01.03.2009 р. по 31.12.2010 р. об’єм виконаних робіт становить 1317446,77 грн., але об’єм сплачених коштів за ці роботи (включаючи і борг в сумі 8341,32 грн.) становить лише 1201711,85 грн., що і сформувало основний борг відповідача, як різницю між сумою виконаних робіт та сумою сплачених коштів за ці роботи, а саме 115734,92 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.08.2011 р. у справі № 5023/1513/11 (суддя Доленчук Д.О.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ПФ "Віка" на користь ТОВ "Тракавто" суму боргу в розмірі 115734,92 грн., 8540,43 грн. пені, 9258,79 грн. збитків від інфляції, 3% річних в сумі 1772,23 грн.1353,06 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване тим, що сума основного боргу відповідача перед позивачем  за договорами становить 115734,92 грн., в матеріалах справи не міститься доказів сплати відповідачем позивачу суми основного боргу у розмірі 115734,92 грн. за вищевказаними договорами, тому суд приходить до висновку, що сума основного боргу у розмірі 115734,92 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Також, враховуючи те, що відповідачем не було надано до суду відповідних контррозрахунків вказаних сум, господарський суд визнає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 8540,43 грн., 9258,79 грн. збитків від інфляції та 3% річних в сумі 1772,23 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу призначено до розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Гончар Т.В., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2011 р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, призначено до розгляду на 10.10.2011 р.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 9706 від 06.10.2011 р.), в якому просить залишити рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2011 р. по справі № 5023/1513/11 без змін.

Також, від позивача надійшло клопотання в якому зазначено, що ПФ «Віка»проводить певні дії по закриттю та зняття її з регістрації, тому позивач просить, згідно ст. 66 ГПК України ввести заборону на зняття вищеназваної фірми з обліку в податковій інспекції, в пенсійному фонді та в державного реєстратора та накласти арешт на майно відповідача, як превентивний крок забезпечення позову.

У судове засідання 10.10.2011 р. з’явились представники сторін та надали пояснення по справі.

Колегія суддів розглянувши клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, вважає його необґрунтованим та таким, що позбавлен фактичного та правового обґрунтування, на його підтвердження не було надано відповідних доказів, а відтак відмовляє в його задоволенні.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників позивача, відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області має бути залишено без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору на виконання сервісного технічного обслуговування та ремонтних робіт автотранспортних засобів № ДГ-10 від 12.08.2008 р. та № ДГ-11 від 25.12.2009 р. (надалі –договори) позивач виконав роботи по ремонту та обслуговуванню автотранспортної техніки, яка належить відповідачеві, в об’ємі та по цінах, узгоджених з відповідачем, що підтверджується підписаними протоколами домовленості про договірну ціну робіт та актами виконаних робіт копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно  п. 4.2 вищевказаних договорів, відповідач повинен був заплатити за роботи на протязі двох банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт.

Борг відповідача по оплаті за виконані роботи перед позивачем станом на 01.03.2009 р., згідно акту звірки взаєморозрахунків, становив 8341,32 грн.

Як свідчать матеріали справи, за період з 01.03.2009 р. по 31.12.2010 р. вартість виконаних робіт позивачем становить 1317446,77 грн., об’єм сплачених коштів за ці роботи (включаючи і борг в сумі 8341,32 грн.) становить лише 1201711,85 грн., у зв'язку з чим основний борг відповідача перед позивачем  становить 115734,92 грн.

Сума основного боргу відповідача перед позивачем  у розмірі 115734,92 грн. за вищевказаними договорами підтверджується актом звірки розрахунків за договором № ДГ-10 від 12.08.2008 р., відповідними актами приймання результатів робіт за договорами, протоколами узгодження про договірну ціну на виконання робіт та рахунками фактурами, копії яких містяться в матеріалах справи,  а доказів сплати відповідачем позивачу суми основного боргу у розмірі 115734,92 грн. за вищевказаними договорами в матеріалах справи не міститься.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Цивільні права і обов’язки виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) –тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України  та ст. 193 ГК України  зобов’язання  повинні  виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з приписами статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів такого виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Статтею 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи те, що сума основного боргу відповідача перед позивачем  за вищевказаними договорами становить 115734,92 грн., в матеріалах справи відсутні докази зворотного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що сума основного боргу у розмірі 115734,92 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Що стосується вимог про стягнення пені, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 6.1. вищевказаних договорів було передбачено, що у випадку затримання повної оплати виконаних робіт, вартості встановлених матеріалів та запасних частин у встановлені терміни, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки платежу до моменту повного розрахунку.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов. У разі порушення зобов‘язання відповідно до ст. 611 ЦК України настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Ч.1 ст.216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст.217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.1 та ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею  є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання  за  кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання  мало бути виконано.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України  боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст.231 ГК України  законом   щодо   окремих   видів   зобов'язань  може  бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не  визначено, санкції  застосовуються  в розмірі,  передбаченому договором.  При цьому  розмір  санкцій може бути встановлено договором у відсотковому  відношенні  до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній,  визначеній  грошовій  сумі,  або  у  відсотковому відношенні до суми зобов'язання  незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, вказаними вище нормами ЦК та ГК України передбачена можливість застосування неустойки у вигляді штрафу за невиконання грошового зобов’язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати  подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням вимог вищеназваної статті та положення викладені у пунктах 6.1 вищевказаних договорів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 8540,43 грн., 9258,79 грн. збитків від інфляції та 3% річних в сумі 1772,23 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Щодо тверджень відповідача, про те, що договір № ДГ-10 від 12.08.2008 р. припинив свою дію 31.12.2009 р., колегія суддів зазначає таке: згідно ст. 629 ЦК України, як вже зазначалося вище, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

Разом з тим, закінчення строку договору не є підставою про припинення зобов’язання, якщо ці зобов’язання витікають з правовідносин які склалися між сторонами під час виконання ними спірного договору.

З матеріалів справи вбачається, що протоколи узгодження договірної ціни і рахунки фактури підписані і отримані відповідачем в період дії договору № ДГ-10 від 12.08.2008 р.  Відтак, той факт, що акти приймання виконаних робіт по виставленим рахункам і узгодження договірної ціни підписані після закінчення дії договору.

Той факт, що пов’язаний з цими документи акти виконаних робіт підписані пізніше дати закінчення строку договору № ДГ-10 не впливає на правомірність висновку господарського суду Харківської області про задоволення позовних вимог і не має підстав для скасування рішення.    

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги, наведені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів, а господарський суд Харківської області дав належну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2011 р. у справі № 5023/1513/11 відсутні.

З огляду на зазначене та керуючись статтями  99, 101, 102, п.1 ст.103, ст.  105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

В задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тракавто", м. Харків про вжиття заходів до забезпечення позову –відмовити.

Апеляційну скаргу Приватної фірми "Віка", м. Харків –залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2011 р. у справі № 5023/1513/11 –залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                         Погребняк В.Я

Суддя                                                                                               Гончар Т.В.

Суддя                                                                                       Слободін М.М.

Повний текст постанови підписаний  12.10.2011 р.