Рішення

від 17.10.2011 по справі 53/456

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  53/456

17.10.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Данзас Київ, ЛТД"

до   Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумні машини"      

про  стягнення 10 447,83 грн.

                                                                                                    Суддя          Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю від 07.09.2011

від відповідача: не з’явились   

СУТЬ СПОРУ :                    

Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумні машини" заборгованості за Договором № 05.11-01/08 транспортно-експедиційного обслуговування від 05.11.2008 в розмірі 10 447,83 грн., в тому числі 8 000,00 грн. основного боргу, 1 364,92 грн. пені, 247,34 грн. 3% річних, 835,57 грн. інфляційних втрат та 2 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконані зобов’язання щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення. У зв’язку з наявною заборгованістю відповідача з посиланням на положення Цивільного кодексу України позивач просить стягнути вказану суму боргу в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2011 порушено провадження по справі № 53/456, розгляд справи призначено на 17.10.2011.

В судовому засіданні 17.10.2011 представник позивача, в порядку ст. 22 ГПК України, подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 9 082,91 грн., в тому числі 8 000,00 грн. основного боргу,  247,34 грн. 3% річних, 835,57 грн. інфляційних втрат та 2 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Зазначена заява свідчить про нову ціну позову з якої і підлягає вирішенню спір у даній справі, і як про те зазначено у п. 6 Листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р., № 01-8/482 факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи; при цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997 № 02-5/289 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

У п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат за зазначеною адресою не проживає” і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відсутності відповідача відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 17.10.2011 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.11.2008 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 05.11-01/08 транспортно-експедиційного обслуговування, відповідно до умов якого даний договір регулює відносини сторін при виконанні експедитором (позивач) доручень замовника (відповідач) по організації транспортно-експедиторського обслуговування вантажів замовника за межами митного кордону України і до митної території України. При виконанні обов’язків по даному договору експедитор вправі діяти як від свого імені, так і від імені замовника (п. 1.1 договору).

По кожній окремій відправці вантажу замовника складається доповнення до договору з зазначенням конкретних умов транспортно-експедиторського обслуговування цієї відправки. Таке доповнення є невід’ємною частиною даного договору (п. 1.2 договору)

Розділом 2 договору визначені обов’язки сторін, серед яких експедитор зобов’язався здійснити організацію транспортно-експедиторського обслуговування вантажів замовника згідно отриманих від нього інструкцій, інформації про вантаж і відвантажувальних реквізитах відповідно з діючими правилами перевезень вантажів (п. 2.1.1); замовник же зобов’язався після підписання акта виконаних послуг, згідно з умовами договору, оплатити експедитору вартість його транспортно-експедиторських та експедиційних послуг, визначених актом, а також відшкодувати вартість фактичних затрат, які були понесені експедитором у зв’язку з виконанням доручень замовника (п. 2.2.8).

Матеріали справи свідчать, що відповідачем було подано позивачу доручення на доставку вантажу авіатранспортом.

На виконання договору та доручення відповідача позивачем було здійснено авіаперевезення вантажу. На підтвердження надання послуг відповідачу на суму 10 707,57 грн. позивач надав суду належним чином завірені копії авіа накладних,  актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-001739 від 11.08.2009, № ОУ-001795 від 18.08.2009 (оригінали оглянуті в судовому засіданні). Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписані обома сторонами у справі та належним чином оформлені.

Згідно з розділом 3 договору фактом виконання доручення експедитором, згідно з п. 1 договору, являється акт виконаних послуг по організації транспортно-експедиторського обслуговування вантажу замовника. Датою виконання доручення експедитором являється дата оформлення акту (п. 3.1); замовник зобов’язаний протягом 10 банківських днів з дати підписання акту виконаних послуг, згідно з п. 1 договору, відшкодувати експедитору фактичні затрати, які були ним понесені у зв’язку з виконанням доручення та оплатити вартість його транспортно-експедиторських послуг згідно з актом (п. 3.3)

Відповідач свої зобов‘язання щодо оплати вартості наданих послуг належним чином не виконав, заборгувавши позивачу 8 000,00 грн.

Крім того, матеріали справи свідчать, що позивач звертався до відповідача з претензією, в якій вимагав перерахувати позивачу заборгованість з урахуванням пені.

Відповідач відповіді на претензію позивача не надав, заборгованість в добровільному порядку не погасив.  

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

          Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

          Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.

          Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Стаття 628 Цивільного кодексу України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Статтею 316 ГК України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів законодавства.

Отже, факт порушення відповідачем обов’язку та строків оплати за виконані послуги судом встановлено та по суті не оспорений відповідачем.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивач умови укладеного між сторонами договору виконав належним чином, що підтверджується двосторонньо підписаними та посвідченими печатками сторін актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), однак відповідач, всупереч умов договору № 05.11-01/08 від 05.11.2008, надані позивачем послуги належним чином не оплатив.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судове засідання не з’явився та заявлених до нього позовних вимог не спростував.

Оскільки відповідач не скористався правом участі у судовому засіданні, не подав відзив на позов та наявні у справі матеріали є достатніми для вирішення спору по суті, суд, всебічно і ґрунтовно дослідивши всі обставини справи з врахуванням наданих доказів суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.

Також  позивач просить стягнути з відповідача 247,34 грн. 3% річних та 835,57 грн. інфляційних втрат.

          Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив  виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора  зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від  простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений  законом або договором.

Перевіривши розрахунок 3% річних наданий позивачем, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 247,34 грн. 3% річних підлягають задоволенню.

При перевірці розрахунку інфляційних витрат судом виявлено помилки, зокрема, при розрахунку інфляційних втрат по рахунку № СФ-0001737 від 18.08.2009 на суму 1 977,12 грн. позивачем невірно визначено суму нарахування, замість 1 977,12 грн. вказано 1 977,88 грн. Таким чином, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 630,95 грн. за розрахунком суду.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 2 000,00 грн. слід зазначити наступне.

До матеріалів справи позивач надав копію видаткового касового ордеру від 20.09.2011, як доказ про сплату за адвокатські послуги в розмірі 2 000,00 грн., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2307/10 та договір про надання послуг адвоката від 02.08.2011.

Статтею 44 ГПК передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру»адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Відповідно до п. 5 ст.4 Закону України «Про адвокатуру»адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про адвокатуру»оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до Роз’яснень Вищий арбітражний суд, від 04.03.1998, № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»(в редакції роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 №04-5/609 «Про внесення змін і доповнень і про визнання такими, що втратили чинність, деяких роз’яснень президії Вищого арбітражного суду Україна») вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Частинами 1,2,3 статті 28 ГПК України передбачено, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Таким чином, залучення до участі у справі в якості представника іншої особи є правом, а не обов’язком сторони, і пов’язано лише з волевиявленням самої сторони, як і визначення між цією стороною та найнятим представником оплати останнього за надані цим представником послуги.

При цьому суд зазначає, що результати розгляду справи у суді залежить не від того хто представляє інтереси тієї чи іншої сторони у суді, а від встановлення судом наступних обставин: наявності у позивача права, на захист якого ним подано позов, а також наявності чи відсутності факту порушення такого права або його оспорення.

          Отже, враховуючи зазначене, беручи до уваги встановлені у процесуальному законодавстві обмеження розміру оплати послуг адвоката (до 5% задоволеної суми позовних вимог), а також враховуючи судову практику про стягнення витрат на оплату послуг адвоката, суд дійшов висновку, що заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката підлягає задоволенню у сумі 443,91 грн. (5% від задоволеної суми позовних вимог).

Відповідно до статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 4.2. Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 04.03.1998, № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 49, 80, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумні машини" (03127 м. Київ, пр.-т 40-річчя Жовтня, 120, корпус 1, ідентифікаційний код 31986420, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Данзас Київ, ЛТД" (03150, м. Київ, вул. Тельмана, 5, ідентифікаційний код 31027127) 8 000,00 (вісім тисяч) грн. основного боргу, 247,34 (двісті сорок сім) грн. 3% річних, 630,95 (шістсот тридцять) грн.. інфляційних втрат, 89,22 (вісімдесят дев’ять) грн. державного мита, 200,55 (двісті) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 443,91 (чотириста сорок три) грн. витрат на оплату послуг адвоката.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В іншій частині позову –відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Суддя                                                                                                             Грєхова О.А.

Повне рішення складено 18.10.2011