Рішення

від 21.09.2011 по справі 15/17-3321-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/17-3321-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        "21" вересня 2011 р.Справа  № 15/17-3321-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

судді                                             В.С. Петрова

При секретарі                              А.Д. Діасамідзе

За участю представників:

від позивача  –    Кушнірук О.С.,

від відповідача – Єзеров А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт” до Дочірнього підприємства „МВ” про стягнення 12 191,67 грн., -

                                                                  ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Іллічівський морський торговельний порт” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства „МВ” про стягнення 12 191,67 грн., посилаючись на наступне.

28.12.2005 року між Державним підприємством „Іллічівський морський торговельний порт” та Дочірнім підприємством „МВ” був укладений договір про спільну діяльність № 908-0, відповідно до умов якого сторони зобов'язуються на основі об'єднання вкладів спільно діяти у сфері надання послуг по стафіруванню контейнерів на території порту.

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 31.07.2007 року до вказаного договору сторони погодили, що управління спільною передається  від порту до відповідача.

Таким чином, позивач вказує, що відповідач є особою, уповноваженою на ведення спільних справ учасників договору про спільну діяльність.

06.12.2007 року між портом та відповідачем як особою, уповноваженою на ведення спільної діяльності був укладений договір № 799, відповідно до якого порт забезпечує  відповідачу належні умови для здійснення заходів особистої  гігієни працівниками відповідача, а відповідач як особа, уповноважена на ведення спільної діяльності, зобов'язався сплачувати надані послуги.

Так, позивач зазначає, що портом належним чином відповідно до умов договору були надані відповідачу послуги, що підтверджується актами виконаних робіт, підписаними між сторонами.

Розділом 3 договору були встановлені ціна та порядок проведення розрахунків за договором. Так, відповідно до пункту 3.4 договору вартість послуг порту по даному договору оплачується строком 5 календарних днів з моменту виставлення портом рахунку.

В порушення умов договору відповідач виставлені рахунки не оплатив, в зв'язку з чим заборгованість відповідача склала 10529,82 грн.

Крім того, відповідно до п. 4.2 договору за порушення строків оплати відповідач сплачує порту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення. Приймаючи до уваги вищенаведені обставини, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити передбачені п. 4.2 договору штрафні санкції, які складають 902,07 грн. пені.

Також позивач згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснив нарахування трьох відсотків річних на основну заборгованість, що складають 174,60 грн., та інфляційних втрат, що становлять 585,18 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.08.2011 р. порушено провадження по справі  № 15/17-3321-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач у відзиві на позов (а.с. 81) позовні вимоги в частині основного боргу визнав, проте заперечував проти вимог щодо стягнення пені та річних.  

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

28.12.2005 р. між Державним підприємством „Іллічівський морський торговельний порт”   і Дочірнім підприємством „МВ” був укладений договір про спільну діяльність № 908-О, відповідно до умов якого сторони зобов'язуються на основі об'єднання вкладів сторін спільно діяти у сфері надання послуг по стафіруванню контейнерів в Іллічівському морському торговельному порту, на базі стафіровочного комплексу, розташованого в тилу причалів №№ 3 і 4 Порту згідно з прикладною схемою зони спільної діяльності (додаток-1).

Відповідно до п. 3.1. договору  ведення спільних справ за цим договором покладається на порт згідно з виданою підприємством довіреністю.

Відповідно до п. 4.1 порт і підприємство зобов'язуються внести свій внесок у спільну діяльність відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 4.2 договору підприємство зобов'язується залучати клієнтуру на виконання робіт і надання послуг, передбаченим п. 2.1 цього договору та вносити пропозиції пору щодо укладення договорів з ними (п. 4.2.1), а також постійно сприяти виконанню виробничих і фінансових показників, що стосуються спільної діяльності (п. 4.2.5).

31.07.2007 р. ДП „Іллічівський морський торговельний порт” і ДП „МВ” уклали додаткову угоду № 1 до вказаного договору, згідно якої п. 3.1 договору виклали у новій редакції: „Ведення спільних справ за цим договором покладається на підприємство згідно з виданою портом довіреністю”.

Згідно додаткової угоди № 2 до договору про спільну діяльність від 09.09.2007 р. сторони домовились про передачу управління спільною діяльністю за договором від порту підприємству станом на 01.11.2007 р. на умовах додаткової угоди від 31.07.2007 р. № 1 до договору.    

Так, 06.12.2007 року між Державним підприємством „Іллічівський морський торговельний порт” і Дочірнім підприємством „МВ” як особою, уповноваженою на ведення спільної діяльності, був укладений договір № 799, відповідно до якого порт зобов'язується забезпечити відповідача належними для здійснення заходів особистої  гігієни працівниками відповідача, а відповідач зобов'язується приймати та сплачувати надані послуги.

Згідно п. 2.1 вказаного договору відповідач зобов'язався до 25 числа, що передує звітному, направляти порту відомості про кількість працівників, що безпосередньо споживають послуги за даним договором, графіки робочих змін на звітний місяць. Також відповідач зобов'язаний своєчасно сплачувати послуги порту.

У відповідності з п. 3.1 договору № 799 вартість послуг, наданих портом відповідачу за цим договором складає 9,85 грн., в т.ч. ПДВ на одного працівника замовнику за одну годину надання послуг. Загальна сума за місяць його виконання визначається сторонами, виходячи з вартості послуг на одного працівника відповідача и загальної кількості таких працівників (п. 3.2 договору).         

Підставою для платежів за цим договором є належно оформлений рахунок порту, що виставляється замовнику не пізніше 5-го числа місця, слідуючого за звітним (п. 3.5 договору). При цьому замовник здійснює оплату рахунків порту впродовж 5-ти календарних днів від дати надходження рахунка замовнику (п. 3.6 договору).  

Згідно п. 3.7 договору сторони домовились, що днем виставляння рахунку являється дата його вручення уповноваженому представнику замовника, що підтверджується власноручною розпискою представника на копії рахунка, або дати отримання рахунка замовником рекомендованим листом з повідомленням про вручення, з реєстром опису кореспонденції.       

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Так, укладений між сторонами по справі договір про надання послуг по збиранню врожаю сільськогосподарських культу є підставою для виникнення у сторін договору господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до оформленого акту виконаних робіт.  

Згідно приписів п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, як з'ясовано судом, портом належним чином відповідно до умов договору були надані відповідачу послуги, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт від 31.01.2011 р., від 28.02.2011 р., від 31.03.2011 р., від 30.04.2011 р., від 31.05.2011 р. від 30.06.2011 р., підписаними між сторонами, а також поясненнями сторін.

В свою чергу позивачем для оплати наданих послуг були виставлені відповідачу рахунки:

- № Пр/З 231 від 31.01.2011 р. на суму 5351,22 грн.,

- № Пр/7 551 від 28.02.2011 р. на суму 4833,36 грн.,  

- № Пр/12 539 від 31.03.2011 р. на суму 5351,22 грн.,  

- № Пр/17 750 від 30.04.2011 р. на суму 5178,60 грн.,  

- № Пр/21 803 від 31.05.2011 р. на суму 5351,22 грн.,  

- № Пр/25 271 від 30.06.2011 р. на суму 5178,60 грн.,  

Однак, як з'ясовано судом, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не здійснив у повному обсязі оплати за надані послуги, а саме сплатив 10.06.2011 р. рахунки № Пр/З 231 від 31.01.2011 р., № Пр/7 551 від 28.02.2011 р., № Пр/12 539 від 31.03.2011 р., Пр/17 750 від 30.04.2011 р.  Решту рахунків № Пр/21 803 від 31.05.2011 р. та № Пр/25 271 від 30.06.2011 р. відповідач не сплатив, у зв'язку з чим сума боргу відповідача перед позивачем склала 10529,82 грн.    

При цьому слід зазначити, що заявлену позивачем до стягнення суму заборгованості відповідач визнав, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором  відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості.

Між тим невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено п. 4.2 договору № 799, за порушення строків оплати відповідач сплачує порту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Як вже зазначалось свій обов'язок сплатити за виконані роботи протягом 5 календарних днів від дати вручення рахунку відповідач не виконав, а саме частину рахунків сплатив 10.06.2011 р., а рахунки № Пр/21 803 від 31.05.2011 р. та № Пр/25 271 від 30.06.2011 р. на загальну суму 10529,82 грн. взагалі не сплатив, чим порушив умови договору. Отже, має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих послуг.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором № 799 щодо здійснення оплати наданих позивачем послуг відповідно до виставленого рахунку, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню, що складає 902,07 грн. за розрахунком позивача (а.с. 50-52), виходячи з облікової ставки НБУ.

Крім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами ст. 612  Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних втрат, що складають за розрахунком позивача (а.с. 50-52) 585,18 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних суд зазначає наступне.

Проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Проте, враховуючи те, що ні законом, ні договором поставки не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів, поряд з інфляційними втратами, є також способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг за договором № 799, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних, що складають 174,60 грн., розрахунок яких надано позивачем (а.с. 50-52).

При цьому суд зазначає, що нарахування позивачем інфляційних та річних на суму боргу, яка мала місце на момент звернення позивача до суду з даним позовом, а також на суму боргу за рахунками, що були сплачені 10.06.2011 р., після часткового виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, є цілком обґрунтованим. Так, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Доводи відповідача про те, що правові підстави для стягнення пені та річних відсутні, судом оцінюються критично, оскільки відповідачем не спростовано факт наявності порушень умов договору щодо здійснення оплати наданих послуг у передбачений договором строк.      

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача за договором № 799 від 06.12.2007 р., що підлягає стягненню на користь позивача, становить 12 191,67 грн. (10 529,82 грн. основного боргу + 902,07 грн. пені + 585,18 грн. інфляційних втрат + 174,60 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;  відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ДП „Іллічівський морський торговельний порт” обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.  

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита та витрати на ІТЗ судового процесу, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.          Позов Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт” до Дочірнього підприємства „МВ” про стягнення 12 191,67 грн. задовольнити.

2.          СТЯГНУТИ з Дочірнього підприємства „МВ” про стягнення 12 191,67 грн. (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Леніна, 1, кв. 2-Н; код ЄДРПОУ 33081579; р/р № 2600431177401 у ФАБ „Південний”, МФО 328663) на користь Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт” (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ 01125672; р/р 26009114761 в ПАТ „Марфін банк”, МФО 328168) 10 529/десять тисяч п'ятсот двадцять дев'ять/грн. 82 коп. основного боргу, пеню в сумі 902/дев'ятсот дві/грн. 07 коп., інфляційні втрати в сумі 585/п'ятсот вісімдесят п'ять/грн. 18 коп., 3% річних в сумі 174/сто сімдесят чотири/грн. 60 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 121/сто двадцять одна/грн. 92 коп., 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд  протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної  скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.    

                        Суддя                                                                                       Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 26.09.2011 р.